Ухвала суду № 139320525, 26.08.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26 серпня 2026 рокуСправа № 921/341/24(921/275/25)УХВАЛА

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянув скаргу б/н (вх.№6169) від 03.08.2026 Акціонерного товариства "Укрнафта" на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича у справі

у справі за позовом: Акціонерного товариства "Укрнафта"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" від імені якого виступає ліквідатор Григор`єв Валерій Васильович,

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Каратойл"

до відповідача-3: Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про: - визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" договору про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 № ЕС2206/1-Ф на суму 210000000,00 грн;

- визнання недійсним, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каратойл" договір відступлення права вимоги від 24.05.2023 № В6-2301 на суму 107003970, 30 грн.

- визнання недійсним, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каратойл" договір відступлення права вимоги від 24.05.2023 № В6-2601 на суму 60200000, 00 грн.

- стягнення з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" грошові кошти за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 № ЕС2206/1-Ф у розмірі 167203970,30 грн, та судові витрати.

в межах справи №921/341/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток"

за участі представників:

позивача: Савон О.Ю., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача 3: Добровольський А.Т., адвокат (в режимі відеоконференції).

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходилася справа за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток", Товариства з обмеженою відповідальністю "Каратойл", Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про: визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 №ЕС2206/1-Ф; визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.05.2023 №В6-2301; визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.05.2023 №В6-2601; стягнення грошових коштів у розмірі 167203970,30 грн.

Через систему "Електронний суд" 04.07.2026 від Акціонерного товариства "Укрнафта" поступила скарга б/н (вх. №6169) від 03.07.2026 на неправомірні дії приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження, в якій скаржник просить: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.07.2026 у ВП №78820390; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича від 23.07.2026 про закінчення виконавчого провадження у ВП №78820390

Зазначена скарга призначена судом до розгляду на 19.08.2026, а в подальшому, 26.08.2026.

В обґрунтування скарги, скаржник зазначає, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.07.2026 у справі №921/341/25(921/275/25) дію рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2026 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 в частині скасування заходів забезпечення позову зупинено. Відтак, ухвала господарського суду від 01.08.2025, якою вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти АТ "НЗФ" у розмірі 167 203 970,30 грн є чинною та підлягає обов`язковому виконанню. При цьому, як вказує заявник, дії приватного виконавця при винесені постанови від 23.07.2025 ВП №78820390 про закінчення виконавчого провадження, якою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання рішення є протиправними, оскільки дію рішення про скасування заходів забезпечення позову зупинено та правовий наслідок у вигляді втрати виконавчим документом сили не настав. Отже юридичний факт з яким закон пов`язує закінчення провадження відсутній.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні зазначив, що при розгляді скарги покладається на розсуд суду.

29.07.2026 від приватного виконавця Нордіо В.В. надійшов лист №681227 (вх. №6024) від 23.07.2026, яким в порядку ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" направлено для виконання та для відома постанову від 23.07.2026 винесену при примусовому виконанні ухвали суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24.

Також, 24.08.2026 через систему "Електронний суд" від приватного виконавця надійшли пояснення по суті скарги на його дії, в яких останній зазначає, що питання щодо скасування постанови від 23.07.2026 про закінчення виконавчого провадження у ВП №78820390 залишає на розсуд суду. При цьому, останній вказує, що 08.08.2025 на підставі заяви АТ "Укрнафта" відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" було відкрито виконавче провадження ВП №78820390 про примусове виконання ухвали суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24. Окрім цього, винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди та про арешт коштів боржника. Разом з тим, приватний виконавець вказує на те, що при прийнятті 23.07.2026 постанови у ВП №78820390 про закінчення виконавчого провадження та припинення чинності арешту майна боржника він діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та з врахуванням судових рішень, постановлених у справі №921/341/24(921/275/25), зокрема рішення господарського суду від 11.03.2026, яким скасовано заходи забезпечення позову та постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, якою зазначене рішення залишено в силі, а тому будь-які підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги скарги в повному обсязі.

Відповідачі 1 та 2 явку своїх повноважних представників у судові засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку. Будь-яких заяв, клопотань, у тому числі письмових пояснень по суті поданої позивачем скарги, до суду не направили.

Відповідно до частини 2 статті 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги встановлений частиною 1 статті 341 ГПК України присічний строк, передбачений для розгляду вказаної скарги, суд дійшов висновку про її розгляд без участі представників відповідачів та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області.

Скарга розглянута в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу, за правилами ст. ст.197, 222 ГПК України.

Розглянувши скаргу та додані до неї матеріали судом встановлено наступне.

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/341/24 за заявою АТ "Укрнафта" про банкрутство ТОВ "Енерджі Сток".

В межах цієї справи, ухвалою суду від 27.05.2025 відкрито провадження у справі №921/341/24(921/275/25) за позовом АТ "Укрнафта" до ТОВ "Енерджі Сток", ТОВ "Каратойл", АТ "НЗФ" про визнання недійсними: договору про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 №ЕС2206/1-Ф на суму 210 000 000,00 грн укладеному між ТОВ "Енерджі Сток" та АТ "НЗФ"; договору відступлення права вимоги від 24.05.2023 №В6-2301 на суму 107 003 970, 30 грн укладеному між ТОВ "Енерджі Сток" та ТОВ "Каратойл" договору відступлення права вимоги від 26.05.2023 №В6-2601 на суму 60 200 000, 00 грн укладеному між ТОВ "Енерджі Сток" та ТОВ "Каратойл" та стягнення з АТ "НЗФ" грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 №ЕС2206/1-Ф у розмірі 167 203 970, 30 грн.

В подальшому, 30.07.2025 АТ Укрнафта звернулося до суду із заявою від 29.07.2025 (вх. №5509 від 30.07.2025) про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Акціонерного товариства Нікопольський завод феросплавів в межах суми 167 203 970, 30 грн., які знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.

За наслідками її розгляду ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.08.2025 у справі №921/341/24(921/275/25) цю заяву було задоволено та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти АТ "Нікопольський завод феросплавів" в межах суми 167 203 970, 30 грн, які знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі, але не виключно: НОМЕР_1 відкритий в АТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (Код ЄДРПОУ 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г); НОМЕР_2 відкритий в Акціонерному товаристві "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" (Код ЄДРПОУ 14352406, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32); НОМЕР_3 відкритий в АТ "АКЦЕНТ-БАНК" (код ЄДРПОУ 14360080, адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі №921/341/24(921/275/25) ухвалу суду від 01.08.2025 залишено без змін.

19.01.2026 Верховним Судом винесено постанову, якою постанову апеляційного суду від 05.11.2025 та ухвалу господарського суду від 01.08.2025 щодо забезпечення позову у справі №921/341/24(921/275/25) залишено без змін.

Також, постановою апеляційного суду від 23.06.2026 залишено без змін рішення господарського суду від 11.03.2026 у справі №921/341/24(921/275/25), яким позов задоволено частково; визнано недійсним укладений між ТОВ "Енерджі Сток" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" договір про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 №ЕС2206/1-Ф на суму 210000000,00 грн; визнано недійсним укладений між ТОВ "Енерджі Сток" та ТОВ "Каратойл" договір відступлення права вимоги від 24.05.2023 №В6-2301 на суму 107003970,30 грн; визнано недійсним укладений між ТОВ "Енерджі Сток" та ТОВ "Каратойл" договір відступлення права вимоги від 26.05.2023 №В6-2601 на суму 60200000,00 грн; присуджено до стягнення з ТОВ "Енерджі Сток" на користь АТ "Укрнафта" 3633,60 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат; присуджено до стягнення з ТОВ "Каратойл" на користь АТ "Укрнафта" 2422,40 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат; присуджено до стягнення з АТ "Нікопольський завод феросплавів" на користь АТ "Укрнафта" 1211,20 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат. В позові про стягнення з АТ "Нікопольський завод феросплавів" на користь ТОВ "Енерджі Сток" грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2022 №ЕС2206/1-Ф у розмірі 167 203 970,30 грн відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24(921/275/25).

Як вказує заявник, 04.07.2026 не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, АТ "Укрнафта" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою та клопотанням про зупинення дії рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2026 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 у справі 921/341/24(921/275/25).

27.07.2026 ухвалою Верховного Суду було відкрито касаційне провадження у справі №921/341/24(921/275/25) за касаційними скаргами АТ "Укрнафта" та АТ "НЗФ" на рішення господарського суду від 11.03.2026 та постанову апеляційного суду від 23.06.2026; зупинено дію рішення господарського суду від 11.03.2026 та постанови апеляційного суду від 23.06.2026 у справі №921/341/24(921/275/25) в частині скасування заходів забезпечення позову.

Разом з тим, 23 липня 2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В., з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову, якою закінчено виконавче провадження ВП №78820390 з примусового виконання ухвали суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24(921/275/25); припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

На переконання скаржника, такі дії приватного виконавця є протиправними, оскільки дію рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які слугували підставою для цього, було зупинено ухвалою Верхового Суду від 27.07.2026.

Дослідивши подані докази, заслухавши повноважних представників учасників справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 в справі "Півень проти України").

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.06.2021 у справі №201/12569/16 зазначив, що забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/7310/20 вказано, що установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний правовий акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця. За його положеннями, саме на виконавчу службу покладається обов`язок щодо забезпечення виконання судового рішення та вчинення всіх послідовних дій щодо такого виконання.

Так, відповідно до ст. 1 цього нормативно - правового акту виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню .

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що приватний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження. Порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Зі змісту ч.1 ст. 13 Закону вбачається, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, в силу ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Враховуючи зміст наведених правових норм, суд зазначає, що розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця щодо його (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2026, яке набрало законної сили 23.06.2026, було скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24 (921/275/25).

23.07.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В., з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову у ВП №78820390 якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали суду від 01.08.2025 у справі №921/341/24(921/275/25); припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Підставою для цього, як слідує із тексту даної постанови, є отримання приватним виконавцем 23 липня 2026 року відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень про судові рішення, котрі набрали законної сили, якими скасовані заходи забезпечення позову.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

При цьому суд констатує, що у спірних правовідносинах зазначена правова підстава мала місце.

Більше того, із матеріалів справи слідує, що попередньо про скасування заходів забезпечення позову у справі №921/341/24(921/275/25) приватного виконавця Нордіо В.В. повідомив не лише інший приватний виконавець вимогою №01-29/321440 від 21.07.2026, а й сам стягувач у наданих приватному виконавцю 22.07.2026 року запереченнях.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (коштів) боржника, підлягає зняттю, при цьому про зняття арешту виконавець зазначає саме у постанові про закінчення виконавчого провадження, яка у день її винесення надсилається відповідним органам та особам, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо державної реєстрації припинення обтяження такого майна.

Як наслідок суд констатує, що на момент прийняття постанови від 23.07.2026 у ВП №78820390 заходи забезпечення позову у справі №921/341/24(921/275/25) було скасовано, тому у приватного виконавця Нордіо В.В. були законні підстави для закінчення виконавчого провадження.

На переконання суду, сам лише факт звернення заінтересованої особи до суду із клопотанням про зупинення виконання судових рішень, без прийняття компетентним судом процесуального рішення за наслідками його розгляду, не може слугувати підставою для висновку про передчасність вчинення оскаржуваної дії приватним виконавцем.

Також суд відзначає, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких виконавче провадження підлягає відновленню, законодавцем наведений у статті 41 Закону. У спірних правовідносинах жодне із переліченого місця не має.

Окремо суд відхиляє доводи скаржника про те, що закінчення виконавчого провадження за наявності ухвали касаційного суду про зупинення виконання рішення є передумовою виникнення стану правової невизначеності, оскільки закінчення виконавчого провадження має остаточний характер.

Так, за абзацом 2 частиною 1 статті 40 Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Приватним виконавцем закінчено виконавче провадження за ВП №78820390 23 липня 2026 року.

В свою чергу, ухвала касаційною інстанцією прийнята 27 липня 2026 року. Зважаючи на те, що вказаним судовим рішенням Верховним Судом зупинено дію рішення господарського суду від 11.03.2026 та постанови апеляційного суду від 23.06.2026 в частині скасування заходів забезпечення позову то виконавчий документ на підставі якого були застосовані заходи забезпечення - ухвала Господарського суду Тернопільської області від 01.08.2025 у справі №921/341/24(921/275/25) стала чинною, обов`язковою до виконання, а отже підлягала виконанню на загальних підставах органами виконання, що наведені у Законі України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", у разі її пред`явлення стягувачем.

Тобто, на переконання суду, у скаржника, після прийнятого відповідного процесуального рішення Верховним Судом, були наявними правові підстави для пред`явлення виконавчого документа до виконання в органи виконання, відкриття останніми виконавчого провадження та вчинення решти обумовлених у Законі виконавчих дій.

Натомість правових підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження у ВП №7882039 та відновлення цього виконавчого провадження, внаслідок прийняття 27 липня 2026 ухвали Верховного Суду суд не вбачає.

Згідно зі ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст. ст. 234, 339-342 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги відмовити.

Копію ухвали надіслати всім учасникам справи відповідно до положень ч. 5 ст. 6 ГПК України.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту підписання суддею в порядку ст. 235 ГПК України та оскаржується в порядку та строки, визначені ст.ст.254-256 ГПК України. Повний текс ухвали складено 28 .08.2026.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко