Рішення № 139320054, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/6035/25

Господарський суд міста Києва у складі:

Судді - Бондаренко-Легких Г. П.

за участю секретаря (помічника судді) - Конона В. В.

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/6035/25

За позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва (04071, м. Київ, вул. Констянтинівська, буд. 19-Б) в інтересах держави в особі: Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36)

До 1) Спеціалізованого комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» (04080, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 16Б)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАМБЕР» (03035, м. Київ, вул. Генерала Шаповалова, буд. 2, офіс 317)

про визнання недійсним договору та стягнення 1149374,03 грн

За участі представників сторін:

Прокурор: Зоріна О. Г. - службове посвідчення;

Представник позивача: не прибув;

Представник відповідача-1: Демченко Я. В. - адвокат, ордер серії АІ №1921895 від 12.06.2025;

Представник відповідача-2: Тулба К. Г. - адвокат, ордер серії АІ №2245309 від 01.07.2026;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Подільської окружної прокуратури (процесуальний позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Спеціалізованого комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАМБЕР» з вимогами про визнання недійсним договору про закупівлю послуг за бюджетні кошти №61-к від 01.11.2022 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1149374, 03 грн з ТОВ «ПЛАМБЕР» на користь Спеціалізованого КП виконавчого органу КМР (КМДА) «Київводфонд», а з Спеціалізованого КП виконавчого органу КМР (КМДА) «Київводфонд» одержані ним за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням договору про закупівлю послуг за бюджетні кошти №61-к від 01.11.2022 з порушенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (правочин не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства), у зв`язку з чим, наявні підстави для визнання його недійсним із застосуванням частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

19.05.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, залишив її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

21.05.2025 до суду від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою прокуратуру усунула недоліки, встановлені ухвалою суду від 19.05.2025.

29.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження. Відмовлено у задоволенні заяви керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва, що викладена у позові про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України. Зупинено з власної ініціативи провадження у справі №910/6035/25 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23. Зобов`язано сторін у справі повідомити суд про усунення обставин з приводу яких зупиняється провадження у справі.

12.06.2025 до суду від відповідача-1 надійшов відзив.

13.06.2025 до суду від відповідача-2 надійшов відзив.

16.06.2025 до суду від прокуратури надійшли відповіді на відзив відповідачів.

26.06.2025 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення.

26.06.2025 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення.

27.06.2025 до суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

04.02.2026 до суду від відповідача-2 надійшли клопотання про поновлення провадження у справі та додаткові пояснення.

05.03.2026 суд ухвалою поновив провадження у справі, підготовче судове засідання призначив на 09.04.2026.

07.04.2026 до суду від прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 09.04.2026, було знято з розгляду, у зв`язку з проведенням у Господарському суді міста Києва загальних зборів суддів, про визначення нової дати підготовчого судового засідання на 07.05.2026 об 15:00 представники сторін, які прибули були повідомлені під розписку у приміщенні суду, а також додатково суд повідомив учасників справи про визначення нової дати підготовчого судового засідання ухвалою викликом-повідомленням від 09.04.2026.

07.05.2026 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 07.05.2026 суд на місці ухвалив: (1) відмовити у задоволенні клопотання прокуратури про зупинення провадження у справі, (2) закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 26.05.2026.

У судовому засіданні 26.05.2026 суд на місці ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні по суті на 07.07.2026.

02.07.2026 до суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.07.2026 до суду від прокуратури надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, у задоволенні якого судом було відмовлено в судовому засіданні 04.08.2026року.

У судовому засіданні 07.07.2026 суд на місці ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні по суті до 04.08.2026.

31.07.2026 до суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 04.08.2026 прибув прокурор та представники відповідачів, позивач або його повноважений представник у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд на місці ухвалив (1) відмовити у задоволенні клопотання прокуратури про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, яке надійшло до суду 07.07.2026.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши виступи у судових дебатах присутніх учасників справи, які підтримали власні правові позиції, що викладені у заявах по суті справи, Суд -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, які встановлені судом.

Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» (далі - СВКП «Київводфонд», відповідач-1) за кошти місцевого бюджету проведено відкриті торги на закупівлю послуг з проведення внутрішньосвердловинних робіт (місце надання робіт - м. Київ, вул.Жуковського, 8- 12; м. Київ, вул. Хорольська, 10; м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 56/66) ДК 021:2015:76530000-7 (ідентифікатор закупівлі UA-2022-09-27-005990-a).

Очікувана вартість предмета закупівлі 1 197 165, 52 грн.

Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій, у визначений строк на участь у торгах подано пропозиції двома учасниками - ТОВ «Пламбер» та ТОВ «Рона Інжиніринг».

За результатами розгляду пропозицій переможцем процедури визнано ТОВ «Пламбер», тендерна пропозиція якого визнана найбільш економічно вигідною за ціною 1 152 837,47 грн (з ПДВ).

01.11.2022 між СВКП «Київводфонд», як покупцем, та ТОВ «Пламбер», як виконавцем, укладено договір №61-к про закупівлю послуг за бюджетні кошти (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги за кодом національного класифікатора України ДК 021:2015: 76530000-7 Послуги з проведення внутрішньосвердловинних робіт (Послуги з гідродинамічного очищення артезіанських свердловин).

Пунктом 3.1. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.12.2022 ціна Договору становить 1 149 374, 03 грн.

Відповідно до п. 5.1. Договору строк надання послуг встановлено протягом п`ятим робочих днів з моменту подачі Замовником заявки на надання послуг, але не пізніше 23.12.2022, а п. 9.1. Договору встановлено, що договір діє до 31.12.2022.

Рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023 № 60/149-р/к ТОВ «Рона Інжиніринг» та ТОВ «Пламбер» визнано винними у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі «Послуги з гідродинамічного очищення артезіанських свердловин», яка проводилась СВКП «Київводфонд», ідентифікатор закупівлі UA-2022-09-27-005990-a.

Подільською окружною прокуратурою міста Києва під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері щодо визнання недійсним договору про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 № 61-к, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього, застосування наслідків відповідної недійсності. У зв`язку з чим, прокурор звертається до суду з даним позовом.

2. Предмет та підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги прокуратури в інтересах держави до відповідачів про визнання недійсним договору про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 № 61-к, укладений між Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством «Київводфонд» (код ЄДРПОУ 37292855, м. Київ, вул. Дмитрівська 16Б, 04080) та товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАМБЕР» (код ЄДРПОУ 40413845, вул. Генерала Шаповала, буд. 2, офіс 317,м. Київ, 03035), за результатами процедури закупівлі UA-2022-09-27-005990-a, із урахуванням змін, внесених додатковою угодою як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАМБЕР» на користь Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства «Київводфонд», а з останнього одержані ним за рішенням суду грошові кошти стягнути в дохід держави.

Фактичними підставами позову є укладення договору про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 № 61-к, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «ПЛАМБЕР».

Юридичними підставами позову є частина 1 статті 215, частина 1 статті 203 та частина 3 статті 228 ЦК України

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги прокурора зводяться до наявності у діях ТОВ «Пламбер» умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, з огляду на наступне:

- тендер відбувся за реальною (фактичною) участю в ньому двох учасників, які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера;

- отже, проведення зазначеної закупівлі відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендеру її видимості;

- поведінка ТОВ «Рона Інжиніринг» та ТОВ «Пламбер» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.

- таким чином, дії ТОВ «Пламбер» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.

- тому договір про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 № 61-к підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «ПЛАМБЕР», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Київська міська рада (позивач) власних пояснень щодо суті спору не надала, про розгляд справи повідомлена належним чином.

4. Заперечення відповідачів щодо суті позовних вимог.

СВКП «Київводфонд» (відповідач-1) проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав:

- СВКП «Київводфонд» під час проведення закупівлі, зокрема при перевірці наявності/відсутності визначених законодавством підстав для відхилення тендерної пропозиції учасника, не допустило жодних порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі»;

- тобто, СВКП «Київводфонд» проведено закупівлю та укладено Договір відповідно до чинного законодавства;

- доводи викладені у позовній заяві ґрунтуються лише на тому, що єдиним доказом того, що оспорюваний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є рішення Комітету;

- у даному випадку, відсутня наявність протиправних наслідків цього Договору, оскільки, прокурором, не доведено належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність Договору ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

ТОВ «Пламбер» (відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав:

- прокурором не доведено наявність факту порушення інтересів держави, а також не було дотримано процедури повідомлення про звернення до суду, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з даним позовом.

- за твердженнями прокуратури, єдиним доказом того, що договір про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 №61-к є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ «Пламбер», є рішення Комітету, жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність умислу ТОВ «Пламбер» на свідоме та цілеспрямоване заподіяння шкоди інтересам держави чи суспільства саме шляхом укладення та виконання спірного Договору - суду не надано;

- сам факт вчинення ТОВ «Пламбер» порушення антиконкурентного законодавства під час участі у закупівлі, що встановлений рішенням Комітету, не є безумовною та достатньою підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

- зокрема, внаслідок антиконкурентних дій ТОВ «Пламбер» в межах тендерної закупівлі за ідентифікатором № UA-2022-09-27-005990-a шкоди (збитків) ані інтересам СВКП «Київводфонд», ані інтересам держави в особі Київської міської ради завдано не було. Вказане також підтверджується листами від 31.03.2025 року № 058/7/4- 1846 та від 24.04.2025 року № 058/7-2397, в яких Департамент житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради наголосив, що він не вбачає у ситуації, що склалася, факту порушення прав, а відтак і підстав для звернення до суду із позовом про недійсність Договору, що свідчить про відсутність завданої шкоди (збитків) укладенням такого правочину;

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції має свою спеціальну відповідальність, яка вже була застосована до відповідача-2. Отже, є безпідставними та такими, що не відповідають принципам справедливості та пропорційності, вимоги прокуратури про визнання Договору недійсним, зважаючи на вже застосовані до ТОВ «Пламбер» за вчинене порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій відповідні санкції;

- прокуратура, обрала неналежний та неефективний спосіб захисту. Так, договір, що порушує «публічний порядок» є нікчемним, натомість, прокурор просить «визнати недійсним» правочин, який за суттю його ж доводів є нікчемним. Договір повністю виконано, послуги надано та спожито. Визнання такого договору недійсним не призведе до реального відновлення прав, а створить ситуацію безпідставного збагачення замовника.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи доведено прокурором наявність підстав для представництва інтересів держави в суді;

- чи підлягає застосуванню до спірних відносин частина 3 статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю послуг), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

5.1. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3 і 5 стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем - Київську міську раду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 1 та ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 2 та 4 ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким органом в межах міста Києва є Київська міська рада.

Отже, Київська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання бюджету міста Києва, контролю за його виконанням, здійснює правоможності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштами місцевого бюджету).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20 тощо.

Оплата коштів за Договором здійснювалась за рахунок коштів бюджету міста Києва, що підтверджує Департамент житлово-комунальної інфраструктури у своєму листі від 17.02.2025 №058/7-967.

Отже, оспорюваний Договір укладався та фінансування за рахунок коштів місцевого бюджету.

Згідно висновків Великої Палата Верховного Суду викладених у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 - використання коштів місцевого бюджету становить суспільний та державних інтерес. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави.

Відповідно до Статуту Спеціального водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18 лютого 2010 року № 86 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01 жовтня 2019 року № 1739), Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» (далі - Підприємство) засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядковане Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Підприємство утворено відповідно до рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 881/2950 «Про створення спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд».

Засновником та власником Підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

Відтак, з указаних норм матеріального права вбачається, що міська рада (у спірних правовідносинах - Київська міська рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 24.03.2025 №45-3038ВИХ-25 Подільська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Київської міської ради, в якому повідомила позивача про виявлені порушення законодавства та необхідність вжиття заходів щодо визнання недійсним договору від 01.11.2022 №61-к з урахуванням змін внесених додатковою угодою, укладеного між СВКП «Київводфонд» та ТОВ «Пламбер».

Київська міська рада на вказаний лист відповіді не надала, проте, відповідь на нього надійшла до прокуратури від Департаменту житлово-комунальної інфраструктури листом від 31.03.2025 №058/7/4-1846, у якому Департамент повідомив, що не вбачає підстав для вжиття ним заходів цивільно-правового характеру за вказаним фактом.

Таким чином, прокуратура звернулася до Київської міської ради - позивача у справі, повідомила її про встановлене порушення інтересів держави та надала можливість реалізувати право на самостійний судовий захист. Проте жодних дій з боку позивача не було вчинено, що й стало підставою для реалізації прокурором повноважень щодо подання позову від імені держави.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Голосіївською окружною прокуратурою міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

На переконання суду, надіслання позивачеві - Київській міській раді повідомлення у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в день звернення до суду з відповідним позовом не спростовує вище викладених висновків суду, з огляду на те, що Київська міська рада завідомо була повідомлена про можливе порушення інтересів держави, втім жодних дій щодо їх захисту не вчинила.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі Київської міської ради, а відтак, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави та порушення порядку повідомлення відповідно до часини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в суді судом відхиляються.

5.2. Щодо наявності підстав для визнання договору недійсним за частиною 3 статті 228 ЦК України та застосування наслідків недійсності правочину.

Поняття "інтереси держави і суспільства" має оціночний характер. Під час вирішення конкретного спору суд повинен установити не лише факт порушення певної законодавчої заборони, а й те, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета правочину, яка зі сторін мала відповідний умисел, як було виконано договір та які наслідки настали для охоронюваного законом публічного інтересу.

Ознаками правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні частини 3 статті 228 ЦК України, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку та наявність умислу сторони або сторін, які усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність договору, суперечність його мети публічним інтересам і прагнули або свідомо допускали настання відповідних протиправних наслідків (правовий висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18).

Не будь-яке порушення законодавства, допущене під час проведення закупівлі або укладення договору, автоматично означає, що зміст і мета самого правочину завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Відповідна кваліфікація потребує оцінки конкретних обставин, наслідків договору та пропорційності заявленого втручання у майнову сферу його сторін.

Під час розгляду цієї справи визначальним є правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС), викладений у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 (до закінчення перегляду якої судом відповідною ухвалою зупинялось провадження у даній справі), яким уточнено підходи, сформульовані, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, таким чином (див. пункт 105 постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23):

«При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Отже, вирішуючи питання щодо застосування ч. 3ст. 228 ЦК України, суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

У пункті 104 зазначеної постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, Об`єднана палата звернула увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проект рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень (справи "Isaia and Others v. Italy", "Isaia and Others v. Italy", "Imeri v. Croatia", "Gogitidze and Others v. Georgia", "Garofalo and Others v. Italy", "Arcuri and Others v. Italy", "Balsamo v. San Marino", "AGOSI v. United Kingdom", "Air Canada v. The United Kingdom", "Kurban v. Turkey").

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення посадових осіб ТОВ «Пламбер» до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів «Послуги з гідродинамічного очищення артезіанських свердловин», які проводились СВКП «Київводфонд», ідентифікатор закупівлі UA-2022-09-27-005990-a.

Як зазначалось судом вище, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 ОП КГС ВС виснувала, що норма частини 3 статті 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Дійсно, рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2023 № 60/149-р/к ТОВ «Рона Інжиніринг» та ТОВ «Пламбер» визнано винними у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі «Послуги з гідродинамічного очищення артезіанських свердловин», яка проводилась СВКП «Київводфонд», ідентифікатор закупівлі UA-2022-09-27-005990-a.

Під час розгляду адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи №277/60/56-рп/к.23 встановлено обставини:

- використання однієї ІР-адреси для подання тендерних пропозицій, яка належала суб`єкту господарювання, що знаходився за однією адресою із ТОВ «Пламбер» та надавав останньому доступ до послуг Інтернет;

- використання однієї ІР-адреси для подання фінансової звітності, з якої один із учасників здійснював доступ до своєї електронної адреси, що належала фізичній особі, яка після проведення Процедури закупівлі працювала в одного із учасників;

- використання однієї ІР-адреси для здійснення керування банківськими рахунками, з якої один із учасників здійснював доступ до своєї електронної адреси, що належала одній фізичній особі, яка після проведення Процедури закупівлі працювала в одного із учасників;

- синхронності дій у часі під час керування своїми банківськими рахунками;

- залучення однієї особи для отримання банківських послуг;

- спільних особливостей в оформленні документів тендерних пропозицій;

- синхронності дій у часі під час створення документів тендерних пропозицій,

Згідно листа Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (зареєстроване в прокуратурі 17.03.2025 за №2810-25) рішення Комітету від 27.12.2023 №60/149-р/к до господарського суду не оскаржувалось, на перевірці/перегляді в органах Антимонопольного комітету України не перебувало, а накладені рішенням штрафи були сплачені товариствами у встановлений законом строк.

Втім, застосовуючи вище наведені висновки ОП КГС ВС у межах справи №922/3456/23 до обставин цієї справи, суд зазначає, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.

Рішення Комітету від 27.12.2023 №60/149-р/к є належним доказом вчинення ТОВ «Рона Інжиніринг» та ТОВ «Пламбер» порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Водночас предметом зазначеного рішення було встановлення поведінки учасників торгів та спотворення конкуренції, а не дослідження цивільно-правової мети договору, розміру можливих збитків завданих державі, ринкової вартості виконаних послуг чи їх якості.

Предметом Договору №61-к про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 було надання послуг з гідродинамічного очищення артезіанських свердловин.

Така господарська мета сама по собі є правомірною та спрямованою на задоволення потреб замовника.

Спірний договір виконано, що підтверджується самими сторонами договору (відповідачами), а також наявними в матеріалах справи підписаними з обох сторін актами №1, 2, 3 приймання наданих послуг за грудень 2022 року, а також звітом про виконання договору про закупівлю №UA-2022-09-27-005990-а від 11.01.2023, листом Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради від 24.04.2025 року № 058/7-2397 до якого долучено витяг з розподілу виділених бюджетних асигувань на суму 1 149 374, 03 грн.

В свою чергу, прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину та його виконання держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала послуги неналежної якості.

За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (пункт 96 постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23).

Суд також враховує, що законодавство про захист економічної конкуренції передбачає самостійні заходи відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, зокрема штраф, а законодавство про публічні закупівлі обмеження щодо участі суб`єкта господарювання у наступних закупівлях. Застосування на додаток до таких заходів конфіскації всієї суми, одержаної за виконаним договором, потребує особливої перевірки співмірності, що не доведено прокуратурою.

Отже, прокурор не довів, що під час проведення закупівлі за ідентифікатором № UA-2022-09-27-005990-а та укладання Договору №61-к про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 були порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади.

Таким чином, на переконання суду, Договір №61-к про закупівлю послуг за бюджетні кошти від 01.11.2022 не суперечать положенням частини 1 статті 203 ЦК України, а факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі, встановлений рішенням органу антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та інші судові рішення, в яких застосовано частину 3 статті 228 ЦК України у зв`язку зі спотворенням торгів, не спростовують наведених висновків, оскільки відповідний підхід був уточнений ОП КГС ВС в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, яка прямо стосується співвідношення антиконкурентних узгоджених дій і конфіскаційних наслідків недійсності договору та була прийнята пізніше.

За таких обставин, у задоволенні позову суд відмовляє у повному обсязі.

Решта доводів сторін судом не оцінюється як такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позову.

6. Розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 ГПК України).

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог суд покладає понесені судові витрати позивача на останнього.

Відповідач-1 про понесення ним судових витрат суду не повідомляв.

Відповідач-2 у відзиві зазначив наступне: «Орієнтовний розмір судових витрат, які ТОВ «ПЛАМБЕР» очікує понести у зв`язку із розглядом позовної заяви Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради у Господарському суді міста Києва становить 100 000,00 гривень (сто тисяч гривень нуль копійок), які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами та здійснених ним витрат, буде надано ТОВ «ПЛАМБЕР» до суду у строки та в порядку, визначеному ГПК України».

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

Відповідачем-2 не надано будь - яких доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також не подано суду заяву про понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду (тобто не повідомлено суд про намір подати додаткові докази на понесення судових витрат до закінчення судових дебатів). Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 не доведено належними та допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу, а відтак такі покладаються на відповідача-2.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.08.2026.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких