Рішення № 139311997, 28.08.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6546/26

Провадження № 2/750/3379/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі головуючого-судді Сапона А.В., при секретарі Потапенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за час затримки виплати,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДП «Укрдіпродор» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за час затримки виплати, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Укрдіпродор» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 34875 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за час затримки виплати в розмірі 77124,80 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказує, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2025 року у цивільній справі № 750/16710/24, яке набрало законної сили 01 квітня 2025 року, її позов про стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 203412 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 65875 грн. При цьому, заборгованість по заробітній платі у розмірі 203412 грн. була сплачена боржником лише у січні 2026 року. Вказаним вище рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 листопада 2024 року (наступного дня після звільнення) до 27 лютого 2025 року включно (по день винесення рішення судом). За доводами позивача, оскільки звільнений працівник, відповідно до ст. 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в межах шести місяців, а тому за період з 28 лютого 2025 року (наступний день після винесення рішення судом у цивільній справі № 750/16710/24) по 01 травня 2025 року (закінчення шестимісячного строку з наступного дня після звільнення) вона також має право на стягнення середнього заробітку за час невиплати заробітної плати, розмір якого за розрахунком позивача складає 34875 грн. Крім того, позивач вказує про наявність у неї права на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІII, яка за наведеним позивачем розрахунком за період з листопада 2024 року по день фактичної виплати у січні 2026 року становить 77124,80 грн.

Позивач в судове засідання не з`явилась, її представником подано заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник відповідача, повідомленого належним чином, у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошення якого призначено на 28.08.2026.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, та була звільнена з роботи за угодою сторін з 31 жовтня 2024 року.

Відповідно до довідки Чернігівського ВКП ДП «Укрдіпродор» від 31 жовтня 2024 року № 99, у жовтні 2024 року ОСОБА_1 проведено розрахунок при звільненні, а саме виплачено: оклад за 10 робочих днів 7413,04 грн; індексація доходів 172,91 грн; компенсація за невикористану відпустку: за 61 календарних днів 48357,14 грн, а також за 6 календарних днів 5585,58 грн. Заборгованість за підприємством складає 163746,96 грн.

Аналогічні відомості відображені у розрахунковому листі позивача за жовтень 2024 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2025 року у цивільній справі № 750/16710/24, яке набрало законної сили 01 квітня 2025 року, її позов про стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об?єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 203412 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2024 року (наступного дня після звільнення) до 27 лютого 2025 року включно (по день винесення рішення судом) в сумі 65875 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦІК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вказаного рішення суду були видані виконавчі документи, що перебували на примусовому виконанні у Солом?янському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 203412 грн. здійснювалося у виконавчому провадженні ВП № 77406672.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по заробітній платі у розмірі 203412 грн. була сплачена боржником лише у січні 2026 року, у зв?язку із чим старшим державним виконавцем 26 січня 2026 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП № 77406672.

Сплата підприємством заборгованості по заробітній платі у січні 2026 року також підтверджується довідкою АТ КБ «Приват Банк» від 03 червня 2026 року та скріншотами про зарахування грошових переказів.

Як встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2025 року у цивільній справі № 750/16710/24 розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням становив 775 грн.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але нерідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та непізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2025 року у цивільній справі № 750/16710/24 на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 листопада 2024 року (наступного дня після звільнення) до 27 лютого 2025 року включно (по день винесення рішення судом).

Натомість, виплата заборгованості по заробітній платі у повному розмірі здійснена боржником лише у січні 2026 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У своїй постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) Великої Палати Верховного Суду вказав, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (п. 105, 106).

Таким чином, оскільки звільнений працівник, відповідно до ст. 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в межах шести місяців, а тому за період з 28 лютого 2025 року (наступний день після винесення рішення судом у цивільній справі № 750/16710/24) по 01 травня 2025 року (закінчення шестимісячного строку з наступного дня після звільнення) ОСОБА_1 має правові підстави на стягнення середнього заробітку за час невиплати заробітної плати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2025 року у цивільній справі № 750/16710/24 встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням становив 775 грн. За період з 28 лютого 2025 року по 01 травня 2025 року минуло 45 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 лютого 2025 року по 01 травня 2025 року включно, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 34875 грн. (775 грн. х 45 днів = 34875 грн.).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати.

Так, положенням ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

У п. 2.2 Рішення від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

У рішенні Верховного Суду від 11.04.2025 року при розгляді зразкової справи № 280/8933/24 /адміністративне провадження № Пз/990/14/24/ для запровадження сталої судової практики вказано, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

У постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року № 21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 зауважено, що використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Також, у своїй постанові від 30.05.2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18) Верховний Суд зазначив, що виходячи із зазначеного, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 18.07.2023 року у справі № 200/10663/21 та від 18.12.2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716св24).

Також Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на необхідності стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати саме по час ліквідації заборгованості, не залежно від того, чи був звільнений працівник чи ні.

Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18), зазначено, що «суд першої інстанції виходив з того, що проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати після звільнення позивача та припинення трудових відносин законодавством не передбачено, а порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в інший спосіб у порядку, встановленому ст. 117 КЗпП України. При цьому апеляційний суд зазначив, що має місце порушення встановлених строків виплати заробітної плати при звільненні, а також про те, що робітнику надається право на компенсацію, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», яка вже була закладена в заробітну плату, стягнуту судовим наказом у 2010 році. Позивач звернулася до суду через шість років, а право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати підлягає захисту в інший спосіб. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі, оскільки Законом та Порядком передбачено, що компенсація втрати частини заробітної плати проводиться згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток, до ліквідації заборгованості із заробітної плати».

Аналогічний висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716 св24) та від 10.02.2026 року у справі № 466/10593/19 (провадження 61-9330св24).

Статтею 3 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У п. 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

За наведеним позивачем розрахунком, який відповідачем не спростовано, загальний розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати за період з листопада 2024 року по день фактичної виплати у січні 2026 року становить 77124,80 грн. Перевіривши даний розрахунок, суд вважає його правильним та таким, що ґрунтується на вищевказаних вимогах норм законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до п. п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України (18%).

Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п. п. 1.6.2 п. 1.6. розділ І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов`язкових платежів з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому суд, визначаючи компенсацію втрати частини заробітку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов`язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків його виплати підлягають задоволенню, з відрахуванням з цих сум передбачених законом обов`язкових податків та зборів при виплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції від 22.06.2026 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., а тому, враховуючи задоволення позовних вимог судом в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за час затримки виплати задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 34875 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за час затримки виплати в розмірі 77124,80 грн., виплату вказаних сум провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Стягнути з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Сапон