Рішення № 139311996, 28.08.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6014/26

Провадження № 2/750/3166/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі головуючого-судді Сапона А.В., при секретарі - Потапенко Н.В., за участю представника позивача Кінебаса О.М., представника відповідача - Київської обласної прокуратури Ляшенка О.В., представника відповідача - Державної казначейської служби України Біркун Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду в розмірі 1000000,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 30000,00 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказує, що згідно з обвинувальним актом позивач, в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 32019110000000050 від 16.04.2019, обвинувачувався за ч. 2 ст. 361-2 КК України. Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова по справі № 751/2193/20 від 15.05.2025 ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю наявності в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду по даній справі від 22.12.2025 вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова по справі № 751/2193/20 від 15.05.2025 залишено без змін. Отже, позивач перебував під слідством та судом з 13.03.2020 по 22.12.2025, тобто 5 років 9 місяців 10 днів або 69 місяців 10 днів. Враховуючи, що згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної щомісячної заробітної плати з 01.01.2026 встановлено в розмірі 8 647 грн., то мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, яка має бути стягнута на користь позивача, за його розрахунками, становить: (69 х 8 647) + (8 647 / 30 х 10) = 596 643 + 28,82 = 596 671,82 грн (де 69 - кількість місяців, а 10 - кількість днів, проведених під слідством, 30 - кількість днів у місяці). При цьому, позивач вважає цей розмір моральної шкоди таким, що не відповідає обставинам справи, та є мінімальним, а, отже, не може в повній мірі задовольнити його інтереси, тому необхідним і достатнім у даній справі розміром відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, позивач вважає 1000000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач - Державна казначейська служба України просить відмовити у задоволенні вимог заявленого позову у зв`язку з його необґрунтованістю, виключивши Державну казначейську службу України з кола відповідачів у даній справі за відсутністю порушення прав позивача саме відповідачем.

Відповідачем - Київською обласною прокуратурою було подано письмові пояснення, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю завдання моральної шкоди позивачу, вважає заявлений позивачем розмір моральної шкоди завищеним та необґрунтованим, а розмір витрат на професійну правничу допомогу - недоведеним належними доказами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги заявленого позову. Представники відповідачів просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення якого призначено на 28.08.2026.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України після оголошення переходу до стадії ухвалення судового рішення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження №751/2193/20, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом по справі встановлено, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 32019110000000050 від 16.04.2019, обвинувачувався у вчиненні повторного несанкціонованого розголошення інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованих системах, комп`ютерних мережах або на носіях такої інформації (ч. 2 ст. 361-2 КК України).

Так, за змістом обвинувального акту відносно ОСОБА_1 , останній, у період з червня 2016 року по 03.10.2019, обіймаючи посаду заступника начальника митного посту - начальника відділу оформлення № 2 митного посту «Чернігів-вантажний» Чернігівської митниці ДФС, позивач здійснив несанкціоноване розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в базах органів Державної митної служби України (АСМО «Інспектор» та ЄАІС): здійснював під власним паролем вхід до автоматизованої системи митного контролю та оформлення «Інспектор» або до Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України (ЄАІС) та після ознайомлення з відповідною інформацією, яка зберігається у таких інформаційних системах, через мобільний додаток WhatsApp з мобільного терміналу НОМЕР_1 здійснював несанкціоноване розповсюдження запитуваної інформації, яка обробляється в базах Державної митної служби України шляхом її передачі особі, яка не має доступу до неї, через вищезазначений мобільний додаток на мобільний термінал з номером НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 .

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова по справі № 751/2193/20 від 15.05.2025 ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю наявності в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. Арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.12.2019, на мобільний телефон iPhone 6s було скасовано та повернуто його власнику. Процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні № 32019110000000050 від 16.04.2019 на загальну суму 8 323,85 грн було ухвалено компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду по даній справі від 22.12.2025 апеляційну скаргу прокурора Сопільника А. Г. було залишено без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова по справі № 751/2193/20 від 15.05.2025 - без змін.

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими матеріалами кримінального провадження і сторонами не оспорюються.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) (ст. 3 Закону): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

Судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 15.05.2015 постановлено виправдувальний вирок, який набрав законної сили 22.12.2025.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

У статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Як зазначено вище, нормою ст. 3 Закону презюмується право особи на відшкодування моральної шкоди. При цьому законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Повідомлення про підозру позивачем отримано 13.03.2020. Вирок був залишений без змін 22.12.2025, отже, позивач перебував під слідством та судом з 13.03.2020 по 22.12.2025, тобто 5 років 9 місяців 10 днів або 69 місяців 10 днів.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної щомісячної заробітної плати з 01.01.2026 встановлено в розмірі 8 647 грн.

Отже, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, яка має бути стягнута на користь позивача, становить: (69 х 8 647) + (8 647 / 30 х 10) = 596 643 + 28,82 = 596 671,82 грн (де 69 - кількість місяців, а 10 - кількість днів, проведених під слідством, 30 - кількість днів у місяці).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню, в розмірі 1000000 грн., позивач вважає мінімальний розмір відшкодування в сумі 596671,82 грн. таким, що не відповідає обставинам справи, та є мінімальним, а, отже, не може в повній мірі задовольнити його інтереси. Зокрема, за доводами позивача, за інкриміноване кримінальне правопорушення йому у будь якому разі загрожувало найбільш суворе покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. Інших видів покарань санкція даної статті не передбачала, отже, позивач виправдано боявся потрапити до установи виконання покарань на довгий час, оскільки йому загрожувало покарання, яке теоретично могло призвести до його повної ізоляції від суспільства. Позивач офіційно до набрання рішенням суду першої інстанції законної сили, перебував у статусі виправданого. Для сторони позивача не були очевидними безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, оскільки такі факти може встановити суд, а не сторона позивача, а, отже, виправданий справедливо побоювався, що його можуть притягнути до відповідальності. Тому моральні страждання в апеляційному розгляді справи, на думку позивача, не є применшеними у порівнянні з розглядом в суді першої інстанції. Саме через апеляційну скаргу позивач продовжував відчувати на собі тягар кримінального провадження ще додатковий час, що не могло не вплинути на його психічний стан. Крім того, позивач постійно думав про перспективу наявності судимості, адже це могло відобразитися на соціальному ставленні до його сім`ї, його самого та його майбутнього. Наявність судимості в особи негативно впливає на можливість влаштуватися на роботу, соціалізуватися після відсутності тривалого контакту зі своїми друзями та рідними. Не кожен роботодавець згоден взяти на роботу особу з судимістю, більше того, на роботу, яка приноситиме дохід, достатній для задоволення потреб сім`ї. Правоохоронні органи своїми діями ризикували поставити сім`ю позивача у скрутне матеріальне становище. Також, за доводами позивача, не могла не відобразитися на його психологічному стані постійна участь у судових засіданнях, оскільки йому потрібно було постійно ходити на судові засідання, які проводилися не одномоментно, і на кожному з них позивач мав бути присутній, давати власні показання, слухати доводи прокурора, брати участь в допиті свідків тощо. Тому мінімально гарантований державою розмір моральної шкоди, на думку сторони позивача, не є належним та допустимим в даній ситуації та не гарантує відновлення прав та свобод позивача в достатній мірі, щоб компенсувати всі страждання, які він отримав за 6 років. Крім того, кримінальне провадження значною мірою вплинуло на ділову репутацію позивача, тому необхідним і достатнім у даній справі розміром відшкодування моральної шкоди, на думку сторони позивача, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, є 1000000,00 грн.

Враховуючи фактичні обставини справи, обставини кримінального провадження, особу позивача, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 700000,00 грн.

При цьому посилання прокурора та представника ДКС України на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Судом також відхиляються посилання представника відповідача Державної казначейської служби України на те, що позивачем позов пред`явлено до неналежного відповідача, виходячи із наступного.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Таким чином, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14 447 цс 19) (пункт 28)).

Так, Державну казначейську службу України, орган прокуратури та інші державні органи визначено відповідачами у справах: № 727/7635/21 пр. № 61-8814св22 (постанова Верховного Суду від 26 липня 2023 року); № 201/1611/22 пр. № 61-6247св23 (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року); №725/2042/22 пр. № 61-10902св22 (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року) та ін.

Таким чином, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. При цьому будь-яких обов`язків на ДКСУ, як на самостійну юридичну особу, судом не покладається.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково в сумі 700000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн. суд дійшов наступного висновку.

Звертаючись з позовом позивач просив стягнути витрати на адвоката у вказаному розмірі. Щодо відсутності детального опису робіт, позивач послався на висновки Верховного Суду у справі 640/18402/19 від 28.12.2020 відносно того, що в межах справи розмір гонорару адвоката може бути встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі. Адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, оскільки розмір гонорару не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним, якщо підтверджений належними та допустимими доказами.

Щодо співмірності зазначеного гонорару позивач у позовній заяві зазначає, що він знаходиться в розумних межах мінімальних ставок адвокатського гонорару, визначеного Рекомендаціями щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затвердженими рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 № 142, які діють на момент звернення до Суду із даним позовом. Зокрема, враховані наступні тарифи: 1) складання позовної заяви по майновому спору від 12 000 грн.; 2) участь в суді першої інстанції по майновому спору від 25 000 грн. + 5 000 грн судодень; 3) гонорар за прийняте рішення на користь клієнта від 5 %: 1 000 000,00 грн. * 5% = 50 000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи , належать витрати, в тому числі : на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доказування не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 142 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування понесених витрат, до позовної заяви позивач додає: ордер на надання правничої допомоги від 29.05.2026 серія СВ № 1174024; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №613; копію рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 №142.

Верховний Суд у постанові від 07.05.2020 (справа №320/3271/19) зазначив:

«склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір по надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

Суд зауважує, що надані позивачем документи не підтверджують факту укладення між ОСОБА_1 та адвокатом договору про надання правничої допомоги, погодженого сторонами розміру гонорару, факту сплати коштів.

В позовній заяві зазначено, що позивач надає копію договору про надання правової допомоги. Проте, вказаний документ до заяви фактично не надано.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що правові підстави для відшкодування витрат на правову допомогу відсутні у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Сапон