Ухвала суду № 139262357, 24.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 591/1174/26

Провадження №: 1-кп/752/2186/26

УХВАЛА

підготовчого судового засідання

24 серпня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025000000000179 від 06 березня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

встановив:

На розгляд Голосіївського суду міста Києва з Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в порядку ст. 34 КПК України направлено обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки воно підсудне Голосіївському районному суду м. Києва, підстав для його закриття немає, обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Захисники та обвинувачені не заперечували проти призначення судового розгляду.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Захисник ОСОБА_7 звернулась з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року на автомобіль Volkswagen, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , мотивуючи тим, що він належить ОСОБА_8 , який не має будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, автомобіль не є речовим доказом, не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберіг на собі його сліди та не містить відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі не є об`єктом кримінально протиправних дій та не набутий протиправним шляхом. Підстави для його арешту відсутні.

Також захисник ОСОБА_7 звернулась зі скаргою на бездіяльність слідчого ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні, мотивуючи тим, що слідчим безпідставно не повернуто обвинуваченому ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_10 вилучені під час проведення 02 квітня 2025 року невідкладеного обшуку за їх місцем проживання грошові кошти, які є тимчасово вилученим майном, арешт на яке не накладався. Вказані грошові кошти не є предметом, об`єктом чи знаряддям злочину, не зберегли на собі його сліди. Підстав для проведення невідкладного обшуку не існувало. Слідчий не звертався до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а тому у незаконний спосіб утримує грошові кошти. Просила визнати бездіяльність слідчою щодо неповернення грошових коштів незаконною та зобов`язати останнього повернути незаконно вилучене майно.

Також захисник ОСОБА_7 звернулась з клопотанням про повернення застави в сумі 242 240 грн, внесеної в інтересах ОСОБА_4 заставодавцем ОСОБА_11 , мотивуючи тим, що запобіжний захід припинив свою дію 03 грудня 2025 року, відтак внесена за обвинуваченого застава підлягає поверненню заставодавцю. Підстави залишення застави задля забезпечення цивільного позову або відшкодування шкоди відсутні.

Захисники та обвинувачені підтримали вищевказані клопотання.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотань, мотивуючи тим, що аретш автомобіля є необхідним для забезпечення збереження майна, запобіжний захід у вигляді застави не припинив свою дію та є необхідним для запобігання ризикам переховування обвинуваченого від суду і впливу на свідків, вилучені під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого грошові кошти правомірно утримуються органом досудового розслідування, оскільки є речовими доказами та дозвіл на їх вилучення надано ухвалою слідчого судді.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про призначення судового розгляду, виходячи з наступного.

Кримінальне провадження підсудне Голосіївському районному суду м. Києва, підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд проводить підготовку до судового розгляду.

Суд вважає за необхідне призначити судовий розгляд не пізніше 10 днів після постановлення ухвали про його призначення, здійснювати судовий розгляд відкрито, суддею одноособово.

У судове засідання викликати учасників судового провадження.

Вирішуючи клопотання захисника про повернення заставодавцю внесеної в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 застави, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Аналіз положень статей 132, 181, 182, 194, 196, 197, 199, 203 КПК України в їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку, що лише запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту, а також передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язки діють певний, визначений ухвалою слідчого судді, суду, строк, а інші запобіжні заходи, в тому числі застава, обмеженого строку дії не мають і діють до їх скасування, зміни, ухвалення вироку суду чи рішення про закриття кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Після внесенням заставодавцем в інтересах ОСОБА_4 застави, ОСОБА_4 було звільнено з-під варти та відносно нього діє запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні умисного нетяжкого злочину.

Про обґрунтованість підозри обвинуваченого свідчить зміст обвинувального акта та реєстр матеріалів досудового розслідування. Обґрунтованість підозри також була предметом перевірки слідчих суддів на стадії досудового розслідування. При цьому оцінка обґрунтованості підозри, в даному випадку, здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин». Вимога обґрунтованої підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Судом не розпочато з`ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не досліджено документи сторони обвинувачення, не допитано свідків та обвинувачених.

Незважаючи на закінчення строку дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, які було покладено на обвинуваченого ОСОБА_4 у зв`язку із застосуванням застави, відносно останнього діє передбачений п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України обов`язок, прибувати за кожною вимогою до суду, а в разі неможливості прибути у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд, який поширюється на весь час судового провадження.

З огляду на характер та обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, суд дійшов висновку про існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які прокурор послався у запереченнях, зокрема у випадку скасування запобіжного заходу у вигляді застави обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності з обґрунтованою ймовірністю може переховуватись від суду, впливати на свідків, які ще не були безпосередньо допитані в судовому засіданні.

Запобіжний захід у вигляді застави, в даному випадку, забезпечує дієвість кримінального провадження та є необхідним для належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання захисника про повернення застави слід відмовити.

Вирішуючи скаргу захисника на бездіяльність слідчого щодо неповернення вилучених під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 грошових коштів, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України тимчасово вилученим майном вважаються вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року клопотання слідчого задоволено. Надано дозвіл на проведення обшуку квартири за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 з метою відшукання та вилучення грошових коштів, а саме: 191 купюра номіналом по 100 доларів США; 9 купюр номіналом 50 Євро; 139 купюр номіналом по 500 грн; 40 купюр номіналом по 200 грн; 11 купюр номіналом по 100 доларів США; 5 купюр номіналом по 200 Євро.

Після цього ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року та 22 липня 2025 року двічі було відмовлено у задоволенні скарг захисника на бездіяльність уповноважених осіб органу досудового розслідування щодо неповернення вилученого майна.

З висновками слідчих суддів погоджується суд. На стадії підготовчого судового провадження у суду немає підстав вважати незаконними дії органу досудового розслідування, пов`язані зі зберігання грошових коштів, щодо яких прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді.

Враховуючи викладене, у задоволенні скарги захисника на бездіяльність слідчого слід відмовити.

Вирішуючи клопотання захисника про скасування арешту на автомобіль, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

У випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ст. 173 КПК України При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При вирішенні питання про арешт майна має враховуватись розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваних, обвинувачених та третіх осіб.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини обмеження у володінні майном повинно бути законним. Вимога щодо законності вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципів верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою яку прагнуть досягти.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року за клопотанням слідчого з метою забезпечення можливої конфіскації належного ОСОБА_4 майна, як виду покарання, накладено арешт на автомобіль «Volkswagen», номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Разом із цим, відповідно до свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу та листа територіального сервісного центру № 5946 (на правах відділу, м. Суми) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) вказаний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2018 було перереєстровано з ОСОБА_4 на ОСОБА_8 зі зміною д.н.з. з НОМЕР_2 на НОМЕР_3 . Тобто, на день накладення слідчим суддею арешту автомобіль не належав на праві власності ОСОБА_4 .

Заперечуючи проти задоволення клопотання захисника про скасування арешту на автомобіль, прокурор не зазначив які відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, містить вказане майно, яка необхідність у його безпосередньому дослідженні під час судового розгляду. Даних про те, що вказане майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди чи набуте кримінально протиправним шляхом з обвинувального акта та наданих в розпорядження суду документів не вбачається.

Санкція ч. 3 ст. 190 КК України не передбачає покарання у виді конфіскації майна. Автомобіль, на який накладено арешт, не належить ОСОБА_4 на праві власності.

Обставин, які би свідчили про те, що за результатами судового розгляду автомобіль може підлягати конфіскації чи спеціальній конфіскації судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами клопотання захисника про те, що в подальшому застосуванні арешту автомобіля відпала потреба.

З метою забезпечення права власника мирно володіти своїм майном, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання захисника, скасувати арешт та повернути автомобіль власнику, оскільки це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Керуючись статтями 98, 100, 167, 169, 170, 171, 173, 174, 176, 177, 178, 182, 201, 236, 314, 315, 369-372, 376 КПК України, суд

постановив:

Призначити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва на 24 серпня 2026 року о 14:10.

В судове засідання викликати учасників судового провадження.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про повернення заставодавцю внесеної в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 застави.

Відмовити у задоволені скарги захисника ОСОБА_7 на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні щодо неповернення вилученого під час обшуку майна.

Клопотання захисника ОСОБА_7 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року на автомобіль Volkswagen, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Повернути вказаний автомобіль власнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1