Рішення № 139260711, 26.08.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1160/26

Номер провадження 2/350/945/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Рожнятів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

установив:

Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №32380401 від 10 березня 2025 року у загальному розмірі 50 388,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 березня 2025 року між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №32380401, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, комісії та інших передбачених договором платежів. Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, перерахувавши кредитні кошти на картковий рахунок відповідача.

Унаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань утворилася заборгованість у загальному розмірі 50 388,00 грн, яка складається з: 10 000,00 грн - простроченої заборгованості за сумою кредиту; 33 888,00 грн - простроченої заборгованості за процентами; 1 500,00 грн - простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту; 5 000,00 грн - простроченої заборгованості за штрафами.

Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, однак заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» звернулося до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права.

25 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Долинка О.А. подав письмові пояснення, у яких позовні вимоги визнав частково. Відповідач не заперечує факту укладення 10 березня 2025 року договору про споживчий кредит №32380401, отримання кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн та наявності заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 33 888,00 грн. Водночас представник відповідача заперечує проти стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 1 500,00 грн та штрафів у загальному розмірі 5 000,00 грн.

Щодо комісії представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору кредитодавцем одноразово нараховано комісію за надання кредиту у розмірі 15 відсотків від суми кредиту, що становить 1 500,00 грн. На переконання сторони відповідача, надання кредитних коштів є безпосереднім обов`язком фінансової установи за кредитним договором, а тому не може вважатися окремою додатковою чи супутньою послугою, за яку з позичальника може стягуватися плата.

Заперечуючи проти стягнення штрафів, представник відповідача вказує, що умовами кредитного договору передбачено штраф у розмірі 10 відсотків від суми отриманого кредиту у разі прострочення його повернення на один календарний день та штраф у розмірі 40 відсотків від суми кредиту у разі прострочення на десять календарних днів. Згідно з наданим позивачем розрахунком до складу заборгованості включено штраф у розмірі 1 000,00 грн, нарахований 11 квітня 2025 року, та штраф у розмірі 4 000,00 грн, нарахований 20 квітня 2025 року.

Представник відповідача посилається на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки - штрафу та пені, нарахованої за таке прострочення. Оскільки заявлені позивачем штрафи нараховані у квітні 2025 року, тобто у період дії воєнного стану, сторона відповідача вважає їх нарахування неправомірним та просить у цій частині позовних вимог відмовити.

Крім того, представник відповідача заперечує проти стягнення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн у повному обсязі. Посилаючись на положення статей 137, 141 ЦПК України, зазначає, що розмір таких витрат повинен відповідати критеріям їх реальності, необхідності, розумності та співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом та ціною позову.

На обґрунтування неспівмірності заявленої суми представник відповідача зазначає, що справа є малозначною, судова практика у спорах цієї категорії є усталеною, представник позивача участі у судових засіданнях не брав та просив проводити розгляд справи без його участі, а підготовка позову про стягнення кредитної заборгованості не вимагала значного обсягу юридичної роботи. З огляду на характер спору, обсяг виконаної роботи та принцип пропорційності представник відповідача просить зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 4 500,00 грн.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2026 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у поданому відзиві також просив розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що 10 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №32380401, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн строком на 360 днів. Відповідач зобов`язався повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними, комісію та інші передбачені договором платежі у строки та на умовах, визначених договором.

Умовами кредитного договору визначено суму кредиту - 10 000,00 грн, передбачено сплату процентів за користування кредитними коштами, а також одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 15 відсотків від суми кредиту, що становить 1 500,00 грн.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлені договором кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн.

Водночас відповідач належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав, отримані кредитні кошти у встановлені договором строки не повернув та передбачені договором платежі у повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , пред`явлений до стягнення, становить 50 388,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 33 888,00 грн - прострочена заборгованість за процентами; 1 500,00 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту; 5 000,00 грн - заборгованість за штрафами.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору споживчого кредиту, а спір стосується належного виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором та визначення складових і розміру заборгованості.

Оцінка суду:

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона - боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Таким чином, укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням передбачених законом засобів ідентифікації та електронного підпису не змінює його правової природи та не звільняє сторони від обов`язку належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа - кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти - кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Надані позивачем електронні документи містять відомості, які дозволяють ідентифікувати сторони правочину, номер і дату кредитного договору, суму кредиту, строк кредитування, процентні ставки, порядок повернення кредиту та інші істотні умови кредитування.

Таким чином, враховуючи встановлений факт надання кредиту, настання строку виконання грошового зобов`язання та відсутність доказів його належного виконання, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 10 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту.

Суд враховує, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 33888 грн є значно більшою за суму фактично отриманого кредиту - 10 000,00 грн. Разом з тим саме по собі таке співвідношення не є достатньою правовою підставою для звільнення позичальника від виконання погодженого договором обов`язку зі сплати процентів. Наведений позивачем розрахунок кореспондується з умовами договору щодо розміру процентної ставки та періоду її застосування. При цьому доказів здійснення відповідачем платежів у розмірі, який би спростовував визначену позивачем суму процентної заборгованості, суду не надано.

Також відповідачем не подано іншого розрахунку заборгованості, який би свідчив про неправильність визначеного кредитором періоду нарахування процентів, застосованої процентної ставки чи арифметичного обчислення суми процентів.

Таким чином, враховуючи умови кредитного договору, період нарахування процентів, наданий позивачем розрахунок та відсутність доказів його спростування, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 33888 грн заборгованості за процентами є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Як убачається зі змісту договору про споживчий кредит №32380401 від 10 березня 2025 року, сторонами передбачено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 15 відсотків від суми кредиту, що становить 1 500,00 грн.

Разом з тим суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою - штрафом, пенею - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки - штрафу, пені - за таке прострочення.

Неустойка - штраф, пеня - та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Кредитний договір №32380401 укладений 10 березня 2025 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, а заявлений до стягнення штраф у сумі 5 000,00 грн пов`язаний із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за цим договором, тому вимога позивача про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5 000,00 грн задоволенню не підлягає.

Враховуючи встановлений факт укладення кредитного договору, фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором №32380401 від 10 березня 2025 року у загальному розмірі 45 388,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 33 888,00 грн - заборгованість за процентами та 1 500,00 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту. У частині вимог про стягнення штрафу у розмірі 5 000,00 грн суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 50 388,00 грн, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 45 388,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги задоволено на 90,08 % від заявленої до стягнення суми.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та положення частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 2 398,34 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності таких витрат, їх необхідності, а також розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, відповідно до практики якого компенсації підлягають лише ті судові та інші витрати, які були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим та розумним.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної представником позивача роботи, характер підготовлених процесуальних документів, ціну позову та значення справи для сторін.

Суд бере до уваги, що спір виник з приводу стягнення заборгованості за одним кредитним договором, належить до поширеної категорії кредитних спорів та не є складним за своїм фактичним і правовим змістом. Розгляд справи не потребував проведення судових експертиз, допиту свідків, дослідження значного обсягу суперечливих доказів чи вирішення складних або виключних правових питань.

Позовна заява ґрунтується на типових правовідносинах щодо стягнення кредитної заборгованості та застосуванні усталених положень цивільного законодавства щодо виконання договірних зобов`язань і відступлення права вимоги. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведене, характер та складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, ціну позову, заявлені відповідачем заперечення, а також принципи співмірності, реальності, необхідності та розумності судових витрат, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню у розмірі 4 000,00 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді 2 398,34 грн судового збору та 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_2 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) заборгованість за кредитним договором №32380401 від 10 березня 2025 року у розмірі 45 388 (сорок п`ять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 00 копійок, яка складається з:10 000,00 грн - заборгованості за сумою кредиту; 33 888,00 грн - заборгованості за процентами; 1 500,00 грн - заборгованості за комісією за видачу кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_2 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 2 398 (дві тисячі триста дев`яносто вісім) гривень 30 копійок судового збору та 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок - відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: