Рішення № 139259000, 19.06.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/559/18

(2/199/125/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

19.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Попружко Д.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_6 , про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, визнання нотаріальних дій незаконними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_6 , про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, визнання нотаріальних дій незаконними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_7 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно, що складається, зокрема, із:

-частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 229,8 кв.м, житловою площею 138,0 кв.м;

-частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 24,6 кв.м, розташованого у житловому будинку літ. А-9-11-12 на третьому поверсі;

-частини комплексу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, з шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; відкритий навіс (Я);

-земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (Державний акт про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року).

14.01.2015 року ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений першим секретарем із консульських питань Посольства України у Державі Ізраїль.

Відповідно до вказаного заповіту, спадкове майно, що є предметом даного судового розгляду, було розподілено між спадкоємцями:

-ОСОБА_4 , яка є дружиною спадкодавця, на користь якої спадкодавець заповів, зокрема, частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів майно, а саме: частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; частину нежитлового приміщення (офіс) №72 у будинку АДРЕСА_6 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_5 , який є сином спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів майно, а саме: частину нежитлового приміщення (офіс) АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_1 , який є онуком спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів наступне майно: частину нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Так, у листопаді 2015 року відповідачем ОСОБА_5 , який є батьком позивача та який постійно проживає в Державі Ізраїль, було направлено на адресу позивача ОСОБА_1 копії заяв, датованих 12.11.2015 року про відмову ОСОБА_5 від належної йому частки у спадщині після смерті ОСОБА_7 як за заповітом, так і за законом, на користь сина ОСОБА_1 .

Позивач зазначив, що у телефонному режимі батько ОСОБА_5 йому пояснив, що у визначений законом строк ним поштою були направлені оригінали вказаних заяв до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори.

Утім, при зверненні ОСОБА_1 до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори стало відомо про те, що від спадкоємця за законом та за заповітом ОСОБА_5 у передбачений ст. 1273 ЦК України строк подані заяви від 18.11.2015 року про відмову від своєї частки спадкового майна за заповітом та за законом на користь дружини померлого ОСОБА_4 .. При цьому, заяви від 12.11.2015 року, в яких ОСОБА_5 відмовляється від спадщини на користь позивача, до нотаріальної контори не надходили.

Після ознайомлення зі змістом заяв, поданих на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_1 здійснив візуальне порівняння підписів на цих документах із підписами батька, які добре знає. На підставі такого аналізу позивач дійшов висновку, що підписи на заявах від 18.11.2015 року були виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою.

Крім того, у грудні 2017 року позивач особисто зустрічався зі своїм батьком на території Держави Ізраїль, під час розмови останній підтвердив, що не підписував заяв про відмову від спадщини на користь ОСОБА_8 та не уповноважував жодну особу на подання відповідних документів від свого імені.

Також, під час зустрічі позивача з відповідачем було поновлено втрачені документи поштою, чи від дій інших осіб, а саме: заяви про відмову від частки у спадщині за заповітом та за законом від 12.11.2015 року після смерті ОСОБА_7 , та отримана довідка із установи зв`язку м. Єрусалиму про здачу на пошту 15.11.2015 року в м. Єрусалим рекомендованої кореспонденції, вкладенням у яку були документи: заяви від 12.11.2015 року про відмову на користь ОСОБА_1 , отримувачем яких була вказана Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора.

Зазначене підтверджується довідкою поштової установи м. Єрусалиму від 25.12.2017 року, а також дублікатами нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини за заповітом, реєстровий №1901/2015, та за законом, реєстровий № 1900/2015, після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 ..

Однак, після ознайомлення із матеріалами спадкової справи, позивачем було встановлено відсутність у ній заяв ОСОБА_5 від 12.11.2015 року про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 .. При цьому, встановити обставини, причини та осіб, винних у ненадходженні вказаних заяв до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, не виявилось можливим.

ОСОБА_1 зазначив, що 20.11.2015 року державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. прийняла до розгляду заяви від імені ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , на користь відповідачки ОСОБА_8 , які подані 19.11.2015 року та передані до нотаріальної контори сторонньою особою, яка не мала відповідного нотаріально посвідченого доручення, що є істотним порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином, на думку позивача, вказані заяви про відмову від спадщини за заповітом та за законом слід вважати такими, що не набули юридичної сили та не можуть вважатися прийнятими у встановленому порядку, оскільки законодавством передбачено подання таких заяв особисто чи через засоби поштового зв`язку.

Після відкриття спадщини позивач, як спадкоємець за заповітом, у межах строку, передбаченого статтею 1270 Цивільного кодексу України, звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Утім, постановою державного нотаріуса від 06.04.2017 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на майно.

ОСОБА_1 вважає, що усі правовстановлюючі документи на об`єкти рухомого та нерухомого майна, що входять до складу спадкової маси, перебувають у володінні відповідача ОСОБА_4 , але остання відмовляється надавати зазначені документи іншим спадкоємцям, у тому числі для їх подання нотаріусу із метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що у свою чергу унеможливлює реалізацію спадкових прав позивача.

Позивач 27.01.2023 року надав до суду остаточну редакцію позову (т.6, а.с.155-165), де відмовився від частини позовних вимог, відмова від яких прийнята судом та ухвалою суду від 03.02.2023 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.05.2023 (т.6, а.с.234-238) постановлено:

- прийняти відмову позивача ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, визнання недійсними заяв про відмову від прийняння спадщини, визнання нотаріальних дій незаконними та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом, та з акрити провадження по цивільній справі в частині вимог:

- про тлумачення заповіту ОСОБА_7 від 14.01.2015 року, посвідченого першим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль;

- про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на паркувальне місце No 30 у нежитловому приміщенні N° 48 в будинку No 4 на площі Шевченка в м. Дніпрі, серія та номер 3-1046, виданого 15.12.2016 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім?я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- про визнання незаконним рішення державного реєстратора державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. про державну реєстрацію речового права індексний номер 32944312 від 15.12.2016 року та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Л018051847, внесений на підставі свідоцтва про право на спадщину на паркувальне місце N° 30 у нежитловому приміщенні АДРЕСА_7 , серія та номер 3-1046, виданого 15.12.2016 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім?я ОСОБА_4 , реєстраці ий номер об?єкта нерухомого майна 966883812101;

- про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на паркувальне місце АДРЕСА_8 , серія та номер 3-1047, виданого 15.12.2016 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім?я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- про визнання незаконним рішення державного реєстратора державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. про державну реєстрацію речового права індексний номер 32943793 від 15.12.2016 року та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно N°18051507, внесений на підставі свідоцтва про право на спадщину на паркувальне місце N 30 у нежитловому приміщенні АДРЕСА_7 , серія та номер 3-1046, виданого 15.12.2016 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім?я ОСОБА_4 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 966915012101;

- про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль 14 січня 2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 :

?- 1/2 частину паркувального місця No 30 в гаражі-стоянці літ. А-1, а-1 у нежитловому приміщенні No 48 будинку No 4 на площі Шевченка у м. Дніпрі, загальною площею 17,0 кв.м.;

- 1/2 частину паркувального місця N° 31в гаражі-стоянці літ. A-1, a-1 y нежитловому приміщенні No 48 будинку No 4 на площі Шевченка у м. Дніпрі, загальною площею 17,1 кв.м.;

- на частину автомобіля Хонда Акорд, 2005 року випуску, легковий - седан - в, державний номер НОМЕР_1 ;

- про визнання за ОСОБА_1 прав та обов`язків забудовника на частину житлового будинку АДРЕСА_4 , загальною площе 230,7 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 .

- про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заяви спадкоємця першої черги законом сина ОСОБА_5 на 1/3 частину промислового обладнання для обробки деревини, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заяви спадкоємця першої черги за законом сина ОСОБА_5 на 1/2 частину автомобіля Хонда Акорд, 2005 року випуску, легковий - седан - в, державний номер НОМЕР_2 .

Таким чином, у остаточній редакції позовної заяви від 27.01.2023 року (т.6, а.с. 155-165) позивач просив суд:

-визнати недійсними заяви ОСОБА_5 від 18.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 , посвідчені нотаріусом Ніколаєм Снітко у м. Нетанія, Ізраїль, за реєстраційними №760/15 та №761/15, та підтвердженими у Суді м. Нетанія 19.11.2015 року;

-визнати дії Третьої дніпровської державної нотаріальної контори щодо прийняття 20.11.2015 року заяв ОСОБА_5 від 18.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 , посвідчених нотаріусом Ніколаєм Снітко у м. Нетанія, Ізраїль, за реєстраційними №760/15 та №761/15, та підтвердженими у Суді м. Нетанія 19.11.2015 року, - незаконними, а заяви про відмову від спадщини, - не поданими;

-встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт подання ОСОБА_5 заяв від 12.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом №1901/2015 та за законом №1900/2015, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух, до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, які були направленні поштовим відправленням установою поштового зв`язку м. Єрусалим;

-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 229,8 кв.м, житловою площею 138,0 кв.м; 1/4 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 24,6 кв.м, у житловому будинку літ. А-9-11-12 на 3 поверсі; 1/4 частину нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та складаються із: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, з шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; відкритий навіс (Я), (право власності на які зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., реєстровий №3421); 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,053 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року).

Крім цього, у даній позовній заяві позивач просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу щодо відповідності почерку його батькові ОСОБА_5 у заяві від 18.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 від його імені на користь ОСОБА_4 , посвідчених нотаріусом Ніколаєм Снітко у м. Нетанія, Ізраїль, за реєстраційними №760/15 та №761/15, та підтвердженими у Суді м. Нетанія 19.11.2015 року. У подальшому позивач відмовився від даного клопотання та не наполягав на проведенні даної експертизи.

Відповідачка ОСОБА_4 надала до суду відзив, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі (т.4, а.с.193-201). Вказала детальні обставини щодо обсягу спадкового майна та його розподілу, а також зазначила, що вона має право на частину спадкового майна, яке вказане в заповіті, оскільки дане майно було придбане під час перебування в шлюбі, про що є відповідне рішення суду.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними заяв ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 та визнання їх неподаними, відповідачка вказала, що ОСОБА_5 є дієздатною особою та повністю усвідомлював значення своїх дій, мав можливість змінити свою волю стосовно того, на користь кого від буде відмовлятися від спадщини, та скористався свої правом щодо відмови від прийняття спадщини в повному обсязі, відповідно до закону. Аналізуючи правові підстави, норми права та документи, що надані сторонами до матеріалів справи, відповідачка вважає, що заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 не містять ознак недійсності. Зазначені заяви були подані з дотриманням передбаченого законом 6-ти місячного строку до нотаріальної контори, підпис ОСОБА_5 був посвідчений нотаріально, такі заяви були прийняті Третьою дніпропетровською нотаріальною конторою із дотримання Порядку вчинення нотаріальних дій, а зміст позовної заяви ОСОБА_5 у справі № 201/9478/16-ц (що розглядалася Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська) та заява про відкликання цих заяв про відмову від спадщини, повністю спростовують твердження про підроблення підписів ОСОБА_5 на зазначених документах.

Стосовно твердження позивача щодо неможливості отримання свідоцтв про право на спадщину у нотаріуса, оскільки відповідач ОСОБА_4 утримує у себе оригінали правовстановлюючих документів, відповідач вказала, що позивач ОСОБА_1 звернувся до Третьої дніпропетровської нотаріальної контори виключно із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину лише на один об`єкт спадкового майна - частину нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_5 , та отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, у зв`язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_4 у відзиві на позов зазначила, що з приводу надання оригіналів правовстановлюючих документів на це майно позивач ОСОБА_1 до неї не звертався.

Враховуючи викладене, відповідачка також заперечувала проти стягнення з неї судових витрат, оскільки вважає, що доказів порушення нею спадкових прав позивача, суду не надано.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 проти позову заперечувала, надавала письмові та усні пояснення з приводу невідповідності законодавству та обставинам справи заяв, їх перекладу, апостилювання, здачі на поштове відділення та дійсність їх направлення, вчинених від імені ОСОБА_5 про відмову від спадщини за законом та за заповітом на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух.

Також, представник відповідача Шабатенко А.М. заперечувала щодо вимоги позивача про визнання недійсними заяв про відмову від спадщини за законом та за заповітом, вчинених ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , оскільки у матеріалах справи містяться докази того, що спір між тими ж сторонами з аналогічним предметом позову вже був предметом розгляду у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська по цивільній справі № 201/9478/16-ц. За результатами розгляду, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовилися від позову, що підтверджується ухвалою суду від 03.04.2018 року, яка набрала законної сили. У зазначеній ухвалі прямо вказано, що відмова від позову зумовлена вирішенням спору між сторонами.

Крім того, твердження позивача про підроблення заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини не відповідають дійсності. Так, у справі № 201/9478/16-ц ОСОБА_5 підтвердив факт особистого підписання заяв про відмову від спадщини та надав копію розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_9 . У своїй позовній заяві він стверджував, що підписав заяви під впливом тяжких обставин, однак зазначав, що зробив це особисто. При цьому, як на підтвердження посилався на боргові зобов`язання перед Державою Ізраїль у значному розмірі. Також, до вказаного позову ОСОБА_5 долучив нотаріально завірену заяву від 16.05.2016 року, в якій відкликав попередні заяви про відмову від спадщини, при цьому фактично підтвердивши існування таких заяв та автентичність власного підпису на них. Заяви від 18.11.2015 року, якими ОСОБА_5 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_4 , були посвідчені ізраїльським нотаріусом Снітко М.М. та апостильовані у суді м. Нетанія, що підтверджує їх юридичну силу.

ОСОБА_5 у справі №201/9478/16-ц особисто надавав до суду розписку, написану одночасно із поданням заяв про відмову від спадщини, в якій зазначив, що діяв усвідомлено, перебував при здоровому глузді, а також зобов`язувався не подавати інші заяви про спадщину на користь інших осіб. Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_5 не підписував відповідні заяви, не підтверджуються жодними належними доказами. Водночас, сам факт нотаріального засвідчення документів, які містять підпис ОСОБА_5 , є підтвердженням його участі у вказаних правочинах.

Звертає увагу суду на те, що надані ОСОБА_1 заяви від імені ОСОБА_5 про відмову від спадщини на його користь датовані 12.11.2015 року, тобто раніше ніж заяви ОСОБА_5 від 18.11.2015 року на користь ОСОБА_10 , однак чинною визнається остання за хронологією заява, подана в межах шестимісячного строку для прийняття спадщини. Тому, навіть у разі, якщо попередні заяви і були подані до державного нотаріуса Третьої державної нотаріальної контори, вони не могли бути враховані при видачі свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_5 є дієздатною особою та повністю усвідомлював значення своїх дій, мав можливість змінити свою волю стосовно того, на користь кого від буде відмовлятися від спадщини, та скористався своїм правом щодо відмови від прийняття спадщини в повному обсязі, відповідно до закону.

Що стосується довідки пошти Ізраїлю від 25.12.2017 року, відповідно до якої 15.11.2015 року нібито було направлено заяви ОСОБА_5 до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом від 11.11.2015 року, представник ОСОБА_2 надала заперечення (т.8, а.с. 77-79) де зазначила, що у ході перевірки достовірності зазначеної інформації, здійсненої шляхом відстеження поштового відправлення за вказаним у довідці номером через офіційний веб-сайт пошти Ізраїлю з`ясовано, що поштового відправлення із таким номером у системі не зареєстровано. У листі Посольства України в Державі Ізраїль, адресованому адвокату Шабатенко А.М. (т.8, а.с.87) зауважено щодо помилковості номеру поштового відправлення RR2384675IL, вказаного позивачем як на підтвердження позовної вимоги щодо надіслання поштового листа на адресу Третьої ДНК із вкладенням заяв про відмов від спадщини на користь ОСОБА_1 ..

Крім цього, відповідачка та її представник вважають, що твердження позивача про незаконність прийняття нотаріусом заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_10 , не відповідають дійсності, оскільки згідно з пунктом 3.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, підпис особи на заявах про прийняття або відмову від спадщини має бути нотаріально засвідченим. Державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори були отримані завірені належним чином заяви, які містили апостиль та були легалізовані у встановленому законом порядку. Таким чином, подані документи відповідали вимогам чинного законодавства та у нотаріуса не було правових підстав для відмови у прийнятті таких заяв. Крім того, просили суд звернути увагу на ту обставину, що вимога ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного нотаріуса, як державного реєстратора прав, не підпадає під юрисдикцію загальних судів.

Так, представник ОСОБА_2 зазначила, що в матеріалах спадкової справи відсутні будь-які документи або підтвердження того, що заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 надходили до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, як у 2015 році, так і пізніше. Єдиним поданим доказом на підтвердження факту надсилання цих заяв, є довідка пошти Ізраїлю від 25.12.2017 року, однак, у разі дійсного направлення таких документів, за відсутності доставки до адресата, відправлення повинно було бути повернено за зворотною адресою. Відсутність підтвердження цього факту лише свідчить про те, що такий лист не направлявся.

Так, у позовній заяві по цивільній справі №201/9478/16-ц ОСОБА_5 зазначав, що до травня 2016 року йому не було відомо ні про наявність спадкової справи, ні про те, де і ким вона заведена, ані про склад спадкового майна. Водночас, у ході розгляду даної справи, ОСОБА_1 посилається на довідку пошти Ізраїлю про, нібито, надсилання заяв іще у 2015 році до конкретної нотаріальної контори, із зазначенням її адреси та номера спадкової справи.

Також, протягом шестимісячного строку, передбаченого для прийняття спадщини, ОСОБА_5 неодноразово висловлював наміри відмовитися від своєї частки у спадщині. Зокрема, влітку 2015 року він планував зробити це на користь своєї доньки ОСОБА_11 , яка зверталася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, однак не подала належним чином оформлену заяву, що, на думку представника відповідачки ОСОБА_2 , свідчить про обізнаність ОСОБА_5 про місце відкриття спадкової справи ще у 2015 році. 11.11.2015 року ОСОБА_5 підписав заяви про відмову від спадщини на користь свого сина ОСОБА_1 , однак не направив їх до України, змінивши рішення та надавши перевагу відмові на користь дружини померлого ОСОБА_4 ..

18.11.2015 року ОСОБА_5 , перебуваючи у нотаріуса та підписуючи заяву про відмову від спадщини за законом та заяву про відмову від спадщини за заповітом на користь ОСОБА_4 , був у присутності трьох свідків ( ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 ) ознайомлений із заповітом, у якому вказаний весь перелік спадкового майна, та підписав заяви про відмову від спадщини.

На думку ОСОБА_4 , посилання позивача на те, що підпис у заяві про відмову від спадщини на її користь, нібито, не належить ОСОБА_5 , спростовується як самими обставинами справи, так і попередніми свідченнями самого ОСОБА_5 у справі №201/9478/16-ц, де він зазначав, що проживає в Ізраїлі із 1991 року, мав контакт лише з померлим батьком і не підтримував стосунків із сином, що ставить під сумнів доводи позивача про достовірність знання підпису батька.

Посилаючись на вказані обставини, відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 надав до суду власноручно написані письмові пояснення (т.8, а.с. 217-219), в яких зазначив, що дійсно відмовився від своєї частки у спадщині на користь свого сина ОСОБА_1 , ця відмова була оформлена належним чином через нотаріуса та надіслана до нотаріальної контори за місцем відкриття спадкової справи. Ніколи не відкликав цю відмову на користь сина та не мав наміру це робити. Усвідомлює, що відмовившись від спадщини на користь сина, втратив право відмовлятися на користь будь-якої іншої особи. Так, відмова на користь ОСОБА_4 відбулася пізніше, аніж оформлена відмова на користь сина ОСОБА_1 , що суперечить закону. Відповідач зазначив, що не мав наміру відмовлятися від спадщини на користь саме ОСОБА_4 , яка не є його родичкою, дійсною відмовою вважає заяву на користь сина ОСОБА_1 ..

Крім цього, представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Потужня Н.О. надала до суду письмові пояснення від імені ОСОБА_5 (т.8, а.с.55-56), в яких зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , та його син ОСОБА_5 є спадкоємцем як за законом, так і за заповітом.

У зв`язку із неможливістю в`їзду до України, ОСОБА_5 не мав змоги бути присутнім на похованні батька та особисто зайнятися оформленням спадкових документів. Зважаючи на складні життєві обставини та обмеженість участі у житті свого сина ОСОБА_1 , відповідач прийняв рішення відмовитися від своєї частки спадщини саме на його користь.

Відомо, що ОСОБА_5 часто спілкувався по телефону з ОСОБА_14 , отримував від нього інформацію щодо майна, яким володів покійний, дані щодо оформленого заповіту та адреси нотаріальної контори у м. Дніпрі, де було відкрито спадкову справу.

11.11.2015 року ОСОБА_5 оформив у місті Хайфа (Ізраїль) у нотаріуса Ірини Авербух дві заяви про відмову від спадщини на користь свого сина як за заповітом, так і за законом. 15.11.2015 року він надіслав копії цих заяв з апостилем (від 12.11.2015) на адресу сина, а оригінали направив до нотаріальної контори в Україну рекомендованим поштовим відправленням з Єрусалиму. Волевиявлення ОСОБА_5 було чітким та спрямованим виключно на передачу спадкових прав своєму синові, що він неодноразово підтверджував як у телефонних розмовах, так і під час особистої зустрічі із сином у грудні 2017 року. Після направлення заяв, із відповідачем «зв`язалася» дружина померлого батька ОСОБА_4 , яка запропонувала грошову винагороду в обмін на підписання заяви про відмову від спадщини на її користь. Відповідач звернувся за порадою до адвоката, який, дізнавшись, що відмова на користь сина вже оформлена й надіслана, висловив думку, що можна погодитися й на іншу пропозицію, оскільки фактично попереднє волевиявлення вже оформлене.

Приблизно 1618 листопада 2015 року у місті Натанія (Ізраїль) відбулася зустріч ОСОБА_5 із родичкою ОСОБА_4 ОСОБА_15 , яка діяла від імені останньої. У посередницькому бюро відповідач підписав розписку про отримання 5000,00 доларів США та чистий аркуш паперу з його анкетними даними. До нотаріуса ОСОБА_5 не звертався. Грошові кошти передала йому Біндер, проте жодної довіреності на передачу заяв до нотаріальної контори в Україні вона не мала і не отримувала. У подальшому, ОСОБА_5 від сина ОСОБА_1 стало відомо про те, що заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 були передані до нотаріальної контори, тоді як заяви на користь сина ОСОБА_1 так і не дійшли.

Так, відповідач, обурений ситуацією, вирішив сприяти сину у захисті його прав у суді та надав йому довіреність. Надалі позовна заява від його імені була підготовлена адвокатами, проте зміст цієї заяви йому не надавався, підпису він не ставив та пізніше, ознайомившись з її текстом, з`ясував невідповідність викладених обгрунтувань дійсним обставинам справи. Під тиском ОСОБА_5 позов до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було відкликано, а до справи залучено інших адвокатів, з якими відповідач особисто спілкувався і спілкується надалі.

У грудні 2017 року, під час візиту ОСОБА_1 до Ізраїлю, ОСОБА_5 разом із сином звернувся до відділення поштового зв`язку м. Єрусалимі, де отримав довідку про відправлення 15.11.2015 року рекомендованого листа, вкладенням якого були заяви про відмову від спадщини (датовані 11.11.2015 року, з апостилем від 12.11.2015 року), адресовані Третій дніпровській державній нотаріальній конторі. Зазначену довідку відповідач передав своєму сину. ОСОБА_5 не уповноважував жодну особу (ні ОСОБА_16 , ні ОСОБА_4 , ані третіх осіб) на передачу будь-яких документів від його імені до нотаріальних органів України. Його єдиним і незмінним наміром було передати право на спадщину після смерті батька своєму синові ОСОБА_1 ..

Відповідач ОСОБА_3 надав до суду відзив на позов (т.3. а.с. 241-244), в якому викладені у позовній заяві вимоги вважав необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори не повинні були прийматися заяви від імені ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 , оскільки вони були подані не уповноваженою на це особою, а також не у встановлений законом спосіб. Також відсутні правові підстави вважати поданими заяви від імені ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 , оскільки належних доказів цьому не надано.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги, викладені в редакції від 27.01.2023 року (т.6, а.с. 155-178) підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Додатково пояснив, що після смерті його діда ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно, яке він успадкував за заповітом,складеним ОСОБА_7 та посвідченим першим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль 14.01.2015 року.

По теперішній час не може оформити свої спадкові права та отримати свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом, оскільки не має оригіналів правовстановлюючих документів на:

нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та складаються із: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, З шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; Я відкритий навіс, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., реєстровий №3421 (за заповітом позивачу спадкодавець заповів частину); а також на земельну ділянку, площею 0,053 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року (за заповітом позивачу спадкодавець заповів частину).

Щодо заяв про відмову від спадщини, поданих його батьком ОСОБА_5 , позивач додатково пояснив, що особисто бачив конверт з поштовим відправленням із Ізраїлю, який надсилав йому батько із заявами про відмову від спадщини на його користь. Проте, ці заяви до нотаріальної контори у 2015 році не надійшли. Позивач зазначив, що звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська виключно з метою ознайомлення із матеріалами спадкової справи, а також подав позов про поновлення строку подання заяви про прийняття спадщини, оскільки не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи жодним іншим шляхом, окрім як через судовий розгляд. Він підтвердив, що перед поданням позову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська обговорював справу з батьком, який був обізнаний із ситуацією. При цьому, ОСОБА_17 повідомив йому, що першою за часом була саме заява про відмову на користь сина ОСОБА_1 , і що інших заяв у спадковій справі на той момент не було.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідно до вимог діючого законодавства, при посвідченні заяв про відмову від спадщини на користь іншого спадкоємця, слід відкликати заяви, подані раніше. Оскільки ОСОБА_5 не відкликав заяви про відмову від спадщини на його ім`я, які складені, посвідчені та надіслані до нотаріальної контори раніше, тому складені та посвідчені заяви пізніше на користь ОСОБА_4 , - є недійсними.

Так, законодавством передбачено подачу заяви про відмову від спадщини нотаріусу особисто, письмово або через представника. Зазначив, що його батько відправляв заяву на його користь рекомендованим листом через пошту. У той же час, заяви про відмову від спадщин на користь ОСОБА_4 подані до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори невідомою особою, без відповідної довіреності.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шило Т.В. надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, вимоги підтримала та просила задовольнити.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача, після смерті якого відкрилася спадщина, усі сторони є спадкоємцями за заповітом та за законом. У листопаді 2015 року батько позивача ОСОБА_5 надіслав на адресу сина конверт, у якому знаходилися нотаріально посвідчені копії заяв про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 .. За словами ОСОБА_5 , оригінали заяв були передані до нотаріальної контори і зберігалися у спадковій справі. Однак, під час ознайомлення із матеріалами спадкової справи, було з`ясовано, що вказаних заяв про відмову на його користь у справі нема. Натомість, були виявлені дві інші заяви від ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 .. Нотаріус повідомила, що заяви на користь ОСОБА_1 до контори не надходили.

ОСОБА_5 не заперечував, що міг підписати як заяви на користь сина, так і на користь ОСОБА_4 , однак він передав документи ОСОБА_18 без належного оформлення довіреності, тому не знає у який спосіб ці заяви з Ізраїлю потрапили до нотаріальної контори у м. Дніпро. Такі заяви за законом можуть бути здані до нотаріальної контори особисто або засобами поштового зв`язку.

При цьому, ОСОБА_5 не спростовує факту отримання ним 5000 доларів США від ОСОБА_4 , начебто, у зв`язку із передачею майна, про що є розписка.

Стосовно позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спадщину за заповітом: на частину будівель по АДРЕСА_3 та частину земельної ділянки в с.Кам`янка Дніпропетровського району, вказала, що всі правовстановлюючі документи наразі знаходяться у ОСОБА_4 , а позивач позбавлений можливості оформити право на спадщину, чим остання фактично перешкоджає реалізації його спадкових прав.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Потужня Н.О. не заперечувала проти задоволення позовних вимог та надала пояснення, в яких зазначила, що 11.11.2015 року її довіритель оформив в Ізраїлі заяву про відмову від спадкових прав на користь свого сина ОСОБА_1 , а вже 15.11.2015 року вказані заяви були направлені поштовим відправленням із Ізраїлю до нотаріальної контори у місті Дніпрі. Про факт направлення документів відповідач повідомив сину у телефонній розмові. Представник зазначила, що ОСОБА_5 вважає таке рішення справедливим та таким, що відповідає його волі як спадкоємця.

Після цього, до ОСОБА_5 зателефонувала дружина покійного батька ОСОБА_4 та запропонувала грошову винагороду за відмову від спадщини на її користь. Відповідач звернувся за консультацією до адвоката в Ізраїлі та дізнався, що повторна відмова є недійсною, після чого він погодився на пропозицію відповідачки виключно із метою отримання коштів. Водночас, волевиявлення щодо відмови на користь ОСОБА_4 не було справжнім, оскільки відповідач не мав наміру скеровувати відповідні заяви до нотаріальної контори в Україну, жодної довіреності на їх подання не оформлював, і, відповідно, таких дій не вчиняв.

Представник підтвердила, що справжнім та єдиним волевиявленням ОСОБА_5 була заява про відмову на користь сина. Цей факт підтверджується довідкою з пошти Ізраїлю про направлення рекомендованого поштового відправлення із м. Єрусалим 15.11.2015 року. Через значний час, що минув, ОСОБА_5 не зміг згадати точне відділення пошти, з якого була здійснена відправка, а також не пам`ятає форму звернення щодо отримання відповідної довідки, а саме письмову чи усну.

Щодо зустрічі з ОСОБА_15 , яка, за словами відповідача, діяла в інтересах ОСОБА_4 , представник відповідача пояснила, що ця зустріч відбулася орієнтовно в листопаді 2015 року у місті Натанія (Ізраїль). Під час зустрічі ОСОБА_5 власноруч написав розписку про отримання 5000,00 доларів США, а також підписав аркуш, на якому були вказані його особисті дані. Водночас, представник наголосила на тому, що відповідач не мав наміру виконувати будь-які зобов`язання щодо передачі спадкових прав на користь ОСОБА_4 , оскільки він погодився лише на отримання грошей, не плануючи дійсно передавати права на спадщину, частина якої за вартістю є значно вищою.

Стосовно поштової довідки, яка підтверджує надсилання заяв на користь сина, представник пояснила, що текст довідки був написаний івритом, печатка також івритом. Назви нотаріальної контори та документів у довідці зазначені латиницею. Це пов`язано із тим, що в міжнародній поштовій практиці використовується транслітерація, тобто передача назв іншими літерами без перекладу, що є прийнятим підходом, особливо якщо адресат не володіє мовою оригіналу. Такий метод використовується для того. аби працівники пошти чи інших органів у різних країнах могли правильно прочитати назви навіть без знання івриту чи англійської мов.

Відповідачка ОСОБА_4 у судових засіданнях при розгляді даної справи заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та неодноразово зазначала, що визначення у першочерговому позові часток усього майна, вказаного спадкодавцем у заповіті, є невірним, оскільки ним не було враховано належну їй частину майна у спільній сумісної власності, набутого під час перебування в шлюбі, що зазначено у рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 червня 2016 року .

Також відповідачка повідомила, що у жовтні 2014 року у спадкодавця ОСОБА_7 почала прогресувати хвороба, після чого він виявив бажання звернутися до консульства Ізраїлю, де консул надав йому роз`яснення щодо порядку розподілу спадкового майна між спадкоємцями та оформлення заповіту. Таким чином, при складанні заповіту спадкодавець чітко усвідомлював кому та яку частку він заповів.

Представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Шабатенко А.М. у судовому засіданні не заперечувала проти часткового задоволення позовних вимог, а саме не заперечувала проти визнання права власності позивача на частину приміщення, розташованого по АДРЕСА_5 , а також щодо земельної ділянки.

Зазначила, що у першому заповіті спадкодавець неправильно здійснив розподіл майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя. Зокрема, спадкодавець врахував у складі спадкової маси обов`язкову частку дружини, що, на думку відповідачки, стало підставою для складання другого заповіту.

Стосовно правомірності дій нотаріальної контори щодо прийняття заяв про відмову від спадщини представник відповідача вказала, що нотаріальна контора діяла відповідно до вимог діючого законодавства. Заява була нотаріально посвідчена та містила апостиль, оформлений компетентним органом іноземної держави. Чинне українське законодавство не містить заборон щодо прийняття таких документів у подібному порядку, тому дії канцелярії нотаріальної контори вважаються законними.

Що стосується направлення ОСОБА_5 заяв про відмову від спадкування на користь ОСОБА_1 , представник звернула увагу, що хоча позивач і надав довідку, яка за його словами підтверджує відправлення відповідного конверта до нотаріальної контори у місті Дніпрі, сам позивач раніше протягом тривалого часу стверджував, що йому не було відомо, де саме була відкрита спадкова справа.

Крім того, представник відповідачки поставила під сумнів достовірність поданої довідки. Зокрема, у документі вказано поштовий ідентифікаційний номер, який, за словами адвоката, не підтверджується при перевірці через офіційний сайт поштової служби Ізраїлю система не фіксує факту такого відправлення. Також залишається незрозумілим, ким саме із синів спадкодавця був здійснений начебто факт відправки, оскільки у справі немає однозначного підтвердження цієї обставини.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечував проти часткового задоволення позовних вимог. У своїх поясненнях він зазначив, що шлюб між його батьками було розірвано, проте померлий батько підтримував постійний зв`язок зі своїми синами. У 1996 році батько одружився з ОСОБА_4 , однак сімейні відносини із синами зберігалися, зокрема вони мали спільний бізнес.

Після погіршення справ у бізнесі спадкодавець придбав столярний цех. Оскільки його дружина ( ОСОБА_4 ) не мала відповідного досвіду у даній сфері та займалася власним бізнесом, ОСОБА_7 самостійно здійснював управління. Упродовж одинадцяти років йому допомагав ОСОБА_5 , а після його від`їзду до Ізраїлю онук ОСОБА_1 . За словами ОСОБА_3 , між дідусем і онуком склалися хороші відносини, спадкодавець надавав йому всебічну підтримку.

Водночас відповідач зазначив, що частина майна була придбана батьком під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що, на його думку, має юридичне значення у справі. Із урахуванням цього, відповідач ОСОБА_3 просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, на 1/8 частину нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,053 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Також, на думку відповідача, нотаріусом неправомірно були прийняті заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 , оскільки за законом вони мали б бути здані до нотаріальної контори особисто (заявником) або направлені поштою. Належних та допустимих доказів направлення ОСОБА_5 заяв про відмову від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 також нема, а тому такі заяви не можна враховувати, у зв`язку з чим належне ОСОБА_5 майно повинно бути розподілене між іншими спадкоємцями.

У судовому засіданні представник відповідача Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. заперечувала проти задоволення позову в частині вимог про визнання дій нотаріуса незаконними. Щодо інших позовних вимог, просила суд ухвалити рішення згідно чинного законодавства. Зазначила, що відповідно до законодавства нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на тучастку, яка визначена у заповіті. При цьому частка, що належить подружжю як спільна сумісна власність, виділяється окремо. У даному випадку, оскільки майно перебувало у спільній власності, кожному із спадкоємців за заповітом було виділено по 1/4 частці.

Представник відповідача зазначила, що позивачеві могла бути видана 1/4 частина нежитлових приміщень відповідно до заповіту. Водночас, спадкоємець повинен особисто звернутися до нотаріуса. Якщо особа не має можливості з`явитися, вона повинна звернутися до будь-якого нотаріуса для посвідчення свого підпису, після чого заява може бути доставлена до нотаріальної контори поштою, кур`єром або передана особисто. Після надходження така заява реєструється у журналі вхідної кореспонденції нотаріальної канцелярії. Разом із тим відзначено, що у практиці нотаріату не ведеться фіксація особи, яка безпосередньо подає документи до канцелярії. Реєструється лише сама заява. Відмітки в журналі вхідної кореспонденції про особу, що подала заяву, не існує. Так само не було здійснено записів щодо осіб, які подавали будь-які заяви у цій справі.

Стосовно заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини, яка надійшла до нотаріальної контори, представник відповідача зазначила, що документ був оформлений у нотаріуса за кордоном належним чином, із засвідченням підпису та апостилем. Інших дій нотаріус не вчиняє, розглядає заяву лише після її надходження до нотаріальної установи.

Звертає увагу суду на те, що, якщо спадкоємець мав на руках належним чином оформлену заяву від іншого спадкоємця (в даному випадку від батька на користь сина), він міг особисто звернутися з нею до нотаріуса. Проте, така заява повинна бути фактично подана та зареєстрована у відповідному журналі. Якщо заява не була подана або не надійшла, її не можна вважати волевиявленням. Вхідний штамп підтверджує наявність документа у справі. У цій справі такої заяви немає.

Також було наголошено, що нотаріус засвідчує лише підпис особи, а реєстрацію та подальший розгляд заяви здійснює канцелярія після її технічного оформлення. У разі неналежного оформлення, нотаріус надсилає повідомлення особі з вимогою з`явитися для уточнення персональних даних.

Щодо порядку подання кількох заяв про відмову від спадщини, нотаріус пояснила, що чинне законодавство дозволяє особі відкликати одну заяву та подати іншу. Водночас, фактична чинність заяви виникає лише з моменту її подання до нотаріальної контори. Іноземне законодавство не регулює процедуру відкликання таких заяв. За загальним правилом, враховується заява, яка надійшла першою. У разі, якщо заява була оформлена, але не подана, вона не набуває юридичної сили.

У своїх поясненнях представник нотаріальної контори також зазначила, що до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково з`ясовує, чи є відповідне майно спільною власністю подружжя, і проводить його розподіл відповідно до законодавства.

Звернула увагу на те, що впродовж дев`яти років сторони конфлікту по-різному тлумачать положення заповіту. При цьому, у ході попереднього судового розгляду у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська, батько позивача особисто підтверджував факт написання ним відповідних заяв. Крім того, позивач відмовився від проведення почеркознавчої експертизи, яка могла б мати значення для встановлення дійсних обставин. Вона також підкреслила, що на момент розгляду справи в нотаріальній справі наявна лише одна заява, зареєстрована у встановленому порядку. Інших заяв до канцелярії не надходило. Позивач мав обов`язок надати нотаріусові оригінали правовстановлюючих документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, однак цього не зробив.

Третя особа ОСОБА_6 повідомлявся про день та час судового розгляду, пояснень не надав, самовільно покинув залу судового засідання.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 21.05.2015 року Відділом по справам населення та міграційної служби МВС Ізраїля в місті Тель-Авів-центр (т.1 а.с.31).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, що складається, зокрема, із:

-частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 229,8 кв.м, житловою площею 138,0 кв.м;

-частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 24,6 кв.м, розташованого у житловому будинку літ. А-9-11-12 на третьому поверсі;

-частини комплексу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, З шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; відкритий навіс (Я), право власності на зазначене майно зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., реєстровий №3421 (т.1, а.с.48,49);

-земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року (т.1, а.с.57).

ОСОБА_7 14.01.2015 року склав заповіт, посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України у Державі Ізраїль (т.1, а.с.28,29) (т.1. а.58-60 спадкової справи).

Відповідно до вказаного заповіту, спадкове майно, що є предметом даного судового розгляду, було розподілено між наступними спадкоємцями:

-ОСОБА_4 , яка є дружиною спадкодавця. На її користь спадкодавець заповів, зокрема, частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця. На його користь спадкодавець заповів майно, а саме: частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; частину нежитлового приміщення (офіс) №72 у будинку АДРЕСА_6 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_5 , який є сином спадкодавця. На його користь спадкодавець заповів майно у вигляді: частини нежитлового приміщення (офіс) АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_1 , який є онуком спадкодавця. На користь позивача спадкодавець заповів наступне майно: частину нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

12.11.2015 року ОСОБА_5 складено заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , посвідчені нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух (т.1, а.с. 72,75).

Як зазначає позивач та стверджує відповідач ОСОБА_5 , у листопаді 2015 року ОСОБА_5 було направлено на адресу позивача копії заяв, датованих 12.11.2015 року про відмову ОСОБА_5 від належної йому частки у спадщині після смерті ОСОБА_7 як за заповітом, так і за законом на користь сина ОСОБА_1 . Вказані ствердження були предметом обговорення в ході розгляду даної справи.

Відповідно до довідки з установи зв`язку м. Єрусалим про здачу на пошту 15.11.2015 року в м. Єрусалим рекомендованої кореспонденції, на адресу Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори були направлені заяви про відмову від частки у спадщині за заповітом та за законом від 12.11.2015 року після смерті ОСОБА_7 (т.1, а.с.69).

Разом із цим, 18.11.2015 року ОСОБА_5 складено заяви про відмову від належної йому частки спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 , посвідчені нотаріусом Ніколаєм Снітко у м. Нетанія, Ізраїль, за реєстраційними №760/15, №761/15 та підтвердженими у Суді м. Нетанія 19.11.2015 року (т.1, а.с. 64,67) (т.1, а.69-72 спадкової справи). Ці заяви 20.11.2025 року були передані до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори.

Після відкриття спадщини, позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, у межах строку, передбаченого статтею 1270 Цивільного кодексу України, звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.29 спадкової справи).

Постановою державного нотаріуса від 06.04.2017 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у тому числі, у зв`язку із відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на майно (т.1, а.с.76; т.1, а.109 спадкової справи).

Таким чином, матеріали спадкової справи № 330/2015 містять заяви ОСОБА_5 : про відмову від права на спадщину за законом на користь дружини спадкодавця - ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчена ОСОБА_19 , нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за № 761/15; про відмову від права на спадщину за заповітом на користь дружини померлого - ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчена ОСОБА_19 , нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за № 760/15 (т.1, а.69-72 спадкової справи).

При цьому, заяви ОСОБА_5 про відмову від належної йому частки спадщини за вищевказаним заповітом на користь ОСОБА_1 в матеріалах спадкової справи № 330/2015, - відсутні. На підставі таких заяв ОСОБА_1 до Третьої дніпровської держнотконтори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину або постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, не звертався.

Згідно із заповітом, посвідченим посольством України у державі Ізраїль 14 січня 2015 року за реєстровим № 6164/19-570-113 з/г-21, ОСОБА_7 заповідав (т.1, а.58-60 спадкової справи):

- громадянці України ОСОБА_4 - 1/2 квартири АДРЕСА_9 ; 1/2 паркувальних місць №№ 30, НОМЕР_3 у нежитловому приміщенні № 48 у АДРЕСА_10 ; 1/2 нежитлового приміщення (офіс) № 1305 у АДРЕСА_11 ; 1/2 гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/2 житлового будинку АДРЕСА_4 ; 1/2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 ;

- громадянину України ОСОБА_3 1/4 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; 1/4 нежитлового приміщення (офіс) № 72, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/4 квартири АДРЕСА_1 ; гараж, розташований в гаражному кооперативі «Баскетбольний», гараж, розташований в гаражному кооперативі «Паризька комуна»;

- громадянину України ОСОБА_1 1/2 паркувальних місць №№ 30, НОМЕР_3 у нежитловому приміщенні № 48 у АДРЕСА_10 ; 1/4 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; 1/2 житлового будинку АДРЕСА_4 ; 1/2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 ; автомобіль Хонда Аккорд, державний/реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- громадянину Ізраїлю ОСОБА_20 1/4 нежитлового приміщення (офіс) № 72, розташований за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/4 квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10.06.2016 року у справі за ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , третя особа державний нотаріус Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Євгенія В`ячеславівна, про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, визнано за ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_5 , право власності на частку у спільному майні подружжя:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 173,4 кв.м, житловою площею 64,8 кв.м.;

- 1/2 частину паркувального місця АДРЕСА_12 , загальною площею 17,0 кв.м.;

- 1/2 частину паркувального місця АДРЕСА_13 , загальною площею 17,1 кв.м.;

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 229,8 кв.м, житловою площею 138,0 кв.м.;

- 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 24,6 кв.м.;

- 1/2 частину нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ), право власності на які зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., зареєстровано в реєстрі за №3421.

- 1/2 частину автомобіля Хонда Акорд, 2005 року випуску, легковий-седан-в, державний номер НОМЕР_4 .

Таким чином, нотаріусом було визначено спадкову масу, яка підлягає розподілу між спадкоємцями за заповітом, із урахуванням частки у спільному майні подружжя дружини спадкодавця ОСОБА_4 .

У подальшому, спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними заяв про відмову від спадщини за законом та за заповітом, наданих ОСОБА_5 на користь дружини спадкодавця - ОСОБА_4 , справжність підпису на якихй засвідчена ОСОБА_19 , нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за № 761/15 та за № 760/15 .

При цьому, судом були досліджені матеріали цивільної справи №201/9478/16 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсними відмови від спадщини та відновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини. У даній справі 03.04.2018 року позивачі подали клопотання про відмову від позову (т.3, а.с.9), та ухвалою суду від 03.04.2018 року судом було прийнято відмову позивачів від позову та провадження у справі №201/9478/16 року закрито на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України (т.3, а.с. 11). Дана ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили.

Слід зазначити, що під час розгляду Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська вказаної цивільної справи, свідком було допитано ОСОБА_13 , яка у судовому засіданні 25.04.2017 року пояснила, що особисто була присутня при підписанні ОСОБА_5 заяв про відмову від спадщини та обидві заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини за законом та за заповітом на користь дружини померлого - ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчена ОСОБА_19 , нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за №№ 760/15, 761/15, вона особисто з держави Ізраїль перевезла до України (т.2, а.с.187-189 (справа №201/9478/16)).

У той же час, матеріали даної справи №201/9478/16 (т.2, а.с. 182-186) містять заяву ОСОБА_9 , громадянки Держави Ізраїль, апостиль 18.04.2017 року, в якій вона зазначає, що є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 . Напочатку листопада 2015 року при спілкуванні із сестрою по телефону ОСОБА_4 розповіла, що спілкувалась із онуком померлого чоловіка ОСОБА_7 ОСОБА_14 та його матір`ю ОСОБА_21 , які повідомили, що ОСОБА_17 оформив відмову від своєї частини спадщини на користь сина ОСОБА_14 та просили допомогти передати ці документи до України. У зв`язку з цим ОСОБА_4 попросила ОСОБА_22 посприяти у передачі цих документів. 11 листопада 2015 року ОСОБА_23 зателефонувала ОСОБА_20 з приводу даного питання, однак той повідомив, що знаходиться у нотаріуса, змінив свою думку та має намір відмовитися від спадщини на користь ОСОБА_4 за гроші в сумі 5000 доларів США. ОСОБА_23 погодилася та передала гроші ОСОБА_5 , який 18.11.2015 року надав нотаріальну заяву, яку 19.11.2015 року ОСОБА_24 повезла до України для передачі нотаріусу в Третю дніпровську державну нотаріальну контору.

Як зазначено в листі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т.9, а.с. 72-76), за поясненнями державних нотаріусів Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., ОСОБА_25 , наданими ними до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на адресу цієї держнотконтори, зокрема, 20.11.2015 року надійшли заяви ОСОБА_5 : про відмову від права на спадщину за законом на користь дружини спадкодавця - ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчена ОСОБА_19 , нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за № 761/15; про відмову від права на спадщину за заповітом на користь дружини померлого - ОСОБА_4 , справжність підпису на якій засвідчена Ніколаєм Снітко, нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль 18 листопада 2015 року за № 760/15.

Заяви ОСОБА_5 про відмову від частки спадщини за вищевказаним заповітом на користь ОСОБА_1 в матеріалах вищезазначеної спадкової справи відсутні. На підставі таких заяв ОСОБА_1 до Третьої дніпровської держнотконтори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину або постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, - не звертався.

Державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. пояснювала, що оригінали заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини, справжність підписів на яких була засвідчена нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль, та на яких було проставлено апостилі, до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори були доставлені кур`єрською службою 20 листопада 2015 року. Відповідно до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції на момент надходження заяв) ці заяви були зареєстровані у Журналі реєстрації вхідних документів держнотконтори 20 листопада 2015 року (вхідні №№ 2503/02-14, 2504/02-14), та у Книзі обліку та реєстрації спадкових справ 20 листопада 2015 року (відповідно заяви № 1986, № 1987). Оскільки заяви надійшли до нотаріальної контори у межах шестимісячного строку із дня відкриття спадщини, конверт, у якому такі заяви були доставлені, до матеріалів спадкової справи не долучався та не зберігався.

Аналізуючи усі зібрані по справі докази, пояснення учасників справи, надаючи оцінку з`ясованим обставинам при розгляді даної справи, суд вважає зазначити наступне.

Так, матеріали спадкової справи містять заяви ОСОБА_5 про відмову від належної йому частки спадщини за законом та за заповітом на користь ОСОБА_4 (т.1, а.69-72 спадкової справи).

Заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини за законом та за заповітом на користь ОСОБА_1 матеріали спадкової справи не містять, однак позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 стверджують про їх направлення до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори. У той же час, суду не надано належних та допустимих доказів, які б не піддавалися сумніву з приводу їх законності, дійсності та чинності, про направлення поштовим зв`язком відповідачем ОСОБА_5 заяв про відмову від спадщини на користь сина ОСОБА_1 .

Навпаки, суд вбачає в діях відповідача ОСОБА_5 недобросовісну поведінку як по відношенню до позивача ОСОБА_1 , так і по відношенню до відповідача ОСОБА_4 .

Так, надані позивачем докази поштового направлення цих заяв (які передав йому ОСОБА_5 ) підлягають сумніву щодо належного їх оформлення, мови, помилок при перекладі та отриманні підтвердження на пошті, при тому, що, як зазначено у поясненнях, він не пам`ятав місця їх направлення.

Крім цього, зазначала у заяві ОСОБА_23 , відповідачці ОСОБА_4 було достовірно відомо про те, що ОСОБА_5 склав нотаріально посвідчені заяви про відмову від спадщини на користь свого сина ОСОБА_1 , про вона повідомила ОСОБА_18 та просила передати ці заяви за проханням ОСОБА_1 та його матері до України.

Вищезазначене свідчить про недобросовісну та підступну поведінку спадкоємців по відношенню один до іншого, які мали намір навмисно ввести один іншого в оману заради матеріальної вигоди, блага (у вигляді збільшення частки у спадковому майні та отримання коштів).

Як наслідок, ОСОБА_5 , отримавши зі сторони ОСОБА_4 (її сестри ОСОБА_18 ) 5000 доларів США за відступлену частку спадкового майна, у подальшому 01.07.2016 року разом із сином ОСОБА_1 звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними відмови від спадщини та відновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини, а 03.04.2018 року позивачі подали клопотання про відмову від позову, яке було прийнято судом.

Після цього 29.01.2028 року позивач ОСОБА_1 з інших підстав звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , третя особа Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про тлумачення заповіту, визнання недійсним заяв про відмову від прийняття спадщини, визнання нотаріальних дій незаконними та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом.

Підставою для визнання недійсними заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 зазначалося те, що у вказаних заявах стоїть підпис не ОСОБА_5 , а іншої особи, у зв`язку з чим позивач просив суд призначити по справі судову почеркознавчу експертизу, однак згодом просив дане клопотання залишити без розгляду. Позивач вказував на те, що, зі слів батька ОСОБА_5 , він такі заяви у нотаріуса не підписував.

Встановлені в ході розгляду справи обставини дають підстави дійти висновку про недобросовісну поведінку відповідача ОСОБА_5 по відношенню до позивача свого сина ОСОБА_1 , якому він - батько обіцяв відступити свою частку у спадщині, а згодом змінив свою думку, передав частку іншому спадкоємцю дружині батька ОСОБА_4 , внаслідок чого ввів ОСОБА_1 в оману та надав неправдиві свідчення щодо непідписання ним цих заяв.

Щодо подачі заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини за законом та за заповітом на користь ОСОБА_4 та долучення їх до матеріалів спадкової справи, суд вважає зазначити наступне.

Глава 87 ЦК України визначає порядок здійснення права на спадкування та закріплює основні положення та вимоги щодо подання заяви про прийняття спадщини (ст. 1269), наслідки пропущення строку для прийняття спадщини (ст. 1272), право на відмову від прийняття спадщини (ст. 1273), право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи (ст. 1274), правові наслідки від прийняття спадщини (ст. 1275).

При прийнятті зав від спадкоємців, у тому числі заяв про відмову від спадщини на користь іншого спадкоємця, нотаріус керується Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до вимог діючого законодавства та Порядку, заява про відмову від прийняття спадщини, у даному випадку на користь іншого спадкоємця, може бути подана до нотаріуса особисто спадкоємцем, який склав таку заяву (ст.1274 ЦК України), або поштою.

Інших засобів передачі таких заяв нотаріусу, здачі їх до канцелярії будь-якою особою, тощо, законодавство не містить.

Відповідно до п.п.3.3, 3.4, 3.5, 3.6 п.3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що: заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі; якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса; якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини; не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

У даному випадку заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 були привезені до України ОСОБА_13 , яка дала свідчення в суді та про що зазначила письмово ОСОБА_23 , на прохання якої такі заяви були передані.

Передача заяв про відмову від спадщини на користь іншої особи до нотаріальної контори довіреною особою (за довіреністю) законодавством також не передбачена, але у даному випадку при здачі заяв від імені ОСОБА_5 , довіреність також не посвідчувалася, тому, як висновок дані заяви були здані сторонньою особою, а не особисто спадкоємцем ОСОБА_5 чи поштовим зв`язком. Так, законодавство містить лише виключні випадки подачі заяв від неповнолітньої чи недієздатної особи, а оскільки ОСОБА_5 є повнолітньою та дієздатною собою, під опікою не перебуває, тому виключення на нього також не розповсюджуються.

Враховуючи вищевикладене, суд критично ставиться до пояснень державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. про те, що оригінали заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини, справжність підписів на яких була засвідчена нотаріусом м. Нетанія, Ізраїль, та на яких було проставлено апостилі, до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори були доставлені кур`єрською службою 20 листопада 2015 року.

Та обставина, що дані заяви не направлялися кур`єрською службою, знайшла своє підтвердження як у ході розгляду даної справи, так і при розгляді справи Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська (справа №201/9478/16ц).

Так, матеріали спадкової справи містять значний перелік конвертів та поштових чеків про направлення документів як до нотаріальної контори, так і в зворотньому напрямку ( т.1, а.а. 34, 52-55,62, 67, 68, 91, 99, 111, 114, 116, 119, 120, 138, 142, 147, 151, 190), натомість не зберігся конверт лише із доставки кур`єрської служби саме заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 .. Але, як встановлено в суді, ОСОБА_5 до поштового відділення дані заяви не здавав та будь-яка інша особа також кур`єрською службою ці заяви не направляла.

Таким чином, державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. визнала, що у разі відсутності спадкоємця ОСОБА_5 в Україні, що унеможливлює його здачу заяв особисто нотаріусу, то такі заяви у встановленому законом порядку необхідно направити лише засобами поштового зв`язку, але така вимога виконана не була. Даних про направлення саме кур`єрською службою матеріали спадкової справи не містять, а тому суд дійшов висновку, що такі заяви нотаріусом прийнято та долучено до матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у не встановлений законом спосіб.

Крім цього, у судовому засіданні ОСОБА_25 (т.8, а.с.25-32) суду пояснила, що заяви про відмову від спадщини від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 їй були передані канцелярією, після чого вона долучила їх до спадкової справи. У книзі вхідної кореспонденції відсутні дані стосовно особи, яка здала ці заяви до нотаріальної контори. Даних та інформації про те, що ці заяви були доставлені кур`єрською службою, у нотаріуса не було та суду не повідомлялося.

Таким чином, свідчення нотаріуса Демуш Є.В. у судовому засіданні різняться від пояснень, викладених у листі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т.9, а.с .72-76), що дає суду підстави для переконання в недостовірності відомостей про отримання заяв кур`єрською службою та втраті конвертів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що нотаріусом порушений порядок прийняття заяв ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 , які є предметом спору по даній справі, а тому суд вважає визнати дії Третьої дніпровської державної нотаріальної контори щодо прийняття 20.11.2015 року заяв ОСОБА_5 від 18.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 , посвідчених нотаріусом Ніколаєм Снітко в м.Нетанія, Ізраїль, зареєстровані за №760/15, № 761/15, підтвердженими 19.11.2015 року в суді м.Нетанія, - незаконними, а заяви про відмову від спадщини, не поданими.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229, 231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.

законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

Так, відповідно до п.п.3.3, 3.4, 3.5, 3.6 п.3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що: заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі; якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса; якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини; не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тлумачення статті 50 Закону України "Про нотаріат" свідчить, що при задоволенні позову про оспорення бездіяльності нотаріуса щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України "Про нотаріат" і належать до його компетенції (до такого по суті висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18 (провадження № 61-15155св20)).

Згідно зі статтею 49 Закону України "Про нотаріат" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Щодо позовних вимог про встановлення факту подання ОСОБА_5 заяв від 12.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом №1901/2015 та за законом №1900/2015, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, які були направленні поштовим відправленням установою поштового зв`язку м. Єрусалим, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно п. 1 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи 12.11.2015 року ОСОБА_5 складено заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух (т.1 а.с.72,75).

Як зазначає позивач, у листопаді 2015 року ОСОБА_5 було направлено на адресу позивача копії заяв, датованих 12.11.2015 року про відмову ОСОБА_5 від належної йому частки у спадщині після смерті ОСОБА_7 як за заповітом, так і за законом на користь ОСОБА_1 ..

Разом із цим, матеріали спадкової справи даних заяв не містять. На підставі таких заяв ОСОБА_1 до Третьої дніпровської держнотконтори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину або постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, - не звертався.

Відповідно до ч. 8 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Суд зазначає, що ненадання заявником належних та допустимих доказів, унеможливлює встановлення судом достовірності відомостей, які відображені у медичному свідоцтві про смерть, виданому установою самопроголошеної республіки.

Суд, оцінивши належність та допустимість доказів у їх сукупності, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити факт подання ОСОБА_5 заяв від 12.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом №1901/2015 та за законом №1900/2015, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, які були направленні поштовим відправленням установою поштового зв`язку м. Єрусалим.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

Положеннями ст.1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

14.01.2015 року ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений першим секретарем із консульських питань Посольства України у Державі Ізраїль.

Відповідно до вказаного заповіту, спадкове майно, що є предметом даного судового розгляду, було розподілено між спадкоємцями:

-ОСОБА_4 , яка є дружиною спадкодавця, на користь якої спадкодавець заповів, зокрема, частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

-ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів майно, а саме: частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; частину нежитлового приміщення (офіс) №72 у будинку АДРЕСА_6 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_5 , який є сином спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів майно, а саме: частину нежитлового приміщення (офіс) АДРЕСА_2 ; частину квартири АДРЕСА_1 ;

-ОСОБА_1 , який є онуком спадкодавця, на користь якого спадкодавець заповів наступне майно: частину нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Після відкриття спадщини спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 у межах строку, передбаченого статтею 1270 Цивільного кодексу України, звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.29 спадкової справи).

Постановою державного нотаріуса від 06.04.2017 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у тому числі, у зв`язку із відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на майно (т.1, а.с.76; т.1, а.109 спадкової справи), а тому звернення позивача із даним позовом до суду є належним способом захисту.

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, спадкоємцю ОСОБА_1 спадкодавець ОСОБА_7 заповів наступне майно: частину нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про що є постанова. Позивач просив суд визнати за ним право власності на вказане у заповіті майно.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 не заперечували проти позовних вимог у цій частині. Натомість, відповідач ОСОБА_3 вважає, що частка позивача у спадщині - частина нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , повинна бути зменшена до 1/8 частини, оскільки рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 10.06.2016 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину вказаних будівель у спільному майні подружжя, а тому слід відраховувати частку у спадщині саме з урахуванням цієї обставини. Суд вважає помилковими дані заперечення, оскільки спору між спадкоємцями з приводу визначення часток не існує: частина належить ОСОБА_4 на підставі рішення суду як частка в спільному майні подружжя, а належну частину спадкодавець ОСОБА_7 зазначив у заповіті: - ОСОБА_1 та - ОСОБА_3 . Права будь-кого зі спадкоємців не порушені.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.

Тобто метою подання позову про визнання права власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо. У даному випадку між спадкоємцями існує спір з приводу розподілу спадкового майна, який позасудовим шляхом сторонами вирішити протягом тривалого часу не вдалося, а тому посилання представника ОСОБА_2 щодо можливого добровільного надання правовстановлюючих документів ОСОБА_26 відповідачкою ОСОБА_4 , у разі його звернення, є недоречними.

Таким чином, суд вважає визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та складаються із: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, З шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; Я відкритий навіс, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., реєстровий №3421; а також на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,053 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року.

Разом із цим, відповідно до заповіту, посвідченого посольством України у державі Ізраїль 14 січня 2015 року, за реєстровим № 6164/19-570-113 з/г-21, ОСОБА_7 заповідав: громадянину Ізраїлю ОСОБА_20 частину нежитлового приміщення (офіс) № 72, розташований за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, 12.11.2015 року ОСОБА_5 складено заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух (т.1 а.с.72,75). Дані заяви в матеріалах спадкової справи відсутні.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_27 про встановлення факту подання ОСОБА_5 заяв від 12.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом №1901/2015 та за законом №1900/2015, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , посвідчених нотаріусом Держави Ізраїль Іріною Авербух до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, які були направленні поштовим відправленням установою поштового зв`язку м. Єрусалим.

У зв`язку з цим, позовні вимоги про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на майно частину нежитлового приміщення (офіс) № 72, розташований за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , яке йому мав відступити батько ОСОБА_5 за вищевказаними заявами, - задоволенню також не підлягають.

Оскільки судом було вжито заходів забезпечення позову та ухвалою суду від 02 лютого 2018 року накладено заборону на відчуження будь-яким шляхом спадкового майна, суд вважає заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02.02.2018 року та постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2018 року у справі № 199/559/18, - скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 13038 гривень 80 копійок (8810,00 грн., 3524,00 грн., 704 грн.80 коп.), по 4 346 грн. 27 коп. із кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 1216-1218, 1220, 1223, 1233, 1234, 1235, 1254, 1257, 1268, 1270 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_6 , про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, визнання нотаріальних дій незаконними, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом, - задовольнити частково.

Визнати дії Третьої дніпровської державної нотаріальної контори щодо прийняття 20.11.2015 року заяв ОСОБА_5 від 18.11.2015 року про відмову від прийняття спадщини за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 , посвідчених нотаріусом Ніколаєм Снітко в м.Нетанія, Ізраїль, зареєстровані за №760/15, № 761/15, підтвердженими 19.11.2015 року в суді м.Нетанія, - незаконними, а заяви про відмову від спадщини, не поданими.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , та складаються із: будівля деревообробного цеху (позначення: З-1, З-1, З шл.бл.) загальною площею 722,3 кв.м; склад цементу (К-1 шл.бл.) площею 154,8 кв.м; Я відкритий навіс, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е., реєстровий №3421.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, який складений та посвідчений першим секретарем з консульських питань Посольства України в державі Ізраїль 14.01.2015 року, після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,053 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ДП ДН №008813 від 15.11.1995 року.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 4346 (чотири тисячі триста сорок шість) гривень 27 копійок.

Стягнути із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особистий номер НОМЕР_7 , громадянина Ізраїлю, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 4346 (чотири тисячі триста сорок шість) гривень 27 копійок.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 4346 (чотири тисячі триста сорок шість) гривень 27 копійок.

В іншій частині позову, - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02.02.2018 року та постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2018 року у справі № 199/559/18, - скасувати.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_14 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_15 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особистий номер НОМЕР_7 , громадянин Ізраїлю, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_16 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_17 .

Відповідач: Третя дніпровська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02890950, місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Робоча, буд.22а.

Третя особа: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса проживання: АДРЕСА_18 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Л.Г. Якименко