Рішення № 139258996, 26.08.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3711/25

(2/199/553/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

26.08.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даною заявою, в її обґрунтування посилаючись на те, що за час роботи в КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради» (з 01 червня 2023 р. по 31 липня 2023 р.) не отримала заробітну плату в розмірі 56 250,88 грн. Саме через неотримання заробітної плати позивач й звільнилася.

Предмет позову становить вимога про стягнення з відповідача на корить позивача 56 250,88 грн., про відшкодування моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн. тощо.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, позивач у період з 01 червня 2023 року по 31 липня 2023 року перебувала у трудових відносинах із КП «Дніпроприродресурс» ДОР», що підтверджується копією трудової книжки; наказом №420 від 31 травня 2023 року позивач була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера КП «Дніпроприродресурс» ДОР» з 01 червня 2023 року.

Наказом про звільнення з роботи №246 від 31 липня 2023 року позивач була звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

Підставою для звернення до суду стало те, що позивач за час роботи в КП «Дніпроприродресурс» ДОР», а саме з 01 червня 2023 року по 31 липня 2023 року, не отримала заробітну плату в розмірі 56 250,88 грн. до 17.03.2025 року дати подачі позовної заяви до суду.

У відповіді від 15.01.2024 р. на звернення позивача Південно Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило про те, що станом на 10.01.2024 р. остаточний розрахунок з ОСОБА_1 не проведений через те, що у Комунального підприємства «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради не має коштів.

20.12.2024 р. представником позивача адвокатом Землянською К.В. на адресу відповідача було надіслано адвокатський запит про зазначення дати останньої виплати ОСОБА_1 заробітної плати (за який місяць роботи) з наданням повідомлення про зальну суму заробітної плати з розшифруванням за видами виплат, розміру і підстав відрахувань та утримань із заробітної плати та суми заробітної плати, що належить до виплати, що передбачено ст. 110 КЗпП України. Одночасно в зазначеному адвокатському запиті висловлювалося прохання про надання розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 відповідно до штатного розкладу та встановленого посадового окладу займаною нею посади.

Адвокатський запит не був отриманий відповідачем та був повернутий.

Позивачем суду надано довідку про заробітну плату для розрахунку виплати за загальнообов`язковим державним страхуванням (довідка від 25.07.2023 р.), яка підписана керівником Карповським О.В. та позивачем, як головним бухгалтером, згідно з якою у червні 2023 р. розмір заробітної плати позивача становить 26 367,60 грн., у липні 2923 р. 29883,28 грн.

Судом надісланий запит до Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи та отримано відповідь від 26.08.2026 р., згідно з якою за період червень - липень 2023 р. позивачем отриманий дохід в сумі 56 250,88 грн., зокрема, у червні 2023 р. 26367,60 грн., у липні 2023 р. 29883,28 грн., сума податку становить 10125,16 грн., зокрема,у червні 2023 р. 4746,17 грн., у липні 2023 р. 5378,99 грн.

Правовідносини між учасниками справи виникли з захисту трудових прав позивача, зокрема, права на оплату праці.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов наступного висновку на підставі нижченаведеного.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Відтак, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

Згідно з постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 587/1641/21 (провадження № 61-7192св24), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що "системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18). […]

Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76 80 ЦПК України, зокрема, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зазначено, що: "у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором".

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

На підтвердження заборгованості з виплати заробітної плати позивачем надані суду наступні докази:

-довідка про заробітну плату від 25.07.2023 р.;

-адвокатський запит;

-відповідь від 15.01.2024 р. Південно Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці повідомило про те, що станом на 10.01.2024 р. остаточний розрахунок з ОСОБА_1 не проведений через те, що у Комунального підприємства «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради не має коштів.

Втім, надані позивачем докази не підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі та її розмір, у зв`язку з чим не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період червень 2023 - липень 2023 р.

На переконання суду, достатнім доказом на підтвердження заборгованості з виплати заробітної плати є виписки з банківського рахунку підприємства, які підтверджують відсутність перерахування коштів на користь працівника або видатковий касовий ордер, який підписаний відповідачем.

Оскільки позивачем такого доказу не надано, підстави для задоволення вимоги позову про стягнення заборгованості по заробітній платі відсутні.

Стосовно вимог позову про відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вони є похідними від задоволення первісної вимоги позову; оскільки в задоволенні первісної вимоги позову відмовлено, підстави для задоволення похідних вимог позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата виготовлення повного судового рішення 26.08.2026 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя В.В.Спаї