Рішення № 139258869, 24.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1761/26 2/335/1611/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.12.2021 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі через офіційний вебсайт було укладено кредитний договір № 317510480. Кредитний ліміт за договором було встановлено у сумі 8 000,00 грн. Кредитодавець у повному обсязі виконав свої зобов`язання та перерахував кредитні кошти на платіжну картку Відповідача № 4149-43XX-XXXX-1702.

Надалі право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло за ланцюгом відступлення прав від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» (на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року та Реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року); згодом від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (на підставі Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року та Реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 року); і на кінцевому етапі до ТОВ «ФК «Ейс» (на підставі Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року та відповідного Реєстру боржників від 14.07.2025 року).

У зв`язку з тим, що Відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на дату подання позову у загальному розмірі 20 528,35 грн, яка складається з: 8 000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту та 12 528,35 грн прострочена заборгованість за процентами. Також Позивач просить стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Ухвалою судді від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті, за клопотанням предстаника позивача витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» докази.

30.03.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надані витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 03.06.2026 за клопотанням представника позивача витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» докази.

25.06.2026 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що не може надати витребувані судом докази, просило перевірити надані до відомості на предмет коректності, а також за можливості надати серію, номер паспорта або ідентифікаційний номер відповідача.

Ухвалою суду від 21.07.2026 за клопотанням представника позивача витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» докази.

Витребувані судом докази 14.08.2026 надійшли до суду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в заяві, поданій до суду разом з позовом, просив справу розглядати за його відсутності.

Відповідач, остання відома адреса місця проживання (перебування) якої знаходиться на тимчасово окупованій території України, викликалася в судове засідання через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України в порядку, передбаченому ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції, чинній на момент розгляду справи. Будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, відповідач в судове засідання повторно не прибула, причин неявки суду не повідомила, відзив на позов до суду не подала, із заявами про розгляд справи за її відсутності до суду не зверталася.

З огляду на викладене, суд постановив здійснити заочний розгляд справи, обмежившись дослідженням доказів, наданих позивачем, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своечасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

24 грудня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір кредитної лінії № 317510480 (далі за текстом «кредитний договір»), згідно умов якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язалося надати відповідачеві кредит у вигляді кредитної лінії в межах ліміту на суму 8 000,00 грн строком на 30 календарних днів, тобто до 23 січня 2022 року включно.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору плата за користування кредитом у межах початкового дисконтного періоду нараховується за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 587,65% річних (що становить 1,61% від суми кредиту за кожний день користування).

Згідно з витягом з інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», кредитний договір підписано Відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV34XH3, який був надісланий в СМС-повідомленні 24.12.2021 року о 12:43:37 на її перевірений фінансовий номер телефону НОМЕР_1 та введений Відповідачем в ІКС о 12:44:26.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахував на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 8 000,00 грн. Надання кредиту відбувалося траншами на запит Позичальника: 24.12.2021 року здійснено 10 перерахувань на загальну суму 4 750,00 грн (2 000,00 грн, 700,00 грн, 500,00 грн, 400,00 грн, 350,00 грн, три платежі по 200,00 грн та два платежі по 100,00 грн); 25.12.2021 року здійснено 9 перерахувань на загальну суму 3 250,00 грн (1 000,00 грн, 350,00 грн, п`ять платежів по 300,00 грн та два платежі по 200,00 грн).

Факт надання кредиту підтверджується 19 платіжними дорученнями із призначенням платежу: «Переказ коштів згідно договору № 317510480 від 24.12.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_3 , для зарахування на платіжну картку № 4149-43XX-XXXX-1702...», довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» № 317510480/18082025/Э від 18.08.2025, банківською випискою, наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог статей 638, 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За ч. 1, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Частина 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як встановив суд, відповідач ОСОБА_1 пройшла реєстрацію на сайті первісного кредитора, створила Особистий кабінет, заповнила Заявку та підписала Договір кредитної лінії шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV34XH3 в ІКС. Згідно з п. 5.4 Договору та п. 3.16, 3.23 Правил надання грошових коштів, сторони без застережень погодили використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та прирівняли таку форму підписання до власноручного підпису.

Аналогічні висновки щодо дійсності, письмової форми та обов`язковості електронних договорів, підписаних одноразовим ідентифікатором, містяться в сталих правових позиціях Верховного Суду у постановах від 23.03.2020 р. у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19 та від 12.01.2021 р. у справі № 524/5556/19.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору. Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно умов якого, останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, згідно умов якого, останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Відомостей про те, що вищезазначені договори факторингу у встановленому законом порядку визнавалися недійсними, матеріали справи не містять.

З виписки по особовому рахунку відповідача за кредитним договором, розрахунків заборгованості відповідача, складених первісним кредитором та позивачем, вбачається, що відповідач зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним не виконувала.

Відповідач доказів належного виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним суду не надала.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредита є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами, суд виходить з наступного.

Статтею 1054 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1.7 Договору кредитної лінії строк користування кредитом був обмежений 30 календарними днями і закінчився 23 січня 2022 року.

У своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Нарахування процентів за користування кредитом поза межами погодженого строку договору є безпідставним. Після закінчення строку договору кредитор має право на стягнення коштів у порядку ст. 625 ЦК України, проте позовних вимог на підставі ст. 625 ЦК України Позивачем у цій справі не заявлялося.

Оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами дій щодо продовження (пролонгації) дисконтного періоду за кредитним договором у встановленому п. 1.8 порядку, нарахування процентів первісним кредитором після 23.01.2022 року (за період з 24.01.2022 р. по 05.05.2022 р.) є безпідставним.

Здійснивши власний перерахунок заборгованості за процентами в межах строку дії кредитного договору (з 24.12.2021 року по 23.01.2022 року включно), суд зазначає, що: за 24.12.2021 року на суму отриманого первісного траншу 4 750,00 грн за дисконтною щоденною ставкою 1,61% нараховано проценти в сумі 76,48 грн; за 25.12.2021 року (з урахуванням часу збільшення кредитного ліміту) нараховано проценти в сумі 138,47 грн; за період з 26.12.2021 року по 23.01.2022 року (29 днів користування повною сумою кредиту 8 000,00 грн за щоденною дисконтною ставкою 1,61%) розмір щоденного нарахування становить 128,80 грн, а всього за вказаний період 3 735,20 грн.

Таким чином, сума процентів, що підлягає стягненню з відповідача за весь строк дії договору, становить 3 950,15 грн (76,48 грн + 138,47 грн + 3 735,20 грн = 3 950,15 грн).

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» процентів за користування кредитом підлягають частковому задоволенню в розмірі 3 950,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог за процентами в сумі 8 578,20 грн (які були нараховані поза межами строку кредитування) слід відмовити.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі, і факт надання ним правової допомоги позивачеві підтверджено договором про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро «Соломко та Партнери», актом прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, в якому сторони визначили, що розмір винагороди за складання позовної заяви складає 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи складає 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту складає 500,00 грн; підготовка та подача клопотання складає 500,00 грн, в якому зазначено, що за надані послуги з правничої допомоги позивач сплачує винагороду у розмірі 7000,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 910/4881/18, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна та інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідач з клопотанням про зменшення витрат позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу, до суду не зверталася.

Заявлений позивачем до розподілу розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наданими позивачем документами, є розумним, співмірним зі складністю справи, обсягом наданих представником позивача послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 074,70 грн.

Позивачем при поданні позовної заяви в електронній формі сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 37480 від 12.02.2026 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки вимоги задоволено на 58,21%, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 549,78 грн.

Доказів понесення інших витрат позивачем суду не надано, із заявами про намір надати такі докази після ухвалення рішення позивач до суду не звертався.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ідентифікаційний код 42986956, адреса: 02094, Україна, місто Київ, вулиця Поправки Юрія, будинок 6 кабінет 13) заборгованість за договором кредитної лінії № 317510480 від 24 грудня 2021 року у розмірі 11 950 (одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень 15 копійок, з яких: 8 000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту, 3 950,15 грн прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 074 (чотири тисячі сімдесят чотири) гривні 70 копійок та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 549 (одна тисяча п`ятсот сорок дев`ять) гривень 78 копійок.

Копію заочного рішення направити сторонам, які не з`явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 26 серпня 2026 року.

Суддя А.В. Стеценко