Рішення № 139258532, 26.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 592/6869/26

Провадження № 2/591/2320/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 592/6869/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 18 березня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 715704, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 4000 грн 00 коп.

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

12 вересня 2019 року укладено додаткову угоду № 25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 25 від 12.09.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 715704 від 18.03.2019 року перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14424 грн, а саме: сума основного боргу 4000 грн, сума боргу за процентами 8424 грн, Сума боргу за пенею і штрафами 2000 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до протоколу загальних зборів від 25 липня 2024 року № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідачка не виконала. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 715704 від 18 березня 2019 року становить 18484 грн 07 коп., яка складається із: суми заборгованості за кредитним договором 14424 грн 00 коп., суми інфляційних втрат 2824 грн 74 коп., суми 3% річних 1235 грн 33 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду.

У поданому відзиві відповідачка ОСОБА_2 позов визнає частково. Зазначає, що стосується тіла кредиту, то суму 4000 грн визнає. Що стосується суми боргу за відсотками 8424 грн, то вважає, що вказана сума невірно була розрахована і з нею вона не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до п. 3.6.2 Договору № 715704 від 18.03.2019 з 4 дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, починає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щодення нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яка здійснюється не більше 90 днів прострочення. У п. 1.3.2 Договору надано дефініцію стандартної процентної ставки, яка становить 1,80% від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних). Так, сума позики відповідно до додатку № 1 до Договору № 715704 від 18.03.2019 складає 4000 грн. Зазначає, що розрахунок має наступний вигляд, 4000 грн / 100% * 1,8% = 72 грн, таким чином, це і є щоденний грошовий вираз суми процентів за користування позикою. Оскільки період нарахування процентів за користування позикою чітко визначений у договорі, зокрема у п. 3.6.2 - «не більше ніж до 90 дня», тому 72 грн * 90 днів = 6480 грн, що є грошовим виразом процентів за користування кредитом. Таким чином, 8424 грн 6480 грн = 1944 грн це сума, яка була визначена позивачем не за умовами договору, а на власний розсуд, що суперечить як нормам договору, так і цивільному законодавству. З приводу суми боргу за пенею та штрафами, а саме 2000 грн, то відповідачка зауважує, що позивачем було вірно визначено суму пені, однак було допущено пропуск строку позовної давності. За умовами договору штрафні санкції можуть застосовуватися з 22.04.2019. До зупинення строку позовної давності 02.04.2020 (згідно Закону № 540- IX), залишалося менше 1 місяця. Після відновлення строку позовної давності 04.09.2025 і до моменту подачі позову 23.04.2026 минуло 7 місяців, тобто на момент подачі до суду позовної заяви сплинули строки позовної давності в 1 рік для стягнення неустойки (штрафу, пені). Щодо вимог позивача з приводу стягнення з відповідачки суми інфляційних витрат та суми 3 % річних, то повідомляє, що вказані розрахунки не відповідають умовам договору та вимогам законодавства, у зв`язку з чим навела власний контр-розрахунок. Також, вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, належним чином не обґрунтованими та просить зменшити її до 1000 грн (а.с. 56-66).

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач ТОВ «Він Фінанс» разом з подачею позовної заяви заявило клопотання про розгляд справи без участі його представника. Відповідачка ОСОБА_2 про причини неявки суду не повідомила.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 березня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 715704, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 4000 грн 00 коп. строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1,80 % від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних) (а.с. 26-27).

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги,зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 44-46).

12 вересня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено додаткову угоду № 25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 25 від 12.09.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 715704 від 18.03.2019 року перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с. 35, 40).

Відповідно до наказу № 55-к від 25 липня 2024 року на виконання протоколу загальних зборів учасників від 25 липня 2024 року № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 48-49).

Відповідачка не виконала свого обов`язку повернути кредит на умовах та в строки, визначені кредитним договором № 715704 від 18 березня 2019 року. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 715704 від 18 березня 2019 року становить 18484 грн 07 коп., яка складається із: суми заборгованості за кредитним договором 14424 грн 00 коп., суми інфляційних втрат 2824 грн 74 коп., суми 3% річних 1235 грн 33 коп. (а.с. 33).

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Судом встановлено та відповідачкою визнано факт укладення між нею та ТОВ «Авентус Україна» кредитного договору в електронній формі із застосуванням електронного підпису. Також у відзиві відповідачка визнає суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000 грн.

За положеннями пункту 1 частини 2 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

За нормами ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідачка визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості за тілом кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за процентами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Так, положеннями пункту 3.2 договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 18 березня 2019 року № 715704 передбачено, що нарахування процентів за Договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору).

Водночас, умовами пункту 3.6, 3.6.1, 3.6.2 вказаного договору передбачено, що у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором: протягом Пільгового періоду з 1 (першого) по 3 (третій) день прострочення виконання зобов`язань Клієнта, нарахування процентів, не здійснюється; з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за Позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування Позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення.

При цьому, пунктом 1.3.2 цього ж договору визначено, що стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних).

За таких обставин, ураховуючи, що відповідачка не виконала зобов`язань за кредитним договором, тому проценти за користування позикою мають розраховуватися на підставі п. 3.6.2 договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 18 березня 2019 року № 715704 наступним чином: 4000 грн * 1,80 % * 90 днів = 6480 грн, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд виходить з наступного.

Як передбачено пунктами 4.4, 4.4.1, 4.5 договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 18 березня 2019 року № 715704, у випадку прострочення повернення суми Позики, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству неустойку: пеню в розмірі 3% (три процента) від суми Позики за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Штрафи та пеня за Договором нараховуються у момент сплати, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів та пені), нарахованої за порушення Клієнтом зобов`язань за цим Договором, не може перевищувати 50% суми, одержаної Клієнтом за цим Договором, і становить: 2 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За положеннями частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, пунктом 1.2. договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 18 березня 2019 року № 715704 передбачено, що позика видається строком на 30 днів.

Оскільки відповідачка не виконала обов`язку повернути позику в обумовлений строк, тому у позикодавця на 4 день прострочення виникло право нарахувати неустойку, тобто, з 22 квітня 2019 року (18 березня 2019 року + 30 днів строк повернення позики + 4 дні з дня прострочення).

Водночас, з 02 квітня 2020 року набрав чинності п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

З 04 вересня 2025 року строки позовної давності поновилися набрав чинності закон, яким скасовано зупинення строків позовної давності на час карантину та дії воєнного стану.

Судом встановлено, що позовна заява подана до суду 28 квітня 2026 року.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення пені розпочався з 22 квітня 2019 року і закінчився (за виключенням періоду з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року) 24 вересня 2025 року.

За таких обставин, звернувшись до суду з позовом 28 квітня 2026 року, позивач пропустив строк позовної давності за вимогою про стягнення пені, про застосування якої заявлено відповідачкою, тому суд відмовляє в позові в частині стягнення заборгованості за пенею за пропуском позивачем строку звернення до суду з вказаною вимогою.

Відтак, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить: 4000 (тіло кредиту) + 6480 грн (проценти за користування кредитом) = 10480 грн.

У зв`язку із зазначеним, заслуговують на увагу доводи відповідачки, що інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню саме на вказану суму заборгованості, тобто на суму 10480 грн. Також, на думку суду, заслуговують на увагу зауваження відповідачки щодо невірно визначеного позивачем періоду розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, а також наданий відповідачкою контр-розрахунок вказаних сум у відзиві.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2019 року № 715704 у сумі 13426 грн 46 коп., яка складається з: тіла кредиту 4000 грн, процентів 6480, інфляційних втрат 2052 грн 36 коп. та суми 3 % річних 894 грн 10 коп.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позов задоволено на 72,64 % (13426,46 грн * 100 % / 18484,07 грн), тому з відповідачки на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню судові втрати зі сплати судового збору у сумі 1933 грн 97 коп. (72,64 % від 2662 грн 40 коп.).

Крім того, позивач ставить питання про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

У відзиві відповідачка вважає, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню, оскільки визначена позивачем сума понесених витрат є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження№ 61-8158св22).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачки понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн. Для підтвердження розміру цих витрат позивач надав копії договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (а.с. 53-55), заявки на надання юридичної допомоги № 838 від 02 лютого 2026 року та витяг з акта № 19 про надання юридичної допомоги від 27 лютого 2026 року (а.с. 50).

Суд погоджується із запереченням сторони відповідача, що розмір заявлених позивачем витрат за надання правничої допомоги у сумі 5000 грн не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності, що узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).

З врахуванням принципів реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, тому клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. За таких обставин, на підставі ст.ст. 133, 137 ЦПК України, з урахуванням критерію розумності, виходячи з конкретних обставин справи, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 3000 грн. Відповідно, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2179 грн 20 коп. (72,64 % від 3000 грн).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 715704 від 18 березня 2019 року в сумі 13426 грн 46 коп., яка складається з: тіла кредиту 4000 грн, процентів 6480, інфляційних втрат 2052 грн 36 коп. та суми 3 % річних 894 грн 10 коп., судовий збір у сумі 1933 грн 97 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2179 грн 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова