Рішення № 139245587, 25.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа №160/9927/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.01.2025 № 047050030029 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 04.05.1985 по 30.09.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14 грудня 2024 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 06.01.2025 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.01.2025 № 047050030029 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (31 рік), при цьому вказаним рішенням також протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.05.1985 по 30.09.1997., з посиланням на те, що запис про звільнення 30.09.1997 посвідчено печаткою підприємства, найменування якого відмінне від найменування підприємства, яке приймало на роботу та запису про реорганізацію. Однак, на думку позивача, оскільки вона має відповідні записи щодо спірного періоду роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує її стаж роботи, то вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, при цьому, такі записи робилися не позивачем, а уповноваженим органом роботодавців, що виключає вину позивача у їх неточності чи нерозбірливості проставлених на них печаток, а також відсутності наказу про звільнення з роботи, а, отже, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

На виконання вимог вказаної ухвали суду від 09.04.2025 року позивачем усунуті означені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9927/25 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Також ухвалою суду від 25.04.2025 року у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи відмовлено у повному обсязі.

Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

16.05.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали суду від 25.04.2025 року надійшли завірені належним чином копії пенсійної справи ОСОБА_1 .

Копію позовної заяви, а також копії доданих до позовної заяви документів та ухвалу суду від 25.04.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві отримало 04.04.2025 року о 16:37год. та 29.04.2025 року о 18:39год., відповідно, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які наявні в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

При цьому за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із досягненням шестидесятирічного віку, 06.01.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві рішенням від 10.01.2025 року №047050030029 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV 31 рік, в той час, як загальний страховий стаж ОСОБА_1 відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, довідка про навчання, довідка про систему оподаткування, свідоцтва про народження дітей) та даних у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, складає 24 роки 1 місяць 13 днів, для визначення права з урахуванням періодів ведення підприємницької діяльності (п.3.1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV) - 30 років 2 місяці 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 04.05.1985 по 30.09.1997, оскільки запис про звільнення 30.09.1997 посвідчено печаткою підприємства, найменування якого відмінне від найменування підприємства, яке приймало на роботу та запису про реорганізацію; період ведення підприємницької діяльності з 01.05.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових висків до Пенсійного фонду України. Також відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, а також щодо не зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 04.05.1985 по 30.09.1997, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

При цьому ч.1 ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Отже, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (зі змінами) (далі Інструкція №162), що була чинна на момент видачі позивачеві трудової книжки серії НОМЕР_2 , трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв`язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.

Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника чи службовця прийнято на роботу 5 січня 1984р., в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938р.) записується: 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975р.: 05.01.84. Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Відповідно до абз.1 п.п.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування.

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскарженим рішенням позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи 04.05.1985 по 30.09.1997, оскільки запис про звільнення 30.09.1997 посвідчено печаткою підприємства, найменування якого відмінне від найменування підприємства, яке приймало на роботу та запису про реорганізацію.

Так, відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 позивача наявні наступні записи (№№4-8):

- 04.05.1985 прийнято на посаду приймальника замовлень з неповним робочим днем (4х годинним) на дільницю №2 Дніпродзержинського заводу «Побутрадіотехніка» (наказ від 07.05.1985 № 33);

- 01.10.1985 переведено на повний робочий день приймальника замовлень (наказ від 01.10.1985 №95);

- 01.02.1988 у зв`язку із введенням нових умов оплати праці (ЕКТС випуск 1987) підтверджено посаду приймальника замовлень (наказ від 31.12.1987 №162);

- 24.09.1992 Дніпродзержинського заводу «Побутрадіотехніка» перейменовано в завод «Телерадіосервіс» (наказ від 10.01.1993 №9);

- 30.09.1997 звільнена з заводу «Телерадіосервіс» за переведенням ст.36, п.5 КЗпП України (наказ від 30.09.1997 № 88);

- 01.10.1997 зарахована на посаду приймальника замовлень з неповним робочим днем (4-х годинним) до Дніпродзержинського філіалу «Електрон-Сервіс» за переведенням з заводу «Телерадіосервіс» (наказ від 01.10.1997 №15).

Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та є чіткими і завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписом уповноваженої особи роботодавця, що відповідачем не заперечується.

Також судом встановлено, що у відповідь на заяву позивача архівне управління Кам`янської міської ради Дніпропетровської області надало архівну довідку від 14.02.2025 № Р-21/2-09/161, в якій повідомило, що наказом від 07 травня 1985 року №33 по Дніпродзержинському заводу «Побутрадіотехніка» Дніпропетровського обласного підприємства «Побутрадіотехніка» «Рябоконь Елена Александровна» (так у документі), рік народження не вказаний, прийнята на посаду приймальника замовлень Верхівцевської РТМ 04 травня 1985 року. Наказом від 30 вересня 1997 року № 88 по Дніпродзержинському заводу «Побутрадіотехніка» Дніпропетровського обласного підприємства «Побутрадіотехніка» « ОСОБА_2 » (так у документі) звільнена 30 вересня 1997 року по переводу до Дніпродзержинського філіалу «Електрон-Сервіс», ст.36 п.5 КЗпП України. Примітка: особові картки ф.П-2 на довгострокове зберігання до архівного управління не надходили. Документи з особового складу Дніпродзержинського заводу «Телерадіосервіс» Дніпропетровської виробничо-комерційної фірми «Телерадіосервіс» передані на зберігання до архівного управління міської ради на підставі ухвали арбітражного суду Дніпропетровської області від 03.05.2000р. (справа №515/13498). Акт приймання-передавання документів №25 від 06.07.2005. Підстава: ф.ОС-129, оп. 1-к(ос), спр.спр.35,61 (накази з особового складу).

Тобто, зазначена довідка також підтверджує факт роботи позивача у пеірод з 04.05.1985 по 30.09.1997.

Щодо неточностей або описок при формулюванні записів трудової книжки відповідач має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.

Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису відповідач, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.

Враховуючи наведене, виявлені відповідачем недоліки в оформленні трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для неврахування вказаних у ній відомостей при обчисленні стажу роботи позивача, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала або періоди її роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про період роботи позивача з 04.05.1985 по 30.09.1997, що є достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи позивача до його загального трудового (страхового) стажу.

Зважаючи на те, що у розглядуваному випадку спірний період роботи позивача підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці та архівній довідці, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та дійшов помилкового висновку про загальну кількість страхового стажу позивача.

Таким чином, зважаючи на те, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.01.2025 № 047050030029 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу було прийнято відповідачем із розрахунку страхового стажу позивача: 30 років 2 місяці 27 днів, разом з цим, судом встановлено факт протиправного незарахування пенсійним органом періоду роботи позивача з 04.05.1985 по 30.09.1997 до її загального страхового стажу, що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні висновків пенсійного органу щодо кількості страхового стажу позивача та, як наслідок, про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.01.2025 № 047050030029 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, з метою відновлення порушеного вищевказаним оскаржуваним рішенням відповідача права позивача на належне пенсійне забезпечення, слід задовольнити й позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період трудової діяльності з 04.05.1985 по 30.09.1997.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14 грудня 2024 року, суд зазначає таке.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки спірним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (31 рік) мала, бо відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи з 04.05.1985 по 30.09.1997, який має бути зарахований, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV на підставі її заяви від 06.01.2025.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону №1058-IV (60 років), - 13.12.2024, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 06.01.2025р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 14.12.2024р.

Таким чином, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі її заяви від 06.01.2025 року, саме з 14 грудня 2024 року.

Щодо підстав зобов`язання саме відповідача здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке, відповідно, при розгляді документів ОСОБА_1 і здійснювало розрахунок її стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, періоду її роботи з 04.05.1985р. по 30.09.1997р., а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.

Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) від 10.01.2025 року №047050030029 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період трудової діяльності з 04.05.1985р. по 30.09.1997р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 14 грудня 2024 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова