Рішення № 139229804, 29.07.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/31220/24 2/760/8640/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Омельяненко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за Кредитним договором № 28.05.2024-1000003380 від 30.05.2024 в розмірі 6000,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30.05.2024 між товариством та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 28.05.2024-1000003380.

Відповідно до умов вказаного договору, позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 98 днів.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за цим договором виконано в повному обсязі, однак ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на день подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 17838,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 грн, процентах в розмірі 7938 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

У зв`язку з викладеним позивач просить позов задовольнити.

03.12.2024 автоматизованим розподілом судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Усатову І.А.

Ухвалою від 06.12.2024 відкрито провадження у вказаній справі. Розгляд справи визначено проводити у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

27.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказала, що на підтвердження укладення договору позивачем надаються лише паперові його копії. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб, який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом, оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між ним та позивачем.

Відповідно до вимог законодавства, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Наголошувала, шо вона не укладала кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує узгодження саме цих кредитних умов.

Якби вона дійсно укладала саме такий договір, то в обов`язковому порядку мала би здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для подальшого долучення до кредитних договорів, і позивач міг би надати такі докази. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, направлення його позивачу, підтвердження пропозиції щодо укладення договору, зокрема довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину.

Наголошує, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. Перевірити автентичність того, що позивач називає підписом, не можливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС-повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також позивачем не доведено, що саме ці кредитні умови узгодив відповідач.

При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню, саме на позивача покладено обов`язок укладення договору, і позивач цей обов`язок в повній мірі не виконав.

Отже, наведене вказує на неукладеність, в тому числі в електронному вигляді, оспорюваного правочину - кредитного договору від 30.05.2024 №28.05.2024-100003380, що вказує на необгрунтованість вимог про стягнення з нього процентів за ставкою, яку він нібито узгодив з позивачем у цьому договорі.

Просить суд врахувати, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованим процентами у розмірі 7938 грн. не є співрозмірною тілу кредита в сумі 6000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості) у разі невиконання ним забовязань за кредитним договором.

Посилається також на відсутність доказів перерахунку коштів. Розрахунок наданий позивачем є відверто некоректним та неналежним через низку суттєвих недоліків: він не містить чіткої формули, за якою здійснювалося обчислення, не відображає детальної послідовності розрахункових операцій, а також ігнорує відомості про часткове погашення кредиту позичальником. У сукупності ці обставини роблять наданий розрахунок неналежним і неприпустимим доказом у судовому процесі, оскільки він не відповідає вимогам достовірності, прозорості та об`єктивності, які є обов`язковими для документів, що використовуються як докази.

Також наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення.

Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить віл волевиявлення однієї сторони (банку).

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків та штрафів позивачем, часткове погашення боргу відповідачем тощо.

Фактично цей документ не можна вважати розрахунком, оскільки він не містить жодної формули чи методики розрахування заборгованості, нарахувань за кожен день, відомостей про часткове погашення, а лише зазначає розмір боргу на певну дату, що свідчить про неможливість перевірки нарахувань судом.

Також не відомо, кому належить карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист фінансового сервісу не містить ідентифікуючих даних про відповідача (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме йому.

Відтак, інформаційна довідка не є документом первинного бухгалтерського обліку, не підтверджує фінансову операцію, не містить повних відомостей про учасників фінансової операції, повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, а також не містить повної інформації про номер платіжного засобу на який, згідно з доводами позивача, було перераховано суму кредиту. Матеріали справи також не містять даних, що підтверджують належність електронного платіжного засобу саме відповідачу.

Наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого показу перерахування йому суми позики. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

31.12.2024 до суду подано відповідь на відзив, в якому представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

У поданій заяві представник позивача просить проводити розгляд справи за відсутністю представника ТОВ «Споживчий центр».

Суд встановив, що 30.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №28.05.2024-100003380, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) Е385, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), паспортом споживчого кредиту, додатком до анкети позичальника, заявою позичальника, відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцептом), підтвердженням укладення кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит в сумі 6000 грн строком на 98 дні з дати його надання зі сплатою процентів в розмірі 1,35 % за один день користування кредитом, які нараховуються протягом всього строку кредитування. Також нарахована комісія згідно умов договору.

За розрахунком позивача, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №28.05.2024-100003380 від 30.05.2024 становить 17838 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 грн, заборгованості по процентах в розмірі 7938 грн, комісія у розмірі 900,00 грн та неустойка 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому суд погоджується зі стороною позивача, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 03.05.2024; 2) подання відповідачем заявки кредитного договору №28.05.2024-100003380 (кредитної лінії) від 30.05.2024; 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №28.05.2024-100003380 (кредитної лінії) від 30.05.2024.

Таким чином, було укладено кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової і надання його копії до матеріалів справи є належним доказом.

Стороною позивача (кредитодавця) документи, що складають кредитний договір підписувались електронним підписом.

Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - НОМЕР_1.

Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору - 30.05.2024.

Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно- цифрової послідовності і що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Позивач надає суду Log File з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі позивача - веб-сайті позивача sgroshi.com.ua.

Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Також, підписуючи Оферту відповідач підтвердив той факт, що розуміє умови на яких укладається договір: «Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер НОМЕР_1 E385».

У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору :

«Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер НОМЕР_1 E385».

Таким чином, відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку.

Факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується наявними у матеріалах справи пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцептом), заявою позичальника, паспортом споживчого кредиту, додатком до анкети позичальника та підтвердженням укладення кредитного договору, які містять відомості про підписання договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору та його укладення в електронній формі.

Використавши одноразовий ідентифікатор "Е385" для підписання кредитного договору, відповідач підтвердив ознайомлення з його умовами, зокрема щодо суми кредиту, строку його повернення, порядку сплати процентів, комісії та інших платежів, а також погодився виконувати взяті на себе зобов`язання.

Крім того, матеріалами справи підтверджується виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів відповідачу шляхом їх перерахування на зазначений ним платіжний засіб.

Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією №2469186332 від 30.05.2024, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Ipay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №28.05.2024-100003380, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №28.05.2024-100003380), підписані одноразовим ідентифікатором «Е385», які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача, а саме: НОМЕР_3.Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.

У зв`язку з наведеним, квитанція від 30.05.2024 про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Щодо зменшення розміру відсотків, які просить відповідач, суд зазначає, що розрахунок процентів 98 днів *1.35%*6000 грн = 7938 грн. Отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за кредитним договором проценти за користування кредитними коштами протягом 98 днів у розмірі 7938 грн.

Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором №28.05.2024-100003380 від 30.05.2024 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Суд не приймає заперечення відповідача про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Окрім того, згідно пункту 5ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

Відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Також, повідомляємо, що відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Всупереч умовам укладеного між сторонами договору та наведеним нормам закону відповідач порушив строки погашення заборгованості за кредитом, про що свідчить розрахунок заборгованості за договором, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Як встановлено судом, відповідач після укладання кредитного договору належним чином не виконував своїх зобов`язань із здійснення платежів, чим допустив порушення умов повернення кредиту, тобто строків та розмірів внесення щомісячних платежів, а тому допустив порушення виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, умов договору та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 6 000,00 грн., та по процентам в розмірі 7 938,00 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором по неустойці задоволенню не підлягають з огляду на таке.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України.

Відповідно до п. 13 Заявки кредитного договору № 28.05.2024-100003380 від 30.05.2024, сторони погодили неустойку у розмірі 60 грн., що нараховується за кожний день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми зобов`язання.

У свою чергу, 15 березня 2022 року прийнятий Закон України № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану", який набув чинності 17 березня 2022 року. Вказаним законом доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. До розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

У наданій позивачем довідці розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором ТОВ «Споживчий центр» не зазначено за який саме період здійснено нарахування заборгованості по неустойці. При цьому, суд враховує те, що кредитний договір між сторонами був укладений 30.05.2024, а з позовом товариство звернулося до суду 01.12.2024.

Таким чином, суд враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вважає, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по неустойці в розмірі 3 000,00 грн. необхідно відмовити.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача комісії, суд зазначає наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Таким чином, комісія за надання кредиту, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного кредитного договору належним чином не виконував, то суд вважає за необхідне, частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 28.05.2024-100003380 від 30.05.2024 в загальному розмірі 14838,00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000,00 грн., за процентами у розмірі 7938,00 грн. та комісії у розмірі 900,00 грн.

Зважаючи на викладене, в іншій частині в позові необхідно відмовити.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача суму судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2 014,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором у розмірі 14838,00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000,00 грн., за процентами у розмірі 7938,00 грн. та комісії у розмірі 900,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) судовий збір у розмірі 2 014,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Усатова