Рішення № 139205643, 25.09.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2025Справа № 910/452/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Колосової О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» вул. Шевченка, 2, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49044

до 1. Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ,04053

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІНСТАР» вул. Скляренка Семена, 1, оф. 2, м. Київ, 04073

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Васільєв В.О. (ВКЗ)

від відповідача 1: Бондаренко М.Г.

від відповідача 2: Гнідченко Г.Г.(ВКЗ)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «МЕГАБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІНСТАР» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № GL19N1126314 від 03.09.2024, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на факт відступлення за вказаним договором АТ «МЕГАБАНК» як первісним кредитором на користь відповідача 2 - ТОФ "ФК «ВІНСТАР» право вимоги за зобов`язаннями за договором про надання гарантії № 392 від 29.10.2021, які не існували на момент укладення оспорюваного договору, що суперечить приписам ст. 514 ЦК України та є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги згідно ст. 215 ЦК України недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 13.02.2025 на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2025 надійшла заява б/н від 13.02.2025 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/452/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.05.2025.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 15.04.2025 від представника позивача надійшла заява б/н від 15.04.2025 про проведення судового засідання, призначеного на 08.05.2025, та всіх наступних судових засідань у справі № 910/452/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 16.04.2025 задоволено заяву представника позивача про проведення судового засідання, призначеного на 08.05.2025, та всіх наступних судових засідань у справі № 910/452/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Проте, оскільки призначене на 08.05.2025 підготовче засідання у зв`язку з короткостроковим службовим відрядженням судді Селівона А. М. не відбудеться, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2025 підготовче засідання у справі призначено на 04.07.2025.

Окрім того, у зв`язку з повторним короткостроковим службовим відрядженням судді Селівона А. М., призначене на 04.06.2025 підготовче засідання ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 було призначено на 10.07.2025.

Судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" 10.06.2025 представником відповідача 1 подано до суду відзив на позовну заяву б/н від 29.05.2025 із заявою про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву та заяву б/н від 29.05.2025 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а також клопотання позивача про залишення без розгляду заяви відповідача 1 щодо поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву б/н від 30.05.2025. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Розглянувши в підготовчому засіданні 10.07.2025 заяву Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» про залучення третьої особи, оскільки згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів від 21.07.2022 № 506 розпочато процедуру ліквідації АТ «МЕГАБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «МЕГАБАНК» провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій І.В. строком на три роки по 21.07.2025 включно, яка вже приймає участь у даній справі в процесуальному статусі представника відповідача 1, суд дійшов висновку про недоцільність залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі у якості третьої особи, у зв`язку з чим судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні поданого клопотання.

Крім цього, розглянувши в підготовчому засіданні 10.07.2025 клопотання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про залишення без розгляду заяви відповідача 1 щодо поновлення строку для подання відзиву суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 4 ст. 119 ГПК України).

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ч. 1 ст. 119 ГПК України, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, а також з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, суд дійшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та, відповідно, поновлення АТ «Мегабанк» процесуальних строків на подачу відзиву на позовну заяву у справі № 910/452/25, у зв`язку з чим протокольною ухвалою в підготовчому засіданні 10.07.2025 клопотання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про залишення без розгляду заяви відповідача 1 щодо поновлення строку для подання відзиву залишено без розгляду. Відзив долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.07.2025 у зв`язку з нез`явленням представника відповідача 2 протокольною ухвалою оголошено перерву до 07.08.2025.

Судом доведено до відома, що до початку підготовчого засідання 07.08.2025 через систему "Електронний суд" 04.08.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив б/н від 04.08.2025, з доказами надсилання до електронних кабінетів відповідачів, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача 1 та зазначає, що з моменту прийняття НБУ рішення № 361-рш/БТ від 02.06.2022 банківська гарантія АТ «Мегабанк» є такою, що не відповідає вимогам Кодексу ГТС до фінансового забезпечення у формі банківської гарантії, отже послуга з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» фактично не надавалась та останнім відхилено номінації/реномінації позивача на інформаційні платформі у зв`язку з недостатністю фінансового забезпечення.

Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

У свою чергу, в підготовчому засіданні 07.08.2025 представник відповідача 1 повідомив про відсутність намірів реалізації права на подання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі №910/452/25 та призначено розгляд справи по суті на 25.09.2025.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 20.08.2025 від представника відповідача 2 - адвоката Гнідченка Гліба Геннадійовича надійшла заява б/н від 20.08.2025 про проведення всіх судових засідань у справі № 910/452/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 03.09.2025 задоволено заяву представника відповідача 2 про проведення призначеного на 25.09.2025 судового засідання та всіх наступних судових засідань у справі № 910/452/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом".

У судове засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 з`явились уповноважені представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2.

Судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" 20.08.2025 представником відповідача 2 подано до суду додаткові пояснення б/н від 20.08.2025 з посиланням на чинну судову практику розгляду подібних спорів за участю відповідача 2. Вказані додаткові пояснення долучені матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 не надходило.

Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 28.03.2025, які також визначені в ухвалах суду від 02.05.2025, 29.05.2025, 10.07.2025, відповідач 2 мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 2, окрім подання 20.08.2025 додаткових пояснень у справі № 910/452/25, не скористався наданим йому процесуальним правом на подання відзиву на позов, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у додаткових письмових поясненнях та просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.09.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (Банк за договором, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (Клієнт за договором, позивач у справі) укладено Договір № 392 про надання гарантії (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк надає Клієнту послуги з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (далі - Бенефіціар) з метою забезпечення виконання Клієнтом зобов`язання перед Бенефіціаром за закупівлею: Договором транспортування природного газу №1910000135 від 17.12.2019 (далі - Гарантія, Зобов`язання) на наступних умовах: сума Гарантії - 45 000 000,00 грн.; строк дії Гарантії - до 28 жовтня 2022 року.

Розділами 1-6 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору, порядок припинення дії договору та внесення змін до нього, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 5.1 Договору останній набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 28 жовтня 2022 року, але не менше ніж до повного виконання сторонами усіх зобов`язань за Договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором гарантії, який підпадає під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин).

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (статті 547 Цивільного кодексу України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (статті 548 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов`язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов`язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із частиною 2 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Так, відповідно до п. 2.1 Договору Банк зобов`язується після отримання від Клієнта заяви про надання гарантії, переліку необхідних документів видати Клієнту оригінал Гарантії.

У випадку отримання від Бенефіціара протягом строку дії Гарантії письмової вимоги (що відповідає умовам Гарантії), а також усіх документів, передбачених умовами Гарантії (якщо таке подання в ній передбачено), про оплату Банком зобов`язань по Гарантії в зв`язку з тим, що клієнт порушив зобов`язання, здійснити платіж по гарантії на користь Бенефіціара на суму, що вказана в письмовій вимозі.

Клієнт має право отримувати інформацію від Банку стосовно припинення Гарантії чи отримання від Бенефіціара письмової вимоги про оплату Гарантії (п. 2.4 Договору).

Крім цього, порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення).

У пп. 9 п. 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Відповідно до п. 12 Положення банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями/контргарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат відповідно до умов гарантії/контргарантії та/або на підставі договору про надання гарантії/контргарантії або іншого відповідного договору, у якому передбачені умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат.

Резидент сплачує банку-резиденту комісійну винагороду лише в національній валюті.

Сторони погодили, що згідно з пп. 2.3.1 Договору за надання Банком послуг за цим Договором Клієнт зобов`язується щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця протягом строку дії Гарантії сплачувати банку комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три) відсотки річних із розрахунку суми Гарантії, фактичної кількості днів у місяці та у році.

Також 29 жовтня 2021 року між сторонами підписано Договір № 1 про внесення змін до Договору № 392 про надання гарантії від 29.01.2021, за умовами якого сторони погодили доповнити перший абзац підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору положеннями щодо порядку сплати комісійної винагороди за жовтень 2021р.

Судом також встановлено, що у період дії Договору 02 червня 2022 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 261-рш/БТ «Про віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 02.06.2022 № 261-рш/БТ «Про віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.06.2022 № 383 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «МЕГАБАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.06.2022.

Рішенням Правління Національного банку України № 362-рш від 21.07.2022 за результатами розгляду пропозиції ФГВФО відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Мегабанк», рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО № 506 від 21.07.2022 припинено тимчасову адміністрацію в АТ «Мегабанк», розпочато процедуру ліквідації строком на три роки з 22.07.2022 по 21.07.2025 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делегованої всі повноваження ліквідатора АТ «Мегабанк», визначені Законом, провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій І.В. строком на три роки з 22.07.2022 по 21.07.2025 включно.

Як встановлено судом за матеріалами справи, АТ «МЕГАБАНК» звернулось до позивача з повідомленням від 19.08.2022 № 858 про припинення зобов`язань відповідача 1 за Договором № 392 про надання гарантії від 29.01.2021 на підставі п. 5.2 вказаного Договору, а також необхідністю сплати заборгованості по сплаті комісії за лютий-липень 2022 року у розмірі 669 451, 92 грн.

У березні 2023 року АТ «МЕГАБАНК» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про стягнення заборгованості Договором № 392 про надання гарантії від 29.01.2021 у розмірі 632 465, 62 грн., на підтвердження чого позивачем надано копію відповідної позовної заяви від 14.04.2023 з доданим розрахунком заборгованості ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за період з 01.02.2022 по 01.07.2022 на суму 632 465, 62 грн.

У подальшому, як встановлено судом, 03 вересня 2024 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» в стані ліквідації, від імені якого діяв Савчук О.Г. на підставі довіреності від 27.08.2024 за № 3381, Рішення виконавчої дирекції ФГВФО № 747 від 11.07.2024 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Мегабанк», АТ «МР Банк`та ПАТ «Промінвестбанк»» (Банк за договором, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІНСТАР» (Новий кредитор за договором, відповідач 2 у справі), керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом GFD001-UA-20240712-32543 від 07 серпня 2024 року укладено Договір № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги (далі - Договір про відступлення прав вимоги), за умовами п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до дебіторів та/або позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

За умовами п. 2. Договору про відступлення прав вимоги відступлення за цим Договором Новий кредитор в день настання Відкладальної обставини відповідно до п. 17-1 цього Договору, але в будь - якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за Основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна Боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із Боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору, права вимоги за мировими угодами із Боржниками, договорами з арбітражними керуючими Боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів Боржників, тощо. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Пунктом 15 Договору про відступлення прав вимоги сторони узгодили, що цей Договір укладається з Відкладальною обставиною (в розумінні частини першої статті 212 Цивільного кодексу України), передбаченою пунктом 17-1 цього Договору, та породжує права й обов`язки у сторін відповідно до пункту 17-1 цього Договору виключно після настання Відкладальної обставини, передбаченої пунктом 17-1 цього Договору.

Згідно з підпунктом 17-1.1 пункту 17.1 Договору про відступлення прав вимоги сторони домовились, що цей Договір укладається з відкладальною обставиною (в розумінні частини першої статті 212 Цивільного кодексу України), а саме: укладення Новим кредитором договорів купівлі-продажу (договорів відступлення прав вимоги) щодо усього майна та майнових прав/прав вимоги, які входять до складу пулу відповідно до протоколу електронного аукціону, переможцем якого став Новий кредитор, № GFD001-UA-20240712-32543, сформованого 07.08.2024, далі і вище за текстом - Відкладальна обставина. Взаємні права та обов`язки сторін за цим Договором виникають з моменту настання Відкладальної обставини. Права вимоги переходять від Банка до Нового кредитора після настання Відкладальної обставини. До моменту настання Відкладальної обставини Права вимоги належать Банку. сторони домовились, що у випадку ненастання Відкладальної обставини до 04 вересня 2024 року включно, права та обов`язки у сторін за цим Договором не виникають, та Права вимоги на підставі цього Договору до Нового кредитора не переходять.

Також відповідачами погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору № GL19N1126314 відступлення прав вимоги від 03.09.2024, який є невід`ємною частиною Договору відступлення «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та Боржників / Іпотекодавців / Заставодавців / Поручителів / Дебіторів», зі змісту якого вбачається, що відповідачем 1 передано відповідачу 2 право вимоги, у тому числі і за Договором № 392 про надання гарантії від 29.10.2021, укладеним з позивачем - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут».

Договір про відступлення прав вимоги підписаний представниками відповідача 1 та відповідача 2, скріплений їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Липовенко С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 720.

Так, в силу статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтями 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4 Договору про відступлення прав вимоги Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 45 158 811, 71 грн., без ПДВ, надалі за текстом - Ціна договору. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 15 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону) переможцем яких став Новий кредитор.

Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18).

Згідно з п. 5 Договору про відступлення прав вимоги наявні у Банку документи, що підтверджують Права вимоги до Боржників, передаються Банком Новому кредитору за відповідним актом не пізніше 5 (п`яти) днів із дати настання Відкладальної обставини відповідно до пункту 17.1 цього Договору.

Також між сторонами підписано Акт приймання-передачі № 2 оригіналів документів (у тому числі матеріали претензійно-позовної роботи відносно боржника ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (справа № 904/2089/23, справа №910/7810/23 у двох томах) до Договору № GL19N1126314 відступлення прав вимоги, згідно з яким сторони своїми підписами засвідчили, що Банком передано новому кредитору всі наявні документи (копії та оригінали документів), про що сторони одна до одної жодних претензій не мають (п. 2 вказаного Акту).

З огляду на зазначене, судом за матеріалами справи встановлено, що на виконання умов п. 5 Договору про відступлення прав вимоги АТ «МЕГАБАНК» передало, а ТОВ «ФК «ВІНСТАР» прийняло в повному обсязі документи, що підтверджують Права вимоги до Боржників, зокрема за Договором № 392 про надання гарантії від 29.10.2021, укладеним з позивачем - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут».

Таким чином судом встановлено, що внаслідок укладання між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІНСТАР» Договору № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024, до відповідача 2 як нового кредитора, перейшло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» за Договором про надання гарантії № 392 від 29.10.2021, укладеним між відповідачем 1 та позивачем, в розмірі 632 465, 62 грн. (заборгованість за комісією).

Водночас, як зазначає позивач, посилаючись на ч. 5 ст. 36 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що оскільки зазначена норма забороняє здійснення банками під час тимчасової адміністрації виплат на користь кредиторів, то відповідно з 03 червня 2022 року АТ «МЕГАБАНК» не міг фактично виконувати обов`язки щодо оплати зобов`язань по гарантії відповідно до Договору про надання гарантії.

З огляду на це позивач вважає, що з моменту прийняття Національним банком України рішення від 02.06.2022 №361-рш/БТ «Про віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних» банківська гарантія відповідача є такою, що не відповідає вимогам Кодексу ГТС до фінансового забезпечення у формі банківської гарантії, оскільки відповідач 1 не міг забезпечити виконання грошового зобов`язання банка-гаранта перед оператором газотранспортної системи, а саме сплатити на його першу вимогу кошти за замовника послуг транспортування в разі невиконання останнім у повному обсязі або частково своїх фінансових зобов`язань перед Оператором ГТС за договором транспортування природного газу.

Як стверджує позивач у своїй позовній заяві, оскільки Оператором ГТС на інформаційній платформі 03.06.2022 було відхилено номінації/реномінації ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» в зв`язку з недостатністю фінансового забезпечення, визначеного положеннями глави 2 розділу VІІІ Кодексу ГТС, послуга з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» з метою забезпечення виконання Клієнтом (позивачем) зобов`язань перед Бенефіціаром (ТОВ «Оператор ГТС України») за закупівлею: Договором транспортування природного газу та згідно Договору про надання гарантії з 03.06.2022 фактично позивачу не надавалась.

На підтвердження зазначеної обставини позивачем долучено до матеріалів справи відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» б/д та б/н щодо надання відповіді на адвокатський запит від 15.06.2023 № 06/15/23, з якого вбачається, що оскільки рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2022 року № 261-рш/БТ віднесено АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних, з 03 червня 2023 року надана банківська гарантія не використовувалась в якості забезпечення виконання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» зобов`язань перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за Договором транспортування природного газу від 17.12.2019 № 1910000135, з огляду на що 03 червня 2022 року номінацію, подану позивачем, було відхилено з причини « 4» - недостатність фінансового забезпечення, визначеного положеннями глави 2 розділу VІІІ Кодексу ГТС.

До матеріалів справи також долучений лист ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про повернення банківської гарантії, виданої АТ «МЕГАБАНК» для ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на суму 45 000 000, 00 грн., як таку в якій немає необхідності від 19.07.2022 №ТОВВИХ-22-7553.

Відтак, на переконання позивача, між Банком та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІНСТАР» 03.09.2024 укладено спірний Договір № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого Банк відступив право вимоги новому кредитору в сумі 632 465,62 грн. в тому числі за період, в якому послуги Банком позивачу не надавались.

Оскільки зазначені послуги відповідачем 1 не надавались позивачу і не існували на момент укладення оспорюваного Договору про відступлення права вимоги, зазначене суперечить приписам ст. 514 ЦК України та є підставою для визнання Договору про відступлення права вимоги згідно ст. 215 ЦК України недійсним.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За результатами дослідження матеріалів справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України, чинного на час спірних правовідносин, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Так, загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України, чинного на час спірних правовідносин. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 у справі № 162/471/17, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19).

Відповідно, під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Суд зазначає, що в розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/1787/17 зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Разом з цим суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Як вже зазначалося судом вище, обов`язковою складовою судового захисту є доведення позивачем обставин порушення його прав та законних інтересів, а також відновлення внаслідок застосування обраного ним способу захисту. Тобто, у даному випадку позивачем повинно бути доведено суду порушення умовами укладеного між відповідачами Договору про відступлення прав вимоги його прав та законних інтересів, а також їх відновлення у разі задоволення позову про визнання останнього недійсним (ефективний спосіб захисту).

Згідно постанови Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є позивач, останній зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В даному випадку судом встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в даному спорі, посилається на ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вказує, що саме з моменту запровадження в Банку тимчасової адміністрації (03.06.2022) АТ «МЕГАБАНК» не міг виконувати свої зобов`язання за Договором № 392 про надання гарантії від 29.10.2021, зазначені послуги з видачі тендерної гарантії фактично позивачу не надавалась, а відтак, і вимоги щодо сплати комісійної винагороди на користь відповідача 1 на момент укладення спірного Договору № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024 не існували, що суперечить приписам ст. 514 ЦК України, порушує права позивача та є підставою для визнання Договору про відступлення прав вимоги згідно ст. 215 ЦК України недійсним.

З урахуванням наведеного обґрунтування позовних вимог суд наголошує, що позивач як особа, яка не є стороною оспорюваного Договору № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024, однак зазначає про його недійсність, має довести, зокрема, як обставини відсутності на момент відступлення права вимоги у боржника заборгованості, так і інші обставини, які можуть свідчити про недійсність договору.

Відповідач у своєму відзиві вказує, що на розгляді Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/2089/23 про стягнення з ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» комісійної винагороди у розмірі 632 465,62 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, долученого як в рамках розгляду справи № 904/2089/23, так і до матеріалів даної справи №910/452/25, борг позивача зі сплати комісійної винагороди за Договором № 392 про надання гарантії від 29.10.2021 за період 01.02.2022 - 21.07.2022 становить 632 465,62 грн., про також зазначено позивачем АТ «Мегабанк» у справі № 904/2089/23, а тому твердження позивача про те, що Банк відступив право вимоги за зобов`язаннями, які не існували на момент укладення Договору про відступлення прав вимоги, є безпідставними та такими, що спростовуються наявними доказами.

Крім цього, відповідач 1 вказує, що правові наслідки, з якими закон пов`язує припинення виконання зобов`язань за договорами, відповідно до ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», настають на час прийняття Національним банком України рішення про початок процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії. Відповідно, саме з моменту запровадження в Банку процедури ліквідації припиняється його господарська діяльність, подальше виконання своїх зобов`язань за діючими договорами стає неможливим, відтак саме з цього часу АТ «МЕГАБАНК» втратив можливість забезпечувати виконання зобов`язань за Договором № 392 про надання гарантії від 29.10.2021.

Отже, твердження позивача - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про неможливість виконання відповідачем 1 зобов`язань за вказаним Договором внаслідок прийняття Національним банком України рішення від 02.06.2022 №361-рш/БТ «Про віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних» є помилковими, а доводи про невідповідність банківської гарантії вимогам Кодексу ГТС та ненадання послуги з видачі тендерної гарантії з 03.06.2022 - необґрунтованими.

Крім цього, в рамках процедури ліквідації та на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним в умовах проведення процедури виведення з ринку та ліквідації неплатоспроможного банку, 07.08.2024 було проведено електронний аукціон з продажу активів неплатоспроможних банків, в тому числі і АТ «МЕГАБАНК». Згідно Протоколу електронного аукціону № GFD001-UA20240712-32543 від 07.08.2024 переможцем електронних торгів визнано ТОВ «ФК «ВІНСТАР» (код ЄДРПОУ 44630056) та в подальшому на підставі ст.ст. 6, 512, 627 Цивільного кодексу України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA20240712-32543 від 07.08.2024, АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФК «ВІНСТАР» уклали оспорюваний Договір № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024.

Також відповідач 1 вважає, що оскільки позивачем не наведено підстав недійсності оспорюваного Договору про відступлення прав вимоги та не надано доказів його недійсності, на момент укладення оспорюваного договору про відступлення прав вимоги, права та інтереси ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не були жодним чином порушені, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому відповідач 1 - АТ «МЕГАБАНК» здійснив відступлення прав вимоги у відповідності до норм чинного законодавства, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, без допущення порушень на жодному із етапів реалізації активів, та, за результатами проведених відкритих торгів відступлено належним чином за письмовим правочином.

Відповідач 2 ТОВ «Фінансова компанія «ВІНСТАР» у своїх додаткових поясненнях також заперечував проти позовних вимог та вказував, що обставини та правильність застосування норм матеріального права місцевим господарським судом при розгляді аналогічної справи були предметом дослідження Західного апеляційного господарського суду у справі № 914/1322/23 за позовом ТОВ «ФК «ВІНСТАР» до ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення заборгованості у розмірі 702 739,49 грн. за договором про надання гарантії.

Так, під час розгляду вказаної справи встановлено, що саме з дня прийняття Правлінням Національного банку України рішення №362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» та запровадження в АТ «МЕГАБАНК» процедури ліквідації (з 22.07.2022) зобов`язання Банку за договором про надання гарантії є припиненими, а не з моменту віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації.

Також в рамках розгляду зазначеної справи розглядалось питання щодо того, що банківська гарантія є такою, що не відповідає вимогам Кодексу ГТС до фінансового забезпечення у формі банківської гарантії, апеляційним судом виснувано, що прийняття правлінням Національним банком України рішення віднесення банку до категорії неплатоспроможних та у подальшому про ліквідацію банку не є законодавчою забороною щодо повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора та не може свідчити про неможливість виконання зобов`язання в розумінні ст.607 ЦК України, оскільки процедура повернення кредитору неплатоспроможного банку коштів регламентована Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а початок ліквідації банку не є підставою для припинення зобов`язань.

Крім цього, відповідач 2 також пояснив, що правомірність здійснення правонаступництва за оскаржуваним Договором про відступлення права вимоги було предметом розгляду Верховного Суду у справі № 914/1322/23 (постанова від 26.02.2025), в рамках розгляду якої підтверджено висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви ТОВ «ФК «ВІНСТАР» про заміну позивача у справі № 914/1322/23 - АТ «МЕГАБАНК» на його правонаступника - ТОВ «ФК «ВІНСТАР».

Відповідач 2 зауважив, що оскільки в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/2089/23 за позовом ТОВ «ФК «ВІНСТАР» (як правонаступника АТ «Мегабанк») до ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» про стягнення заборгованості за договором про надання банківської гарантії № 392 від 29.10.2021 у сумі 632 465,62 грн., питання щодо наявності заборгованості позивача мають розглядатись саме в рамках розгляду справи № 904/2089/23.

Так, суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Таким чином, правочин є вольовою дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, Договір № 392 про надання гарантії від 29.01.2021 був належним чином укладений між позивачем та відповідачем 1.

Наразі, правомірність Договору № 392 про надання гарантії від 29.01.2021 сторонами не заперечується.

Судом враховано, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Правління Національного банку України від 02.06.2022 №26-рш/БТ).

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон підлягає пріоритетному застосуванню відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації врегульовано статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, згідно ч. 1 статті 36 вказаного Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно із ч.4 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну та господарську діяльність банку, зокрема договорів з платіжними організаціями платіжних систем, про надання клірингових, розрахункових послуг, про оренду рухомого та нерухомого майна, про надання комунальних послуг, послуг зв`язку, охорони тощо. Приймаючий/перехідний банк є правонаступником неплатоспроможного банку за такими переданими договорами з моменту відчуження/передачі майна (активів) та зобов`язань неплатоспроможного банку. Такі договори виконуються на тих самих умовах, на яких вони були укладені з банком до часу визнання його неплатоспроможним. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд, приймаючий/перехідний банк, неплатоспроможний банк мають право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону, ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Частиною 6 статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як встановлено у судовому засіданні, Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 362-рш від 21.07.2022 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.07.2022 № 506 «Про початок процедури ліквідації АТ «МЕГАБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «МЕГАБАНК» з 22.07.2022.

Згідно інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №914/1322/23 за позовом ТОВ «ФК «ВІНСТАР» (правонаступник АТ «МЕГАБАНК») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» про стягнення заборгованості у розмірі 702 739,49 грн. за договором про надання гарантії, позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі.

Зокрема, вказаним рішенням суду встановлено, що саме з моменту запровадження в АТ «МЕГАБАНК» процедури ліквідації відкликанням банківської ліцензії, банк не може здійснювати банківську діяльність, в тому числі виконувати зобов`язання перед відповідачем за договором гарантії. Відтак, зобов`язання банку за договором про надання гарантії №398 є припиненими саме з 22.07.2022 дня прийняття Правлінням Національного банку України рішення №362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК».

Крім цього, постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 підтверджено висновок суду першої інстанції про те, що зобов`язання банку за договором про надання гарантії є припиненими саме з 22.07.2022 з дня прийняття Правлінням Національного банку України рішення №362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК», а не з моменту віднесення АТ «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних, оскільки рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг, які забезпечують операційну діяльність банку.

Зазначені рішення суду не скасовані в касаційному порядку та набрали законної сили 20.05.2025.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

Таким чином, оскільки факти, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №914/1322/23, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідних судових рішень, суд констатує, що встановлення зазначеними рішеннями судів тієї обставини, що саме з дня прийняття Правлінням Національного банку України рішення №362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» (22.07.2022), а не з моменту запровадження в Банку тимчасової адміністрації (03.06.2022), банк не може здійснювати банківську діяльність, в тому числі виконувати зобов`язання перед контрагентами, у тому числі і за договором гарантії, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, частинами 1, 2 статті 561 ЦК України передбачено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 568 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

У пункті 5.2 Договору сторони узгодили, що зобов`язання Банку перед Бенефіціаром припиняється у разі: 1) сплати суми, на яку видано Гарантію; 2) закінчення строку дії Гарантії або після настання дати закінчення дії Гарантії, або настання обставин (події), за яких строк дії Гарантії є закінченим, у тому числі відмови Бенефіціара від своїх прав за Гарантією шляхом повернення її оригіналу до Банку або шляхом подання Банку письмового повідомлення про звільнення його від обов`язків за Гарантією; 3) в інших випадках, передбачених законодавством.

У свою чергу, зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ч.1 ст.607 ЦК України).

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (ст.607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України чи ст.218 ГК України, чинного на час спірних правовідносин).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 12.04.2017 у справі №913/869/14.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 910/18289/21 зроблено висновок, що прийняття правлінням Національним банком України рішення віднесення банку до категорії неплатоспроможних та у подальшому про ліквідацію банку не є законодавчою забороною щодо повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора та не може свідчити про неможливість виконання зобов`язання в розумінні ст.607 ЦК України, оскільки процедура повернення кредитору неплатоспроможного банку коштів регламентована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а початок ліквідації банку не є підставою для припинення зобов`язань.

Подібного висновку також дійшов Західний апеляційний господарський суд у постанові від 20.05.2025 по справі №914/1322/23, встановлюючи обставини щодо виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань за іншим правочином у період тимчасової адміністрації.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, а також положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за висновком суду саме по собі посилання позивача на факт запровадження в АТ «МЕГАБАНК» тимчасової адміністрації не підтверджує того, що відповідач 1 не міг фактично виконувати зобов`язання по гарантії відповідно до Договору № 392 про надання гарантії від 29.10.2021, внаслідок чого у позивача відсутня заборгованість за вказаним Договором, і тим більше не свідчить про наявність підстав для визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним в цілому.

Крім цього, питання щодо наявності заборгованості позивача та період нарахування такої заборгованості за Договором № 392 про надання гарантії від 29.01.2021 є предметом розгляду у справі № 904/2089/23 за позовом ТОВ «ФК «ВІНСТАР» (як правонаступника АТ «МЕГАБАНК») до ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» про стягнення заборгованості за Договором № 392 про надання банківської гарантії від 29.10.2021 у сумі 632 465,62 грн., яка перебуває у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області.

На момент розгляду вказаної справи №910/452/25 рішення у справі № 904/2089/23 не прийнято, відтак, висновок позивача про відсутність заборгованості за Договором № 392 про надання банківської гарантії від 29.10.2021 у сумі 632 465,62 грн. на момент укладення спірного Договору про відступлення прав вимоги, є передчасним.

При цьому, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог суд наголошує, що питання виконання сторонами умов Договору № 392 про надання банківської гарантії від 29.10.2021 не входить до предмету доказування у даному спорі.

У зв`язку викладеним суд також не приймає до уваги посилання позивача на рішення, прийняті за результатом розгляду справ у господарських справах №908/1487/23, №907/362/23, №926/1877/23 за позовами АТ «МЕГАБАНК» до компаній, які здійснюють газопостачання про стягнення комісійної винагороди за аналогічними договорами про надання банківської гарантії, в яких судами було відмовлено в задоволенні вимог Банку про стягнення комісійної винагороди за період з 03.06.2022 у зв`язку з тим, що Банком послуги вже не надавались.

Позивач посилається на обставини відхилення 03.06.2022 Оператором ГТС на інформаційній платформі номінації/реномінації ТОВ ««Дніпропетровськгаз Збут» в зв`язку з недостатністю фінансового забезпечення, визначеного положеннями глави 2 розділу VІІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС), а також лист Оператора ГТС від 22.06.2023, яким повідомлено позивача про відхилення номінації з 03.06.2022 через недостатність фінансового забезпечення зі сторони АТ «Мегабанк».

Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС з метою забезпечення виконання зобов`язань замовника послуг транспортування щодо оплати послуг оператора газотранспортної системи за договором транспортування природного газу замовник послуг транспортування зобов`язаний надавати оператору газотранспортної системи фінансове забезпечення у випадках та відповідно до вимог, встановлених у цьому Кодексі, або здійснити попередню оплату таких послуг на підставі договору транспортування природного газу.

Пунктом 3 глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС фінансове забезпечення виконання замовником послуг транспортування зобов`язань щодо оплати за вчинення дій з врегулювання добового небалансу обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї, надається оператору газотранспортної системи в одній або декількох з таких форм: банківської гарантії; передачі замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи в якості фінансового забезпечення грошових коштів на підставі договору транспортування природного газу.

Згідно з пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС банківська гарантія вид забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед оператором газотранспортної системи на його першу вимогу сплатити кошти за замовника послуг транспортування в разі невиконання останнім у повному обсязі або частково своїх фінансових зобов`язань перед оператором газотранспортної системи за договором транспортування природного газу. Банківська гарантія є належним фінансовим забезпеченням для цілей цього Кодексу, якщо вона є безвідкличною, непередаваною та безумовною.

Пунктом 3 глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС, повернення грошових коштів та/або банківських гарантій, наданих замовником послуг транспортування в якості фінансового забезпечення, здійснюється на умовах договору, на підставі якого воно було надане, а у випадку якщо такі умови не встановлені - на вимогу замовника послуг транспортування у строк не пізніше п`яти банківських днів з моменту отримання оператором газотранспортної системи вимоги від замовника послуг транспортування за умови, якщо розмір фінансового забезпечення, що залишиться після повернення грошових коштів та/або банківських гарантій, достатній згідно з вимогами цього Кодексу, в іншому випадку - з моменту закінчення строку дії фінансового забезпечення та за умови відсутності заборгованості за надані послуги.

Відповідно до абз. 24-27 цього пункту 3 глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС фінансове забезпечення у формах банківської гарантії та/або грошових коштів може надаватися у гривнях, доларах США та євро. Якщо фінансове забезпечення у формі банківської гарантії та/або грошових коштів буде надано в іноземній валюті, то для розрахунку достатності розміру фінансового забезпечення використовується офіційний курс Національного банку України на день такого розрахунку.

У випадку відмови банку в задоволенні вимоги оператора газотранспортної системи за банківською гарантією на підставах, не пов`язаних з тим, що вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або вимога або додані до неї документи подані банку після закінчення строку дії гарантії, оператор газотранспортної системи має право відмовитися від банківських гарантій, виданих таким банком. Оператор газотранспортної системи публікує на своєму вебсайті перелік таких банків (далі - Перелік банків, що не виконали зобов`язання).

Оператор газотранспортної системи не має права відмовити замовнику послуг транспортування у прийнятті банківської гарантії, виданої банком, який не віднесений до Переліку банків, що не виконали зобов`язання.

У випадку якщо на день надання банківської гарантії, яка була прийнята оператором газотранспортної системи, банк не був включений до Переліку банків, що не виконали зобов`язання, але згодом був включений до такого Переліку, оператор газотранспортної системи в той же день шляхом направлення повідомлення через інформаційну платформу інформує про це замовника послуг транспортування. Замовник послуг транспортування протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення оператора газотранспортної системи повинен надати іншу банківську гарантію від іншого банку, який не включений до Переліку банків, що не виконали зобов`язання, або інший вид фінансового забезпечення. При цьому протягом цього строку надана раніше банківська гарантія вважається такою, що відповідає вимогам цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладені приписи Кодексу ГТС банківська гарантія є належним фінансовим забезпеченням для цілей цього Кодексу, якщо вона є безвідкличною, непередаваною та безумовною, а Оператор газотранспортної системи не має права відмовити замовнику послуг транспортування у прийнятті банківської гарантії, виданої банком, який не віднесений до Переліку банків, що не виконали зобов`язання.

Наразі, доказів на підтвердження факту віднесення Оператором ГТС АТ «Мегаанк» до Переліку банків, що не виконали зобов`язання, позивачем суду не надано.

При цьому судом також враховано, що за спірним Договором про відступлення прав вимоги передано право вимоги не тільки до позивача, але й до інших боржників Банку, однак позивачем не доведено під час розгляду справи наявності підстав для визнання спірного Договору про відступлення прав вимоги в цілому, позаяк вимоги окремо в частині зобов`язань виключно ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут» позивачем в межах даного спору заявлені не були.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірного Договору № GL19N1126314 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024 недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 24 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон