Рішення № 139203585, 24.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/20425/25

Провадження № 2/357/2423/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Кича М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, мотивуючи тим, що вона проживала разом з ОСОБА_2 з 2007 року як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований, оскільки в цьому не було потреби. За час проживання однією сім`єю, як чоловік та дружина, вони вели спільний побут, господарство, мали спільний сімейний бюджет, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, оплачували комунальні послуги, проводили всі свята в колі рідних та друзів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у місті Біла Церква від хронічної ішемічної хвороби серця у віці 56 років. За життя її чоловік мав у власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якій вона проживає станом на сьогодні. 1/2 частина квартири належить померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.03.2024, інша частина на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 19.02.1998. Для прийняття спадщини, їй необхідно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Вона звернулася до нотаріуса, проте їй було відмовлено, оскільки вона не є офіційною дружиною померлого. Про їх відносини з померлим, як чоловіка та дружини. Свідчать фотокартки, на яких зображені вони з померлим, з родичами у сімейному колі, на відпочинку. Просила суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2007 року по 2024 рік ( а. с. 1-3 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 25-26 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 22 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 05.02.2026 ( а. с. 32-33 ).

16.01.2026 судом отримано відзив на позовну заяву від Білоцерківської міської ради, зареєстровано за вх. № 2903 ( а. с. 39-42 ).

Вказаний відзив обґрунтований тим, що позивач не наддала належних доказів факту її спільного проживання з померлим ОСОБА_2 , ведення ними спільного побуту, здійснення ними спільних витрат, не надає докази його тривалого матеріального забезпечення з її боку, тому вважають, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

11.02.2026 судом отри мано відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_3 , зареєстровано за вх. № 9137 ( а. с. 64-67 ).

В судовому засіданні 19.03.2026 представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив вимоги задовольнити.

За клопотанням представника позивача в даному судовому засіданні було оголошено перерву до 13.05.2026 для забезпечення стороною позивача явки свідків ( а. с. 74-77 ).

13.05.2026 розгляд справи було відкладено до 17.06.2026 у заявку з неявкою сторін по справі та отримання від заяви про припинення представництва інтересів позивача та Угоди про припинення договору про надання правничої допомоги від 05.02.2026, складена Адвокатським об`єднанням та Клієнтом 12.05.2026 ( а. с. 85, 86 ).

В судовому засіданні 17.06.2026 позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просила позов задовольнити. Лише уточнила, що з померлим ОСОБА_2 почали проживати не з 2007 року, а з 2008 року. За клопотання позивача ОСОБА_1 , оголошено перерву до 24.08.2026 для забезпечення явки свідків ( а. с. 95-97 ).

В судове засідання 24.08.2026 учасники справи не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( а. с. 98 ).

До того ж, позивач була присутня в судовому засіданні 17.06.2026, про що свідчить протокол судового засідання ( а. с. 95-97 ), в якому оголошено перерву саме за клопотанням позивача та відповідно дата судового засідання ( 24.08.2026 ) була погоджена з позивачем.

Відповідач Білоцерківська міська рада Київської області в судове засідання 24.08.2026 свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 17.06.2026, яка доставлена до електронного кабінету 18.06.2026 ( а. с. 100 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Водночас, звертаючись з відзивом на позовну заяву, представник відповідача в прохальній його частині, просили слухати справу без участі представника Білоцерківської міської ради ( а. с. 39-42 ).

Третя особа приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна в судове засідання 24.08.2026 не з`явилась, 24.06.2026 судом отримано відповідь на судову повістку в якій просила справу, яка призначена на 24.08.2026 о 15 год. 00 хв. слухати без участі представника ( а. с. 101 ).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, відповідач та третя особа скористувались вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Заяв та клопотань з боку позивача на адресу суду не надходило.

Позивач без поважних причин не з`явилась в судове засідання та не забезпечила явку свідків, тим самим, саме таким чином розпорядилася своїми правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається ( ч. 1 ст. 44 ЦПК України ).

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Як вбачається з матеріалів справи, суд відкрив провадження у справі 22.12.2025.

До того ж, судом враховано, що стороною позивача було надано пояснення стосовно позовних вимог.

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Такої позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, з урахуванням пояснень сторони позивача, які надані в попередніх судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 56 років помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 02.09.2024, яке видане Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( а. с. 6 ).

Так, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.03.2024, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , 1946 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її син ОСОБА_2 . Спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ( а. с. 7 ).

Згідно листа КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» від 29.05.2025, станом до 01.01.2013, відповідно до паперових носіїв, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано в рівних частках за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області 19.02.1998 року за № 21974 ( реєстрова книга № 96, реєстровий № 11021 ) ( а. с. 10 ).

Постановою приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарною Іриною Олександрівною від 07.05.2025 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину ( а. с. 11 ).

Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач наголошувала на тому, що з померлим ОСОБА_2 з 2008 року проживали як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований, оскільки в цьому не було потреби, але за час проживання однією сім`єю, як чоловік та дружина, вони вели спільний побут, господарство, мали спільний сімейний бюджет, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, оплачували комунальні послуги, проводили всі свята в колі рідних та друзів.

На підтвердження своєї позиції стороною позивача додано фотографії ( а. с. 13-14 ), квитанції про оплату комунальних послуг ( а. с. 15-18 ), договір-замовлення на організацію та проведення поховання ( а. с. 20 ) та свідоцтво про поховання ( а. с. 21 ).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц (провадження N 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження факту спільного проживання позивач посилалася на проживання з померлим з 2008 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , але факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю, що узгоджується з вимовками, які викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду.

Окрім цього, додані з боку позивача до суду в якості доказів спільного проживання фотографії ( а. с. 13-14 ) з відпочинків, перебування разом, як окремо так і на святах ( застіллях ), вказані докази ( фотографії ) на свідчать проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Окремо слід вказати, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Така правова позиція викладена в постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Отже, сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Зазначених правових позицій дотримується і Верховний Суд в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Крім того, вказані фотографії можуть свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу близьких, романтичних стосунків як між чоловіком та жінкою, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц.

Більше того, згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, у справі № 490/4949/17 сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити про відносини, які притаманні подружжю.

Отже, спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).

Докази поховання позивачем ОСОБА_2 , не свідчать та не підтверджують факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Надані позивачем копії квитанцій про сплату комунальних послуг, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки здійснені вже після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, зазначені документи не підтверджують факту здійснення спільних витрат на утримання житла позивача та померлого.

У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Аналізуючи докази, які були надані позивачем до позовної заяви, судом не було встановлено між позивачем та померлим ОСОБА_2 відносини, які притаманні подружжю.

Інших належних та допустимих доказів позивачем щодо ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, тощо не надано.

Не надано з боку позивача і доказів тому, що остання працювала отримували дохід та відповідно у неї та померлого був спільний бюджет.

Не було надано і жодного доказу, а матеріали справи відповідно не містять, що між позивачем та померлим здійснювалися спільні витрати, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу є такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При звернені до суду з вищевказаним позовом, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,50 грн ( а. с. 1 ), але оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 21, 25, 36, 74 Сімейного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 14, 19, 43, 44, 77-81, 89, 128, 187, 210, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Білоцерківська міська рада Київської області ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 );

Третя особа: Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Цвинтарна Ірина Олександрівна ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 20, прим. 37 ).

Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов