Рішення № 139203575, 24.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3078/24

Провадження № 2/357/2136/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Кича М. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2024 року, адвокат Рашкова Валентина Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рідна сестра ОСОБА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина. Спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 немає, позивач як сестра померлої являється спадкоємцем другої черги за законом. Після подання заяви про прийняття спадщини позивачем з`ясувалось, що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , напередодні смерті, склала заповіт на все її нерухоме та рухоме майно на ім`я ОСОБА_2 . Позивач ознайомився зі змістом заповіту в нотаріальній конторі, однак копію заповіту йому не надали. Наявність заповіту здивувала позивача, оскільки за життя померла розпорядилась своїм майном інакше, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_7 померла склала заповіт на ім`я позивача. У 2020 році померла оформила довіреність на представництво її інтересів на ім`я позивача, також задекларована вона була у сімейного лікаря в графі довірена особа теж зазначено позивача. З наявністю спірного заповіту позивач не може погодитись, з огляду на ті обставини, що померла тяжко хворіла на психічні розлади. У 37 років померлій ОСОБА_3 було діагностовано шизофренію, тому в періоди загострення хвороби померла не контролювала себе і не могла керувати усвідомлено своїми діями. У шлюбі вона ніколи не була, дітей не мала. Проживала разом з матір`ю, яка й здійснювала догляд за померлою. Після смерті матері у віці 88 років, догляд за померлою здійснювала її сестра, позивачка. У 1991 році під час загострення її хвороби, померла впала до колодязя на території свого домоволодіння, не розуміючи значення своїх дій. Тоді, її вдалося врятувати, позивач направила її до Білоцерківської районної лікарні, де вона була госпіталізована. Згодом, померлу було направлено на лікування до Білоцерківської міської лікарні № 4, та до психіатричної лікарні в с. Глеваха. Після тривалого лікування померла повернулась до дому. Та виявила бажання скласти заповіт на ім`я позивача. Померла ліки вживати не хотіла, або ж забувала, тому періодично хвороба прогресувала і в таких випадках позивач відвозила сестру на лікування. У 2021 році, в період коли позивачка захворіла на короновірусну інфекцію, допомогу та догляд за померлою почав організовувати племінник померлої ОСОБА_4 , відповідач по справі. Згодом, відповідач заборонив відвідувати померлу, на лікування її не відвозив. В силу загострень своєї хвороби померла часто блукала по селу, полях, берегах. В черговий раз після тривалих її пошуків, відповідач зачинив її в будинку, де вона і померла. Знайшов її відповідач мертвою на підлозі, в жахливому стані, зателефонував позивачу, після чого її поховали. Враховуючи стани здоров`я померлої на дату складання заповіту, просила суд визнати заповіт, складений ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області Яблунівський старостинський округ № 4 від 01.12.2021 з реєстровим номером 4-17, складений на ім`я ОСОБА_2 , недійсним. Судові витрати просила стягнути з відповідача. Також, просила витребувати у Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, після смерті ОСОБА_3 , у КНП «Білоцерківська центральна районна лікарня», у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 4» та у КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» копії медичної справи, медичних карток, виписок ( т. 1 а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 ( т. 1 а. с. 22-23) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суддею було 26.02.2024 здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( т. 1 а. с. 27 ).

25.03.2024 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, зареєстровано за вх. № 16284 ( т. 1 а. с. 28 ).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 05.10.2001 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 28 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.05.2024. Одночасно витребувано у Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, після смерті ОСОБА_3 ( т. 1 а. с. 29-30 ).

20.05.2024 на виконання ухвали судді, отримано належним чином завірену копію спадкової справи № 487/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ( т. 1 а. с. 43-65 ).

Надано на виконання ухвали судді оригінал амбулаторної медичної картки померлої гр. ОСОБА_3 , лист КНП «Білоцерківська центральна районна лікарня» Маловільшанської сільської ради ( т. 1 а. с. 79 ).

Ухвалою суду від 24.07.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляд по суті на 24.09.2024 ( т. 1 а. с. 86-87 ).

Ухвалою суду від 29.10.2024 повернуто до розгляду у підготовчому провадженні та призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу ( т. 1 а. с. 117-131 ).

17.03.2026 матеріали повернулися до суду з експертного закладу, зареєстровано судом за вх. № 17180 ( т. 1 а. с. 144 ) разом з висновком експерта (т. 1 а. с. 145-151 ).

Ухвалою суду від 24.03.2026 провадження у даній справі було відновлено та призначено підготовче засідання у справі на 23.04.2026 ( т. 1 а. с. 153-154 ).

Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 08.06.2026 ( т. 1 а. с. 172-175 ).

За клопотання представника відповідача Саєнка Олександра Дмитровича, розгляд справи було відкладено на 26.06.2026 ( т. 1 а. с. 217-220 ).

26.06.2026 судом отримано від представника відповідача ОСОБА_5 додаткові пояснення у справі, зареєстровані за вх. № 41856, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ( т. 2 а. с. 1-8 ).

Ухвалою суду від 26.06.2026 визнано заяву адвоката Саєнка Олександра Дмитровича про відвід головуючому судді необґрунтованим та відмовлено у його задоволенні ( т. 2 а. с. 80-84 ).

В судовому засіданні 26.06.2026 представник позивача Рашкова В.В. підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просила вимоги задовольнити.

Представник відповідача Саєнко О.Д. в судовому засідання 26.06.2026 заперечував проти позовних вимог.

В даному судовому засіданні оголошено перерву до 19.08.2026 ( т. 2 а. с. 74-78 ).

Ухвалою суду від 18.08.2026 у задоволенні заяви представника позивача Рашкової В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів було відмовлено ( т. 2 а. с. 95-96 ).

19.08.2026 сторони по справі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( т. 2 а. с. 79 ).

Так, дата проведення судового засідання 19.08.2026 о 15 годині 30 хвилин була погоджена судом з учасниками справи, представниками сторін, які приймали участь у судовому засіданні 26.06.2026.

Відповідно до частини першої стаття 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Застосування судами принципу процесуальної економії є передбачуваним для сторін, дозволяє розглянути справу в цілому в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, а також гарантує бережне ставлення до ресурсів всіх учасників справи (Ухвала Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 640/4843/22).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Третя особа Друга білоцерківська державна нотаріальна контора в судове засідання представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу, документ у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 26.06.2026, яку доставлено до електронного кабінету 02.07.2026 ( т. 2 а. с. 85 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Таким чином, третя особа була належним чином та завчасно повідомленою про дату, час та місце слухання справи.

Заяв та клопотань від третьої особи на час розгляду справи на адресу суду не надходило.

Враховано судом і строки розгляду, оскільки після відкриття провадження у справі (28 березня 2024 року ), станом на серпень 2026 року справа не знайшла свого вирішення.

Оскільки учасники справи були повідомлені належним чином, з урахуванням позицій сторін, які були викладені як під час розгляду справи по суті, так і з боку сторони позивача в наданих поясненнях по справі, суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи не з`явилися в судове засіданні, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками справи під час розгляду справи, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Так, відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_6 , 1942 року народження народилася в селі Яблунівка Білоцерківського району Київської області, батьками якої вказані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( т. 1 а. с. 11 ).

Відповідно до свідоцтва про одруження, ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу, прізвище присвоєно дружині « ОСОБА_6 » ( т. 1 а. с. 10 ).

З наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 та батьками вказані ОСОБА_11 та ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 12 ).

Стороною позивача в позовній заяві зазначалося, що ОСОБА_1 та померла ОСОБА_3 є рідними сестрами.

Відповідно до свідоцтва про смерть ( повторне ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( т. 1 а. с. 13 ).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

Відповідно до Заповіту від 15.11.1991, ОСОБА_12 , що мешкає в с. Яблунівка Білоцерківського району на випадок смерті все майно заповідала ОСОБА_13 ( т. 1 а. с. 15 ).

Постановою державного нотаріуса Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інни Олександрівни від 03.11.2023, ОСОБА_1 відмовлено в оформленні спадкових справ, обґрунтовуючи наявністю заповіту від 01.12.2021, який було складено пізніше, що скасовує попередній заповіт ( т. 1 а. с. 16-17 ).

Відповідно до матеріалів спадкової справи, міститься заповіт від 01.12.2021, яким ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2 , заповіт посвідчено ОСОБА_14 , старостою Яблунівського старостинського округу № 4 Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до постанови державного нотаріуса Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інни Олександрівни від 04.11.2023, ОСОБА_2 відмовлено в оформленні спадкових справ у зв`язку з пропущенням встановленого законом строку для прийняття спадщини ( т. 1 а. с. 65 ).

Згідно Висновку експерта № 28 за результатами судово-психіатричної експертизи від 09.03.2026, проведена на виконання ухвали суду від 29.10.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладення заповіту 1 грудня 2021 року виявляла ознаки стійкого, хронічного психічного розладу - залишкової шизофренії ( резидуальна шизофренія) з «негативною» симптоматикою, F 20.5 за МКХ-10. Ступень виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладання заповіту 1 грудня 2021 року, не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ( т. 1 а. с. 145-151 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача просила визнати заповіт від 1 грудня 2021 року, яким померла ОСОБА_3 заповіла своє майно ОСОБА_2 , недійсним, оскільки померла тяжко хворіла на психічні розлади, а тому на день укладання оскаржуваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (частини перша, п`ята статті 1269 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Вказане також закріплено положеннями ст. 37 Закону України «Про нотаріат», п. 5 пункту «б» ч.1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), визначено порядок посвідчення заповіту посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Так, у пункті 1.2 розділу I цього Порядку зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Пунктом 2.1 розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Відповідно до положень пункту 2.3 розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Звертаючись до суду з цим позовом, сторона позивача вказувала на те, що складений її сестрою ОСОБА_3 1.12.2021 заповіт є недійсним, оскільки за життя спадкодавецю було діагностовано шизофренію, тому в періоди загострення хвороби померла не контролювала себе і не могла керувати усвідомлено своїми діями.

Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) (Постанова ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 696/220/21.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт власноручно, у зв`язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч.4 ст. 207 ЦК України).

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст.1253 цього Кодексу).

В згідно оскаржуваного заповіту від 1 грудня 2021 року вбачається, що від був посвідчений Савчуком А.М. , старостою Яблунівського старостинського округу № 4 Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Заповіт записаний ним, Савчуком А.М. , зі слів ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 через безграмотність не може особисто прочитати текст заповіту у голос, за її дорученням, в її та його, Савчука А.М. , присутності текст заповіту до його підписання зачитаний у голос запрошеним нею свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Заповіт власноручно підписаний заповідачем та свідками у його присутності. Особи заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено.

Тлумачення частин першої та другої статті 1223 ЦК України надає можливість зробити висновок, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, установлених у главі 86 ЦК України, у цьому разі право на спадкування не виникає (позиція КЦС ВС в постанові від 27.05.2020 по справі № 383/18/190.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц виснував, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022 р. у справі № 520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

З наведеного вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов`язку доказування обґрунтованості своїх позовних вимог обов`язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналогічна правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та підтриманим 01 червня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ № 111430836).

Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, згідно з Висновком експерта № 28 за результатами судово-психіатричної експертизи від 09.03.2026, проведена на виконання ухвали суду від 29.10.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладення заповіту 1 грудня 2021 року виявляла ознаки стійкого, хронічного психічного розладу - залишкової шизофренії ( резидуальна шизофренія) з «негативною» симптоматикою, F 20.5 за МКХ-10. Ступень виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладання заповіту 1 грудня 2021 року, не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ( т. 1 а. с. 145-151 ).

Про те, що померла ОСОБА_3 тяжко хворіла на психічні розлади, їй було діагностовано шизофренію, в періоди загострення хвороби не контролювала себе і не могла керувати усвідомлено своїми діями, наголошувала і сторона позивача.

Наявність вищевказаної хвороби у померлої ОСОБА_3 свідчать і медичні картки, які були надані суду на виконання ухвали.

В свою чергу, стороною відповідача у додаткових поясненнях у справі зазначалося про те, що на момент призначення судово-психіатричної експертизи 29.10.2024, термін дії свідоцтв у експертів ОСОБА_21 та ОСОБА_20 - закінчився, але суд не приймає вказане до уваги, оскільки призначаючи судово-психіатричну експертизу в даній справі, суд доручав проведення її експертам КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання», а не конкретним експертам.

Верховний Суд України у своїх постановах (наприклад, у справах № 552/3061/20 та № 308/7980/18) послідовно зазначає: якщо на момент здійснення дослідження термін дії свідоцтва експерта сплив і воно не було продовжене в установленому порядку, такий висновок є неналежним та недопустимим доказом.

Тобто, слушним може бути лише той факт, що саме на момент здійснення дослідження термін дії свідоцтва експерта сплив.

Вказаний вище Висновок експерта № 28 за результатами судово-психіатричної експертизи, проведено експертами ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , 09.03.2026 .

Судом було перевірено з відкритих джерел, Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України інформацію стосовно терміну дії свідоцтва експерта ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , де встановлено, що свідоцтва вказаних експертів є безстроковими, термін наступного підтвердження підвищення кваліфікації до 01.04.2029.

Таким чином, додатні з боку сторони відповідача роздруківки Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України ( їх частина, неповнота ), що у експерта ОСОБА_21 свідоцтво експерта закінчило свою дію 11.05.2023, а у експерта ОСОБА_20 свідоцтво експерта закінчило свою дію 18.02.2024, не може бути прийнято судом до уваги з урахуванням вище встановленого.

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про судову експертизу» Міністерством юстиції України видано наказ «Деякі питання у сфері судово-експертної діяльності» від 10.12.2024 № 3565/5 (далі - Наказ). Зазначений Наказ врегульовує питання судово-експертної діяльності судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України та судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Наказу видані до набрання чинності Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4017-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку із прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру» свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, стосовно яких в установленому законодавством порядку не було прийнято рішення про їх анулювання, є дійсними та вважаються безстроковими.

Крім того, не заслуговують на увагу і доводи сторони відповідача, що ухвалою від 29.10.2024 призначено судову-психіатричну експертизу, яку довірено не державній спеціалізованій установі ( КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» ), оскільки у медичному об`єднанні функціонують спеціалізовані відділення соціальної та судової експертизи, а його фахівці мають відповідну кваліфікацію та сертифікати судових експертів-психіатрів/наркологів.

До того ж, як в ухвалі від 29.10.2024 попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статями 384, 385 КК України та і у тексті висновку підтверджено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього ( на них ) обов`язків відповідно до статей 384, 385 КК України, про що свідчать підписи експертів.

Інших доказів в спростовування доводів сторони позивача, відповідачем не надано.

Дослідивши висновок судово-психіатричної експертизи, встановивши всі обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність належними та допустимими доказами підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним є такою, що підлягає задоволенню.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 211,20 гривень, які документально підтверджені, про що свідчить фіскальний чек від 22.02.2024 ( т. 1 а. с. 1 ).

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню з відповідача понесені судові витрати при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 30, 202, 203, 204, 207, 209, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1237, 1247, 1248, 1251, 1257, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 14, 19, 44, 76-81, 89, 128, 141, 187, 263-265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про оплату праці», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, - задовольнити.

Визнати заповіт, складений ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області Яблунівський старостинський округ № 4 від 01.12.2021 з реєстровим номером 4-17, складений на ім`я ОСОБА_2 , недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 гривень ( одна тисяча вісті одинадцять гривень двадцять копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , 1942 року народження ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павліченко, буд. 65а, ЄДРПОУ: 26146296 ).

Повний текст судового рішення складено 24 серпня 2026 року з урахуванням вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя О. І. Орєхов