Рішення № 139199410, 25.08.2026, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/825/26

Провадження № 2/499/642/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 серпня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цимбал Альона Анатоліївна до АТ КБ «ПриватБанк», третя особи, які не заявляють самостійних вимог Роздільнянський відділ державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Цимбал А.А. засобами системи «Електронний суд» звернулася до Іванівського районного суду Одеської області із позовною заявою до акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача вказує на ту обставину, що 27.01.2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною був виданий виконавчий напис № 478, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» має бути стягнута заборгованість в розмірі 52566,41 гривень.

На підставі вищезазначеного виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем Роздільнянського міжрайонного відділу державно виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Довгань С.С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 54586520 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 52 566,41 гривень. Про наявність такого виконавчого напису нотаріуса позивачу стало відомо після отримання консультації від адвоката 20.01.2026 року.

Водночас позивач вважає, що вищезазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом з грубим порушенням норм діючого законодавства і підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №478, виданий 27.01.2017 року приватним нотаріусом виконавчого округу Дніпропетровської області Боднар Іриною Михайлівною. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 грн. 20 коп. та стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 кошти, витрачені на правничу допомогу.

Представник відповідача не погоджуючись з заявленим позовом, подала до суду відзив на позов, згідно якого просила у задоволені позову відмовити, оскільки оспорюваний виконавчий напис було вчинено у відповідності до вимог законодавства, просила застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

Представник позивача надала до суду відповідь на відзив, згідно якого наполягала на задоволенні позовних вимог, з підстав вказаних у позові, заперечувала проти застосування строків позовної давності, оскільки позивач дізналася про існування оспорюваного виконавчого напису 20.01.2026 року.

Позивач у судове засідання не з`явилася, однак присутній у судовому засіданні в режимі відеоконференції її представник адвокат Цимбал А.А. на задоволенні позову наполягала з підстав, вказаних у ньому.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у її відсутність, проти задоволення позову заперечував.

Представник третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Під приватного нотаріуса надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Cудом встановлено, що 27.01.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинений виконавчий напис та зареєстрований у реєстрі №478 яким запропоновано стягнути з ОСОБА_3 , яка є боржником за кредитним договором №б/н від 19.02.2010 року, укладеним нею із ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 19.021.2010 у розмірі 49566,41 гривень та витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису 3000,00 гривень.

Постановою державного виконавця Роздільнянського МВДВ ГТУЮ в Одеській області від 06.09.2017 року відкрито виконавче провадження №54586520 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису №478 від 27.01.2017 року.

Постановою державного виконавця Роздільнянського МВДВ ГТУЮ в Одеській області від 19.02.2019 року вказаний виконавчий напис без виконання був повернутий стягувачу.

Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису.

В п.п. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно з п. 1 Переліку документів для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, яка набрала законної сили з моменту проголошення, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 зробила наступний правовий висновок «…постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14. Приватний нотаріус неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була не чинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23».

Таким чином, порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, зокрема, недотриманням під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Суду не надано доказів, з яких можливо було б встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису позивач мала безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи була вона надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису, оскільки якщо боржник не був належним чином повідомлений про таку вимогу, це є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. До такого висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 13.10.2021 року по справі № 554/6777/17.

Таким чином, оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Що стосується клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, то суд вказує на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 Цивільного кодексу України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом через підсистему ЄСІТС систему «Електронний суд» 08.06.2026 року.

Виконавчий напис №478 було вчинено 27.01.2017 року, представник позивача вказує, що позивач дізналася про наявність такого виконавчого напису 20.01.2026 року, при цьому представник відповідача зазначає, що позивач могла дізнатися про наявність такого напису з моменту винесення постанови державним виконавцем про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.02.2018 року.

Представник позивача заперечив дану обставину, оскільки позивач на той момент перебувала у декретній відпустці і знати про це не могла, роботодавець також не повідомив вказаної обставини, однак доказів на підтвердження даних свідчень суду надано не було.

Таким чином, суд бере до уваги ту обставину, що позивач могла бути обізнана про наявність оспорюваного виконавчого напису з 20.02.2018 року.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Законом України № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Даний Закон набрав чинності 04.09.2025.

Отже, з моменту можливого обізнання позивача з наявністю оспорюваного виконавчого напису (20.02.2018 року) до початку дії п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (02.04.2020 року) пройшло 1 рік 7 місяців 14 днів.

З моменту виключення п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (04.09.2025 року) до моменту звернення до суду з вказаним позовом (08.06.2026 року) пройшло 9 місяці 5 днів, тобто в загальному пройшло 2 роки 4 місяці 19 днів, отже, оскільки в цій справі станом на момент подання позову позовна давність не спливла, то підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні, а тому така заява представника відповідача підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, то суд вказує на таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Статтею 133 ЦПК України встановлені види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді.

За ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг адвоката визначаються згідно з умовами Договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно положень ч.1ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, суду надано угоду про надання правової допомоги №08-сз/ц-26 від 20.01.2026 року, яка укладена між адвокатом Цимбал Альоною Анатоліївною та позивачем, акт виконаних робіт від 28.05.2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №160.

Відповідно до акту виконаних робіт від 28.05.2026 року, адвокат Цимбал А.А. надала, а ОСОБА_1 , отримала послуги адвоката на суму 10000,00 грн.

Представник відповідача заперечував щодо такого розміру витрат на правову допомогу, вважаючи їх явно завищеними.

Представник позивача в свою чергу надала обґрунтування заявленої суми до стягнення.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

З урахуванням вищенаведеного, суд переконаний, що стягнення з відповідача компенсації за правничу допомогу в такому розмірі відповідає принципу справедливості, а тому вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заявлену суму у розмірі 10000,00 грн.

Окрім цього, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 274, 279, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) , в інтересах якої діє адвокат Цимбал Альона Анатоліївна до АТ КБ «ПриватБанк» (вул. Грушевського 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570), третя особи, які не заявляють самостійних вимог Роздільнянський відділ державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. європейська 75А, м. Роздільна Одеської області , код ЄДРПОУ 38802941), приватний нотаріус Бондар Ірина Михайлівна (вул. Центральна 6, офіс 9, м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №478 від 27.01.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 19.02.2010 року у розмірі 49566,41 грн. та витрат на вчинення виконавчого напису у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ