Рішення № 139199406, 24.08.2026, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/555/26

Провадження № 2/499/494/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 серпня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Таргоній Вадим Миколайович до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через свого представника звернулись до Іванівського районного суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь позивачів по 300000,00 грн. на користь кожного, в якості відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Петрівка (нині селище Буялик) Іванівського (нині Березівського) району Одеської області потяг скоїв наїзд на громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який внаслідок цього отримав травми та помер. ОСОБА_3 був сином позивачів.

Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Позивачі відчувають сум, біль та страждання. Найтяжчою втратою для батьків і найбільшим болем для будь-якої людини є втрата дитини. Сталий життєвий устрій позивачів непоправно змінено з незалежних від них обставин. До смерті сина в позивачів було звичне життя, в якому син займав важливе місце. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може. ОСОБА_3 помер в молодому віці - 34 роки. Це додатково завдає моральних страждань, оскільки попереду в сина було все життя. Внаслідок смерті сина позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати від сина підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з їх сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. В кожної людини з часом зменшується можливість самостійно забезпечувати свою життєдіяльність, тому доведеться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням наведеного вище, позивачі оцінюють розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 300000,00 грн. на користь кожного з позивачів.

Не погоджуючись з позовними вимогами в повному обсязі, представник відповідача подала до суду відзив на позов, згідно якого зазначила, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до акту службового розслідування аварії форми ЦРБО-2 від 28.12.2019 року 28.12.2019 року о 16 год. 40 хв. машиніст поїзда № 1903 (ВЛ80т №1077 ТЧ-7 Знам`янка, ТЧМ-4 Помічна, ОСОБА_4 , 4582 т. 208 осей) при швидкості 30 км/год. застосував екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари електровоза для запобігання наїзду на чоловіка, який перебігаючи зліва направо за напрямком руху поїзда, зачепився та впав. Через незначну відстань переходити колію наїзд не попереджено. № II у невстановленому місці безпосередньо перед поїздом, через незначну відстань наїзд не попереджено, чоловіка смертельно травмовано.

Відповідно до пункту 12 Акту службового розслідування від 28.12.2019 року комісією встановлено, що причиною нещасного випадку з ОСОБА_3 є порушення ним вимог п.п. 2.2., 2.3. «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54.

На відміну від автомобільного транспорту об`їхати потерпілого у поїзда такої можливості не має. Також, поїзд згідно своїх фізичних та технічних властивостей враховуючи масу та швидкість не може різко зупинитися, а тому має великий гальмівний шлях, на який машиніст поїзда вплинути не може.

Поїзд слідував з допустимою швидкістю 30 км/год., машиніст діяв відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України №50/1854 від 25.02.1997, і з метою уникнення наїзду подавав сигнали малої та великої гучності, на які потерпілий не реагував, при швидкості 30 км/год, застосував екстрене гальмування з одночасною подачею піску під колісні пари електровоза, при цьому гальмовий шлях склав 200 м. при розрахунковому 217 м. В даному випадку вина машиніста поїзда в наїзді на потерпілого відсутня. При цьому має місце груба необережність потерпілого, який грубо порушив елементарні правила поведінки при знаходженні поряд з залізничною колією під час руху по такій поїзда, порушив «Правила безпеки громадян на залізничному транспорті», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, знаходився у стані алкогольного сп`яніння. Також у відзиві наголошено на скрутне матеріальне становище товариства, оскільки АТ «Укрзалізниця» постійно потерпає від ворожих обстрілів, кожного дня товариство несе величезні збитки та втрати, окрім цього АТ «Укрзалізниця» не лише здійснює діяльність з отримання прибутку, а також постійно бере участь у гуманітарних місіях, пов`язаних зі збройною агресією рф проти України.

Позивачі у судове засідання не з`явилися, присутній у судовому засіданні представник позивачів на задоволенні позову наполягав в повному обсязі, з підстав вказаних у позовній заяві, додатково зазначив, що сторона позивача повністю визнає той факт, що загибель сина позивачів - ОСОБА_3 є наслідком його необережності та перебування в стані алкогольного сп`яніння, однак у відповідності до норм чинного законодавства дана обставина не звільняє відповідача від обов`язку відшкодування шкоди, оскільки матеріалами справи підтверджено саме необережність загиблого, а не його прямий умисел, що виключає відповідальність відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, з підстав, вказаних у відзиві, додатково просила суд звернути увагу на ту обставину, що сторона відповідача не заперечує того факту, що втрата дитини в будь-якому віці є невимовним болем для батьків та спричиняє моральні страждання, однак стороні відповідача не зрозуміло, чому з даним позовом позивачі звернулися до суду лише після спливу такого тривалого терміну. Окрім цього в провадженні Іванівського районного суду Одеської області також перебуває цивільна справа з аналогічним позовом, де позивачами виступають діти загиблого ОСОБА_3 , які також просять стягнути з АТ «Укрзалізниця» моральну шкоду у розмірі 600000,00 грн. В подальшому невідомо, які ще особи можуть висувати побідні вимоги, які у разі їх задоволення становитимуть непідйомний тягар для товариства, яке через збройну агресію рф проти України перебуває в тяжкому фінансовому становищі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви та відзиву на позов, матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто позивачі.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що 23.12.2019 року в смт. Петрівка (нині селище Буялик) Іванівського (нині Березівського) району Одеської області на станції Буялик потяг збив місцевого мешканця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння намагався у невстановленому місці перейти колії, чим порушив правила безпеки на залізниці.

Відповідно до копії висновку судово-медичного експерта №111 від 23.01.2020 року, зроблені наступні висновки: смерть ОСОБА_3 полягає в прямому причинному зв`язку з наявними ушкодженнями і сталася від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді перелому склепіння та основи черепу з забоєм головного мозку і наростаючим крововиливом під оболонки мозку. Зазначені ушкодження утворилися від дії тупого предмету (тупих предметів), що діють з великою силою, чим могли бути виступаючи деталі локомотиву, що рухається і є характерним для залізничної травми. При токсикологічному дослідженні в крові був виявлений етиловий спирт у концентрації 1,99 проміле, що відповідає середньому ступеню сп`яніння.

За фактом події на підставі наказу регіональної філії «Одеська залізниця» від 27.12.2017 №379-H/Од зі змінами від 04.06.2018 № 186-Н/Од та наказу начальника ВП «Одеська об`єднана дирекція залізничних перевезень» від 24.12.2019 року №771-дН-1/Од було складено Акт службового розслідування аварії, форми ЦРБО-2 від 28.12.2019 року, відповідно до якого аварія сталась 23.12.2019 року, о 16 год. 40хв. регіональна філія «Одеська залізниця», ВП «Одеська об`єднана дирекція залізничних перевезень», станція Буялик 1260 км. пк2 головної колії №1, поїзд №1903, затриманий на 1 год. 17 хв., електровоз ВЛ80т №1077 ВП «Локомотивне депо Знам`янка», машиніст ОСОБА_4 , помічник машиніста ОСОБА_5 . Потерпілий - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Поїзд сигналізовано згідно з вимогами п.п.10.1, 10.3 «Інструкції з сигналізації на залізницях України», випадок стався у світлий час доби, штучне освітлення включене не було. Черговою по станції Буялик ОСОБА_6 по гучномовному двобічному зв`язку неодноразово надавалась інформація про прослідування вантажного поїзду по головній колії №1. При наближені до посадкової платформи машиністом поїзда №1903 ОСОБА_4 подавалися сигнали малої та великої гучності, при виявлені стороннього чоловіка на колії для запобігання наїзду на швидкості 30км/год застосоване екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари електровоза для запобігання наїзду на чоловіка, який перебігаючи колію з ліва на право за напрямком руху поїзда зачепився за рейку та впав. Гальмівний шлях поїзда №1903 склад 200 м., при розрахунковому 217 м. Потерпілий ОСОБА_3 знаходився під восьмим з голови поїзда вагоном з порушенням габариту.

У п. 12 Акту викладено Висновок комісії, відповідно до якого враховуючи відсутність відповіді правоохоронних органів та розглянувши всі матеріали службового розслідування аварії - загибелі стороннього залізничному транспорту громадянина ОСОБА_3 вини працівників залізничного транспорту не встановлено. Причиною випадку вважати порушенням потерпілим громадянином ОСОБА_3 вимог пунктів 2.2 та 2.3 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».

27.12.2019 року слідчим СВ Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області було закрите кримінальне провадження за ч.2 ст.276 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Позивачами вказана постанова не оскаржувалася.

Суд встановлено, що між сторонами виник цивільно-правовий спір, він розглядається судом з дотриманням засад диспозитивності, рівності та змагальності сторін, у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).?

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Отже, при визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок ДТП водієм (машиністом), який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки (висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20) та від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17 (провадження №61-19345св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У постанові Верховного суду від 11.08.2026 року (справа №624/456/23, провадження №61-5130 св 24) у п.49 зазначено, що відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналіз положень ст.ст.1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Статтями 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, закон містить указівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.

Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

В контексті даної справи, судом встановлено, що померлий ОСОБА_3 не мав умислу на заподіяння собі тілесних ушкоджень на залізничних коліях, оскільки з матеріалів справи, а саме письмових показів машиніста вбачається, що ОСОБА_3 перебігаючи колію з ліва на право за напрямком руху поїзда зачепився за рейку та впав.

Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України "Про залізничний транспорт").

Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

У той же час Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, встановлено, що передтим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв`язку. При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід. (п.п 2.2, 2.3 Правил)

Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів дійшов висновку, що причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані йому внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього. Отже, між діями відповідача та наслідками, які настали в результаті події є прямий причинний зв`язок.

При цьому, основною причиною аварії на залізниці, у наслідок якої настала смерть ОСОБА_7 є його власна груба необережність, перебування у стані алкогольного сп`яніння та порушення правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що в сукупності відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування такої шкоди, але вищенаведені обставини не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено, що загибель ОСОБА_3 сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд бере до уваги, що сам факт загибелі сина під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Потерпілий має право вимагати будь-яку компенсацію, проте суд керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.

Цивільне законодавство розрізняє просту і грубу необережність, що має значення при визначенні розміру відшкодування. При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, тому ступінь шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв`язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий. У випадку коли заподіювач відповідає тільки за шкоду, а вина потерпілого виражена у формі грубої необережності, то враховуючи ступінь вини кожної зі сторін, можна говорити про зменшення розміру відповідальності заподіювача шкоди. Коли заподіювач відповідає незалежно від вини, то в разі наявності грубої необережності потерпілого розмір відшкодування повинен бути зменшений.

У даному випадку має місце груба необережність потерпілого ОСОБА_3 , який грубо порушив елементарні правила поведінки при знаходженні на залізничній колії під час руху по такій товарного поїзда. Більш того, потерпілий ОСОБА_3 перебував в стані середнього ступеню алкогольного сп`яніння.

Враховуючи вищенаведене, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь батька загиблого - ОСОБА_1 необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн. та на користь матері загиблого - ОСОБА_2 слід стягнути 50000,00 грн.

Таким чином, загальна сума моральної шкоди, яка має бути стягнута з відповідача, становить 100000,00 (сто тисяч) грн. Такий розмір моральної шкоди суд вважає розумним та справедливим. Сума моральної шкоди визначена рішенням суду, підлягає стягненню на користь позивача без відрахування податків та загальнообов`язкових зборів.

При цьому, суд виходить з того, що хоча закон покладає на володільця джерела підвищеної небезпеки обов`язок відшкодувати шкоду незалежно від наявності його вини (стаття 1187 ЦК України), саме свідома, протиправна та необачна поведінка пішохода стала вирішальним і визначальним фактором у виникненні аварійної ситуації. Машиніст локомотива не мав технічної можливості уникнути наїзду, що підтверджується матеріалами перевірки.

Додатково суд враховує, що з моменту трагічної події до моменту звернення позивачів до суду минуло шість років. Значний сплив часу, хоч і не позбавляє позивачів права на судовий захист, об`єктивно впливає на зниження гостроти первинного психологічного шоку та триваючих душевних страждань.

Оцінивши характер і глибину моральних страждань батьків загиблого, зважаючи на відсутність вини працівників залізниці, але беручи до уваги виключну грубу необережність самого потерпілого та тривалий час, що минув, суд вважає заявлений позивачами розмір відшкодування надмірним.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Додатково слід зазначити, що Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст.164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст.165 ПК України).

З 23.05.2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16.01.2020 р. 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».

Так, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філії, відділень, інших відокремлених підрозділів), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст.18 та розділом IV ПК України.

Таким чином, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові №180/683/13-ц (провадження № 61-14316св18) від 25 липня 2018 року.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм вбачається, що податковий агент сплачує податок на суму відшкодування шкоди за рішенням суду, який спрямовується на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю громадянина та який не включається до загального оподатковуваного доходу і не підлягає оподаткуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.

У той же час, з урахуванням ціни позову, на підставі ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 9000 грн. (600000,00 х 1,5% / 100% = 9000 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат. Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір. (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом).

З урахуванням викладеного, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнені позивачі, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1500,00 грн. (9000грн.*100000,00 грн./600000,00 грн. =1500,00 грн.).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 ), в інтересах яких діє адвокат Таргоній Вадим Миколайович до акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) про відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ