Рішення № 139190919, 17.08.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/205/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 8144926 від 14.07.2025 року,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» адвокат Ткаченко Ю.О. звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 8144926 від 14.07.2025 року у загальному розмірі 12977,90 грн. Згідно з розрахунком позивача, вказана сума складається з: 3350,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 2927,90 грн - заборгованість за процентами; 6700,00 грн - заборгованість за пенею (неустойкою). Одночасно позивач просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.07.2025 року між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у кредит № 8144926. Відповідно до умов цього договору відповідач отримав кредит у розмірі 3350,00 грн строком на 360 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,95% за кожен день користування кредитом. Вказаний кредитний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця, дистанційно, шляхом прийняття відповідачем пропозиції про укладення договору та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, направленим на електронну адресу відповідача. Кредитодавець виконав свої зобов`язання за договором належним чином, а саме надав відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування 3350,00 грн на банківську платіжну картку відповідача.

16.09.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» було укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до якого право грошової вимоги за вищевказаним договором кредиту було відступлено на користь позивача. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги, до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

27 лютого 2026 року представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог. У зазначеній заяві позивач вказує, що з метою ефективного розгляду справи та реагуючи на заперечення відповідача, відмовляється від стягнення пені/неустойки та просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 6277,90 грн. Відповідно до змінених позовних вимог вказана сума складається з: 3350,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 2927,90 грн - заборгованість за процентами. Вимоги щодо стягнення комісії та пені визначені в розмірі 0 грн. Одночасно позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив, додаткові пояснення та контррозрахунок, у яких позовні вимоги визнав частково на суму 2907,33 грн. У своїх запереченнях відповідач стверджував, що кредитний договір № 8144926 був оформлений внаслідок шахрайських дій третіх осіб, про що він офіційно повідомляв правоохоронні органи та первісного кредитора 15 серпня 2025 року. З огляду на це, відповідач вважав правомірним нарахування процентів лише за період у 32 дні (з 14 липня 2025 року по 15 серпня 2025 року) у сумі 1018,40 грн. Також відповідач зазначав, що позивач безпідставно нарахував комісію у розмірі 577,88 грн, яка є нікчемною відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування». Крім того, відповідач стверджує, що здійснив часткові оплати на суму 1461,07 грн, які просить відрахувати від загальної суми боргу. Також відповідач вказував на неправомірність нарахування комісії та посилався на здійснення часткових оплат, визначаючи загальний обґрунтований залишок боргу в сумі 2907,33 грн. Крім того, відповідач подав клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу до 500,00 грн, обґрунтовуючи це малозначністю справи, неявкою представника позивача в судові засідання та добровільним відзивом позивача від стягнення пені. Також відповідач подавав заяву про визначення адреси для листування в місті Вараш.

У поданих відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що посилання на шахрайські дії є необґрунтованими та не підтвердженими жодними процесуальними рішеннями, а неповідомлення боржника про укладення договору факторингу не звільняє боржника від виконання зобов`язань. Щодо комісії позивач зазначив, що вона була прямо передбачена п. 2.2.8 договору, хоча в подальшому позивач самостійно виключив її з розрахунку заборгованості.

До початку судового розгляду представник позивача подала заяви про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги зі змінами підтримує в повному обсязі.

Відповідач також подав заяви про розгляд справи без його особистої участі на підставі наявних матеріалів, позовні вимоги визнає частково. 06 липня 2026 року надав до суду додаткові пояснення у справі, згідно з якими зазначив контрозрахунок заборгованості у розмірі 2907,33, що складається із 3350 грн. - тіло кредиту; 1018,40 грн. - відсотки до дня заяви про злочин; 1461,07 вважає списаними в рахунок фактичних оплат відповідача, тому просив зменшити загальну суму стягнення з 6277,9 грн до 2907,33 грн.

Суд, враховуючи наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності та достатність матеріалів для вирішення спору по суті, проводить розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 14 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у кредит № 8144926 в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання фінансового кредиту був укладений в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що свідчить про належну ідентифікацію відповідача та його волевиявлення на укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 сформувала правовий висновок, згідно з яким підписання кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності, надісланої у вигляді смс-повідомлення) є належним способом укладення правочину в електронній формі, який прирівнюється до власноручного підпису особи.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У матеріалах справи містяться докази того, що відповідач пройшов ідентифікацію в системі, надав персональні дані, реквізити банківської картки та використав одноразовий ідентифікатор, надісланий на його фінансовий номер телефону, для підписання договору, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов кредитування.

На виконання умов договору Кредитодавець належним чином виконав зобов`язання з перерахування коштів, що підтверджується офіційною інформацією від АТ КБ «ПриватБанк» (лист від 16.03.2026 р. №20.1.0.0.0/7-260309/63179-БТ).

Згідно з наданою випискою по рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), який емітовано на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:38 зафіксовано надходження коштів у сумі 3350,00 грн.

Відповідач факт надходження коштів на свій рахунок належними доказами не спростував. Щодо доводів відповідача про укладення договору внаслідок шахрайських дій третіх осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сама по собі фіксація факту звернення особи із заявою про злочин та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом того, що електронний правочин було укладено не відповідачем, а іншою особою.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що кредитний договір укладено внаслідок шахрайських дій невідомих осіб, суд погоджується з позицією позивача про те, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідачем, у порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надано жодного вироку суду чи постанови органу досудового розслідування, які б підтверджували факт вчинення злочину та заволодіння кредитними коштами сторонніми особами саме за договором № 8144926. Відтак, суд відхиляє зазначені доводи відповідача як такі, що ґрунтуються на припущеннях та не спростовують чинності укладеного договору. Відтак, суд виходить з презумпції правомірності правочину.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Перехід прав кредитора за кредитним договором підтверджується договором факторингу № 16/09/25 від 16 вересня 2025 року та витягом з реєстру прав вимоги, на підставі яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» правомірно набуло статус кредитора у зобов`язанні.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У ст.526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (ст.525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ст.598 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав. Враховуючи те, що факт отримання коштів доведено, суд приходить до висновку, що заборгованість за основним тілом кредиту у розмірі 3350,00 грн підлягає стягненню у повному обсязі.

Твердження відповідача про здійснення ним часткових оплат на загальну суму 1461,07 грн суд до уваги не бере, оскільки з наданих відповідачем виписок неможливо достеменно встановити призначення платежу (відсутні реквізити, що вказують на погашення боргу саме за кредитним договором № 8144926 на користь належного кредитора).

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 2927,90 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Оцінюючи вимоги про стягнення нарахованих процентів, суд приймає до уваги тривалість періоду прострочення, розмір процентної ставки, факт часткового визнання позову відповідачем, а також подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, якою він самостійно відмовився від стягнення надмірної пені у розмірі 6700,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню, суд виходить із необхідності дотримання засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності у споживчих правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, однак така свобода здійснюється з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 наголосив, що споживач є слабкою стороною договору споживчого кредиту та підлягає особливому правовому захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо обсяг відповідальності боржника є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відсотків.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 викладено висновок про те, що визначення процентів, які становлять непропорційно велику суму порівняно з розміром кредиту та покладаються на споживача у зв`язку з невиконанням ним зобов`язання, може свідчити про несправедливість відповідної умови договору та істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що якщо обсяг відповідальності боржника залежить виключно від установлених договором процентів та є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 вказано, що під час вирішення вимог про стягнення процентів суд повинен керуватися чітко погодженими умовами кредитування та не допускати застосування умов, які дають кредитодавцю можливість вийти за межі погодженого строку і нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Надмірні проценти спотворюють своє правове призначення та перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача.

Зважаючи на викладене та керуючись принципами пропорційності і справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми стягуваних процентів до 1675,00 грн, що становить половину від суми тіла кредиту і є розумним балансом інтересів обох сторін кредитного зобов`язання. У задоволенні решти суми процентів слід відмовити.

Таким чином, стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 5025,00 грн (3350,00 грн тіло кредиту та 1675,00 грн проценти). У стягненні решти заявленої заборгованості за відсотками слід відмовити.

Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до положень статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно з матеріалами справи, позивач сплатив 2662,40 грн судового збору. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 5025,00 грн із заявлених 6277,90 грн (зменшеної ціни позову), що становить 80,04% від ціни позову, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2131,06 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просив стягнути у розмірі 4500,00 грн, суд враховує клопотання відповідача про зменшення їх розміру.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та ціною позову. З огляду на те, що справа є малозначною, позовна заява є типовою для даної категорії спорів, представник позивача участі в судових засіданнях особисто не брав, а також враховуючи, що частина первісно заявлених вимог була безпідставною та згодом відкликана позивачем, суд вважає обґрунтованим зменшити розмір стягуваних витрат на професійну правничу допомогу до 2500,00 грн.

Відповідно до ч. 4, ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною третьою ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Слід зазначити, що 12 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №904/4507/18, в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України").

Враховуючи вищевказане та те, що зазначені витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, типовість позовів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, враховуючи, що справа не обтяжена кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є складною, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у розмірі 2500,00 грн. У стягненні решти витрат слід відмовити.

На підставі наведеного вище та керуючись статтями 509, 526, 530, 599, 612, 625, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1052, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 247, 265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП" заборгованість за договором кредиту № 8144926 від 14 липня 2025 року в загальному розмірі 5025,00 грн (п`ять тисяч двадцять п`ять гривень 00 коп), що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3350,00 грн (три тисячі триста п`ятдесят гривень 00 коп.) та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1675,00 (одна тисяча шістсот сімдесят п`ять гривень 00 коп).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП", судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2131,06 грн. (дві тисячі сто тридцять одна гривня 06 коп) та витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 2500 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП", код ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження:08205, Київська область, м.Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення суду складено 24 серпня 2026 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор