Рішення № 139178688, 03.08.2026, Березанський районний суд Миколаївської області

03.08.2026 Справа № 469/1026/24

2/469/62/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Бережна-Семененко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, - Коблівська сільська рада та Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", про витребування майна,

в с т а н о в и в:

Керівник Миколаївської окружної прокуратури через підсистему "Електронний суд" 04 липня 2024 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив усунути перешкоди державі в особі Миколаївської РДА у користуванні та розпорядженні землею лісогосподарського призначення шляхом: визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 26 грудня 2012 року № 10 в частині затвердження проекту із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,01 га (пасовища) для ведення садівництва в с. Коблеве; визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 17 жовтня 2014 року № 23 в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,01 га (пасовища), що перебуває у власності ОСОБА_1 на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; визнання недійсним та скасування виданого ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 серія ЯК № 789584 від 29 грудня 2012 року, державну реєстрацію права власності на підставі якого вчинено 24 жовтня 2014 року; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, серія 28598415, виданого 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 ; зобов`язання ОСОБА_1 знести (демонтувати) огорожу, яка складається з металевих решіток та цегляних стовпців, що розташована на земельній ділянці площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської РДА земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 .

Підставами для пред`явлення вказаного позову прокурор зазначав порушення при передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки законодавчої заборони набуття приватної власності на землі державного лісового фонду та прибережних захисних смуг, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності державного лісового фонду, розташована у кварталі № НОМЕР_1 виділ 12 урочища "Коблево" Березанського лісництва та перебувала у постійному користуванні ДП "Очаківське ЛМГ" (на даний час - філії "Миколаївське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" і відповідно до законодавства не могла передаватися з державної у приватну власність.

Крім того, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на час виникнення спірних правовідносин належало Кабінету Міністрів України; формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною зміною її цільового призначення усупереч ч.1 ст.20 ЗК України, ст.57 ЛК України, без погодження з органом лісового господарства, без вилучення та припинення права постійного користування землями державного лісового фонду.

Прокурор також зазначав, що спірна земельна ділянка розміщена у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та її надання у приватну власність для ведення садівництва суперечить вимогам земельного і водного законодавства; при цьому допущено також і порушення законодавства у сфері містобудування, так як у 3-кілометровій зоні Чорноморського узбережжя діючою на час відведення земельної ділянки містобудівною документацією та державними будівельними нормами заборонялось будівництво інших об"єктів; діючою на час звернення до суду містобудівною документацією використання зазначеної земельної ділянки для будівництва закладів громадського харчування і садівництва не передбачено.

Прокурор посилався також на те, що при відведенні ОСОБА_1 земельної ділянки Коблівською сільською радою допущені порушення вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та ч.1 ст.83 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка накладається на проспект Курортний, який відноситься до зони ТР-2, переважними видами використання якої є зупинки громадського транспорту з кіосками продажу проїзних квитків, наземні пішохідні переходи, інженерне устаткування та устрою, що забезпечують безпеку руху; супутні види використання зони ТР-2: інформаційна реклама, малі архітектурні форми, велосипедні доріжки, тротуари, хідники, зелені насадження спеціального призначення; в зоні ТР-2 не дозволяється будівництво об`єктів туристичної інфрастуктури та закладів громадського харчування. Отже, спірна земельна ділянка, як земля загального користування, взагалі не могла передаватись у приватну власність для ведення садівництва та будівництва комерційних об`єктів.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави, прокурор посилався на те, що ліси, які знаходяться у межах території України, є об"єктами права власності Українського народу; перебування спірної земельної ділянки у власності приватної особи надає можливість використовувати її не за цільовим призначенням, забудовувати об"єктами нерухомості, що у свою чергу може призвести до порушення гарантованих законодавством прав громадян на рекреаційне використання узбережжя водного об"єкту, створює невідворотну зміну його лікувальних властивостей; суспільним та публічним інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання незаконного надання у приватну власність земель державного лісового фонду та прибережної захисної смуги Чорного моря; Миколаївською РДА, як розпорядником на даний час земельної ділянки, не вжито заходів, спрямованих на відновлення порушених інтересів держави, та проігноровано два запити прокуратури щодо вжиття таких заходів.

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 05 липня 2024 року заяву прокурора про забезпечення позову задоволено повністю, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 по АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі, у разі зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, її поділу чи об`єднання з іншими ділянками, укладання договорів, вчинення інших правочинів щодо неї) та заборонено ОСОБА_1 вчиняти із цією земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

11 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

07 серпня 2024 року судом відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

06 лютого 2025 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 24 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора про повернення у справі до стадії підготовчого провадження.

11 лютого 2026 року суд задовольнив заяву прокурора про зміну предмета позову, за заявою прокурора закрив провадження у справі у частині позовних вимог керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до Коблівської сільської ради та ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсними та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку і свідоцтва про право власності на земельну ділянку; залучив до участі у справі Коблівську сільську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних позовних вимог; позовні вимогипро усунення перешкод власнику - Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні землею лісогосподарського призначення шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести (демонтувати) огорожу, яка складається з металевих решіток та цегляних стовпців, що розташована на земельній ділянці площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 , та зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської РДА земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 , постановив розглядати у такій редакції: "Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500) земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 485726448209, з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення (демонтажу) огорожі, яка складається з металевих решіток та дерев"яних стовпців".

04 березня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор Бережна-Семененко С.В. заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник позивача Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання неодноразово не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, відзив на позов не надав.

Представники третіх осіб Коблівської сільської ради та Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" у судову засідання не з"явились, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Суд зі згоди прокурора постановив ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність ОСОБА_1 земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку площею 0,0100 га (пасовища) для ведення садівництва у с.Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.26-28).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №23 від 17 жовтня 2014 року "Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок" затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , для ведення садівництва в межах населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 0,0100 га (пасовища) на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (т.1, а.с.29).

29 грудня 2012 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 789584 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:042:0424 (т.1, а.с.30); 24 жовтня 2014 року реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області проведено реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (т.1, а.с.31).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі вказаного державного акта на рпава власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 жовтня 2014 року № НОМЕР_3 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 7462106 (т.1, а.с.21).

Місцезнаходження, розмір та склад земель земельної ділянки, а також відстань від меж земельної ділянки до урізу води Чорного моря, що складає 168 м., підтверджено витягами з Національної кадастрової системи ДЗК та з геопорталу Ліси України (т.1, а.с.32-35, т.2, а.с. 122-126).

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23 серпня 2023 року № 10-14-0.130-2765/2-23, відповідно до шарів НКС спірна земельна ділянка станом на 23 серпня 2023 року розташована в зоні дії обмежень 011:000501:0000030 - водоохоронна зона; підстава формування спірної земельної ділянки - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробник - ТОВ "ВОЛЯ", зазначені документації відсутні у Державному фонді документації із землеустрою (т.1, а.с.38-40).

З копії державного акта на право користування землею та повідомлення Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) Держлісагенства вбачається, що спірна земельна ділянка повністю накладається на квартал 36 виділ 12 Березанського лісництва, урочище "Коблеве" філії Миколаївське лісове господарство, яка є правонаступником ДП "Очаківське ЛМГ"; зазначена земельна ділянка перебуває в постійному користуванні в філії Миколаївське лісове господарство, Березанське лісництво на підставі Державного акту 1964 року; вилучення вказаної земельної ділянки з постійного користування державного підприємства, припинення права постійного користування або добровільної відмови від неї не проводилось (т.1, а.с.43-45).

З інформації Південного лісового офісу ДСГП "Ліси України" вбачається, що відповідно до акта на право користування зелями від 15 листопада 1964 року ДП "Очаківське ЛМГ" було передано в користування землі урочища "Коблеве" Березанського лісництва. Відповідно до інформації базового лісовпорядкування 2013 року спірна земельна ділянка не перебуває в користуванні ДП "Ліси України" та не накладається на землі державного лісового фонду України, а саме Березанського лісництва. Підтвердити накладення зазначеної земельної ділянки на землі Березанського лісництва станом на 2012 рік філія не має змоги, оскільки базове лісовпорядкування проводилось в 2002 та 2013 роках. За матеріалами лісовпорядкування 2003 року спірна земельна ділянка накладалася на виділ 12 кварталу 36 урочища "Коблеве" Березанського лісництва. Документи, які б підтверджували погодження змін цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянок із земель державного лісового фонду України в комунальну власність, ДП "Очаківським ЛМГ" не передавалося. ДП «Миколаївським лісовим господарством» та філією «Миколаївське лісове господарство» ДП «Ліси України» рішення щодо вилучення, припинення права користування або зміни цільового призначення відносно зазначеної земельної ділянки не приймались (т.1, а.с.49).

За інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2023 №19671/0/2-23 (т.1, а.с.59) та Миколаївської районної військової адміністрації від 21.08.2023 № 2364/02-19-23 (т.1, а.с.69), рішення про вилучення, зміну цільового призначення, припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП "Очаківським ЛМГ" (наразі філії «Миколаївське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), не приймались.

З акта обстеження спірної земельної ділянки, складеного Коблівською сільською радою 14 червня 2024 року вбачається, що при виході на місцевість шляхом візуального огляду спірної земельної ділянки встановлено, що вона огороджена парканом та будь-які споруди на ній відсутні (т.1, а.с.60).

Згідно з повідомленням Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської ОДА від 11 березня 2024 року №501-01-21, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 відповідно до відкритих даних публічної кадастрової карти України відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови з функціональним використанням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Категорія, до якої відноситься зазначена земельна ділянка, не відповідає цільовому призначенню, визначеному у містобудівній документації. Проектом планування та забудови Березанського району, затвердженого розпорядженням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1985 року № 91-р, показники якого було розроблено на термін до 2005 року, вся територія зони відпочину "Коблеве" визначена в цілому як зона рекреації та конкретне функціональне призначення території, на якій знаходиться зазначена земельна ділянка, не визначено. Відповідно до Схеми планування території Коблівської сільської ради, затвердженої рішенням Коблівської сільської ради від 09 грудня 2010 року №20, спірна земельна ділянка знаходилася в загальній зоні рекреаційних комплексів зони відпочинку Коблево. Станом на 26 грудня 2012 року, 17 жовтня 2014 року, 16 грудня 2014 року, відповідно до вимог ЗК України, ВК України, чинних на той час, зазначена земельна ділянки знаходилася в межах прибережної захисної смуги Чорного моря. Відповідно до чинного генерального плану с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року №28, та плану зонування території с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 14 липня 2015 року №17, спірна земельна ділянка відповідно до основного креслення генерального плану с. Коблеве знаходиться в межах села, за межами прибережної захисної смуги, на території рекреаційних закладів, а відповідно до плану зонування - в зоні установ відпочинку та туризму КВТ-1, яка призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, центрів обслуговування туристів, парків, до зони входять рекреаційні території, на яких, згідно з містобудівною документацією, розміщуються об`єкти туристичної інфраструктури. Цільове призначення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови не відповідає цільовому призначенню, визначеному у містобудівній документації (т.1, а.с.63-64).

Згідно з повідомлення Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської ОДА від 26 червня 2023 року №892-01-21, надана у власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 відповідно до відкритих даних земельного кадастру України відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та зазначена з цільовим призначенням (В.03.08) для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Проектом планування та забудови Березанського району, затвердженим розпорядженням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1985 року № 91-р, показники якого було розроблено на термін до 2005 року, вся територія зони відпочину "Коблеве" визначена в цілому як зона рекреації, але конкретне функціональне призначення території, на якій знаходиться зазначена земельна ділянка, не визначено. Відповідно до Схеми планування території Коблівської сільської ради, затвердженої рішенням Коблівської сільської ради від 09 грудня 2010 року №20 (яка була чинною станом на 2012 рік) спірна земельна ділянка знаходилась в загальній зоні рекреаційних комплексів зони відпочинку Коблево. У цій зоні не передбачалося земель для індивідуального садівництва. Відповідно до чинних на сьогодні генерального плану с.Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28 , та плану зонування території с.Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 14 липня 2015 року №17 спірна земельна ділянка відповідно до основного креслення Генерального плану та креслення плану зонування с.Коблеве знаходиться на території рекреаційних закладів, а відповідно до плану зонування - зоні відпочинку та туризму КВТ-1. З відкритих даних земельного кадастру України вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на пропект Курортний, який відноситься до зони ТР-2 (т.1, а.с.66).

Миколаївська районна військова адміністрація листом від 21 серпня 2023 року повідомила Миколаївську місцеву прокуратуру №1 про те, що Миколаївській РВА не було відомо про факт відчуження спірної земельної ділянки, та просила вжити заходів прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах (т.1, а.с.69).

Норми права, які застосував суд

Щодо належності земельної ділянки до земель державного лісового фонду

Згідно зі ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Вказана норма закону узгоджується з положеннями ст.5 Лісового кодексу України, відповідно до якої до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до положень ст.56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За приписами ч.4 ст.84 ЗК України до земель, які не можуть передаватись із державної у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст.56 ЗК України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі селянських, фермерських та інших господарств.

Інших випадків перебування земель лісогосподарського призначення у приватній власності законом не передбачено.

Відповідно до ч.1 ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним або комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких утворено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, можливість передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності для ведення садівництва або для будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування земельним і лісовим законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у власність земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після припинення права користування нею в порядку, визначеному законодавством.

Згідно зі ст.141 ЗК України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 149 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття зазначеного вище рішення) передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з частиною 3 цієї статті сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст.150 цього Кодексу.

За змістом ст.ст.122, 149 ЗК України, Коблівська сільська рада наділена повноваженнями на розпорядження виключно землями комунальної власності.

Частиною 9 ст.149 ЗК України (у редакції чинній, на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавцем визначено, що розпорядження землями державної власності, у тому числі вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, на час виникнення спірних правовідносин, належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

За положеннями ч.1 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст.20 ЗК України установлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч.8 ст.118 та ч.3 ст.20 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.186-1ЗК України установлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає погодженню з органом лісового господарства.

Разом з тим, як вбачається з досліджених судом інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) від 11 липня 2023 року №490, інформації Південного лісового офісу ДСГП "Ліси України" від 01 травня 2024 року №68/24-2024, інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2023 №19671/0/2-23 та інформації Миколаївської районної військової адміністрації від 21 серпня 2023 року №2364/02-19-23, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 повністю накладається на квартал 36, виділ 12 Березанського лісництва, урочище "Коблево" філії Миколаївського лісового господарства, яке є правонаступником ДП "Очаківське ЛМГ", перебуває в постійному користуванні філії Миколаївського лісового господарства Березанське лісництво на підставі державного акту 1964 року, рішень про її вилучення з постійного користування підприємства чи припинення права її постійного користування уповноваженими особами не приймалися, добровільної відмови від неї не надавалася.

Документи, які б підтверджували погодження змін цільового призначення земельної ділянки, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення вказаної ділянки із земель державного лісового фонду України в комунальну власність, відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, судом встановлено, що рішення від 26 грудня 2012 року №10, яким право постійного користування ДП "Очаківське ЛМГ" земельною ділянкою державного лісового фонду було фактично припинено, а саму земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва, Коблівською сільською радою було прийнято всупереч вказаним вимогам законодавства з перевищенням наданих її законом повноважень.

У подальшому рішенням Коблівської сільської ради від 17 жовтня 2014 року №23 цільове призначення вказаної земельної ділянки було змінено на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

На підставі ч.2 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

На підставі ч.1 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Отже, Коблівською сільською радою прийнято рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки державної власності державного лісового фонду поза межами своїх повноважень всупереч ч.1 ст.20 ЗК України, ст.57 ЛК України.

Щодо посилань прокурора про порушення водоохоронного законодавства

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірного розпорядження був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене ст.88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Отже, за змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимог Земельного кодексу України є неможливим

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 на момент надання входила в межі прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому відповідно до вимог земельного та водного законодавства не могла бути передана у приватну власність.

Щодо дотримання вимог містобудівної документації, будівельних норм і правил

Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

На час надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність чинною містобудівною документацією був Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, підрозділом 4 розділу V якого установлено, що в 3-х кілометровій зоні Чорноморського узбережжя будівництво промислових об`єктів, які не пов`язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво заборонене.

Аналогічна заборона встановлена пунктом 10.17 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Будівельні норми відповідно до ст.1 Закону України "Про будівельні норми" є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Отже, ведення садівництва на спірній земельній ділянці суперечить містобудівній документації, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Щодо посилань прокурора на порушення правил благоустрою

У позовній заяві прокурор посилався на порушення відповідачем Коблівською сільською радою при відведенні ОСОБА_1 земельної ділянки Закону України "Про благоустрій населених пунктів", оскільки спірна земельна ділянка фактично накладається на АДРЕСА_1.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.

До об`єктів благоустрою населених пунктів, згідно із п.1 ч.1 ст.13 цього ж Закону, відносяться території загального користування, до яких, окрім іншого, належать вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Частиною 1 ст.83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю; до вказаних земель відносяться землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо), які не можуть передаватися у приватну власність.

На підтвердження порушення вказаних норм прокурор посилався на інформацію Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської ОДА від 26 червня 2023 року, яка фактично є описом відкритих даних Державного земельного кадастру України, розруківку (прінт-скрін) відповідної вкладки даних ДЗК України та акт обстеження спірної земельної ділянки, складеного Коблівською сільською радою 14 червня 2024 року.

Разом із тим, акт обстеження від 14 червня 2024 року не може вважатися належним доказом, оскільки не містить відомостей про час та місце фотографування і прив"язку координат до конкретної земельної ділянки, її адресу, не зазначено технічний засіб вимірювань.

Відповідно до ст 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

За Земельним кодексом України, місце розташування земельної ділянки визначається за землевпорядною та містобудівною документацією, тобто на підставі документів, виготовлення та зміст яких регулюється відповідними нормативними актами.

Надані прокурором розруківки (прінт-скріни ) відкритих даних земельного кадастру України (т.2, а.с.125) є нечіткими, не містять вимірів та координат земельних ділянок і вуличної мережі і не дозволяють суду з достатньою повнотою визначити накладення спірної земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2022 року у справі №619/2766/19, викладено висновок, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутність такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновки експерта у земельно-технічній експертизі. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2024 у справі №686/27476/21.

Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №515/1315/18.

Клопотань про проведення земельно-технічної експертизи з цього питання прокурор не заявляв, висновків такої експертизи суду не надав, а тому посилання прокурора на накладення спірної земельної ділянки на АДРЕСА_2 не є доведеним.

Щодо застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави

Згідно з положеннями ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 391 ЦК України визначено, що, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

На підставі статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно переданої у приватну власність із зміною цільового призначення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

На підставі ч. 3 ст.122 ЗК України (у редакції, що діє на час ухвалення рішення) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Враховуючи зазначене, спірна земельна ділянка має бути повернута належному власнику Миколаївській районній державній адміністрації.

Щодо правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном

Європейський суд з прав людини («Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрком проти України» від 07.07.2011, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є таких захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Законність як критерій втручання у право власності особи означає, що таке втручання повинно здійснюватися в межах та на підставі закону, у відповідності з принципом верховенства права, що включає свободу від свавілля. Законність втручання вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному законодавстві, але щоб таке законодавство відповідало вимогам якості, необхідними елементами якоі є: а) доступність; б) передбачуваність; в) достатнє чітке встановлення дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення.

Поняття «суспільний інтерес» в обов`язковому порядку має тлумачитися широко, тим самим надаючи державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначає, що поняття «суспільний інтерес» обов`язково підлягає розширювальному тлумаченню. А отже, широкі межі розсуду, які надаються законодавцям для здійснення соціальної та економічної політики, і ґрунтуються на розумних міркуваннях, Суд вважає природним.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «Пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

У цій справі суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у п.117 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц зазначила, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Як встановлено судом, набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку є неможливим в силу закону та порушує право власності держави.

Відповідач ОСОБА_1 мав доступ до законодавства України та у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка на момент її відчуження перебувала у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність. Крім того, з відкритих джерел, зокрема, Державного земельного кадастру, рішень Коблівської сільської ради, актів законодавства відповідач ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність та за необхідності скориставшись допомогою спеціаліста, мав можливість з`ясувати наявність існуючих на вказаний час обмежень щодо використання земельної ділянки, у тому числі встановлених містобудівною та землевпорядною документацією, а також правомірність набуття права власності, у зв`язку з чим суд погоджується з посиланнями прокурора на відсутність підстав вважати відповідача ОСОБА_1 добросовісним набувачем.

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного та державного лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, відновлення правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки, забезпечення охорони лісів та водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити їх природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, завдати інших екологічних проблем.

Тому повернення спірної земельної ділянки у власність держави не порушуватиме принцип пропорційності втручання в її право власності.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу у разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд зазначає, що витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 відповідає критерію законності, оскільки воно здійснюється на підставі норм ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог Земельного, Лісового та Водного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її витребування шляхом приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення (демонтажу) огорожі, яка складається з металевих решіток та дерев`яних стовпців.

На підтвердження вказаних вимог прокурор надав акт обстеження Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 14 червня 2024 року, у якому зазначено, що при виході на місцевість шляхом візуального огляду земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424 встановлена, що вона огороджена парканом та будь-які споруди на ній відсутні (т.1, а.с.60).

Примітка до вказаного акта визначає, що викладена у ньому інформація є довідковою та не може використовуватися як дані для офіційних дій щодо земельної ділянки, так як у сільській раді відсутні технічні можливості на проведення кадастрової зйомки, що унеможливлює визначити точне розташування земельної ділянки.

Суд зважає, що зазначений акт не містить відомостей про адресу та розміщення земельної ділянки, її координати, засоби вимірювання та фіксування інформації, а також спосіб ідентифікації земельної ділянки за кадастровим номером, що викликає обгрунтовані сумніви у достовірності викладеної у цьому акті інформації.

Інших належних та допустимих доказів наявності на земельній ділянці огорожі прокурором не надано, а тому зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Так як провадження у частині вимог керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до Коблівської сільської ради та ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсними та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку і свідоцтва про право власності на земельну ділянку закрито, але прокурором за закритими позовними вимогами клопотання про повернення судового збору не заявлено, відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за задоволеною позовною вимогою майнового характеру та за подання заяви про забезпечення позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", в електронній формі, у сумі 2244,40 грн. + 1211,20 грн. = 3633,60 грн..

Суд роз`яснює, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500) земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0424, розташовану по АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 485726448209.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 3633,60 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя