Рішення № 139176575, 24.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1194/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1194/26

за позовом: Комунального підприємства,,Адміністративно-технічне управління (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 6/7, код ЄДРПОУ 13804591)

до відповідача: Фізичної особи Шаталової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про стягнення 15 888 грн,

обставини справи:

30.03.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Комунального підприємства (далі КП),,Адміністративно-технічне управління, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 15 888,00 грн витрат, пов`язаних з проведеним демонтажем та зберіганням демонтованих конструкцій.

Обґрунтовуючи позовну заяву КП,,Адміністративно-технічне управління посилається на те, що внаслідок самовільного встановлення відповідачем, статус ФОП якої нині припинено, малих архітектурних форм (вивісок) позивач направляв вимогу з терміном добровільного демонтажу, проте у зв`язку з її ігноруванням позивачем здійснено примусовий демонтаж рекламних конструкцій з подальшим зберіганням.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2026: позовну заяву залишено без руху.

07.04.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.04.2026: прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/1194/26; постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст. 240 ГПК України.

установив:

Шаталова Ольга Володимирівна встановила малі архітектурні форми (вивіски) без погодженого паспорта уповноваженим органом про відповідність, без виданого дозволу на розміщення за адресою АДРЕСА_2 , чим порушено вимоги "Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м.Львові", затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1025 від 11.11.2016.

З метою усунення цих порушень, департаментом містобудування скеровано вимогу: №23/Р-11-3414 від 16.09.2021, та зазначено терміни добровільного демонтажу.

У зв`язку з невиконанням вищезазначених вимог, Департамент економічного розвитку видано наказ №192 від 05.10.2021, де вказано про примусовий демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій КП «Адміністративно-технічне управління».

Згідно з п.8.3. «Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади» затверджених рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 «примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами Оператора (КП «Адміністративно-технічне управління») або на його замовлення підрядною організацією.

Демонтаж рекламних конструкцій проведено підрядником ФОП Флисом Т.І. згідно укладеного договору №18/05/21 від 18.05.2021

За результатами проведених демонтажів складено акт від 07.10.2021 №11.

Накладною від 07.10.2021 №75 демонтовані конструкції передано на склад комірнику КП «Адміністративно-технічне управління». Оплата послуг підтверджено долученим актом та розрахунком наданих послуг №0710 від 07.10.2021 та платіжною інструкцією №2839 від 13.10.2021.

Загальна сума заборгованості, яку Шаталова Ольга Володимирівна зобов`язана відшкодувати КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем та зберіганням демонтованих конструкцій складає 15 888 грн.

Оскільки відповідачка не сплачує заборгованість, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідачка своїм правом на судовий захист не скористалась, відзив на позовну заяву до суду не надала, явку представника не забезпечила.

Ухвала суду від 20.04.2026, направлена на адресу відповідачки, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.05.2026 повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідачка не зверталась до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023 у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Суд зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань Шаталова Ольга з 28.03.2024 припинила свою підприємницьку діяльність.

За приписами ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідачки із втратою її статусу як ФОП не припинились.

Відповідно до пункту 1.1. статуту позивача, Комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління", яке до перейменування мало назву Комунальне підприємство «Інспекція благоустрою та екології м.Львова» створене шляхом реорганізації КП «Інспекція благоустрою та екології м.Львова» ухвалою Львівської міської ради від 24.12.1998р. №101 та підпорядковане Департаменту містобудування Львівської міської ради, що є представником власника територіальної громади м.Львова і є органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Пунктами 2.1.2. та 2.1.3. статуту передбачено, що підприємство створене з метою:

- покращення благоустрою м.Львова шляхом здійснення нагляду за дотриманням юридичними, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів»;

- поповнення міського бюджету за рахунок справляння плати за використання юридичними, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, міської впорядкованої території.

Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.2.2.1. та п.2.2.7. статуту є:

- виконання операторських функцій при справлянні департаментом економічного розвитку Львівської міської ради плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами;

- надання послуг зберігання майна третіх осіб на платній основі.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з частиною 3 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Частинами 1 та 2 cтатті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про рекламу» передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1.7. Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м.Львові, що затверджений рішенням Львівської міської ради №1025 від 11.11.2016р. (чинного на дату спірних правовідносин), паспорт малої архітектурної форми (вивіски) проектна документація, яка є підставою для встановлення малої архітектурної форми (вивіски). Паспорт малої архітектурної форми (вивіски) виготовляє власник (користувач) вивіски у разі відсутності на дану будівлю паспорта комплексного розміщення малих архітектурних форм. Узгоджений паспорт розміщення малих архітектурних форм (вивісок) підлягає внесенню у реєстр погоджених проектів малих архітектурних форм (вивісок), ведення якого забезпечує комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління.

Відповідно до пункту 1.7. Порядку, самовільно встановлена мала архітектурна форма (вивіска) елемент декоративного оздоблення фасаду будинку, якій розміщується з порушенням вимог діючого Порядку.

Пунктом 1.7. Порядку також передбачено, що демонтаж комплекс дій, які передбачають відокремлення малої архітектурної форми (вивіски) разом з її основою від місця її розміщення та транспортування у місце її подальшого зберігання.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. вказаного Порядку, моніторинг розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м.Львові здійснює комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління". Контроль за дотриманням цього Порядку здійснює уповноважений орган на базі моніторингової системи комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління".

Відповідно до пункту 5.3. Порядку, відповідальність за розміщення малої архітектурної форми (вивіски) (міцність, стійкість, безпеку, відповідність погодженому паспорту, цілісність фасаду будівлі після монтажу/демонтажу малої архітектурної форми (вивіски) несе власник або уповноважена власником особа.

Пунктом 6.1.1. Порядку передбачено, що демонтажу підлягають самовільно встановлені малі архітектурні форми (вивіски).

Згідно з пунктом 6.2. Порядку, власникам самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок) (підпункт 6.1.1) скеровуються вимоги уповноваженого органу (департаменту містобудування) про усунення допущеного порушення. Власникам малих архітектурних форми (вивісок), вказаних у підпункті 6.1.4, вимоги не надсилаються.

Відповідно до пункту 6.6. Порядку, примусовий демонтаж малих архітектурних форм (вивісок) організовує комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" за наказом уповноваженого виконавчого органу Львівської міської ради, проект якого готує орган, який здійснює нагляд за станом малої архітектурної форми (вивіски) (комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління"). Під час проведення демонтажу можуть бути присутні власник або користувач малої архітектурної форми (вивіски), представники державних органів, міських служб та інших організацій.

Пунктами 6.10. та 6.11. Порядку передбачено, що демонтовані малі архітектурні форми (вивіски) зберігаються на складі комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління". Компенсація витрат комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", пов`язаних з примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням малої архітектурної форми (вивіски), покладається на власника (користувача) демонтованої малої архітектурної форми (вивіски).

Відповідно до пункту 49 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ від 29.12.2003р. №2067, демонтаж вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих Правил, здійснюється у разі:

- припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичної особи - підприємця;

- невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні, та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам;

- порушення благоустрою території.

Розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців, якими вони були встановлені.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачу було скеровано вимогу Департаменту містобудування Львівської міської ради від №23/Р-11-3414 від 16.09.2021, якою їй було запропоновано добровільно усунути допущене порушення у зазначений у вимозі термін. Проте, відповідач вимог про демонтаж не виконала.

Відповідно до пункту 13.4. Правил, витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники: 13.4.1. За демонтаж та транспортування спеціальної конструкції у розмірі фактичних витрат. 13.4.2. За зберігання спеціальної конструкції у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, вартість демонтажу становить 415 грн, зберігання 2 конструкцій 12 410 (365 днів х 17,00 грн х 2 конструкції = 12 410 грн).

Тобто загальна вартість демонтажу та зберігання становить 13 240 грн без ПДВ, 15 888 грн з ПДВ.

Доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять.

За таких обставин, обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за демонтаж та зберігання демонтованих конструкцій у розмірі 15 888 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовну заяву Комунального підприємства,,Адміністративно-технічне управління задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи Шаталової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства,,Адміністративно-технічне управління (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 6/7, код ЄДРПОУ 13804591) витрати пов`язані з проведеним демонтажем та зберіганням демонтованих конструкцій у розмірі 15 888,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24 серпня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко