Рішення № 139176407, 12.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 Справа № 914/14/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі

позивача: Львівської міської ради

до відповідача: Фермерського господарства «Атлант»

про: розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

представники:

прокурор: Германович Ю.А.,

позивача: Ковела М.В.,

відповідача: Білинський - Гроздь Ю.М.,

ВСТАНОВИВ

01.01.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Фермерського господарства «Атлант» про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

06.01.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.02.2026р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників учасників справи у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

19.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про повернення позовної заяви на підставі ч.5 ст.174 ГПК України (вх.№1679/26).

Відповідач вважає, що, звернувшись до суду, прокурор фактично замінив Львівську міську раду, яка може захищати інтереси територіальної громади, однак вправі робити це у спосіб, в порядку та в межах власних дискреційних повноважень. А позов прокурора поданий з прямим порушенням приписів ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за відсутності визначених законом підстав для звернення до суду.

22.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№2020/26).

26.01.2026р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив на позов (вх.№2412/26).

29.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№2786/26).

04.03.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№6198/26).

04.03.2026р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи.

25.03.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№8503/26).

25.03.2026р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи.

04.02.2026р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про повернення позовної заяви на підставі ч.5 ст.174 ГПК України.

В даному випадку, суд виходив з того, що при відкритті провадження у справі суд встановив наявність підстав для представництва інтересів держави Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в особі позивача: Львівської міської ради в зв`язку із нездійсненням захисту інтересів держави останнім, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.

У урахуванням викладеного, в задоволенні клопотання відповідача про повернення позовної заяви прокурору, яке викладене в його заяві від 19.01.2026р. (вх.№1679/26), слід відмовити.

У підготовчому засіданні 22.04.2026р., суд постановив протокольну ухвалу, відповідно до якої ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд спору по суті на 20.05.2026р.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, порушуючи умови договору оренди землі від 28.02.2027р., змінив вид земельних угідь з сіножаті на ріллю, без додержання встановленого чинним законодавством порядку його зміни, що є підставою для дострокового розірвання укладеного з відповідачем договору та повернення спірної земельної ділянки орендодавцю.

Позивач повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, ним не заперечуються факти наявності та характеру орендних відносин, цільового призначення земельної ділянки та факту незаконного її використання, проте зазначається про безпідставність проведення обстеження земельної ділянки органом місцевого самоврядування, неповідомлення про це орендаря, невжиття заходів до складання адмінпротоколу та подання позову до суду, також вказується, що матеріалами справи не доведено, що саме фермерським господарством здійснено незаконне використання земельної ділянки.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:

Галицькою окружною прокуратурою міста Львова вивчено законність користування на праві оренди Фермерським господарством «Атлант» (ФГ «Атлант», Відповідач) земельною ділянкою з кадастровим номером 4622782500:01:013:0002, площею 15,0001 га., яка розташована на території Львівської ОТГ, Львівської області.

Встановлено, що рішенням №15 від 29 вересня 2006 року Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів по передачі земельної ділянки, площею 15.00 га в урочищі «Промірок» в оренду в с. Гряда Жовківського району Львівської області, ФГ «Атлант» для випасання худоби» (далі - Рішення) вирішено надати дозвіл ФГ «Атлант» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів по передачі земельної ділянки, площею 15,00 га в урочищі «Промірок» в оренду в с.Гряда для випасання худоби (п. 1 Рішення). Вирішено передати у користування на умовах оренди земельну ділянку, площею 15,00 га для випасання худоби в урочищі «Промірок» ФГ «Атлант» терміном на 25 років і укласти із Грядівською сільською радою договір оренди землі (п. 2 Рішення).

Згідно вищезазначеного рішення, між Грядівською сільською радою Жовківського району Львівської області та Відповідачем 28.02.2007р. укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Жовківському ДП Жовківський районний Центр ДЗК 06.04.2007 за №04:07:455:00021 (далі-Договір).

За умовами п.1 Договору «Предмет договору», Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кормові угіддя пасовище, яка знаходиться в урочищі «Промірок».

Згідно п.2 Договору «Об`єкт оренди», в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 15,0 га, у тому числі, сіножатів пасовище.

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, станом на дату укладення договору, становить 33280,95 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

У п. 8 Договору вказано, що такий укладено на строк 25 років.

Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 499,22 грн в рік (п. 9 Договору).

Пунктом 15 Договору «Умови використання земельної ділянки» передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для сіножаті пасовище.

Також, передбачено право Орендодавця вимагати від Орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; своєчасного внесення орендної плати (п. 28 Договору).

Також, відповідно до умов Договору, на Орендаря покладено обов`язок, зокрема: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (п.31).

Згідно п. 38 Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також із інших підстав, визначених законом.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4608307152018 від 14.12.2018р., спірна земельна ділянка зареєстрована 28.12.2012р. та присвоєно кадастровий номер 4622782500:01:013:0002. Згідно відомостей про земельну ділянку, вона відноситься до категорії - Землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 01.08 Для сінокосіння та випасання худоби, вид використання Для випасання худоби. Форма власності Державна.

В подальшому, внаслідок проведення реформи децентралізації 2021 року, вказана земельна ділянка перейшла до комунальної власності Львівської ОТГ.

Так, 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 28.04.2021р. за № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад.

У відповідності до положень пункту «а» частини другої статті 83 Земельного Кодексу України, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім чітко визначеного переліку земель, під які дана земельна ділянка, що є предметом спору, не підпадає.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності, на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Згідно ст.8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Відповідно до розпорядження КМУ №718-р від 12.06.2020р. «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/718-2020-%D1%80#Text) до складу Львівської міської територіальної громади увійшла Грядівська територіальна громада.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради №1576 від 04.11.2021р., Львівська міська рада вирішила зареєструвати право комунальної власності на об`єкти нерухомого майна територіальної громади Грядівської селищної ради Жовківського району Львівської області, що увійшла до складу Львівської міської територіальної громади згідно із додатком, серед яких є земельна ділянка, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Львівською міською радою код ЄДРПОУ 04055896, номер запису про речове право: 46007278 від 06.12.2021р.

Згідно даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права, державним реєстратором внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право оренди спірної земельної ділянки, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002 за Фермерським господарством «Атлант» код ЄДРПОУ 20819819 (номер запису про інше речове право: 46590636, дата реєстрації 07.02.2022р.). Підставою реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) став договір оренди землі б/н від 28.02.2007р., строк дії 25 років, дата закінчення дії 28.02.2032р.

Відтак, 06.12.2021р. Львівською міською радою (Орендодавець, Позивач) набуто право власності на спірну земельну ділянку та до останньої перейшли права та обов`язки орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі.

Ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021р. (із змінами) затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради. Згідно даного Положення, до повноважень управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту природних ресурсів та будівництва належить здійснення обстеження земельних ділянок комунальної власності Львівської міської територіальної громади щодо дотримання земельного законодавства України. Таким чином, Львівська міська рада, як власник земель має право здійснювати самоврядний контроль за порядком використання земель комунальної власності в т.ч. щодо їх цільового використання.

Так, Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель на підставі наказу №102 від 25.09.2025р. здійснено обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002, що знаходиться в оренді Відповідача.

За результатами обстеження на місцевості, встановлено факт розорення земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:013:0002. На всій земельній ділянці зафіксовано посіви культури сої, про що 29.09.2025р. складено акт обстеження №170 заступником начальника управління-начальника державного контролю за використання та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради Бермесом С.О., головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради Сенчишаком П.І., головним спеціалістом відділу землеустрою міської агломерації управління земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад ЛМР Березою О.В., головним спеціалістом сектору «Офіс Львівської громади у с. Гряда, с. Воля-Гомулецька» Штаюрою Н.Р.

В ході обстеження проводилась фотозйомка та на знімках чітко видно, що на земельній ділянці, цільове призначення якої для сінокосіння та випасання худоби, росте культура соя.

За наслідками розгляду повідомлення за даним фактом, прокурором внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023142040000106, оскільки окрім даної земельної ділянки встановлено факт розорення інших земель, які можуть відноситись до особливо цінних.

Згідно протоколу огляду місцевості від 23.12.2025р., проведеного із залученням спеціалістів, встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002, була розорана та на ній залишились рештки насіння сої після збору урожаю.

Як зазначено прокурором, в межах даного кримінального провадження, в якості свідка, допитано спеціаліста у даній галузі доцента кафедри технологій у рослинництві Львівського національного університету природокористування Панасюк Р.М., яка на підставі наданих матеріалів та шляхом огляду рештків посівів, що залишились на земельній ділянці, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002, підтвердила, що вказані землі розорювались та на них вирощувалась саме сільськогосподарська культура соя. По зовнішнім ознакам даних рослин встановлено, що рослини сої посіяні і в подальшому зібрані саме в 2025 році, скільки соя це однорічна зернобобова культура.

Таким чином, за твердженням прокурора, всупереч вимог чинного законодавства та умов спірного Договору, Відповідач використовує орендовану земельну ділянку для сільськогосподарського призначення, як ріллю, а не як сіножать, при цьому, Позивач жодних заходів реагування не вживає.

У зв`язку з тим, на переконання прокурора, те, що згідно Договору вказана земельна ділянка, площею 15,0000 га, передана в оренду для пасовища (сіножать), впродовж 2024-2025 року використовувалася, як рілля для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, є порушенням умов Договору, ст. 35 Закону України «Про охорону земель», що відповідно до п. 11.3 Договору, ст. 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 141, 143 Земельного Кодексу України, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є підставою для припинення Договору, шляхом його розірвання за рішенням суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Львівської міської ради, у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. «а» ч. 1 статті 12 ЗК України, до повноважень місцевих рад належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною ст. 122 ЗК України, визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виходячи з приписів ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону, як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради.

Як встановив суд, спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді в особі Львівської міської ради.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати розірвання спірного договору оренди, є саме Львівська міська рада.

На запит окружної прокуратури, Львівська міська рада повідомила, що з позовом про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки не зверталася та звертатися не буде (лист №2403-вих-183950 від 19.12.2025р.).

Відтак, позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави (територіальної громади).

Необхідно зазначити, що спірна земельна ділянка перейшла до комунальної власності Львівської міської ради ще 06.12.2021р. і з того часу по 2025 рік, уповноваженим органом не вживались заходи щодо обстеження даних земель щодо можливого нецільового використання. І лише поточного року таке обстеження проведено і після виявлення правопорушення належних заходів щодо їх усунення не вжито.

Позивач, будучи обізнаним про порушення умов Договору Відповідачем про нецільове використання земельної ділянки, що стверджується актом обстеження земельної ділянки, складеним Львівською міською радою, не вжив заходів для відновлення порушених прав. Позивачу було надано можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (зокрема, шляхом вчинення дій до виправлення ситуації, а саме подання позову), маючи самоврядні повноваження до припинення порушень вимог земельного законодавства, однак Позивачем не вжито заходів реагування щодо припинення речового права на земельну ділянку у судовому порядку та її повернення.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Львівську міську раду позивачем, оскільки вона є компетентним органом, втім не звернулась до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави (територіальної громади).

У порядку ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор повідомив позивача про звернення до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Львівської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави (територіальної громади) та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі», визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 24 Закону України «Про оренду землі», зокрема, установлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.

За приписами статті 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Також, відповідно до умов Договору, на Орендаря покладено обов`язок, зокрема: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (п.31).

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно п. 38 Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також із інших підстав визначених законом.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «ґ» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Пунктом «а» частини першої статті 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку в разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно з ч. 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі № 289/718/18).

Отже, дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому, окремою підставою для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди, є використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Як встановив суд, відповідно до договору оренди землі від 28.02.2027р., в оренді у відповідача перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення (цільове призначення 01.08 для сінокосіння та випасання худоби) з кадастровим номером 4622782500:01:013:0002, площею 15,0 га, у тому числі сіножатей.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України, за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

У частині 3 статті 19 ЗК України зазначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За приписами ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а)сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б)несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації, тощо).

Тобто, Земельний кодекс України передбачає поділ земель сільськогосподарського призначення за видами угідь, зокрема, на ріллю та сіножатті.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 20 ЗК України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Частиною 5 статті 20 ЗК України встановлено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання.

Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012р. затверджений Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі Порядок №1051), додатком №58 до якого є Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування

Згідно з Додатком №58 до Порядку №1051, об`єктами класифікації у Класифікаторі є земельні ділянки з певним видом їх цільового призначення в межах відповідних категорій земель та функціональних зон територій.

Вид цільового призначення земельної ділянки - визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.

Під час встановлення цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення в межах відповідних функціональних зон територій.

Відповідно до Додатку №4 до Порядку №1051, сіножатті (код групи 002, підгрупи 01) включають сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння (ГОСТ 26640-85), до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю, площею до 20 відсотків ділянки; рілля (код групи 001, підгрупи 00, 01)) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці.

Отже, сіножатті, на відміну від ріллі, не підлягають систематичному обробітку ґрунту та вирощуванню на них сільськогосподарських культур, а використовуються виключно для сінокосіння.

У статті 35 Закону України «Про охорону земель» наведено вимоги до власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, за змістом якої вказані особи зобов`язані, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Статтею 37 Закону України «Про охорону земель» визначені основні вимоги до охорони родючості ґрунтів.

Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про охорону земель»).

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється (ч. 2 ст. 37 Закону України «Про охорону земель»).

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону земель», зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється.

Отже, аналіз ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону земель» дає підстави для висновку, що зміна цільового призначення сіножатей, пасовищ у межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, переданих в оренду, на інші угіддя забороняється.

За результатами обстеження на місцевості встановлено факт розорення земельної ділянки з кадастровим номером 4622782500:01:013:0002. На всій земельній ділянці зафіксовано посіви культури сої, про що 29.09.2025р. складено акт обстеження №170 заступником начальника управління-начальника державного контролю за використання та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради Бермесом С.О., головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради Сенчишаком П.І., головним спеціалістом відділу землеустрою міської агломерації управління земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад ЛМР Березою О.В., головним спеціалістом сектору «Офіс Львівської громади у с. Гряда, с. Воля-Гомулецька» Штаюрою Н.Р.

В ході обстеження проводилась фотозйомка та на знімках чітко видно, що на земельній ділянці цільове призначення якої для сінокосіння та випасання худоби, росте культура соя.

Водночас, відповідач вважає, що надані прокурором докази, а саме акт обстеження не є належним доказом, який підтверджує зміну саме ФГ «Атлант» цільового призначення спірної земельної ділянки, зокрема, зміну угідь із сіножатей на ріллю.

З огляду на матеріали фотофіксації, спірну земельну ділянку було розорано та вона вирізняється відсутністю власне верхніх трав, що унеможливлює проведення сінокосу і заготівлі кормової бази для свійської худоби.

Відтак, відрізнити земельну ділянку з щільним трав`янистим покривом, на якій здійснюється випасання худоби, з наявністю багаторічних верхніх трав, що підлягають покосу та земельну ділянку, яку розорали та на якій провели посів с/г культур можливо в результаті візуального огляду останньої.

Враховуючи вище встановлене, суд вважає, що надані прокурором докази підтверджують факт розорення площі сіножатей та вирощування на ній сільськогосподарської культури сої, натомість відповідач не довів жодними належними та допустимими доказами протилежного.

Поряд із цим, Відповідачем не наведено жодного аргументу чи доказу, у зв`язку із чим, Відповідач не знав чи не міг дізнатись про те, що орендовану ним земельну ділянку, на думку Відповідача, незаконно обробляють невідомі особи.

На адресу Львівської міської ради не надходило звернень від ФГ «Атлант», в якому орендар інформував би Львівську міську раду, як власника орендованої ним земельної ділянки, про те, що внаслідок недобросовісних дій невідомих осіб вчинено таке захоплення та нецільове використання.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач розорав площі сіножатей і, всупереч встановленій законодавцем забороні, фактично змінив вид угідь із сіножатей на ріллю для вирощування сої.

Відповідно до Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (Додаток 4 до Порядку №1051), до ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Таким чином, вказана норма пов`язує можливість розорення сіножатей та пасовищ з метою їх докорінного поліпшення, але з умовою використання їх під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби.

Проте, за обставинами справи, на спірній земельній ділянці встановлено засівання відповідачем сільськогосподарської культури сої, а не трав`яних кормових культур, які використовуються для вигодовування сільськогосподарських тварин, заготівлі силосу, сіна.

Розорювання та посів сільськогосподарської культури на сіножатях свідчить саме про зміну відповідачем такого виду угідь на ріллю та про використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не відповідно до того виду використання, за яким ця земельна ділянка була передана йому власником. Тобто, відповідач фактично використовує земельну ділянку без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що діяльність відповідача щодо розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме таких угідь, як пасовища, є такою, що порушує встановлені законодавством та Договором вимоги використання спірної земельної ділянки та про наявність підстав для розірвання спірного договору оренди землі.

Щодо вимоги про повернення спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

З викладеного слідує, що розірвання договору має своїм правовим наслідком припинення дії цього договору, а відтак після припинення договору оренди землі у орендаря відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» виникає зобов`язання повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

При цьому, суд зазначає, що повернення орендодавцеві земельної ділянки є наслідком припинення договору оренди землі та може розглядатися як самостійна вимога.

Оскільки спірний договір оренди землі підлягає розірванню, суд доходить висновку, що відповідач не має правомірних підстав для користування спірною земельною ділянкою, а відтак, повинен її повернути.

Отже, позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку підлягає задоволенню.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена прокурором сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №3607 від 23.12.2025р. на суму 4 844,80 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Розірвати договір оренди землі б/н від 28.02.2007, який зареєстровано у Жовківському ДП Жовківський районний Центр ДЗК 06.04.2007 за №04:07:455:00021, щодо оренди земельної ділянки площею 15,0001 га, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1781216446227, номер запису про інше речове право:46590636, індексний номер рішення: 63329405 від 09.02.2022), укладений між Грядівською сільською радою Львівській області (правонаступник Львівська міська рада (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код 04055896) та Фермерським господарством «Атлант» (місцезнаходження: Україна, 80364, Львівська обл., Жовківський р-н, село Великий Дорошів, (ХУТІР); ідентифікаційний код: 20819819).

3.Зобов`язати Фермерське господарство «Атлант» (місцезнаходження: Україна, 80364, Львівська обл., Жовківський р-н, село Великий Дорошів, (ХУТІР); ідентифікаційний код: 20819819) повернути власнику Львівській міській раді (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код 04055896) земельну ділянку, кадастровий номер 4622782500:01:013:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1781216446227), площею 15,0001 га.

4.Стягнути з Фермерського господарство «Атлант» (місцезнаходження: Україна, 80364, Львівська обл., Жовківський р-н, село Великий Дорошів, (ХУТІР); ідентифікаційний код: 20819819) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031; UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м.Києві) 4 844,80 грн судового збору.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.08.2026 р.

Суддя Король М.Р.