Рішення № 139164378, 22.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/19265/24

Провадження №2/752/571/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кокошка О.Б.,

за участю секретаря Потапенко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Самчук М. В. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», у якому просив: визнати недійсним договір кредиту від 20 серпня 2008 року № 10-29/8357, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 ; визнати фактичною валютою кредитування за цим договором гривню; застосувати наслідки недійсності правочину.

Позовні вимоги обґрунтовано такими обставинами.

11 серпня 2008 року між ОСОБА_1 (довіритель) та ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» (управитель) укладено договір № 92 про участь у Фонді фінансування будівництва типу «А», за умовами якого за довірителем закріплено об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , орієнтовна загальна проектна площа 102,05 кв. м, житлова - 63 кв. м). Згідно з пунктом 3.9 договору ФФБ довіритель передає у довірчу власність управителя грошові кошти в сумі 816 400,00 грн, що є орієнтовною ціною інвестування на день укладення договору. 12 серпня 2008 року між тими ж сторонами укладено договір уступки майнових прав на нерухомість № 87/92.

20 серпня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/8357, за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти в сумі 124 777,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та комісій, з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2027 року, на цілі фінансування будівництва (інвестування) житла відповідно до договору ФФБ № 92 та договору уступки майнових прав № 87/92. На забезпечення виконання зобов`язань того ж дня укладено іпотечний договір № 02-10/3501, за яким в іпотеку передано майнові права на зазначену квартиру.

Позивач зазначав, що пунктом 1.1 договору кредиту сторони погодили суму кредиту та його валюту - 124 777,00 доларів США, а пунктом 2.1 - порядок надання кредиту: шляхом перерахування кредитором кредитних коштів в іноземній валюті з позичкового рахунку № НОМЕР_1 з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора у гривні, зарахуванням на поточний рахунок позичальника та перерахуванням їх на поточний рахунок № НОМЕР_2 ТОВ ФК «СПМК-1».

Проте, як стверджував позивач, цей порядок банком дотримано не було, а кредит фактично надано в національній валюті. На обґрунтування цього доводу позивач посилався на те, що: за заявою на видачу готівки № 01/05 від 20 серпня 2008 року передбачалася видача 124 777,00 доларів США, що за курсом НБУ 4,8436 грн/дол. США становило 604 369,88 грн; згідно з квитанцією № ав/9447136 від 20 серпня 2008 року (форма 377-К) обмінну операцію проведено за курсом 4,55 грн/дол. США з результатом 567 735,35 грн; за меморіальним ордером № 01/05 від 20 серпня 2008 року з рахунку № НОМЕР_3 (рахунок для обліку кредиторської заборгованості за прийняті платежі) на рахунок № НОМЕР_2 ТОВ ФК «СПМК-1» перераховано 571 480,00 грн; поточний рахунок (балансовий рахунок НОМЕР_4 ) позичальнику на момент видачі кредиту не відкривався, а був відкритий лише 04 березня 2009 року на підставі договору банківського рахунку № 005/29-470.

Позивач також посилався на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 грудня 2018 року № 16189-16191/18-32, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «Підпис клієнта» квитанції № ав/9447136 від 20 серпня 2008 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з деяким наслідуванням його підпису, та на висновок експерта № 149 від 19 липня 2024 року за результатами судової фінансово-кредитної експертизи, за яким порядок надання кредитних коштів позичальнику відповідно до пункту 2.1 договору кредиту не підтверджується в повному обсязі та не відповідає умовам договору, а дотримання порядку відображення касових операцій з видачі готівки в іноземній валюті документально не підтверджується.

Крім того, позивач указував на розбіжність між сумою кредиту, обчисленою за курсом НБУ (604 369,88 грн), та сумою за обмінною операцією (567 735,35 грн), яка становить 36 634,53 грн, а також між сумою обмінної операції та сумою, перерахованою на рахунок ТОВ ФК «СПМК-1» (571 480,00 грн).

За твердженням позивача, наведене свідчить про введення його банком в оману щодо дійсної валюти кредиту та розміру фактично виданих коштів, а спірний договір укладений із порушенням закону та не відповідає внутрішній волі позичальника. Правовою підставою позову позивач визначив частини першу та третю статті 203, частину першу статті 215, частину першу статті 230, частину першу статті 236 ЦК України, статті 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а також посилався на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011.

У лютому 2025 року позивач подав відповідь на письмові пояснення відповідача, у якій підтримав заявлені вимоги, наполягаючи на тому, що доводи банку не спростовують висновків судових експертиз та не пояснюють невідповідність первинних банківських документів умовам пункту 2.1 договору кредиту.

У січні 2025 року АТ «Сенс Банк» подало письмові пояснення (заперечення) на позовну заяву, у яких просило відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач зазначав, що є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» унаслідок реорганізації шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» на підставі передавального акта від 15 жовтня 2019 року; 01 грудня 2022 року найменування АТ «Альфа-Банк» змінено на АТ «Сенс Банк».

По суті спору відповідач наполягав, що оспорюваний договір містить усі істотні умови, передбачені законодавством, зокрема суму кредиту, валюту, строк, процентну ставку, детальний розпис сукупної вартості кредиту; позивач був ознайомлений з умовами кредитування, що підтверджується його підписом; сторони досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов договору, прийняв кредитні кошти, виконував договір і не скористався правом розірвати договір споживчого кредиту протягом 14 днів з моменту укладення. Відповідач посилався на статті 11, 203, 215, 526, 626-629, 638, 1049, 1054 ЦК України, статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справах № 266/2084/16-ц та № 308/1655/16-ц, і Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідач також звертав увагу суду на те, що між тими самими сторонами вже розглядалися справи № 752/7761/16 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення кредитної заборгованості та № 752/6348/16 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, у яких судами надавалася оцінка правомірності укладення спірного договору. Окремо відповідач заперечував проти розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх недоведеними та неспівмірними зі складністю справи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Учасникам справи роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень ЦПК України.

Суд, дослідивши наявні у справі письмові докази, вважає за можливе ухвалити рішення на підставі наявних матеріалів.

11 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «СПМК-1» укладено договір № 92 про участь у Фонді фінансування будівництва, за яким за довірителем закріплено об`єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 ; орієнтовна ціна інвестування на день укладення договору - 816 400,00 грн (пункт 3.9 договору).

12 серпня 2008 року між тими ж сторонами укладено договір уступки майнових прав на нерухомість № 87/92.

20 серпня 2008 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ФУ «СПМК-1» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено додаткові угоди № 1 до договору № 92 та до договору уступки майнових прав № 87/92, якими банк залучено до відповідних відносин як кредитора довірителя.

20 серпня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/8357 на суму 124 777,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та комісій, визначених додатком № 1 до договору, з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2027 року. Пунктом 1.1 договору передбачено, що детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено у додатку № 2, що є невід`ємною частиною договору; пунктом 1.2 визначено цільове призначення кредиту - фінансування будівництва (інвестування) житла відповідно до договору ФФБ № 92 та договору уступки майнових прав № 87/92.

Договір кредиту, додатки до нього та іпотечний договір від 20 серпня 2008 року № 02-10/3501 підписані позивачем особисто; належність підпису на цих правочинах позивач не заперечує і не оспорює.

Згідно з актом про повну сплату коштів інвестором за договором про участь у ФФБ № 1 від 13 квітня 2011 року сторони підтвердили, що ОСОБА_1 оплатив квартиру в комплексі багатоквартирних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_2 у повному обсязі на суму 828 000,00 грн згідно з договором № 92 від 11 серпня 2008 року; заборгованість за цим договором відсутня.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у травні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року у справі № 752/7761/16, зміненим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом, процентами та пенею.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року у справі № 752/6348/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 грудня 2018 року № 16189-16191/18-32 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «Підпис клієнта» квитанції від 20 серпня 2008 року № ав/9447136 (форма 377-К) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з деяким наслідуванням його підпису.

Відповідно до висновку експерта № 149 від 19 липня 2024 року за результатами судової фінансово-кредитної експертизи порядок надання кредитних коштів позичальнику згідно з пунктом 2.1 договору кредиту з урахуванням висновку почеркознавчої експертизи документально не підтверджується в повному обсязі, а дотримання порядку відображення касових операцій з видачі готівки в іноземній валюті не підтверджується документально.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у вересні 2024 року, тобто через 16 років після укладення оспорюваного правочину та більше ніж через 5 років після набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 752/7761/16.

АТ «Сенс Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» за всіма правами та обов`язками на підставі передавального акта від 15 жовтня 2019 року; 01 грудня 2022 року найменування АТ «Альфа-Банк» змінено на АТ «Сенс Банк».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, суд перевіряє наявність підстав недійсності правочину, на які позивач послався у позовній заяві, а саме: невідповідність змісту правочину закону (частина перша статті 203 ЦК України), відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі позичальника (частина третя статті 203 ЦК України) і вчинення правочину під впливом обману (стаття 230 ЦК України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ключове значення для вирішення цього спору має те, що недійсність є ознакою правочину, яка має бути притаманна йому саме на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент вчинення правочину не існували або які стосуються його подальшого виконання, такі обставини не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 1.1 договору кредиту сторони чітко визначили суму та валюту зобов`язання - 124 777,00 доларів США. Ця умова викладена однозначно, не допускає подвійного тлумачення і не могла бути незрозумілою для позичальника при підписанні договору.

Чинне на час укладення оспорюваного договору законодавство не забороняло надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Обмеження щодо надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті запроваджено Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, тобто після укладення спірного договору, і зворотної дії в часі не має (стаття 58 Конституції України, стаття 5 ЦК України).

Банк як фінансова установа, що отримала в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право надавати кредити в іноземній валюті (статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275). Доказів відсутності у кредитора відповідних ліцензій станом на 20 серпня 2008 року позивач не надав.

За таких обставин умова договору про надання кредиту в доларах США не суперечить актам цивільного законодавства, а тому підстава недійсності, передбачена частиною першою статті 203 ЦК України, не знайшла підтвердження.

Основний довід позову зводиться до того, що банк не дотримався передбаченого пунктом 2.1 договору порядку надання кредиту: не відкрив позичальнику поточний рахунок (балансовий рахунок НОМЕР_4 ), не підтвердив первинними документами конвертацію валюти через операційну касу і перерахував на рахунок ТОВ ФК «СПМК-1» гривню з рахунку № НОМЕР_3 , а сума перерахування (571 480,00 грн) не збігається ні з гривневим еквівалентом кредиту за курсом НБУ (604 369,88 грн), ні з результатом обмінної операції за квитанцією (567 735,35 грн).

Суд виходить із того, що всі ці обставини, стосуються виконання банком свого зобов`язання з видачі кредиту, а не змісту правочину чи волевиявлення сторін на момент його вчинення. Показово, що сам позивач кваліфікує описані дії банку саме через призму статей 610, 611 ЦК України - як порушення зобов`язання. Однак порушення однією зі сторін умов договору при його виконанні тягне наслідки, передбачені главою 51 ЦК України (відповідальність за порушення зобов`язання, право на розірвання договору, відшкодування збитків), і не є підставою для визнання договору недійсним у розумінні статей 203, 215 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту тих порушень, на які він посилається.

Крім того, матеріали справи свідчать, що мета кредитування, визначена пунктом 1.2 договору, була досягнута: кредитні кошти спрямовані на оплату вартості об`єкта інвестування, а актом про повну сплату коштів інвестором від 13 квітня 2011 року підтверджено повну оплату квартири та відсутність заборгованості за договором ФФБ. Отже, позивач отримав саме те економічне благо, на яке розраховував при укладенні договору, а правочин був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Розбіжності між сумами 604 369,88 грн, 567 735,35 грн та 571 480,00 грн є питанням правильності розрахунків за виконаним зобов`язанням і за наявності спору можуть бути предметом самостійних вимог (про стягнення безпідставно набутих коштів, зменшення заборгованості тощо), але не свідчать про дефект змісту або волі при укладенні договору 20 серпня 2008 року.

Висновком експертів від 05 грудня 2018 року № 16189-16191/18-32 встановлено, що підпис від імені позивача виконаний іншою особою у квитанції № ав/9447136 від 20 серпня 2008 року. Проте квитанція є касовим документом, який фіксує здійснення обмінної операції, а не правочином, недійсність якого заявлена в цій справі. Цей висновок не стосується договору кредиту № 10-29/8357 та додатків до нього, іпотечного договору № 02-10/3501 і додаткових угод до договорів № 92 і № 87/92, підписи на яких позивач не оспорює.

Таким чином, зазначений доказ може свідчити про дефекти оформлення банком касової операції, однак не спростовує ані факту укладення позивачем договору кредиту, ані вільності його волевиявлення при вчиненні цього правочину.

Щодо висновку експерта № 149 від 19 липня 2024 року, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань; при цьому предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

На вирішення експерта поставлено питання документального підтвердження порядку надання кредитних коштів та дотримання порядку відображення касових операцій. Відповідно, висновок № 149 стосується виключно того, як банк оформив і відобразив в обліку операції з видачі кредиту, тобто знову ж таки стадії виконання договору. Висновок не містить (і за своїм предметом не міг містити) даних про те, що при укладенні договору 20 серпня 2008 року волевиявлення позичальника не було вільним або що зміст договору суперечив закону. Правова кваліфікація установлених експертом обставин належить до виключної компетенції суду.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману лише за сукупності умов: наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність причинного зв`язку між обманом і вчиненням правочину. Обставини, щодо яких сторону введено в оману, мають існувати на момент вчинення правочину, а обов`язок доказування наявності обману покладається на позивача (статті 12, 81 ЦПК України).

У цій справі позивач не довів жодної з наведених умов. Валюта та сума кредиту прямо зазначені в підписаному ним договорі, тому позивач не міг помилятися щодо змісту зобов`язання, яке він на себе приймав. Доказів умисних дій банку, спрямованих на введення позичальника в оману саме при укладенні договору, матеріали справи не містять. Обставини, на які посилається позивач, виникли після підписання договору - під час його виконання, а тому за визначенням не могли вплинути на формування волі позичальника в момент вчинення правочину.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, строк, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування тощо.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України зазначив, що цей Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 підтверджено поширення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 цього Закону на правовідносини між кредитодавцем і позичальником (споживачем), що виникають як під час укладення, так і виконання договору споживчого кредиту.

Разом із тим у самому договорі кредиту (пункт 1.1 та додатки № 1 і № 2 до нього) наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки, абсолютне подорожчання кредиту, розмір і порядок сплати процентів та комісій, строк кредитування та порядок повернення коштів. Договір підписаний позичальником без зауважень, що свідчить про ознайомлення з наведеною інформацією. Доказів того, що банк не надав або надав недостовірну переддоговірну інформацію, позивач не подав, а несправедливості конкретних умов договору в розумінні статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у позові не обґрунтовано: позивач не зазначив, які саме положення договору спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на його шкоду.

Позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, прийняв надані кредитні кошти, протягом тривалого часу здійснював платежі на погашення кредиту, не скористався правом відкликати згоду на укладення договору споживчого кредиту протягом установленого законом строку і заявив вимогу про недійсність договору лише у 2024 році - через 16 років після його укладення та після ухвалення судових рішень про стягнення з нього кредитної заборгованості.

Така поведінка не узгоджується із засадою добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та з принципом неприпустимості суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), за яким особа не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, на яку розумно покладалася інша сторона. Тривале виконання договору є конклюдентним підтвердженням прийняття позичальником його умов.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями у справі № 752/7761/16, які набрали законної сили, установлено факт укладення сторонами договору кредиту від 20 серпня 2008 року № 10-29/8357, факт отримання позичальником кредитних коштів та наявність заборгованості за цим договором, унаслідок чого з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто кредитну заборгованість. Рішенням у справі № 752/6348/16 відмовлено в позові ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. Наведені обставини повторному доказуванню не підлягають і додатково спростовують доводи позивача про те, що кредит йому фактично не надавався.

Відповідно до статті 16 ЦК України та статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси особи у спосіб, визначений законом або договором, а якщо закон чи договір не визначають ефективного способу захисту - у спосіб, який не суперечить закону.

Вимога про визнання фактичною валютою кредитування гривні за своїм змістом є вимогою про встановлення факту та не спрямована на відновлення будь-якого порушеного права позивача: її задоволення саме по собі не змінює умов договору, не припиняє зобов`язання і не породжує для сторін жодних правових наслідків. Така вимога не є належним та ефективним способом захисту, а тому не підлягає задоволенню і з цієї самостійної підстави.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним; крім того, позивач не конкретизував, що саме і в якому розмірі підлягає поверненню сторонами. З огляду на відмову в задоволенні основної вимоги ця вимога також задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши в сукупності подані сторонами докази, суд встановив, що спірний кредитний договір підписаний банком і ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; зміст договору не суперечив чинному на час його укладення законодавству; договір був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків і фактично виконувався сторонами. Обставини, на які посилається позивач, стосуються виконання банком зобов`язання з видачі кредиту та не є підставами недійсності правочину, а факт умисного введення позичальника в оману не доведений.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору кредиту від 20 серпня 2008 року № 10-29/8357 та для задоволення похідних вимог, а тому в позові слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150, ЄДРПОУ 23494714.

Повний текст судового рішення складено 22.06.2026.

Суддя О. Б. Кокошко