Рішення № 139158532, 21.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року м. Київ справа №320/58885/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Кадрового центру Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кадрового центру Збройних Сил України Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 24978578), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 та Кадрового центру Збройних Сил України, яка полягає у 1) невиконанні рішень військово-лікарської комісії від 05.06.2025 р. та від 22.09.2025 р. щодо військовослужбовця ОСОБА_1 ; 2) невчиненні дій щодо переведення ОСОБА_1 до тилової військової частини та на посаду, яка відповідає здоров`ю ОСОБА_1 ; 3) ігноруванні рекомендаційних листів тилової військової частини НОМЕР_4 щодо переведення ОСОБА_1 до в/с НОМЕР_4 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв`язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_4 (рекомендаційні листи від 17 серпня 2025 р. № 2700/375, від 22 вересня 2025 року № 2700/847, від 30 вересня 2025 року);

- визнати протиправними дії Кадрового центру Збройних Сил України щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні до тилової військової частини НОМЕР_4 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв`язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_4 на підставі рекомендаційних листів військової частини НОМЕР_4 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення наказ № 306 від 23 жовтня 2025 р. - про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без фактичного переведення та без зарахування до іншої військової частини;

- визнати протиправними дії Кадрового центру Збройних Сил України, який не здійснив належний кадровий контроль;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 у списках особового складу з дати незаконного виключення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та Кадровий центр Збройних Сил України оформити переміщення (переведення) військовослужбовця сержанта ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 , яка надала рекомендаційні листи і висловила готовність його прийняти;

- стягнути з відповідачів Військова частина № НОМЕР_1 та Кадровий центр Збройних Сил України суму моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у розмірі 1 000 000 гривень (один мільйон гривень);

- стягнути з відповідача Військова частина № НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти у сумі середньомісячного грошового забезпечення за період служби в військовій частині НОМЕР_1 з січня по вересень 2025 р. ОСОБА_1 - за всі місяці неотриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення після виключення зі списків особового складу 23 жовтня 2025 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що всупереч висновкам ВЛК позивача не було переведено до тилової військової частини НОМЕР_5 , на посаду, згідно його стану здоров`я, відповідно до наданих рекомендаційних листів. Вказана бездіяльність призвела до виключення позивача із особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлення до іншої військової частини, яка відмовилась приймати позивача для проходження служби. За захистом своїх прав позивач був змушений звернутись до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач-1 Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що командуванням військової частини було переведено позивача у підрозділ забезпечення, що відповідало висновкам ВЛК про стан його здоров`я. Оскільки командуванням в/ч НОМЕР_1 не було прийнято позитивного рішення щодо переведення позивача до в/ч НОМЕР_4 , відповідь на рекомендаційний лист не надавалась. Крім того, зауважив, що військова частина не зобов`язана відповідати на рекомендаційні листи (відношення) від іншої частини, оскільки видача такого документу є правом, а не обов`язком командира військової частини. Зазначає, що позивач з 28.10.2025 самовільно залишив військову частину та на даний час місцезнаходження ОСОБА_1 невідомо. Відтак, здійснити будь-які дії щодо позивача, в т.ч. його переведення, неможливо. Заподіяння моральної шкоди діями чи бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 матеріалами позовної заяви не підтверджена.

Відповідач-2 Кадровий центр Збройних Сил України надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на момент подання рапортів про переміщення, позивач вже був призначений на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , тобто був призначений на посаду підрозділу забезпечення, що відповідало висновкам ВЛК щодо стану його здоров`я. Відтак, відмовляючи у переміщенні позивача, відповідач-2 не порушив жодних прав останнього та діяв виключно в межах наданих повноважень. Зауважує, що позивачем в адміністративному позові жодним чином не обґрунтовано заподіяння моральної шкоди, її обчислення та обґрунтування у розмірі 1 (одного) млн грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач 30.01.2023 року був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Перебуваючи на посаді командира гармати 2 розрахунку 2 самохідного артилерійського взводу 6 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_6 , пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією.

Відповідно до довідок військово-лікарської комісії № 2025-0605-0920-3537-7 від 05.06.2025 та № 2025-0905-1902-5139-0 від 22.09.2025 позивач був визнаний придатним до служби у військових частинах медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Враховуючи висновки ВЛК щодо стану здоров`я позивача, командиром в/ч НОМЕР_1 було видано наказ від 01.08.2025 №215, яким позивача, в зв`язку із станом здоров`я, переведено на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Як зазначає позивач, із серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 видавалось кілька рекомендаційних листів щодо переміщення його на службу до тилової військової частини НОМЕР_4 .

Зокрема, було видано Рекомендаційний лист від 17 серпня 2025 р. вих.№2700/375 про те, що у військовій частині НОМЕР_4 позитивно розглянута кандидатура сержанта ОСОБА_1 щодо переведення його до в/с НОМЕР_4 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв`язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_4 із проханням про призначення та направлення сержанта ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 . Аналогічний рекомендаційний лист № 2700/847 бу виданий 22.09.2025.

30 вересня 2025 року військова частина НОМЕР_7 направила засобами СЕДО рекомендаційного листа щодо переміщення сержанта ОСОБА_1 із військової частини НОМЕР_1 , де він проходив службу на посаді водія, до в/с НОМЕР_4 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв?язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_4 Сухопутних військ Збройних Сил України, ШПК «молодший сержант».

Проте, командуванням військової частини НОМЕР_1 не було здійснено переведення позивача до тилової військової частини.

Позивачем були подані рапорти через державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» щодо переведення до в/ч НОМЕР_4 .

За результатами розгляду поданих рапортів, Кадровий центр Збройних Сил України надав відповідь від 30.09.2025 № 388/2000, в якій повідомлено про відмову позивачу у переміщенні до іншої військової частини, в зв`язку із тим, що на момент подання рапортів, позивач вже був призначений на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , тобто на посаду до підрозділу забезпечення, що відповідало висновкам ВЛК щодо стану його здоров`я.

Таким чином, позивач вважає, що командування військової частини НОМЕР_1 та Кадровий центр Збройних Сил України допустили протиправну бездіяльність, яка полягала у невчиненні обов`язкових дій щодо переведення військовослужбовця до іншої військової частини, з урахуванням стану його здоров`я.

В зв`язку із чим, позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні Військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження Військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2 232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження Військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби, серед іншого, є Конституція України, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі-Закон № 2232-XII), інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти, щодо виконання військового обов`язку та проходження військової служби, зокрема Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (далі - Інструкція).

Положенням та Інструкцією передбачено як процедуру переведення військовослужбовців Збройних Сил України за станом здоров`я, так і процедуру переміщення.

Відповідно до абзацу третього підпункту 3 пункту 82 Положення, призначення військовослужбовців на посади здійснюється: в тому числі, на нижчі посади: за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Пунктом 90 Положення, передбачено, що необхідність і терміновість переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров`я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов`язки військової служби з урахуванням стану здоров`я, підготовки і досвіду служби, визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.

Таким чином, переміщення військовослужбовців, які за висновками ВЛК визнані за станом здоров`я обмежено придатними до військової служби на інші посади є дискреційними повноваженнями командирів військової частини.

Як свідчать матеріали справи, 05.06.2025 року було проведено медичний огляд сержанта ОСОБА_1 військово-лікарською комісією Додаткова позаштатна постійно діюча військова-лікарська комісія №1 від військової частини НОМЕР_8 .

За довідкою військово-лікарської комісії №2025-0605-0920-3537-7 від 05.06.2025 року, на підставі статті 13б, 23в, 39в, 64в, 66в, 67в графи ІІ розкладу хвороб, позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

За наказом командира військовий частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.07.2025 року №120-РС згідно директиви командира 9 армійського корпусу оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_1 Сухопутних військ Збройних Сил України від 17.06.2025 року №Д-25/ДСК звільнено із займаної посади сержанта ОСОБА_1 , командира гармати самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону і призначено на посаду водієм господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону, ВОС-790037А.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2025 року №215 сержант ОСОБА_1 був призначений наказом командира військовий частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.07.2025 року №120-РС на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , та вважається таким, що з 01.08.2025 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Отже, враховуючи висновки ВЛК щодо стану здоров`я позивача та керуючись вимогами Положення, командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ від 01.08.2025 № 215, яким позивача в зв`язку зі станом здоров`я було переведено на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

22.09.2025 року проведено медичний огляд позивача військово-лікарською комісією Позаштатна постійно діюча гарнізонна військово-лікарська комісія №2 в/ч НОМЕР_9 АДРЕСА_3 .

За довідкою військово-лікарської комісії №2025-0905-1902-5139-0 від 22.09.2025, на підставі статті 23в, 64б, 41в, 36в, 39в, 54в, 52в, 13б, 67в графи ІІ розкладу хвороб, позивач був визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Оскільки 01.08.2025 позивача вже було переведено на посаду до взводу матеріального забезпечення, та станом на 22.09.2025 року перебував на посаді, яка відповідала вищевказаному висновку ВЛК, інших переміщень позивача відповідачем-1 не здійснювалось.

Таким чином, судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 були виконані рішення військово-лікарської комісії від 05.06.2025 та від 22.09.2025, та відповідно до стану здоров`я позивача, призначено останнього на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

В зв`язку із чим, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиконання рішень військово-лікарської комісії від 05.06.2025 р., від 22.09.2025 р. та невчинення дій щодо переведення ОСОБА_1 до тилової військової частини на посаду, яка відповідає його здоров`ю, є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем наказу від 01.08.2025 №215 про призначення на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про згоду позивача із прийнятою посадою.

До того ж, позивач зазначає, що вказаний вище наказ було винесено в період його знаходження на лікуванні.

Проте, вказані обставини спростовуються самим позивачем у поданому адміністративному позову, в якому останній зазначає, що з 06.06.2026 почав перебувати в стаціонарі та проходив лікування до 16.06.2025. Із 16.06.2025 позивач був переведений до іншого госпіталя для продовження стаціонарного лікування, яке проходило до 25.06.2025. Із 07.08.2025 позивач був знову направлений на лікування до військового госпіталя.

Тобто, в період винесення наказу про призначення на посаду (01.08.2025) позивач не перебував на лікування.

Оцінюючи доводи позивача про те, що у нього відсутнє водійське посвідчення, відтак, відповідач-1 протиправно призначив позивача на посаду водія, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку логістичного забезпечення сил оборони під час виконання завдань з оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності» від 27.12.2018 №1208 підрозділи матеріального забезпечення відносяться до тилових підрозділів забезпечення, служба в яких дозволена особам із медичними обмеженнями.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2025 №215, сержант ОСОБА_1 призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.07.2025 №120-РС на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 і вважається таким, що з 01.08.2025 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Головною метою видачі наказу від 01.08.2025 №215 було невідкладне виконання рішення ВЛК задля збереження життя та здоров`я позивача шляхом усунення його від виконання бойових завдань, як командира гармати 2 розрахунку 2 самохідного артилерійського взводу 6 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 №32-ОМБр.

Таким чином, переведення позивача до взводу матеріального забезпечення повністю відповідало висновку ВЛК від 05.06.2025.

Суд зауважує про те, що той факт, що посада штатно іменується «водій», не свідчить про безумовний обов`язок військовослужбовця сідати за кермо без наявності права на керування.

Штатно-посадова інструкція водія господарчого відділення в артилерійському дивізіоні включає також обов`язки з утримання та обслуговування майна, нагляду за автотранспортом, ведення господарського обліку підрозділу, що не потребує наявності посвідчення водія.

Суд наголошує, що призначення на посаду в підрозділ забезпечення є реалізацією дискреційних повноважень військового командування в умовах воєнного стану, з метою раціонального розподілу людських ресурсів.

Військова частина не позбавлена можливості направити позивача на курси підготовки водіїв за рахунок держави або використовувати його потенціал на цій посаді без безпосереднього керування (для виконання суміжних господарчих завдань взводу), що не є порушенням законодавства.

Оскільки наказ № 215 від 01.08.2025 видано з метою виконання обов`язкової постанови ВЛК від 05.06.2025, то суд вважає, що при переведення позивача з бойової посади до підрозділу забезпечення командир військової частини НОМЕР_1 діяв правомірно, на підставі та в межах наданих повноважень.

У поданому адміністративному позові позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 були проігноровані рекомендаційні листи, направлені військовою частиною НОМЕР_4 щодо переведення ОСОБА_1 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв`язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_7 Сухопутних військ Збройних Сил України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими, з огляду на наступне.

Під час проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2026 № 60 «Про призначення службового розслідування», були відібрані пояснення від начальника відділення персоналу штабу, в яких зазначено, що військова частина НОМЕР_10 отримала засобами СЕДО лист без назви (вих. 2700/950 від 30.09.2025 року) від військової частини НОМЕР_7 за вхідним №19032 від 30.09.2025 року, в якому викладено прохання підготувати та направити документи встановленим порядком, у разі прийняття рішення військовою частиною НОМЕР_7 про призначення сержанта ОСОБА_1 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв`язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_7 Сухопутних військ Збройних Сил України.

Проте, відповідь на даний лист не була надана у зв`язку із тим, що не було прийняте позитивне рішення командуванням військової частини НОМЕР_1 щодо переведення сержанта ОСОБА_1 на посаду командира радіовідділення радіовзводу роти зв?язку тилового командного пункту військової частини НОМЕР_4 Сухопутних військ Збройних Сил України.

До того ж, зазначив, що військова частини не зобов`язана надавати відповідь у разі не прийняття позитивного рішення.

Натомість, листи від 17.08.2025 року №2700/375 та від 22.09.2025 року №2700/847 до військової частини НОМЕР_1 не надходили.

З огляду на вказані обставини, судом не встановлено протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо «ігнорування» рекомендаційних листів військової частини НОМЕР_4 , відтак, вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

Вимога позивача визнати протиправними дії Кадрового центру Збройних Сил України щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні до тилової військової частини НОМЕР_4 , суд вважає необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

24.08.2025 року до Кадрового центру Збройних Сил України, засобами Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони надійшов рапорт позивача з клопотанням про його переміщення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , за вх. № 131178/рп від 24.08.2025 .

У відповідності до пункту 8 Порядку реалізації експериментального проекту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2024 р. № 1291 (далі Порядок №1291), яким визначено, що Кадровий центр Збройних Сил перевіряє поданий військовослужбовцем рапорт на відсутність підстав для відмови у переміщенні. Строк для проведення такої перевірки становить 72 години з моменту надходження рапорту до Кадрового центру Збройних Сил.

Як зазначає відповідач-2, під час перевірки рапорту та додатків доданих до нього, було виявлено що позивачем було порушено норму викладену в підпункті 4 пункту 5 Порядку №1291, якою встановлено, що право на звернення до Кадрового центру Збройних Сил України з рапортом на переміщення мають військовослужбовці, які проходять військову службу у військових частинах усіх родів (видів) військ (сил) Збройних Сил, які за висновком військово-лікарської комісії придатні до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, але не призначені у своїх військових частинах на посади, що відповідають висновку військово-лікарської комісії , і мають бажання бути переміщеними для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини Збройних Сил.

Враховуючи те, що позивач 01.08.2025 року був призначений на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , тобто, був призначений на посаду до підрозділу забезпечення, що відповідає висновку ВЛК щодо стану його здоров`я, та відповідно до вимог пункту 9 Порядку-1291, яким встановлено, що у переміщенні військовослужбовця відмовляється за наявності однієї з таких підстав, а саме, військовослужбовець не належить до жодної з категорій, що визначена пунктом 5 цього Порядку, позивачу було відмовлено у переміщенні шляхом направлення через Портал, повідомлення такого змісту: Посада на якій Ви зараз перебуваєте, відповідає вашому рішенню ВЛК (п.п.4 п.5 Порядку КМУ № 1291 від 12.11.2024).

В подальшому, 22.09.2025, 25.09.2025 та 26.09.2025 року до Кадрового центру Збройних Сил України, засобами Порталу, повторно надходили рапорти позивача з аналогічними клопотаннями.

Проте, оскільки, з моменту подачі позивачем першого рапорту, підстави для переміщення не змінилися, йому було відмовлено в переміщенні на тих же підставах що і в попередньому випадку, згідно вимог підпункту 4 пункту 5 Порядку-1291.

28.09.2025 року до Кадрового центру Збройних Сил України надійшло звернення позивача на гарячу лінію Міністерства оборони України, яке було розглянуте та направлено відповідь за вих.№ 388/2000 вихЗВГ від 30.09.2025 року.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач-2 діяв в межах наданих повноважень, відповідно до процедури, встановленої Порядком №1291.

При цьому, суд зазначає, що позивач просить суд визнати протиправними дії Кадрового центру Збройних Сил України, який не здійснив належний кадровий контроль. Однак, не вказує, в чому відобразились протиправні дії та який контроль необхідно було здійснити відповідачу-2.

Тобто, заявлена вимога в матеріалах справи є необґрунтованою та не підтвердженою жодними доказами, відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, в заявленому позові позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 306 від 23 жовтня 2025 р. про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без фактичного переведення та без зарахування до іншої військової частини, зобов`язання поновити у списках особового складу та стягнути з військова частина № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі середньомісячного грошового забезпечення за період служби в військовій частині НОМЕР_1 з січня по вересень 2025 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог з огляду на наступне.

Так, відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_11 військової частини НОМЕР_12 військової частини НОМЕР_13 Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.10.2025 року №157-РС сержанта ОСОБА_1 , водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 було звільнено з займаної посади і призначено сержантом резерву взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу, ВОС-100095А до військової частини НОМЕР_14 .

Згідно наказу командира військовий частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2025 року №306 ОСОБА_1 вважати таким, що з 23.10.2025 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_14 АДРЕСА_4 .

Суд звертає увагу, що у своєму рапорті (вх. №50251 від 23.10.2025 року) позивач погодився на виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зазначив, що не має претензій до командування військової частини НОМЕР_1 та Збройних Сил України.

25.10.2025 року з військової частини НОМЕР_14 надійшов Акт відмови у прийомі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 №4014 від 25.10.2025 року, згідно якого сержанту ОСОБА_1 відмовлено у проходженні служби в військовій частині НОМЕР_14 .

Після отримання акту відмови від 25.10.2025 року №4014 військовослужбовці, на яких було складено акт відмови вибули до військової частини НОМЕР_1 разом зі старшим команди.

Проте, як свідчать матеріали службового розслідування, позивач у розпорядження військової частини НОМЕР_1 не прибув.

30.10.2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2025 року №313 був скасований наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2025 року №306 в частині, що стосується сержанта ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач був автоматично включений до списків військової частини НОМЕР_1 та зайняв посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

В зв`язку із наведеним, вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу № 306 від 23 жовтня 2025 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без фактичного переведення та без зарахування до іншої військової частини, а також його поновлення у списках є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки вказаний наказ вже був скасований відповідачем-1 та втратив свою законну силу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.11.2025 року №315 було зафіксовано відсутність на службі з 28.10.2025 року ОСОБА_1 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 02.11.2025 року №4551 «Про призначення службового розслідування» було проведено службове розслідування за фактом відсутності з 28.10.2025 року на військовій службі водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.11.2025 року №5705 «Про результати службового розслідування» сержант ОСОБА_1 вважається незаконно відсутнім на військовій службі з 28.10.2025 року.

Як зазначає відповідач-1 станом на час розгляду справи місцезнаходження позивача невідомо.

Таким чином, позивач з жовтня 2025 року не перебуває на військовій службі, не виконує обов`язки служби, а перебуває в СЗЧ, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України.

Крім того, судом враховано, що відповідачем-1 згідно наказу від 23.10.2025 №306 при виключенні зі списків особового складу в/ч НОМЕР_15 , наказано виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 523% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65%,здійснити перерахунок грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частини НОМЕР_1 , з урахуванням вислуги років.

З огляду на вищевстановлені обставини, вимога про стягнення з відповідача-1 на користь позивача ОСОБА_1 , грошових коштів у сумі середньомісячного грошового забезпечення за всі місяці неотриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення після виключення зі списків особового складу 23 жовтня 2025 року є протиправною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач з жовтня 2025 року перебуває в СЗЧ та не виконує обов`язки служби.

В зв`язку із відсутністю позивача без поважних причин на військовій службі та неможливістю здійснення щодо нього будь-яких дій, вимога позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 та Кадрового центру Збройних Сил України оформити переміщення (переведення) військовослужбовця сержанта ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 , яка надала рекомендаційні листи, не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю.

З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2023 по справі № 823/2108/18, від 17 січня 2023 по справі № 160/1554/20.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.06.2024 по справі № 400/1217/23 зазначив, що обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі, а також, що позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 по справі № 400/491/21).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Позивач не наводить обставин виникнення у нього страждання або приниження, характеру та обсягу таких страждань, не вказує про характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації (якщо вони мали місце), час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Суд враховує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Рішення по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03) «...при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими» (п. 53).

Рішення по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97): «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» (п. 110).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та про відсутність підстав для задоволення позову.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 19, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.