Рішення № 139147654, 21.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/10605/25

Провадження №2/760/1711/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» серпня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С. П., Бебешка Д. С., Верганівського Б. І.,

представника позивача Олійника О. В. ,

представника позивача Лісовської О. В. ,

представника відповідача Огородника К. Я. ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

відповідача ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2025 року до Солом`янського районного суду міста Києва, звернулись представники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з цивільним позовом до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що 08 травня 2020 року, між позивачем 2 та відповідачем 1 було укладено кредитний договір № КВ-00070/04-20/1412 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту з кредитним лімітом в 200 000 гривень та з цільовим призначенням - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позивача 2, надалі за текстом - Кредитний договір (пункт 1.2. Кредитного договору). В забезпечення виконання позичальником вказаного кредитного договору (тобто позивачем 2), між відповідачем 1 та позивачами було укладено договір іпотеки, серія та номер: 2624 від 08 травня 2020 року, що був посвідчений третьою особою без самостійних вимог, за умовами якого, позивачі передали відповідачу 1 в іпотеку належне їм майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому, до 01 листопада 2021 року, відповідач 1 збільшував позивачу 2 розмір кредиту (кредитної лінії), який загалом досяг 558 500 грн., та був використаний позивачем 2 на проведення погашення заборгованості по відсоткам. Наприкінці 2023 року, відповідач 1 звернувся з позовом до позивачів, у якому просив суд солідарно стягнути з останніх заборгованість за Кредитним договором та штраф за неналежне виконання договору іпотеки з ціною позову в 1 936 826.29 грн. Єдиний унікальний номер справи в Солом`янському районному суді м. Києва 760/18201/23. Провадження в указаній справі триває, спір по суті не вирішений. До 30 січня 2025 року позивачі були власниками вищезазначеної квартири в рівних частках, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 422994887 від 16.04.2025. На підставі рішення третьої особи без самостійних вимог, як державного реєстратора індексний номер: 76897875 від 30 січня 2025 року, право власності на предмет іпотеки (квартиру) було зареєстровано на праві власності за відповідачем 1. 05 лютого 2025 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами та посвідченого третьою особою без самостійних вимог, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем 2. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 77046326 від 05.02.2025. На час звернення до суду з цим позовом, указана квартира, що вибула з володіння позивачів, була єдиним їхнім житлом, а так само, й єдиним місцем проживання. Іншого нерухомого майна в позивачів немає, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, позивача 1 № 423006810 від 16.04.2025, та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, позивача 2 №423060899 від 16.04.2025. Обставини, шо передували укладенню Кредитного поговору та договору іпотеки. Позивач 1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням. З початку 2017 року, позивач 1 здійснювала догляд за власною матір`ю, ОСОБА_8 , яка була знерухомленою внаслідок тяжкої серцево-судинної хвороби особою, а також була прикутою до ліжка. Документом, що підтверджує перший ступінь споріднення між позивачем 1 та його матір`ю є свідоцтво про народження позивача 1, де у графі «мати» вказано - ОСОБА_8 . Документами, що підтверджують зміну прізвища позивача 1 з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » є свідоцтво про укладення шлюбу з ОСОБА_11 , у якому зазначено про зміну прізвища після укладення шлюбу на « ОСОБА_10 » та свідоцтво про розірвання шлюбу, в якому вказане прізвище позивача 1 після розірвання шлюбу - ОСОБА_10 . 03 жовтня 2018 року, позивач 1 отримала в борг від громадянки ОСОБА_12 7 000 (сім тисяч) доларів США на лікування власної матері, що підтверджується розпискою, та прийняла на себе зобов`язання повернути суму позики до 01 січня 2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати позивача 1 - ОСОБА_8 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть та довідкою про причини смерті. З дати отримання грошових коштів у борг, позивач 1 частково повертав кредиторові гроші, проте остаточно розрахувався з ним лише наприкінці 2020 року, тобто після укладення як Кредитного договору, так й договору іпотеки. На підтвердження факту повного розрахунку з кредитором в позивача 1 наявний оригінал боргового документу (розписки), який може бути наданий для огляду в судовому засідання. Позивач 2, з 18 квітня 2018 року був звільнений з посади охоронника ТОВ «АТБ - маркет», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці. З того часу, позивач 2 не був працевлаштований. Позивач 2 ніколи не був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця, будь якої підприємницької та (або) господарської діяльності не вів, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 35019599 від 28 квітня 2025 року. Принагідно, що за обставин, якщо би підприємницька діяльність позивача 2 була зареєстрована, а згодом припинена, як до прикладу, на момент укладення Кредитного договору - зареєстрована, а зі впливом певного періоду часу - припинена, то вищезазначений витяг з ЄДРПОУ містив би відомості «про припинення підприємницької діяльності». Проте, вказаний Витяг узагалі не містить будь якої інформації про реєстрацію чи припинення підприємницької діяльності за критеріями пошуку «ПІБ фізичної особи - підприємця: ОСОБА_7 » та «РНОКПП або Паспортні дані: НОМЕР_1 ». 27 вересня 2019 року, в квартирі позивачів було проведено відключення газопостачання через несправність газового обладнання, кухня квартири позивачів перебувала в аварійному стані, що підтверджується актом на відключення газу від 27.09.2019. 30 вересня 2019 року, позивач 2, за борговою розпискою, отримав у борг від громадянки ОСОБА_13 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень для цілей термінового проведення відновлення газового обладнання та ремонту кухні квартири зі строком повернення таких коштів до 30 березня 2020 року. Після укладення позивачем 2 з відповідачем 1 Кредитного договору (08.05.2020), позивачем 2 було повністю повернуто отримані в борг кошти, що підтверджується наявністю в останнього оригіналу вказаної розписки, яка також може бути надана для огляду в судовому засіданні. 22 травня 2020 року, після проведеного ремонту газового обладнання та будівельно-інженерних конструкцій кухні квартири позивачів, газопостачання було відновлене, що підтверджується Актом № 21/05ВК про первинну, повторну перевірку та прочищення димових та вентиляційних каналів комунально-побутових об`єктів, житлових та громадських будинків. Укладаючи Кредитний договір, позивач 2 усвідомлено діяв з метою отримання споживчого кредиту. Незважаючи на наявність як у тексті самого Кредитного договору, так й у текстах інших заяв та гарантій за підписом позивача 2, що цільовим призначенням кредитування є створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності, позивач 2 позаяк підприємцем не був, будь якої підприємницької діяльності не провадив, шо підтверджується викладеними в цій позовній заяві обставинами та долученими документами. Разом з тим, при укладенні Кредитного договору, представниками відповідача 1 було роз`яснено позивачу 2, що процедура отримання комерційного кредиту (неспоживчого) значно простіша та доступніша, не потребує довготривалої перевірки особи та платоспроможності позичальника, як і не потребує надсилання запитів до Бюро кредитних історій чи бодай інших установ, що здійснюють накопичення та обробку персональних даних про позичальників та (або) боржників. Іншими словами, якщо відсторонитися від наведених запевнень відповідача, споживчий кредит створював би для нього (відповідача 1) невиправдані перешкоди та обов`язок дотримуватись процедур, що передбачені Законом України «Про споживче кредитування». Для отримання кредиту з цільовим призначення «для удосконалення підприємницької діяльності», достатньо передати позикодавцю (відповідачу 1) в іпотеку нерухоме майно й гроші будуть отримані. Спрощеність процедури отримання таких видів кредитів і пояснює той факт, шо й Кредитний договір і договір іпотеки й засідання кредитного комітету відповідача 1 були укладені та проведені в один день - 08 травня 2020 року. Одним з визначальних чинників, що можуть викликати обґрунтований сумнів в цільовому призначенні Кредитного договору є те, що відповідач 1 не вимагав при укладенні такого договору від позивача 2 жодних документів на підтвердження: А) факту реєстрації підприємницької діяльності позивача 2; Б) будь якої фінансової або податкової звітності позивача 2, бухгалтерських звітів (книг), електронної звітності; В) бізнес-плану або бізнес-проєкту майбутньої підприємницької діяльності, якщо грошові кошти надавались для створення такої діяльності; Г) будь яких інших документів, яких міг би зажадати кредитор (відповідач 1) для встановлення хоча б орієнтованого цільового витрачання позичальником (позивачем 2) грошових коштів. Однак, аніяких процедур щодо підтвердження статусу підприємця позивача 2, або наявності в нього бізнес-плану чи перевірки майбутнього цільового витрачання коштів, відповідачем 1 проведено не було, натомість у відповідача 1 існував лише один обґрунтований економічний інтерес - інтерес до іпотечного майна позивачів та його позасудова реалізація внаслідок очевидно безпідставного збільшення суми заборгованості. Клопотання про витребування письмових доказів від відповідача 1, а саме, документів позивача 2 на підставі яких було укладено Кредитний договір, подається до суду разом з цією позовною заявою. За таких обставин, позивачі маючи боргові зобов`язання перед третіми особами, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, проживаючи в квартирі, що майже 8 місяців була відключена від газопостачання, зголосилися на укладення будь якого виду кредитного правочину з лише єдиною ціллю - провести розрахунки за борговими зобов`язаннями перед третіми особами й частково відновити елементарний технічний стан належної їм квартири, тобто споживчою ціллю. З іншої сторони, відповідач 1, як позикодавець, укладаючи Кредитний договір та договір іпотеки, не перевіряючи правового статусу та бізнес-проєкту позивача 2, теж діяв із заздалегідь установленою ціллю - задовольнити штучно підвищені матеріальні вимоги за рахунок іпотечного майна. Зважаючи на наявні в цій справі докази та фактичні обставини, що підтверджені такими доказами, позивач 2 укладав договір споживчого кредитування для цілей, шо викладені в цьому позові, але в той же час. відповідач 1, уникаючи процедур належної перевірки «due diligence», тобто «забезпечення належної сумлінності», яка дає можливість оцінити фінансовий стан позичальника (позивача 2), перевірити його активи та зобов`язання з погляду їх якості та реальної оцінки, теж за своєю правовою природою укладав договір споживчого кредитування, адже ніяке фінансове (комерційне) кредитування неможливе без перевірки, а отже грошові кошти надавалися навмання, для цілей позичальника (позивача 2) які тільки спадуть йому на думку. У підсумку, позивачі наголошують, що практика Верховного Суду виходить з того, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Таким чином, на думку позивачів, підлягає встановленню судом, шо укладений Кредитний договір є удаваним в частині пункту 1.2. такого договору (цільове призначення - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позивача 2) та в частині похідних від такого цільового призначення його умов і пунктів, та визнанню судом, шо між сторонами було укладено договір споживчого кредитування із застосуванням норм, шо регулюють договір споживчого кредитування, зокрема Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (пункти 5. 9. 10 та 11 частини першої статті 11 та підпункту 8 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ в частині зупинення дії статті 37 Закону України «Про іпотеку» (передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки). Задоволення вимог відповідача 1 (як іпотекодержателя) шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (належну позивачам квартиру) відбулось на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». Реєстрація права власності на предмет іпотеки була проведена третьою особою, без самостійних вимог, як державним реєстратором, на підставі договору іпотеки від 08 травня 2020 року та згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76897875 від 30.01.2025. Якщо суд встановить, що укладений Кредитний договір є удаваним в частині пункту 1.2. такого договору (цільове призначення) та в частині похідних від такого цільового призначення умов і пунктів Кредитного договору та визнає, що між сторонами (позивачем 2 та відповідачем 1) укладено договір споживчого кредитування, застосуванню підлягають вищезазначені норми Закону України «Про внесення змін до Податкового в кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ в частині зупинення реалізації права іпотекодержателя (відповідача 1) на набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), а отже рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76897875 від 30.01.2025. шо було прийняте третьою особою без самостійних вимог, є не законним та підлягає скасуванню. Пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України: «Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.». Вимога про витребування майна від добросовісного набувача - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. У цій позовній заяві позивачі лише припускають, що відповідач 2 є добросовісним набувачем, який не знав і не міг знати, що купує майно (квартиру) у відповідача 1, який не мав права його (її) відчужувати, а відтак, підставою третьої позовної вимоги визначено пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України. Проте, якщо в межах підготовчого провадження по справі, внаслідок витребуваних судом доказів, буде встановлено, що відповідач 2 діяв спільно з відповідачем 1, а отже знав або повинен був знати, що останній не мав права відчужувати майно (квартиру), позивачами, до закриття підготовчого провадження, буде змінено підставу третьої позовної вимоги з «витребування майна від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України)» на «витребування майна (квартири) з чужого незаконного володіння на підставі статті 387 Цивільного кодексу України». Обговорюючи питання витребування майна (квартири) від добросовісного набувача (відповідача 2), позивачі зауважують, що належна їм квартира вибула з їх володіння не з їхньої волі іншим шляхом, а тому, якщо судом буде встановлено часткову удаваність Кредитного договору, визнано, що між позивачем 2 та відповідачем 1 укладено договір споживчого кредитування, застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про споживче кредитування» в відповідній частині та положення Закону України «Про внесення змін до Податкового в кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» в відповідній частині, а так само, й скасує рішення третьої особи без самостійних вимог про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на квартиру за відповідачем 1, то очевидним є факт, що існують усі підстави для задоволення третьої позовної вимоги щодо витребування такої квартири від відповідача 2, оскільки вона (квартира) вибула з володіння позивачів не з їхньої волі іншим шляхом (шляхом незаконного рішення про реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки від 08 травня 2020 року). З врахуванням наведеного просили встановити, що укладений між позивачем 2 та відповідачем 1 Кредитний договір №КВ-00070/04-20/1412 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту є удаваним в частині пункту 1.2. такого договору (цільове призначення - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позивача та в частині похідних від такого цільового призначення його умов і пунктів, визнати, що між позивачем 2 та відповідачем 1 було укладено договір споживчого кредитування та застосувати до такого договору норми права, що регулюють договір споживчого кредитування, зокрема положення Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (пункти 5, 9, 10 та 11 частини першої статті 1) та положення підпункту 8 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ в частині зупинення дії статті 37 Закону України «Про іпотеку» (передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки); скасувати рішення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно, індексний номер: 76897875 від 30.01.2025 щодо реєстрації права власності за відповідачем 1 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 2624 від 08 травня 2020 року на квартиру АДРЕСА_1 ; Витребувати від добросовісного набувача (відповідача 2) квартиру АДРЕСА_1 .

14 травня 2025 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 19 травня 2025 року.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на запит надійшла до суду 19 червня 2025 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Крім того, Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти дії, - задоволено частково; до набрання рішенням у справі №760/10605/25 законної сили накладено арешт на об`єкт нерухомості - 1 /2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; до набрання рішенням у справі № 760/10605/25 законної сили заборонено будь - яким особам вчиняти дії щодо виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_6 та членів її сім`ї з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; в задоволенні іншої частини заяви, - відмовлено.

Ухвалою від 03 липня 2025 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову вжитих судом за заявою ОСОБА_6 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти дії, - відмовлено.

Ухвалою від 11 липня 2025 року заяву ОСОБА_7 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти дії в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача, - задоволено частково; до набрання рішенням у справі № 760/10605/25 законної сили накласти арешт на об`єкт нерухомості - 1 /2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; у задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову, - відмовлено.

15 серпня 2025 року від представника відповідача - Кредитної спілки «ЗАРАЗ» до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. 08.05.2020 року Позивач 2 звернувся на адресу Відповідача 1 із наміром отримати фінансовий кредит для початку приватної підприємницької діяльності. При цьому Позивачем 2 для розгляду зазначеного звернення надано наступні документи: - паспорт громадянина України НОМЕР_2 ; - Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера № НОМЕР_3 від 13.04.2001р.; - анкета від 08.05.2020р.; - Згоди ФО СКІ від 08.05.2020р.; - Заяви ОСОБА_7 на отримання фінансового кредиту від 08.05.2020р.; - Бізнес-план для роздрібного продажу овочів та фруктів у місті Київ станом на 2020 рік (надавався в електронному вигляді з Флеш USB накопичувача); - Розписка про ознайомлення з істотними умовами договору від 08.05.2020р.; - Свідоцтво про право власності на житло від 05.05.2000р. (право установчий документ на об`єкт нерухомості який запропоновано Позивачем 2 в якості застави); - Свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-145 від 13.02.2019р. (право установчий документ на об`єкт нерухомості який запропоновано Позивачем 2 в якості застави); - Свідоцтва про право на спадщину за законом № 6-206 від 27.04.2020р. (правоустановчий документ на об`єкт нерухомості який запропоновано Позивачем 2 в якості застави); - Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (на об`єкт нерухомості який запропоновано Позивачем 2 в якості застави). Позивач 1 була присутньою при проведенні переддоговірної роботи з Позивачем 2 з його ознайомленням з внутрішніми положеннями Відповідача 1, умовами надання фінансових послуг, презентації Позивачем 2 плану майбутнього здійснення підприємницької діяльності, при цьому жодних заперечень щодо наданих Позивачем 2 документів чи заявленої мети отримання кредиту Позивачем 1 не висловлено. Враховуючи те, що кредитна історія Позивача 2 не викликала сумнівів, документи надані ним для проведення оцінки ризиків від укладання договору про надання фінансового кредиту відповідали вимогам п. 3.4.5.2. Положення про фінансові послуги кредитної спілки «ЗАРАЗ» затвердженого рішенням спостережної ради кредитної спілки «ЗАРАЗ» (протокол № 21 від 26 вересня 2017 року), що діяло на момент укладення кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року - кредитним комітетом кредитної спілки «ЗАРАЗ», після належного розгляду заяви Позивача 2 прийнято рішення про задоволення його заяви та надання кредиту на створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності. Викладене спростовує ствердження викладене у позовній заяві про те, що Відповідачем 1 не проведено належної оцінки ризиків від укладання договору про надання фінансового кредиту перед укладенням кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року, адже: - Позивачем 2 наданий повний перелік документів передбачений положеннями Відповідача 1 для розгляду заяв про надання фінансових кредитів; - Державна реєстрація підприємницької діяльності Позивачем 2, відповідно до наданого бізнес плану передбачалась в майбутньому, у зв`язку із чим, надання податкової звітності та підтвердження зареєстрованого ФОП унеможливлювалось. Крім того, обурливими та жодним чином не необґрунтованими є і викладені у позовній заяві ствердження про те, що при укладенні кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року Відповідач 1 мав лише один інтерес, а саме: подальша позасудова реалізації іпотечного майна Позивачів у наслідок безпідставного збільшення суми заборгованості. У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок про те, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1. факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2. спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3. настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Касаційний суд зауважує, що удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Верховний суд у постанові від 18.05.2023 року у справі № 910/7975/21 зазначив, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Позивач 2 на адресу Відповідача 1 за отриманням коштів у кредит на задоволення власних споживчих цілей не звертався та таких коштів не отримував. Натомість, 08.05.2020 року Позивач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою про надання йому коштів у кредит на створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності, повідомляючи при цьому посадових осіб Спілки про намір розпочати підприємницьку діяльність за рахунок отриманих коштів, на підтвердження надав передбачені внутрішніми положеннями КС «ЗАРАЗ» документи. Окремим підписом Позивача 2, що міститься у Розписці про ознайомлення з істотними умовами договору від 08.05.2020 року, додатково підтверджено, що кошти отримуються ним без мети подальшого придбання, замовлення, використання або наміру придбання чи замовлення продукції для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, а кредит за укладеним договором не є споживчим. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року - кредитодавцем надано позичальнику кредит з цільовим призначенням: створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності Позичальником. Відповідно до п. 11.5. кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року - Сторонами, зокрема Позивачем 2, підтверджено, що при укладанні Договору вони діють добровільно, без примусу, розуміючи сутність та природу цього договору, а також правові наслідки укладання Договору, усвідомлюючи характер своїх прав та обов`язків за Договором. Сторони заявляють про відсутність будь-яких тяжких обставин, які б змусили будь-яку із Сторін укласти цей Договір на умовах викладених в ньому, а також, підтверджують, що умови цього Договору є прийнятними для Сторін і у зв`язку із цим не вважають умови цього Договору вкрай невигідними для себе, дискредитаційними, несправедливими, а також, що Сторони не перебувають у скрутному становищі при укладенні Договору та укладення Договору не стане причиною скрутного їхнього становища, що може мати місце в майбутньому. Відповідно до п. 11.5.1. кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року - позичальником визнано, що правовідносини які виникли між сторонами на підставі укладення цього Договору не підлягають врегулюванню положеннями Закону України «Захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування» оскільки: - за цим договором Позичальнику надано фінансовий кредит; - грошові кошти надані за цим Договором, надаються Позичальнику придбання, замовлення, використання, ним або наміру придбання чи замовлення товарів та/або продукції для особистих потреб безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; - використання кредитних коштів за цим Договором здійснюватиметься Позичальником виключно на створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності. Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише фізична особа, котра придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 185/7494/15-ц (провадження № 61-48719св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року у справі № 6-325/11 (провадження № 61-45834св18)). У справі, що розглядається: зміст заяви Позивача 2 про отримання кредиту від 08.05.2020 року, розписки Позивача 2 про ознайомлення з умовами кредитування та кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року свідчить, що цільовим призначенням отримання кредиту було створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності Заявником, без мети використання кредитних коштів на придбання, замовлення товарів та/або продукції для особистих потреб, тобто не для споживчих потреб, а отже, кредит отриманий Позивачем за кредитним договором № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року - не є споживчим. Подібного висновку дійшли колегії суддів у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 року у справі № 824/77/22, від 07.09.2023 року у справі № 824/7/23, від 08.02.2024 року у справі № 824/124/23; від 08.02.2024 року у справі № 824/138/23; від 01.08.2024 року у справі № 824/28/24. Враховуючи вищевикладене, Відповідач 1 вважає, що Позивачами не доведено наявності наміру Позивача 2 та Відповідача 1, як сторін кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року, його укладенням приховати інший правочин. Натомість з викладеного в позовній заяві вбачається недобросовісність у діях Позивачів яка полягає у введенні в оману суду щодо правової природи кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року та подання завідомо безпідставного позову або, можливо, введенні в оману Відповідача 1 щодо мети отримання коштів, що також не є підставою для задоволення позовних вимог. Позивач 2 звернувся на адресу Спілки за отриманням коштів в кредит оскільки, початок здійснення ним підприємницької діяльності потребував певного капіталу. Кошти за оскаржуваним кредитним договором надавались Відповідачем 1 з метою початку, розвитку, вдосконалення Позивачем 2 приватної підприємницької діяльності, що не спростовано Позивачами та підтверджується: розпискою про ознайомлення з істотними умовами договору від 21.04.2021 року; заявою Позивача на отримання кредиту від 21.04.2021 року; положеннями оскаржуваного кредитного договору (п. 1.1., п. 11.5.1.). На думку Відповідача 1 - укладаючи договір із певними погодженими умовами та в подальшому ставлячи перед Судом питання про визнання певних умов несправедливими та їх незастосування або застосування з відхиленням на користь Позивача - є порушенням Позивачем принципу добросовісності, що суперечить положенням ст. 3, ст. 13 ЦК України. Крім того, відверто непослідовними є дії Позивача 2 коли спочатку ним погоджено певні умови оскаржуваних угод, а потім вчинено дії щодо невиконання таких умов, у тому числі намагання узаконити невиконання таких умов зокрема через рішення суду, що є порушенням Доктрини заборони суперечливої поведінки. У липні 2023 року, у зв`язку з відмовою Позивачів від належного зобов`язання за укладеними правочинами, Відповідач 1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з Позивачів заборгованості за кредитним договором, стягнення штрафу за неналежне виконання договору іпотеки. У зв`язку із тим, що Позивачі зловживаючи процесуальними правами тривалий час затягувався розгляд цивільної справи № 760/18201/23 (Позивач 1 не отримувала судові повістки, не з`являлась в судові засідання та не направляла вповноваженого представника; Позивач 2 не з`явився в судові засідання, представником Позивача 2, адвокатом Олійник О.О. з лютого 2024 року жодні заперечення з приводу предмета позову та докази в їх обґрунтування не направлялись, деякі судові засідання проігноровані) - в січні 2025 року Відповідачем 1 в позасудовому порядку задоволено позовні вимоги цивільної справи №760/18201/23 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором. У зв`язку із чим, 31.01.2025 року на адресу Солом`янського районного суду міста Києва та Позивачів за вих. № 64/25 направлено Заяву про зміну предмета позову в порядку ст. 49 ЦПК України, якою позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року вилучено з предмету позову. Заява Відповідача 1 за вих. № 64/25 від 31.01.2025 року отримана Позивачем 2 засобами поштового зв`язку 10.02.2025 року, станом на сьогоднішній день заперечень проти її задоволення на адресу Відповідача 1 не надходило. Підготовче провадження у цивільній справі № 760/18201/23 триває. Додатково звертав увагу суду на те, що Позивач 2 з лютого 2024 року був обізнаний про розгляд цивільної справи № 760/18201/23 (що підтверджується заявою адвоката Олійника О.В. про ознайомлення з матеріалами справи від 13.02.2024 року), проте, за більш ніж півтора роки про удаваність кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року, його правової природи, не заявляв. Ствердження Позивачів про укладення удаваного (прихованого договору споживчого кредитування) договору заявились лише після позасудового задоволення Відповідачем 1 забезпечених іпотекою вимог, що свідчить про те, що дійсною метою заявлення позовної вимоги про встановлення судом правової природи кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року відмінної від первісної (викладеної сторонами у договорі) - є не захист начебто порушеного права, а намагання уникнути цивільно-правової відповідальності, до якої Позивачів притягнуто в порядку та спосіб встановлений діючим законодавством та укладеними правочинами. Щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 76897875 від 30.01.2025 року. Наявність підстав для задоволення даної позовної вимоги обґрунтовано встановленням судом правової природи кредитного договору № КВ-00070/04- 20/1412 від 08.05.2020 року відмінної від первісної (задоволенням судом позовної вимоги № 1). Як вже раніше зазначалось, кредитна спілка «ЗАРАЗ» вважає позовну вимогу № 1 не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а відтак, задоволенню не підлягає і вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 76897875 від 30.01.2025 року. Як вже зазначалось, позовна вимога № 1 є необґрунтованою, Позивачами не спростовано презумпцію належного повідомлення іпотекодавця (боржника) про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, а тому Відповідач 1 набув право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. У разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві. Законодавець не вбачає тут підстав, щоб дорікати власника у вибутті його майна за таких обставин. По-іншому ставиться законодавець до захисту права власності того власника, який за власною волею позбавився володіння своїм майном. Як правило, це випадки, коли власник передає своє майно за договорами найму, безоплатного користування, зберігання тощо іншим особам, в даному випадку майно передано за договором іпотеки та згодом правомірно відчужено. За таких умов майно не витребується на підставі ст. 388 ЦК України у добросовісного набувача, у якого за законом виникає право власності на це майно. Відтак на власникові лежить ризик необачливого вибору контрагента, якому він довірив майно. В даному випадку Позивач передавши спірне майно в іпотеку в якості забезпечення виконання власних зобов`язань, не виконуючи своїх забезпечених іпотекою зобов`язань, ігноруючи застереження про можливе позасудове задоволення забезпечених вимог сам спричинив звернення стягнення на заставлене майно відповідно до діючого законодавства. Враховуючи те, що Позивачі належним чином повідомлялись про намір Відповідача 1 звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку; звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання відбулось у порядку та спосіб передбачений діючим законодавством та укладеними між сторонами правочинами - відсутні підстави вважати, що спірне майно вибуло з володіння власників або особи, якій вони передали майно у володіння, не з їхньої волі, а отже, відсутні підстави і для задоволення віндикаційного позову. З врахуванням наведеного просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

25 серпня 2025 року від третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірини Миколаївни до суду надійшли письмові пояснення, які обґрунтовані наступним. Восьмого травня дві тисячі двадцятого року до неї звернулися громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_14 , голова правління КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ЗАРАЗ», ідентифікаційний код юридичної особи 37716197, що знаходиться за адресою: 03039, місто Київ, вулиця В.Забіли, будинок 5, офіс 122, з проханням посвідчити Договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника - ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 за Кредитним договором №КВ-00070/04-20/1412 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №2 від 08 травня 2020 року, з будь-якими наступними змінами до нього, щодо своєчасного повернення Позичальником фінансового кредиту у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 200 000,00 гривень (Двісті тисяч гривень 00 копійок), щомісячної сплати процентів за користування кредитом, відповідно до передбаченої Кредитним договором відсоткової ставки та взаємопогодженого сторонами механізму зміни відсоткової ставки (у разі наявності підстав його застосування), сплати комісій, пені та штрафу у випадках та розмірах, передбачених Кредитним договором. ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_14 були надані оригінали документів: паспорти, довідки про присвоєння їм реєстраційного номеру облікової картки платника податків, статутні документи Кредитної спілки «Зараз», документи, що підтверджують право власності Іпотекодавців на квартиру (Свідоцтво про право власності на житло, видане 05 травня 2000 року Органом приватизації Жовтневої райдержадміністрації м. Києва згідно з розпорядженням №1092 від 05 травня 2000 року, Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2020 року, індексні номери витягів 208547824, 208547767; Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. 13 лютого 2019 року за реєстровим 4-145, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2019 року, індексний номер витягу 156097762; Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. 28 квітня 2020 року за реєстровим № 6-206, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2020 року, індексний номер витягу 207713847), Кредитний договір. Після вивчення та аналізу документів, нею було виготовлено проект договору іпотеки, який було надано Сторонам для вивчення та ознайомлення. Після того, як текст договору був узгоджений, вивірені його умови, Сторони підписали Договір іпотеки. Додатково нею було роз`яснено Сторонам суть договору іпотеки, пояснено права та обов`язки сторін, роз`яснено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, попереджено про обтяження квартири іпотекою, накладення заборони відчуження квартири та порядок її зняття. Після підписання Договору іпотеки Сторонами, нею були вчинено запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про посвідчення даного договору 08 травня 2020 року за реєстровим № 2624 та запис про накладення заборони відчуження договору зазначеного вище нерухомого майна за реєстровим № 2625. Примірники договору були надані Сторонам. Також 29 березня 2021 року за реєстровим № 3611, 29 червня 2021 року за реєстровим № 6200, 31 серпня 2021 року за реєстровим № 8471, 01 листопада 2021 року за реєстровим № 10645 нею були посвідчені Договори про внесення змін до договору іпотеки, про збільшення розміру Основного зобов`язання та заставної вартості Предмету іпотеки. 27 січня 2025 року до неї, як до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, звернувся голова правління Кредитної Спілки «ЗАРАЗ» ОСОБА_14, із заявою щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» в якості задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки, у тому числі відповідно до статті 4 договору іпотеки. Також заявником були подані: Договір іпотеки, укладений між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 08 травня 2020 року за реєстровим №2624 зі змінами до нього; - засвідчені іпотекодержателем копії письмових вимог про усунення порушення основного зобов`язання та умов іпотечного договору, надісланих іпотекодержателем іпотекодавцю №657/24 від 18.11.2024, № 656/24 від 18.11.2024, №697/24 від 23.12.2024 та №696/4 від 23.12.2024, які були надіслані ОСОБА_7 , ОСОБА_6 цінними листами з описом вкладення; - засвідчені іпотекодержателем копії поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, та які повернулися відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення. - довідка іпотекодержателя №50/25 від 27.01.2025, що містила відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом, та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТЕЙТ СТРІТ». Звіт про оцінку майна, здійснений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТЕЙТ СТРІТ», станом на 13.11.2024; - документи, що підтверджують особу та повноваження представника, квитанцію про сплату адміністративного збору. Також нею за допомогою офіційного веб-сайту оператора поштового зв`язку перевірено за штриховим кодовим ідентифікатором поштового відправлення факт повернення відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення. Скановані копії відомостей за результатами такої перевірки долучені до поданої заяви. Додатково заявником було подано оригінал Кредитного договору № КВ-00070/04-20/1412 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №2 від 08 травня 2020 року з відповідними змінами до нього від 29.03.2021, 29.06.2021, 31.08.2021, 01.11.2021. Виконуючи функції державного реєстратора прав, встановивши особу заявника, встановивши відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіривши наявність документів про сплату адміністративного збору, а також відповідність законодавству розмірів внесеної плати, перевіривши наявність оригіналів документів, необхідних для відповідної реєстрації прав, нею за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав було зареєстровано, сформовано та роздруковано заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яку підписав заявник. З поданих оригіналів документів, виготовлено електронні копії. Після встановлення відсутності раніше зареєстрованих інших заяв на нерухоме майно, здійснення пошуку у Державному реєстрі прав відомостей про нерухоме майно, право власності та суб`єкта цього права, інших речових прав та суб`єкта цих прав, іпотеку та суб`єкта цього права, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта цих прав, впевнившись у відсутності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, відсутності заборон на вчинення реєстраційних дій, у відведений законом термін, нею було прийнято рішення про реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за Кредитною Спілкою «ЗАРАЗ». Реєстраційна дія, нею, як державним реєстратором, була проведена відповідно до діючого законодавства. Додатково повідомляла: відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, який містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до пункту 5 - 2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки). Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу на придбання товарів, (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. В Кредитному договорі, виконання якого забезпечувалось іпотекою, зазначено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит з цільовим призначенням - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності Позичальником, тобто виданий кредит не є споживчим кредитом. 05.02.2025 за реєстровим № 841, нею був посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за яким Кредитна спілка «ЗАРАЗ» продала вказану квартиру. В результаті вчинення нотаріальної дії нею було зареєстроване право власності за покупцем.

12 травня 2025 року разом з позовною заявою до Солом`янського районного суду міста Києва від представника позивача ОСОБА_6 - адвоката Лісовської О.В., та представника позивача ОСОБА_7 - Олійника О.В. , надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 24 жовтня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_6 - адвоката Лісовської О.В., та представника позивача ОСОБА_7 - Олійника О.В. , про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача, - задоволено; витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Гамаль Ірини Миколаївни (адреса робочого місця: вулиця Панаса Мирного, 14, нежилі приміщення з №1 по №13 (груп. Прим. №28), м. Київ, 01001): належним чином засвідчені копії всіх документів (у тому числі звіт про оцінку майна), що стали підставою для рішення державного реєстратора Гамаль І.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76897875 від 30.01.2025 про реєстрацію права власності за Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» (відповідачем 1) на квартиру АДРЕСА_1 ; належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05 лютого 2025 року за реєстровим номером 841, укладеного між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_5 (відповідачем 2), а також всіх документів, що стали підставою для укладення вказаного договору (у тому числі звіт про оцінку майна).

15 грудня 2025 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Гамаль Ірини Миколаївни на виконання ухвали суду надійшли витребувані докази.

В судовому засіданні 25.03.2026 року представник позивача ОСОБА_7 - адвокат Олійник О.В. звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою від 25 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_7 - Олійника О.В. , про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача, - відмовлено.

Ухвалою від 15 травня 2026 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.

Інших процесуальних дій не вчинялось.

В судове засідання представник позивача Олійник О.В. з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Вказав, що у 2018 році Відповідач ОСОБА_7 втратив роботу, у 2019 році у квартирі позивачів відключили опалення, 8 місяців вони жили без газу, після отримання позики вони відновили тепло та газопостачання до квартири. Позивачі постійно перекривались кредитами, новим здійснювали погашення попереднього. Позивач ОСОБА_7 звертався до відповідача Кредитної спілки «Зараз» з метою отримання кредиту, йому було запропоновано укласти комерційний кредит, а саме 200 000 грн. для комерційної діяльності. Як вбачається з витягу з бюро кредитних історій станом на момент отримання кредиту у відповідача позивач мав дев`ять непогашених кредитів. До матеріалів справи відповідачем надано бізнес план, який ніби то подавався позивачем при отримання кредиту, який не містить будь - яких підписів, позивачем він не складався і не надавався. В подальшому, кредит збільшувався, сума збільшення направлялась на погашення відсотків по кредиту. Вважає, що відповідачем було введено позивача в оману. Просив звернути увагу що ОСОБА_7 не був та не є фізичною особою - підприємцем.

Представник позивача Лісовська О.В. в судове засідання з`явилась, підтримала позицію іншого представника, просила позовну заяву задовольнити.

Представник відповідача Кредитної спілки «Зараз» - Огородник К. Я., в судове засідання з`явився, проти задоволення позовної заяви заперечував з підстав викладених у відзиві. Вказав, що твердження представників ґрунтуються на припущеннях. Позивачу було надано комерційний кредит, тож позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , в судове засідання з`явився, вказав що його клієнт придбав квартиру, сплатив за неї кошти. З врахуванням наведеного просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 , в судове засідання з`явився, підтримав позицію свого представника.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши надані докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

08 травня 2020 року між Кредитною спілкою «Зараз» (як Кредитодавцем) та членом кредитної спілки ОСОБА_7 (як Позичальником) було укладено Кредитний договір №КВ-00070/04-20/1412, відповідно до п.1.1. якого кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 200 000,00 грн. (т. 1 а. с. 28 - 30, 62 - 65).

Згідно до п.1.4.1. вказаного договору, кредит надається строком на 36 місяців від дати отримання кредиту позичальником, тобто з 08 травня 2020 року по 08 травня 2023 року.

Відповідно до п.1.2. кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позичальником.

Крім того, в п.11.5.1. вказаного договору зазначено, що позичальник визнає, що правовідносини які виникли між сторонами на підставі договору не підлягають врегулюванню положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування» оскільки: за цим договором позичальникові надано фінансовий кредит; грошові кошти надані за цим договором надаються позичальнику без подальшої мети придбання, замовлення, використання або наміру придбання чи замовлення товарів та / або продукції для особливих потреб безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; використання кредитних коштів за цим договором здійснюється позичальником виключно на створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності.

Також, 08 травня 2020 року між Кредитною спілкою «Зараз» (як кредитодавцем) та ОСОБА_6 (як поручителем) укладено Договір поруки №КВ-00070/04-20/1412, відповідно до п.1.1. якого поручитель поручився перед кредитодавцем за виконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором №КВ-00070/04-20/1412 від 08 травня 2020 року, поручитель несе відповідальність перед кредитодавцем за порушення позичальником зобов`язань (т. 1 а. с. 31, 65).

Крім того, 08 травня 2020 року, між Кредитною спілкою «Зараз» (як іпотекодержателем) та ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (як іпотекодавцями) укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці передали іпотекодержателю у якості та забезпечення виконання всіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_7 за кредитним договором №КВ-00070/04-20/1412 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №2 від 08 травня 2020 року з будь - якими наступними змінами до нього щодо своєчасного повернення позичальником фінансового кредиту у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 200 000,00 грн., щомісячної оплати процентів за користування кредитом, відповідно до передбаченої кредитним договором відсоткової ставки, та взаємоузгодженого сторонами механізму зміни відсоткової ставки, сплати комісій, пені та штрафу у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором укладеним між іпотекодержателем та позичальником, наступне нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 66 - 67).

Відповідно до п.1.2. вказаного договору, заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 400 000,00 грн.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №422994887 від 16.04.2025 року, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 58,2 кв.м., зареєстрована на праві власності за Кредитною спілкою «Зараз» 27.01.2025 року на підставі іпотечного договору серія та номер: 2624, виданий 08.05.2020, видавник: Гамаль І.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; 05.02.2025 року - зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер :841, виданий 05.02.2025, видавник Гамаль І.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (т. 1 а. с. 11 - 13, 95 - 98).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №423060899 від 16.04.2025 року, ОСОБА_7 іншого нерухомого майна на праві власності не має (т. 1 а. с. 14, 100).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №423006810 від 16.04.2025 року, ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ) іншого нерухомого майна на праві власності не має (т. 1 а. с. 99).

Судом також досліджено надані до матеріалів справи стороною позивача на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві Свідоцтво про смерть ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 26, 80), довідку про причину смерті (т. 1 а. с. 81), Свідоцтво про народження ОСОБА_15 (т. 1 а. с. 82), Свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_16 (т. 1 а. с. 83), Свідоцтво про розірвання шлюбу (т. 1 а. с. 84), Трудову книжку ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 85 - 87), Акт на відключення газу (т. 1 а. с. 89), Акт №21/05ВК первинної, повторної перевірки та прочищення димових та вентиляційних каналів комунально - побутових об`єктів, житлових та громадських будинків від 25.02.2025 року (т. 1 а. с. 90 - 91), Розписку від 03.10.2018 року (т. 1 а. с. 92), Розписку від 30.09.2019 року (т. 1 а. с. 93 - 94), Кредитний звіт Українського бюро кредитних історій актуальний на 21.10.2025 року щодо ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (т. 2 а. с. 99 - 111).

Таким чином, перебування позивачів станом на момент укладання кредитного договору з відповідачем у скрутному фінансовому стані підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, судом досліджено копію позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення штрафу за неналежне виконання договору іпотеки з яким Кредитна спілка «Зараз» звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 68 - 78), заяви про зміну предмета позову в порядку ст. 49 ЦПК України (т. 2 а. с. 45 - 48).

Відповідно до Заяви на отримання фінансового кредиту від 08 травня 2020 року ОСОБА_7 звернувся з відповідною заявою до Кредитної спілки «Зараз» щодо надання кредиту в сумі 200 000,00 грн. на створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності без мети використання кредитних коштів на придбання, замовлення товарів та / або продукції для особистих потреб. Для повернення суми кредиту та сплати відсотків, штрафних санкцій пропонував дохід від ПП ОСОБА_10 у розмірі 26 000 грн. Також, підтвердив власним підписом що отримав в усній та письмовій формі від кредитодавця до укладання договору інформацію відповідно до ст. 6 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 11, ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» (т. 1 а. с. 221).

Крім того, у вказаній заяві зазначено, що інформація надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником послуги без нав`язування її придбання.

Таким чином, вказана заява містить у собі неузгодженість щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем.

Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 28.04.2025 року, ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не є та не був фізичною особою - підприємцем (т. 1 а. с. 27, 88).

Тож, інформація викладена у вказаній заяві суперечить іншому доказу наявному в матеріалах справи.

Суд враховує, що заява на отримання фінансового кредиту складена у печатному вигляді, з чого вбачається, що її підготовкою займався кредитодавець - Кредитна спілка «Зараз», позивачем (як позичальником) здійснювалось тільки підписання наданого тексту, без можливості його зміни та / або коригування.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Таким чином, розбіжності щодо змісту договірних відносин щодо знаходження їх в площині правового регулювання щодо фінансового кредитування або споживчого кредитування мають тлумачитись на користь позичальника.

Судом також досліджено надані до матеріалів справи відповідачем Кредитною спілкою «Зараз» докази, а саме: Анкету (додаток до заяви про вступ до кредитної спілки), видану ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 219), згоду фізичної особи - суб`єкта кредитної історії від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 220), розписку про ознайомлення з істотними умовами договору (т. 1 а. с. 225), Свідоцтво про право власності на житло (т. 1 а. с. 226), Свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 1 а. с. 227 - 228), Технічний паспорт (т. 1 а. с. 229 - 231), Протокол №48 засідання кредитного комітету Кредитної спілки «Зараз» від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 234), Доручення на перерахунок коштів від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 241), платіжну інструкцію в національній валюті від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 241), Розписку про отримання кредиту від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 243), Додаток №1до кредитного договору від 08.05.2020 року (т. 1 а. с. 244).

При цьому, як встановлено в судовому засіданні, сам факт укладання позивачем ОСОБА_7 кредитного договору з відповідачем, отримання коштів за ним, сторонами не оскаржується та позивачем не заперечується.

Що стосується наданої анкети, то як вбачається з її змісту вона є додатком до заяви про вступ до кредитної спілки, однак саму заяву надано до матеріалів справи не було.

Представником позивача було подано суду заяву якою він просив визнати вказаний документ недостовірним доказом або таким що є підробленим з посиланням на те, що вона не містить жодного підпису (т. 2 а. с. 132 - 133).

При цьому, як було досліджено в судовому засіданні та встановлено судом, вказаний документ підписаний ОСОБА_7 та відповідальною особою КС «Зараз».

За таких обставин заява представника позивача задоволенню не підлягає.

Відповідачем в обґрунтування своєї позиції щодо видачі позичальнику саме фінансового кредиту надано до матеріалів справи Бізнес план для роздрібного продажу овочів та фруктів у місті Києві станом на травень 2020 року.

Представником позивача було подано суду заяву якою він просив визнати вказаний бізнес план недостовірним доказом або таким що є підробленим доказом (т. 2 а. с. 92 - 93).

При цьому, відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд враховує що вказаний документ не містить у собі будь - яких ідентифікуючих ознак щодо особи, якою він був складений, не підписано будь - якою особою, не вказано мети його складання, особи якій він адресований, дати його складання.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наданий відповідачем бізнес план є неналежним доказом в розумінні ст.77 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи після укладання кредитного договору сторонами неоднаразово укладались додаткові угоди до нього та укладених в забезпечення зобов`язань за ним договорів, а саме: Додатковий договір від 29.03.2021 року (т. 1 а. с. 245), Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 29.03.2021 року (т. 1 а. с. 246), Додаткова угода до договору поруки від 29.03.2021 року (т. 1 а. с. 247), Додаток №1 до кредитного договору від 29.03.2021 року (т. 2 а. с. 1), Додатковий договір від 29.06.2021 року (т. 2 а. с. 2), Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 29.06.2021 року (т. 2 а. с. 3), Додаткова угода до договору поруки від 29.06.2021 року (т. 2 а. с. 4), Додаткова угода №1 до кредитного договору від 30.06.2020 року (т. 2 а. с. 5), Додаткову угоду до договору поруки від 30.06.2021 року (т. 2 а. с. 6), Додаток №1 до кредитного договору від 30.06.2021 року (т. 2 а. с. 10), Додатковий договір до кредитного від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 11), Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 12), Додаткова угода до Договору поруки від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 13), Додаток №1 до кредитного договору від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 16), Додатковий договір від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 17), Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 18), Додаткова угода до договору поруки від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 19), Додаток №1 до кредитного договору від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 22).

У зв`язку з укладанням вказаних додаткових угод позивачем було підписано Доручення на перерахунок коштів від 29.03.2021 року (т. 1 а. с. 248), Розписку про отримання кредиту від 29.03.2021 року (т. 1 а. с. 250), Доручення на перерахунок коштів від 30.06.2021 року (т. 2 а. с. 7), Розписку про отримання кредиту від 30.06.2021 року (т. 2 а. с. 9), Розписку про отримання кредиту від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 15), розписку про отримання кредиту від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 21), а відповідачем було надано позивачу кошти, відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 29.03.2021 року на суму 95 007,00 грн. (т. 1 а. с. 249), Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 30.06.2021 року на суму 219 733,00 грн. (т. 2 а. с. 8), видатковий касовий ордер від 31.08.2021 року (т. 2 а. с. 14), видатковий касовий ордер від 01.11.2021 року (т. 2 а. с. 20).

Кредитною спілкою «Зараз» направлялись на адресу позивачів вимоги про усунення порушення зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою від 18.11.2024 року та від 23.12.2024 року з попередженням про можливість реалізації предмета іпотеки за 1 180 500,00 грн. (т. 2 а. с. 36 - 43).

З Довідки, наданої Кредитною спілою «Зараз» (Вих. №50/25 від 27.01.2025 року) вбачається, що станом на 27.01.2025 року заборгованість становить 1 378 276,29 грн. (т. 2 а. с. 44)

31.01.2025 року Кредитною спілкою «Зараз» було направлено ОСОБА_7 та ОСОБА_6 листи (Вих. №65/25 та №66/25 від 31.01.2025 року) якими повідомлено про реєстрацію за Кредитною спілкою «Зараз» права власності на квартиру, передану в іпотеку (т. 2 а. с. 49 - 52),

Як вбачається зі звіту про оцінку майна 3-кімнатної квартири, загальною площею 58,2 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також Довідки про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку, ринкова вартість предмета оцінки станом на 13.11.2024 року становить 1 180 500,00грн. (т. 2 а. с. 25 - 34).

Відповідно до Договору купівлі - продажу квартири від 05.02.2025 року, зареєстровано в реєстрі за №841, КС «Зараз» (як Продавець) продала, а ОСОБА_5 (як Покупець) придбав квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 833 000,00 грн. (т. 2 а. с. 135 - 136).

Судом також досліджено копії матеріалів документі на підставі яких був посвідчений договір купівлі - продажу квартири 05 лютого 2025 року за реєстровим №841, надані до матеріалів справи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. (т. 2 а. с. 134 - 183).

При цьому, суд враховує, що подальша реалізація квартири Кредитною спілкою «Зараз» ОСОБА_5 не є предметом оскарження в цій справі.

Інших доказів надано суду не було.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається зі статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент;

Згідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

При цьому, як вказано в преамбулі цього закону, цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Судом було встановлено, що позивачем ОСОБА_7 було укладено з Кредитною спілкою «Зараз» правочин щодо отримання кредитних коштів на умовах зворотності та платності.

При цьому, в Кредитному договорі №КВ-00070/04-20/1412 від 08.05.2020 року вказано, що кредитодавцем було надано позичальнику саме фінансовий кредит з цільовим призначенням - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позичальником.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що ОСОБА_7 станом на момент укладання відповідного кредитного договору не був зареєстрований як фізична особа - підприємець, не є учасником або керівником будь - якої юридичної особи.

Натомість, станом на момент укладання кредитного договору з відповідачем перебував у скрутному фінансовому становищі, втратив роботу, мав значні борги, що відображено в бюро кредитних історій.

Також, з досліджених в судовому засіданні доказів неможливо встановити яким саме чином було використано надані за кредитним договором грошові кошти; будь - яких доказів на здійснення перевірки кредитодавцем цільового використання коштів позичальником суду також не надано.

Представником позивача в судовому засіданні було вказано, що отримані кошти були сплачені з метою відновлення тепло та газопостачання квартири позивачів. При цьому, будь - яких доказів на підтвердження здійснення відповідних платежів надано не було.

Суд зважає на те, що будь - яких доказів використання коштів отриманих за кредитним договором саме на цілі вказані в п.1.2. кредитного договору суду надано також не було.

Крім того, як вбачається з наданих видаткових касових ордерів, частина коштів була отримана позивачем від відповідача у готівковій формі, що свідчить на користь позиції позивачів щодо здійснення погашення цими коштами відсотків за користування кредитними коштами, які були нараховані ОСОБА_7 до сплати.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З наданих матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_7 та Кредитною спілкою «Зараз» було укладено споживчий кредит, при цьому, в тексті договору зазначено про цільове призначення кредиту - створення (початок), розвиток, удосконалення приватної підприємницької діяльності позичальником, що не відповідає дійсним обставинам укладання цього договору та намірам сторін.

Як вказано у Постанові Верховного Суду від 14 лютого2022 року (справа № 346/2238/15-ц), у разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справ № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22), від 22 лютого 2023 року в справі № 755/912/21 (провадження № 61-11314св22)).

Суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є саме правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Отже, предметом встановлення удаваності за змістом наведеної норми є правочин у цілому, а не окрема умова чи пункт договору.

У зв`язку з цим суд зазначає, що формулювання позовної вимоги про визнання кредитного договору удаваним у частині пункту 1.2 договору, яким визначено цільове призначення кредиту, саме по собі не відповідає конструкції, передбаченій статтею 235 ЦК України, оскільки окремий пункт договору не є самостійним правочином.

Разом з тим, зазначене не перешкоджає суду при вирішенні спору надати правову оцінку пункту 1.2 кредитного договору, його співвідношенню з іншими умовами договору, фактичним обставинам його укладення та виконання, а також встановити дійсну правову природу правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, при визначенні правової природи укладеного між сторонами договору суд має враховувати не лише його найменування та формальне зазначення певної мети кредитування, а й фактичний зміст правовідносин сторін, їх суб`єктний склад, обставини укладення договору, дії сторін під час його виконання та інші докази, наявні у матеріалах справи.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 на момент укладення кредитного договору не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, не був учасником або керівником юридичної особи; відповідачем не надано належних та допустимих доказів фактичного здійснення ним підприємницької діяльності, для створення, розвитку чи удосконалення якої нібито надавалися кредитні кошти.

При цьому відповідачем також не надано доказів фактичного використання ОСОБА_7 отриманих за кредитним договором коштів на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору. Не надано і доказів здійснення кредитодавцем належного контролю за цільовим використанням коштів, незважаючи на те, що саме цільове призначення кредиту було визначено істотною характеристикою правовідносин, на які посилається відповідач.

За таких обставин саме по собі зазначення у кредитному договорі певного цільового призначення коштів не може безумовно свідчити про те, що фактично виникли правовідносини з підприємницького (фінансового) кредитування. Така умова договору підлягає оцінці у сукупності з усіма іншими доказами та встановленими судом обставинами.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.

Відповідно п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Враховуючи, що ОСОБА_7 на момент укладення договору не мав статусу фізичної особи-підприємця, доказів здійснення ним підприємницької діяльності суду не надано, а доказів використання отриманих коштів саме для підприємницької діяльності матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що наявні у справі докази не підтверджують фактичного підприємницького характеру отриманого кредиту.

При цьому суд виходить із того, що правова природа договору визначається не лише назвою договору та формулюваннями, включеними до нього кредитодавцем, а передусім фактичним змістом правовідносин та їх відповідністю встановленим законом ознакам відповідного виду договору.

Встановлені судом обставини є достатніми для висновку про те, що формальне визначення кредиту як такого, що надається для підприємницької діяльності, не відповідає фактичному характеру правовідносин сторін.

З огляду на це при вирішенні спору суд вважає необхідним виходити з того, що фактично між ОСОБА_7 та Кредитною спілкою «Зараз» виникли правовідносини щодо надання кредиту фізичній особі для задоволення особистих потреб, а відтак такі правовідносини підлягають оцінці з урахуванням положень законодавства про споживче кредитування.

При цьому встановлення судом фактичної правової природи кредитних відносин не означає визнання недійсним кредитного договору в цілому та не припиняє зобов`язань позичальника щодо повернення фактично отриманих кредитних коштів. Такий висновок означає лише необхідність застосування до спірних правовідносин тих норм матеріального права, які відповідають їх фактичній правовій природі.

Відповідно, під час вирішення інших заявлених позивачами вимог суд має враховувати встановлений характер кредитних правовідносин та перевірити, чи відповідали дії Кредитної спілки «Зараз» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття права власності на квартиру вимогам законодавства, що підлягає застосуванню до таких правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Кредитний договір № КВ-00070/04-20/1412 від 08 травня 2020 року, укладений між ОСОБА_7 та Кредитною спілкою «Зараз», є удаваним та приховує фактично вчинений між сторонами договір про споживчий кредит.

Відповідно до п. 5 - 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Вказана норма набрала чинності 17.03.2022 року.

З врахуванням того, що фактично сторонами кредитного договору було укладено споживчий кредит, вказана норма розповсюджується на правовідносини які виникли між ОСОБА_7 та Кредитною спілкою «Зараз».

За таких обставин, задоволення вимог Кредитної спілки «Зараз» (як іпотекодержателя) шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеки» суперечить положенням п. 5 - 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20 (провадження № 61-11687св21) зазначено: "удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: з урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів; цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем; приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню (зокрема, для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України "Про запобігання корупції"). При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України "Про запобігання корупції", то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача; відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Судом було встановлено що внаслідок укладання сторонами удаваного правочину - договору фінансового кредиту замість дійсного правочину - споживчого кредиту були порушені права позивача як споживача, закріплені п. 5 - 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого позивачів було позбавлено права власності на квартиру, яка є їх єдиним житлом.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України. Аналіз цих норм свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Судом було встановлено, що квартира вибула з права власності позивачів незаконно в порушення норм п. 5 - 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин порушене право власності позивачів підлягає захисту.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18); від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), зазначено про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Згідно з пунктами 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Будь - яких доказів того, що ОСОБА_5 є недобросовісним набувачем суду не надано. Ним було придбано спірну квартиру на підставі договору купівлі - продажу, який було досліджено судом. Тож, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем вказаного майна.

Отже, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушено тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то віндикаційний позов є належним способом захисту, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і володіння позивачем майном буде відновлено. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

За таких обставин, вимога позивачів щодо витребування від ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 7 листопада 2018 року (Справа № 488/5027/14-ц) було сформульовано наступний правовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.»

За таких обставин вимога позивачів щодо скасування рішення третьої особи яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, як державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно, індексний номер: 76897876 від 30.01.2025 щодо реєстрації права власності за відповідачем 1 на підставі договору іпотеки, серія та номер 2624 від 08 травня 2020 року на квартиру АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду позивачами було сплачено судовий збір за заяву про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн., що підтверджується квитанцією №9352-8277-5958-5547 від 17 квітня 2025 року (а. с. 7), за позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією №7217-6353-0448-4561 від 12 травня 2025 року (а. с. 55), за позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією №3021-6452-9637-5821 від 12 травня 2025 року (а. с. 56), за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 8330,00 грн., що підтверджується квитанцією №5325-1016-8341-5953 від 12 травня 2025 року (а. с. 57), за заяву про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн., що підтверджується квитанцією №7773-6415-7216-0422 від 12 травня 2025 року (а. с. 107).

Таким чином, загальний розмір сплаченого позивачами судового збору становить 11 963,60 грн.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачами витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відтак з відповідачів на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 752,40 грн., сплачений за подання двох заяв про забезпечення позову, позовної вимоги немайнового характеру та позовної вимоги майнового характеру.

Суд зважає на те, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірного майна, за таких обставин витрати по сплаті судового зору мають бути стягнути з іншого відповідача - Кредитної спілки «Зараз» на користь позивачів в рівних частках.

Також, представником відповідача у відзиві на позовну заяву було надано попередній розрахунок суми судових витрат які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, докази яких буде надано в порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України.

З врахуванням наведеного, суд роз`яснює, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 204, 235, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 369, 386, 387, 388, 638, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, про визнання кредитного договору частково удаваним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та витребування майна від добросовісного набувача, - задовольнити частково.

Встановити, що Кредитний договір № КВ-00070/04-20/1412 від 08 травня 2020 року, укладений між ОСОБА_7 та Кредитною спілкою «Зараз», є удаваним та приховує фактично вчинений між сторонами договір про споживчий кредит.

Витребувати з володіння ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позову, - відмовити.

Стягнути з Кредитної спілки «ЗАРАЗ» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, вул. Віктора Забіли, 5, офіс 122, код ЄДРПОУ 37716197) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 5376,20 грн.

Стягнути з Кредитної спілки «ЗАРАЗ» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, вул. Віктора Забіли, 5, офіс 122, код ЄДРПОУ 37716197) на користь ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5376,20 грн.

Скасувати арешт накладений Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року на об`єкт нерухомості - 1 /2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та заборону будь - яким особам вчиняти дії щодо виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_6 та членів її сім`ї з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати арешт накладений Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року на об`єкт нерухомості - 1 /2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачі:

ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі:

Кредитна спілка «ЗАРАЗ» (місцезнаходження: 03039, м. Київ, вул. Віктора Забіли, 5, офіс 122, код ЄДРПОУ 37716197);

ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 14, нежилі приміщення з №1 по №13 (груп. Приміщень №28)).

Суддя І. О. Тесленко