Рішення № 139120012, 20.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6465/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОТАЛ ІМПОРТ УКРАЇНА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.03.2026 року №UA2090002026155 та від 06.03.2026 року №2090002026156.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в ході господарської діяльності здійснював ввезення на митну територію України товарів з Республіки Польща із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита за кодом «410» у рамках Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Стверджує, що походження товарів з Європейського Союзу було належним чином підтверджене відповідними документами, зокрема сертифікатом з перевезення товару EUR.1, а тому такі товари могли оформлятися із застосуванням зазначеної преференції. Зазначає, що надав усі необхідні документи для митного оформлення, які є автентичними, не визнані недійсними, а відомості в них є достовірними. Вважає, що випадки відсутності підтвердження від окремих експортерів на запит митних органів самі по собі не можуть тягнути негативних наслідків для позивача, який діяв сумлінно та правомірно. На переконання позивача, порушень вимог митного законодавства він не допустив, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову. Зазначає, що за результатами документальної невиїзної перевірки актом від 11.02.2026 №36/26/7.4-19/44827492 встановлено порушення позивачем ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, ч.2 ст.46, ч.1 ст.257 Митного кодексу України, підп.«в» п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Наголошує, що уповноважений орган Республіки Польща листом від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 не підтвердив преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674, оскільки експортер не надав необхідних документів на підтвердження статусу походження. Зазначає, що сам факт виготовлення товару у країні ЄС та підтвердження автентичності документа не є достатньою підставою для надання товару статусу преференційного походження, оскільки митне законодавство та Регіональна конвенція розрізняють поняття автентичності документа та підтвердження відомостей, які в ньому містяться. Вказує, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених розмірах є безумовним і не залежить від встановлення вини платника, а неналежні дії іноземного експортера не звільняють платника від обов`язку сплати митних платежів. На підтвердження своєї позиції посилається на постанови Верховного Суду від 24.12.2025 у справі №380/21022/24 та від 11.02.2026 у справі №380/25552/24. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

23.07.2026 позивач подав додаткові пояснення у справі. Зазначає, що при митному оформленні надав достатній обсяг документів, у яких вказано країну походження товару, на підтвердження походження товарів із країн Європейського Союзу, а лист уповноваженого органу Республіки Польща не можна вважати єдиним і беззаперечним доказом порушення ним митних правил. Вказує, що повідомлення компетентного органу Республіки Польща містить чітке зазначення про автентичність сертифіката з перевезення EUR.1 і не містить спростування того, що товар походить з Європейського Союзу. Наголошує, що під час митного оформлення митний орган не мав зауважень щодо достовірності, достатності, повноти чи належності поданих документів і не відмовляв у застосуванні преференції, а сертифікат EUR.1 не визнавався нечинним. На підтвердження своєї позиції посилається на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25.

14.08.2026 позивач подав пояснення та заперечення щодо клопотання відповідача про долучення доказів. Зазначає, що уповноважений орган Республіки Польща беззастережно підтвердив автентичність сертифіката з перевезення товару EUR.1, а єдиною підставою, з якої цей орган повідомив про неможливість підтвердити преференційне походження товару, є ненадання експортером документів на запит митних органів Республіки Польща. Вважає, що такий висновок є наслідком пасивної поведінки іноземного експортера під час перевірки в країні експорту, а не результатом встановлення факту неналежного походження товару. Звертає увагу на суперечність між змістом листа від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025, у якому автентичність доказів походження підтверджено, та відміткою у графі 14 сертифіката про невідповідність його вимогам щодо достовірності й правильності інформації. Наголошує, що позбавлений важелів впливу на іноземного експортера, а невиконання останнім обов`язків перед митним органом своєї країни не може перекладатися у формі фінансових санкцій на добросовісного покупця.

Ухвалою судді від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 10.08.2026 суд витребував у Львівської митниці належним чином засвідчені копії звернення Державної митної служби України до уповноваженого органу Республіки Польща від 04.10.2024 №15/15-03-01/11/5268 про проведення перевірки сертифіката з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674 з усіма додатками до нього, у тому числі документів та інформації, надісланих на підтримку запиту про перевірку; листа Державної митної служби України від 23.09.2025 №15/15-03-01/7/5583 з усіма додатками до нього; наявних у розпорядженні відповідача документів і відомостей про заходи перевірки, вжиті уповноваженим органом Республіки Польща на рівні експортера PILOT INTERNATIONAL SP. Z O.O. S.K., та про результати таких заходів.

13.08.2026 відповідач на виконання ухвали суду подав клопотання, до якого долучив копію звернення Державної митної служби України від 04.10.2024 №15/15-03-01/11/5268 з додатками та копію листа Державної митної служби України від 23.09.2025 №15/15-03-01/7/5583 з додатками. Щодо відомостей про заходи перевірки на рівні експортера відповідач повідомив, що в розпорядженні Львівської митниці є лише лист уповноваженого органу Республіки Польща від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 з долученим до нього сертифікатом, у графі 14 якого наявна відмітка про перевірку, оскільки надсилання разом із відповіддю про результати перевірки документів щодо вжитих перевірочних заходів чинним міжнародним та національним законодавством не передбачено.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОТАЛ ІМПОРТ УКРАЇНА» зареєстроване як юридична особа 22.08.2022, код ЄДРПОУ 44827492, перебуває на обліку в контролюючому органі.

За митною декларацією від 30.08.2023 №23UA209140023906U3 позивач ввіз на митну територію України товар «Безалкогольні напої, з доданням цукру чи інших підсолоджувальних або ароматизувальних речовин: Безалкогольний напій Coca Cola, 330ml. 44808 шт.; Безалкогольний напій Coca Cola 330ml. 2376 шт.», код УКТ ЗЕД 2202100000, країна походження товарів «EU». Відправником товару зазначено PILOT INTERNATIONAL SP. Z O.O. S.K. (03-310 WARSZAWA, UL. STANIEWICKA 5).

Товар декларувався із застосуванням преференції за кодом « 410» («Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС») і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Для застосування преференції « 410» при митному оформленні надано сертифікат з перевезення EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674, зазначений у графі 44 митної декларації під кодом « 0954». Країну походження товару «EU» у графі 34 митної декларації заявлено декларантом на підставі відомостей, наявних у цьому сертифікаті.

Керуючись ст.32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, Державна митна служба України направила на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674.

Зі звернення Державної митної служби України до уповноваженого органу Республіки Польща від 04.10.2024 №15/15-03-01/11/5268, наданого відповідачем на виконання ухвали суду від 10.08.2026, вбачається, що воно оформлене з посиланням на ст.31 і ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції та містить прохання провести подальшу перевірку автентичності сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674 і правильності інформації, наведеної у цьому документі. Причиною перевірки зазначено сумніви у преференційному походженні товару, а строк очікування відповіді визначено у десять місяців з дати запиту. До звернення додано копії доказів походження, серед яких сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674 та інвойс від 28.08.2023 №I/000353/08/23/PILOT, експортером за якими зазначено PILOT INTERNATIONAL SP. Z O.O. S.K. Указане звернення надіслано у відповідь на запит Львівської митниці від 23.09.2024 №7.4-2/15-03/4/25607.

Листом Державної митної служби України від 23.09.2025 №15/15-03-01/7/5583 (вх.ЛМ від 24.09.2025 №33217/4-15) повідомлено Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща інформації, наданої листом від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674.

Уповноважений орган Республіки Польща у наданій відповіді листом від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 повідомив, що польські митні органи підтвердили автентичність доказів походження, однак не можуть підтвердити походження товарів, вказаних у сертифікаті перевезення EUR.1 №PL/MF/AT0306674, оскільки експортер не надав необхідних документів, що підтверджують статус походження, а тому товари не підлягають преференційному режиму. Також уповноваженим органом Республіки Польща надано копію сертифіката з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674, у графі 14 якого внесено відмітку про те, що сертифікат не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності інформації, що в ньому міститься, і тому до цих товарів не можуть бути застосовані тарифні преференції.

На підставі наказу Львівської митниці від 13.01.2026 №15 проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ТОТАЛ ІМПОРТ УКРАЇНА» дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 30.08.2023 №23UA209140023906U3. За результатами перевірки складено акт від 11.02.2026 №36/26/7.4-19/44827492.

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ «ТОТАЛ ІМПОРТ УКРАЇНА» вимог ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, ч.2 ст.46, ч.1 ст.257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита за митною декларацією від 30.08.2023 №23UA209140023906U3 на суму 42701,77 грн, а також вимог підп.«в» п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за цією ж митною декларацією на суму 8540,36 грн.

На підставі акта перевірки Львівська митниця прийняла податкові повідомлення-рішення від 06.03.2026:

- №UA2090002026155, яким за платежем «Мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання» збільшено суму грошового зобов`язання на 46971,95 грн (за податковим зобов`язанням +42701,77 грн, за штрафними санкціями 4270,18 грн);

- №UA2090002026156, яким за платежем «Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання» збільшено суму грошового зобов`язання на 9394,40 грн (за податковим зобов`язанням +8540,36 грн, за штрафними санкціями 854,04 грн).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі МК України) та іншими законами України.

Частиною 1 ст.36 МК України передбачено, що положення цього Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування: 1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов`язаних із визначенням країни походження товару.

Згідно з ч.2 ст.36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (ч.1 ст.41 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.43 МК України перевірка документів, що підтверджують країну походження товару, зазначених у статті 41 цього Кодексу, здійснюється відповідно до цієї статті після завершення митного оформлення.

Згідно з ч.2 ст.43 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (ч.2 ст.46 МК України).

Частиною 1 ст.257 МК України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Абзацом першим ч.5 ст.280 МК України передбачено, що ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Абзацом третім цієї норми передбачено, що до решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч.1 ст.351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Пунктом 2 ч.2 цієї статті передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі Регіональна конвенція).

Частиною 1 ст.15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження EUR-MED), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься. Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.

Пунктом 2 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту. Згідно з п.3 ст.32 Доповнення І перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони експортера; для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати; ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (п.5 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції).

Відповідно до п.6 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регламентовано приписами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України). Згідно з підп.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно до п.54.4 ст.54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно з підп.«в» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України. За п.187.8 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Податок на додану вартість нараховується за ставкою 20% бази оподаткування (п.190.1 ст.190 ПК України).

Ключовим питанням у цій справі є те, чи мав позивач право на застосування преференційної ставки ввізного мита (код пільги « 410») до товару, ввезеного за митною декларацією від 30.08.2023 №23UA209140023906U3, за умови, що уповноважений орган Республіки Польща за результатами перевірки не підтвердив преференційне походження цього товару.

Судом установлено, що товар декларувався позивачем із застосуванням преференції за кодом « 410» на підставі сертифіката з перевезення EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674, у зв`язку з чим ввізне мито було нараховано і сплачено за преференційними ставками. Ця обставина сторонами не заперечується.

Наведені норми Митного кодексу України та Регіональної конвенції надають митним органам право здійснювати перевірку підтверджень походження товарів після завершення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково. Перевірка підтверджень походження здійснюється митними органами Договірної сторони експортера, а їх результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи можуть розглядувані товари бути визнані такими, що походять з відповідної Договірної Сторони.

При цьому суд зважає на те, що документальна невиїзна перевірка позивача проведена не у зв`язку з наявністю у Львівської митниці власних сумнівів щодо дійсності поданих при митному оформленні документів у розумінні ч.2 ст.43 МК України, а на підставі п.2 ч.2 ст.351 МК України у зв`язку з надходженням від уповноваженого органу іноземної держави документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження товару, митне оформлення якого завершено. Направлення сертифіката EUR.1 №PL/MF/AT0306674 на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща здійснене Державною митною службою України в порядку ст.32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, а негативна відповідь цього органу і стала підставою для призначення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За таких обставин обґрунтування митним органом «сумнівів» у розумінні ч.2 ст.43 МК України на етапі призначення перевірки не має визначального значення для вирішення спору, оскільки правовою підставою донарахування є саме факт непідтвердження преференційного походження товару компетентним органом країни експорту.

З матеріалів справи слідує, що на запит Державної митної служби України уповноважений орган Республіки Польща листом від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 повідомив, що не може підтвердити походження товарів, вказаних у сертифікаті EUR.1 №PL/MF/AT0306674, оскільки експортер не надав необхідних документів, що підтверджують статус походження, а тому товари не підлягають преференційному режиму. У графі 14 наданої копії сертифіката внесено відмітку про те, що він не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності інформації, що в ньому міститься.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що результат перевірки, наданий компетентним органом країни експорту, є належною та достатньою підставою для відмови у застосуванні преференційних ставок ввізного мита. Оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, підстави для застосування права на преференції при його розмитненні у позивача були відсутні, а товар підлягав випуску у вільний обіг за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (ч.2 ст.46 МК України).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що походження товарів з Європейського Союзу підтверджене автентичним сертифікатом EUR.1 та іншими документами, а тому товари можуть оформлятися із застосуванням преференції. Митне законодавство України (ст.43 МК України) та положення Регіональної конвенції розрізняють поняття автентичності документа про походження та підтвердження відомостей, які в ньому містяться, зокрема щодо статусу походження товару. Підтвердження уповноваженим органом країни експорту автентичності сертифіката EUR.1 не є одночасним підтвердженням відомостей про преференційне походження товару, зазначених у цьому сертифікаті. У наданій відповіді польський уповноважений орган хоч і підтвердив автентичність доказів походження, однак зазначив про неможливість підтвердити саме походження товарів через ненадання експортером необхідних документів. За таких обставин заявлений позивачем преференційний статус товару залишився непідтвердженим.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відсутність підтвердження з боку експортера могла бути спричинена недбалістю третіх осіб і сама по собі не може тягнути негативних наслідків для позивача, який діяв сумлінно. Обов`язок зі сплати митних платежів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків. У спірних правовідносинах контролюючим органом встановлено факт несплати митних платежів у належному розмірі внаслідок застосування тарифної преференції за відсутності підтвердженого походження товару з Європейського Союзу. Та обставина, що непідтвердження походження товару зумовлене діями іноземного експортера, не спростовує факту сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та не звільняє платника податків від обов`язку їх сплати. За наведеного правового врегулювання застосування контролюючим органом штрафних санкцій є законним наслідком встановлення факту заниження податкових зобов`язань, а не формою притягнення платника податків до відповідальності за умисне порушення.

Суд враховує, що митний орган, установивши за результатами митного контролю після завершення митного оформлення заниження податкових зобов`язань, відповідно до підп.54.3.6 п.54.3 ст.54 та п.54.4 ст.54 ПК України був зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Розрахунок донарахованих сум ґрунтується на відомостях митної декларації від 30.08.2023 №23UA209140023906U3 та відповіді уповноваженого органу Республіки Польща, а їх обчислення позивачем не спростоване.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що в матеріалах справи відсутні докази офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Польща до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, а тому підстави для позбавлення права на преференцію не доведені. Зміст відповіді уповноваженого органу Республіки Польща від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 свідчить про те, що така перевірка на рівні експортера була проведена, оскільки орган повідомив саме про ненадання експортером необхідних документів, що підтверджують статус походження. За приписами п.3 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції перевірка підтверджень походження здійснюється митними органами Договірної сторони експортера, які мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати перевірку рахунків експортера. Обрання конкретних заходів такої перевірки належить до компетенції органу країни експорту, а на митний орган держави імпорту та на суд не покладено обов`язку з`ясовувати, у який саме спосіб уповноважений орган країни експорту витребовував документи в експортера. Визначальним є те, що за результатами перевірки компетентний орган країни експорту не підтвердив преференційне походження товару.

Безпідставними є доводи позивача про те, що відповідь уповноваженого органу Республіки Польща не містить спростування походження товару з Європейського Союзу, а лише констатує ненадання експортером документів. За п.5 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції результати перевірки повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи можуть розглядувані товари бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції. Ця норма не покладає на орган країни експорту обов`язку встановити іншу країну походження товару. Для відмови у наданні права на преференції достатньо того, що преференційний статус товару не підтверджено, і саме такий висновок міститься у відповіді від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025, у якій вказано, що товари не підлягають преференційному режиму.

Суд враховує, що відповідь уповноваженого органу Республіки Польща у цій справі відповідає вимогам п.5 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції, оскільки чітко вказує на результат перевірки: автентичність доказів походження підтверджено, однак походження товарів, вказаних у сертифікаті EUR.1 №PL/MF/AT0306674, не підтверджено, а тому товари не підлягають преференційному режиму. Такий висновок додатково засвідчений відміткою у графі 14 наданої органом країни експорту копії сертифіката про невідповідність його вимогам щодо достовірності й правильності інформації, що в ньому міститься. Отже, зазначена відповідь є належною та достатньою підставою для відмови у застосуванні преференції.

Щодо посилань позивача на суперечність між п.1 листа від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025, у якому підтверджено автентичність доказів походження, та відміткою у графі 14 сертифіката суд зазначає таке. Графа 14 сертифіката з перевезення товару EUR.1 має назву «Результат перевірки» і за формою, наведеною у Додатку ІІІа до Доповнення І до Регіональної конвенції, передбачає два взаємовиключні варіанти відмітки: сертифікат видано вказаною митницею і наведена в ньому інформація є правильною, або сертифікат не відповідає вимогам щодо автентичності й правильності. Отже, відмітка у другому полі цієї графи стосується не лише автентичності бланка, а й правильності наведених у сертифікаті відомостей, зокрема про преференційне походження товару. Саме ці відомості за результатами перевірки не підтвердились, тому зміст листа і відмітка у графі 14 не є суперечливими.

Суд зважає й на те, що звернення про перевірку надіслано 04.10.2024, а відповідь уповноваженого органу Республіки Польща складено 18.09.2025, тобто після спливу десятимісячного строку, зазначеного у самому зверненні. За п.6 ст.32 Доповнення І до Регіональної конвенції ненадходження відповіді на запит про перевірку протягом десяти місяців з дати подання цього запита у випадку обґрунтованих сумнівів так само зобов`язує митні органи, що подали запит, за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Стосовно посилання позивача на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25 суд зауважує, що у цій справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд з тих підстав, що суди не дослідили доводів про відсутність підтвердження звернення митного органу до уповноважених органів іноземних держав із відповідними запитами, а також не надали оцінки тому, чи містять відповіді таких органів чітко визначену інформацію про достовірність перевірених документів і про можливість визнання товарів такими, що походять з Європейського Союзу. Тобто Верховний Суд не сформулював висновку про те, що відповідь уповноваженого органу країни експорту про непідтвердження преференційного походження не є підставою для донарахування митних платежів, а вказав на неповноту з`ясування судами обставин справи.

Натомість у справі, що розглядається, вказані обставини з`ясовані судом: факт звернення про перевірку підтверджений копією листа Державної митної служби України від 04.10.2024 №15/15-03-01/11/5268 з переліком надісланих на його підтримку доказів походження, а відповідь уповноваженого органу Республіки Польща від 18.09.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 стосується конкретного перевіреного документа сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 29.08.2023 №PL/MF/AT0306674 і містить чітко визначену інформацію як щодо його автентичності, так і щодо неможливості визнати охоплений ним товар таким, що має преференційне походження. Відтак висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25, не є релевантними для обставин цієї справи.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 11.02.2026 у справі №380/25552/24, у якій за подібних обставин (непідтвердження уповноваженим органом Республіки Польща преференційного походження товару у зв`язку з ненаданням експортером необхідних документів) Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, у платника податків були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні. У зазначеній постанові Верховний Суд, з посиланням на висновки, викладені у постановах від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, вказав, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за таких обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов і у постанові від 24.12.2025 у справі №380/21022/24, зазначивши, що сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі шляхом повідомлення компетентних органів про заявлене походження товарів з території Європейського Союзу, а сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження. У цій же постанові Верховний Суд вказав, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини, посилання на відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, а застосування штрафних санкцій є законним наслідком встановлення факту несплати митних платежів у належному розмірі.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.03.2026 №UA2090002026155 та №UA2090002026156 прийняті Львівською митницею на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Митним кодексом України і Податковим кодексом України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, а отже, відповідають критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Щодо судового збору, то у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 22, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ланкевич А.З.