Ухвала суду № 139101925, 13.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13443/23

1-кп/308/39/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

за участі учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10

захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні об`єднанене кримінальне провадження за №12022070000000140 від 03.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1 та ч.1 ст. 255-2 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України, за № 12023070000000153 від 21.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255-2 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду знаходяться матеріали об`єднаного кримінального провадження за №12022070000000140 від 03.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1 та ч.1 ст. 255-2 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України, за № 12023070000000153 від 21.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255-2 Кримінального кодексу України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у зв`язку продовженням існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції під час обрання та неодноразового продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В клопотанні прокурор зазначив, що обставини вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 1 ст. 255-2 КК України обґрунтовуються зібраними доказами, а саме: розсекреченими протоколами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій: зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, на яких зафіксовано розмови ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 ; аудіо-відео контроль місця, на яких зафіксовано відвідування 03.12.2022 ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 кімнати психологічного розвантаження Установи; аудіо-відео контроль місця, на яких зафіксовано відвідування 11.02.2023 ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_10 прогулянкового дворику № 5 Установи; аудіо-відео контроль місця від 13.02.2023 камери № 21 Установи, а також висновками судових експертиз, показаннями свідків та іншими зібраними в ході проведення досудового розслідування доказами.

Наразі є необхідність в продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання його спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, та інших учасників, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які підтверджують існування ризиків, передбачених статтею ст. 177 КПК України, зокрема щодо того, що ОСОБА_6 , з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинені ним діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останньому вини у вчинені вище вказаних злочинів, незаконно впливати на свідків, в даному кримінальному провадженні, з метою уникнення від покарання шляхом їх залякування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або вчинення ним іншого кримінального правопорушення, зокрема.

Щодо ризику переховування від суду зазначив, що зважаючи на те, що злочини, які інкримінуються ОСОБА_6 є особливо тяжкими і передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

Крім того, він є обвинуваченим у кримінальних провадженнях № 12020070000000033 від 08.02.2020 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 28 ст. 348, ч. 4 ст. 296 КК України та № 12017070030003440 від 10.12.2017 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, які перебувають на розгляді в суді.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

В сукупності ці обставини дають підстави вважати, що усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, ОСОБА_6 , матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання.

Щодо незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, то даний ризик обґрунтовано тим, що у вказаному кримінальному провадженні є необхідність у допиті осіб в якості свідків із обставин, що мають значення для кримінального провадження, які можуть бути відомі обвинуваченому, які на даний час судом безпосередньо не допитані.

У КПК України визначено процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).

Отже, на переконання сторони обвинувачення, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об`єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати можливість незаконного впливу, на свідків, їх родичів, в тому числі із застосуванням психологічного та фізичного насильства або ж шляхом підкупу з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, дачі завідомо неправдивих показань, приховування їх від суду, що ускладнить встановлення дійсних обставин справи.

Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то перебуваючи поза межами Установи може підшуковувати осіб, які нададуть вигідні для нього неправдиві показання. Скориставшись можливістю вільного пересування, використовуючи свій високий статус у злочинній ієрархії, зможе продовжувати вчиняти злочинний вплив, зокрема серед осіб, які утримуються в Установі, в тому числі за допомогою засобів мобільного зв`язку, з метою дезінформувати та налаштувати ряд утримуваних осіб задля вчинення протидії законним вимогам адміністрації Установи.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення кримінального правопорушення в якому обвинувачується, то враховуючи статус ОСОБА_6 у злочинному світі, неодноразове вчинення ним кримінальних правопорушень, останній може продовжити злочинну діяльність, в тому числі вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується.

Слід окремо зауважити, що особливо тяжкі злочини, які інкримінуються обвинуваченому вчиненні на території Установи в умовах ізоляції від суспільства, в період розгляду щодо нього інших кримінальних проваджень та відбування ним покарання. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_6 належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, а тому визначення йому розміру застави або більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_19 через підсистему «Електронний суд» подані заперечення, в яких вона просила відмовити у задоволені клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу та клопотання про зміну запобіжного заходу шляхом його скасування, звільнивши ОСОБА_6 з-під варти в залі суду. У разі незгоди суду з повним скасуванням запобіжного заходу - розглянути питання про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою (особисте зобов`язання, особиста порука або застава з реальним, вмотивованим урахуванням його майнового стану), як такого, що є достатнім для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

В обґрунтування доводів заперечень та клопотання про зміну запобіжного заходу зазначила, що з 03.07.2024 (включно) усі продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою без права внесення застави є незаконними, тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ч.3 ст.146 КК України, що підтверджується наступним.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2024 було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою без визначення застави у рамках кримінального провадження № 11-кп/4806/282/24 (кримінальне провадження № 12022070000000140) на строк до 18 червня 2024 року.

Ця ухвала оскаржувалася захисником, проте апеляційне провадження за цією скаргою закрито у зв`язку з відмовою захисника від апеляційної скарги тобто ухвала від 30.04.2024 набрала законної сили та залишається єдиною правовою підставою тримання ОСОБА_6 під вартою.

04.06.2024, ще до спливу зазначеного строку, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, об`єднавши кримінальні провадження в одну справу № 308/13443/23, постановив нову ухвалу, якою продовжив ОСОБА_6 та ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду, але не більше ніж на 60 днів по 01 серпня 2024 року, визначивши альтернативу у вигляді застави в розмірі 908 400 грн.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024 (справа № 308/13443/23, провадження № 11-кп/4806/340/24) за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_10 скасувала ухвалу від 04.06.2024 повністю і постановила нову, якою клопотання прокурора від 03.06.2024 задовольнила і продовжила ОСОБА_6 строк тримання під вартою без визначення застави застосований ухвалою суду від 30.04.2024 не в межах строку дії попередньої ухвали суду, визначений до 18.06.2024, до 20 липня 2024, що є незаконним позбавленням волі.

Підставою скасування колегія визначила істотне порушення вимог КПК України, передбачене статтею 412 цього Кодексу, а саме відсутність у матеріалах контрольного провадження диска зі звукозаписом судового засідання суду першої інстанції від 04.06.2024, що є безумовною підставою для скасування судового рішення незалежно від впливу цього порушення на його суть (пункт 7 частини другої статті 412 КПК України).

Крім того, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів на підтвердження можливості визначення застави та не дослідив дані про особу обвинуваченого.

Відтак, скасувавши ухвалу суду першої інстанції від 04.06.2024 у повному обсязі з мотивів істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, Закарпатський апеляційний суд фактично перейшов до нового вирішення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою. При цьому таке повноваження апеляційного суду не є необмеженим у часі. Предметом нового вирішення залишалося саме клопотання прокурора про продовження вже існуючого запобіжного заходу, а не питання про первинне обрання нового запобіжного заходу. На момент подання та розгляду відповідного клопотання чинною була попередня ухвала суду, якою строк тримання під вартою було визначено до 18.06.2024 включно.

Отже, апеляційний суд, скасувавши ухвалу першої інстанції, міг вирішувати питання про продовження запобіжного заходу виключно в межах строку дії попередньої ухвали до 18.06.2024, оскільки саме існування чинного строку тримання під вартою є необхідною передумовою його «продовження».

Станом на 03.07.2024, коли Закарпатський апеляційний суд постановляв нову ухвалу, строк дії попереднього запобіжного заходу вже був закінчений . За таких обставин юридичний об`єкт, строк якого можна було продовжити, на момент апеляційного розгляду вже не існував.

Кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості суду апеляційної інстанції ретроспективно поновлювати або «продовжувати» строк тримання під вартою, який уже закінчився, тим більше створювати новий строк позбавлення свободи шляхом постановлення ухвали після спливу попередньої часової межі.

Саме тому після повного скасування ухвали суду першої інстанції від 04.06.2024 апеляційний суд мав оцінити клопотання прокурора станом на момент власного розгляду. Оскільки на 03.07.2024 строк тримання під вартою, визначений попередньою ухвалою до 18.06.2024, уже сплив, продовжити його було юридично неможливо.

Відповідно, за відсутності чинного строку запобіжного заходу, який міг бути продовжений, апеляційний суд був зобов`язаний відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою . Інше тлумачення фактично означало б визнання за судом права заднім числом відновлювати закінчені строки позбавлення свободи та створювати новий період тримання під вартою поза межами строку, який був предметом первісного клопотання прокурора. Такий підхід суперечить самій правовій природі продовження запобіжного заходу: продовжити можливо лише строк, який на момент ухвалення відповідного рішення ще триває. Строк, який уже закінчився, не може бути продовжений він може лише бути встановлений заново в іншій передбаченій законом процесуальній процедурі та за наявності окремих правових підстав.

Отже, постановивши 03.07.2024 нову ухвалу про тримання під вартою до 20.07.2024 після того, як попередньо встановлений строк закінчився 18.06.2024, Закарпатський апеляційний суд фактично не «продовжив» існуючий запобіжний захід, а створив новий строк позбавлення свободи поза часовими межами клопотання прокурора та поза межами чинного на той момент строку запобіжного заходу. Саме в цьому полягає принципове порушення права особи на свободу та особисту недоторканність: позбавлення свободи не може ґрунтуватися на судовому рішенні, яким заднім числом продовжено строк, що на момент постановлення такого рішення вже припинив свою дію.

Особливої тяжкості цьому порушенню надає те, що йдеться про фундаментальне право людини, гарантоване статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 15.У питаннях позбавлення свободи суд не вправі виходити із припущення, доцільності або необхідності «перекрити» певний часовий проміжок судовою ухвалою. На кожний момент фактичного тримання особи під вартою повинна існувати чітка, чинна та передбачена законом правова підстава, наведені дії суддів підлягають дисциплінарній перевірці не як звичайна можлива судова помилка у тлумаченні норми права, а з огляду на питання, чи не було внаслідок очевидної недбалості допущено грубе порушення закону та фундаментального права ОСОБА_6 на свободу, наслідком якого стало фактичне створення нового строку позбавлення свободи поза межами строку, що існував на підставі попередньої ухвали.

Визнавши ухвалу від 04.06.2024 такою, що підлягає повному скасуванню з безумовних підстав, колегія суддів фактично встановила: станом на 18.06.2024 (дату закінчення дії останньої безспірної ухвали від 30.04.2024) достовірної, юридично спроможної судової санкції на подальше тримання ОСОБА_6 під вартою не існувало.

Постановляючи 03.07.2024 нову ухвалу, апеляційний суд не міг покликаючись на власне повноваження за частиною третьою статті 407 КПК України «скасувати ухвалу і постановити нову» усунути наслідки того, що клопотання прокурора від 03.06.2024 не було вирішено в межах строку, встановленого частиною другою статті 331 КПК України (до закінчення дії запобіжного заходу, тобто до 18.06.2024), належним, юридично спроможним судовим рішенням.

Постановлення 03.07.2024 нової ухвали, яка продовжує тримання під вартою до 20.07.2024, без визнання і без усунення того факту, що період з 18.06.2024 не мав дійсної судової санкції, є самостійним істотним порушенням процесуальних прав обвинуваченого, гарантованих статтею 29 Конституції України та статтею 5 §§ 1(c), 4 Конвенції.

Додатковою і самостійною вадою є те, що, скасувавши ухвалу першої інстанції саме через неможливість перевірити, які докази й дані про особу обвинуваченого досліджувалися 04.06.2024, колегія апеляційного суду під час постановлення власної нової ухвали не здійснила самостійного, свіжого дослідження обставин, що виправдовують подальше тримання під вартою станом на 03.07.2024, а обґрунтувала висновок про збереження ризиків посиланням на низку більш ранніх ухвал (від 23.05.2023, 04.03.2024, 02.05.2024, 26.01.2024, 12.03.2024), постановлених в інших контрольних провадженнях. Таким чином колегія відтворила у власному рішенні той самий дефект недостатньої індивідуалізації, за який скасувала рішення суду першої інстанції, що є абсолютно незаконно.

Йдеться не про звичайну судову помилку, а про істотне порушення норм процесуального права при вирішенні питання про позбавлення людини свободи, наслідком якого стало затримання ОСОБА_6 , його поміщення до СІЗО та подальше тримання під вартою на підставі ухвали, постановленої вже після спливу строку дії попереднього запобіжного заходу.

В контексті зазначеного зміст вищевикладеного дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт, що продовження ухвалами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в подальшому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, обвинуваченому ОСОБА_6 на період судового розгляду справи обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави незаконне позбавлення волі, тягне за собою кримінальну відповідальність передбачену ч.3 ст.146 КК України.

В запереченнях зазначила, що у клопотанні прокурор посилається на наявність та існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: прокурор не надав доказів існування ризику, на підставі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2024, якою визначено розмір застави 908 000 гривень, після внесення застави згідно змісту ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2024, 05.06.2024 ОСОБА_6 був звільнений з під варти, апеляційний розгляд по зазначеній ухвалі суду першої інстанції відбувся 03.07.2024 тобто через 28 днів після звільнення з під варти, протягом 28 днів ОСОБА_6 не переховувався від слідства та суду, таких доказів прокурор не надав, 03.07.2024 ОСОБА_6 був присутній у судовому засіданні Закарпатського апеляційного суду, що підтверджується змістом та вступною частиною ухвали від 03.07.2024, ризик не підтверджено, ризик відсутній.

Ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні: прокурор не надав існування ризику, потерпілі у кримінальному провадженні № 12022070000000140 відсутні, свідки утримуються під вартою в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» під цілодобовим контролем держави, отже ОСОБА_6 перебуваючи на свободі ніяк не зможе вливати на свідків які перебувають під вартою в режимному державному об`єкті.

Ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; з моменту порушення 03.06.2022 кримінальної справи, під час короткого перебування 28 днів на свободі і на теперішній час, ОСОБА_6 не вчинено жодної дії направленої на будь-яке перешкоджання кримінальному провадженню, ризик не підтверджено жодним доказом, ризик відсутній.

Ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується; у цьому кримінальному провадженні № 12022070000000140 досудове розслідування закінчено, обвинувальний акт із 07.08.2023 перебуває на розгляді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, справа № 308/13443/23, отже ризик продовжити кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 12022070000000140 відсутній. Крім того, свідок ОСОБА_17 після звільнення з установи виконання покарань та виїзду з України добровільно подав до суду і органу досудового розслідування заяву, в якій повідомив про відсутність інкримінованої «сходки», штучне створення доказів, тиск з боку представників держави та провокацію злочину (заява додаток № 1). Зазначені обставини прямо вказують на можливу відсутність вини ОСОБА_6 взагалі та потребують ефективної судової перевірки, і вказують, що саме держава України вчиняє проти ОСОБА_6 кримінальні правопорушення та порушення закону, ризик не підтверджено жодним доказом, ризик відсутній.

Таким чином, прокурором не доведено існування жодного із ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України. Усі наведені у клопотанні твердження є припущеннями, не підтверджені жодним належним, допустимим чи достовірним доказом та повністю спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження. Продовження тримання ОСОБА_6 під вартою за таких умов означатиме не застосування закону, а свавільне позбавлення особи свободи, що прямо заборонено статтею 5 Конвенції та усталеною практикою Європейського суду з прав людини.

Суд не вправі підміняти обов`язок прокурора доводити наявність ризиків власними припущеннями або формальним повторенням змісту клопотання. За відсутності належного доказового підтвердження ризиків будь-яке подальше тримання ОСОБА_6 під вартою буде очевидно незаконним, непропорційним, свавільним та таким, що створює самостійні підстави для встановлення Європейським судом з прав людини порушення статті 5 Конвенції із покладенням на державу Україна обов`язку відшкодувати завдану незаконним позбавленням свободи шкоду. Такий результат не може бути виправданий ні тяжкістю обвинувачення, ні загальними посиланнями на суспільний інтерес, оскільки верховенство права вимагає доведення кожного обмеження права на свободу належними і допустимими доказами, яких у даному випадку суду не надано.

ОСОБА_6 до Європейського суду з прав людини було подано скаргу, про порушення п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо надмірного тримання ОСОБА_6 під вартою без права внесення застави (заява № 31315/25, справа «Дребітко проти України»). 2.Листом від 11.12.2025 (додаток № 2) ЄСПЛ повідомив (цитата): «Інформую Вас про те, що 11/12/2025 Суд вирішив, що частина поданої вами заяви має бути доведена до відома Уряду України та що вона може бути водночас розглянута щодо прийнятності та щодо суті. Щодо питань, яких стосується заява, вже існує усталена практика Суду (див. рішення Суду у справах Kharchenko v.Ukraine, no. 40107/02, 10 February 2011 та Ignatov v. Ukraine no.40483/15, 15 December 2016). Листом від 09.04.2026 (додаток № 3) ЄСПЛ повідомив, що Уряд України просив Суд продовжити строк для надання пояснень до 24.06.2026.

Окремо адвокат ОСОБА_19 звертає увагу суду, що у іншому кримінальному провадженні захисником обвинуваченого ОСОБА_20 адвокатом ОСОБА_19 до Європейського суду з прав людини було подано скаргу про порушення прав і свобод людини громадянина ОСОБА_20 передбачених п.3 ст.5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод. 5.В подальшому рішенням у справі «Сириця та інші проти України» (заява № 18261/23, заява ОСОБА_20 № 30755/23, від 24.07.2023) (додаток № 4) ЄСПЛ констатував прийнятною скаргу на надмірну тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування. Скарга свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю тримання під вартою під час досудового розслідування. Постановив, що було порушено Конвенцію у зв`язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду.

Відповідно до п.3 ст.5 ЄКПЛ кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

В подальшому, адвокатом ОСОБА_19 до Міністерство юстиції України було подано запит на інформацію, відповіддю від 30.01.2025 № 14013/10869-33-25/9.1.4 (додаток № 5) Міністерство юстиції України повідомило, що подало до Державного бюро розслідувань заяву про злочин (вихідний № 11780/9.1.4/15-25 додаток № 6) про вчинення особами які незаконно продовжували обвинуваченому ОСОБА_20 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави, кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364, 365, 367 КК України, що призвело до завданню державі збитків у вигляді необхідності сплати компенсації ОСОБА_20 із державного бюджету України.

Відповіддю від 20.02.2025 (додаток № 7) Державне бюро розслідувань повідомило (цитата): «Встановлено, що 20.02.2025 слідчим Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві за заявою Міністерства юстиції України від 27.01.2025, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170040003040 за частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України».

Відтак встановлено: надмірне тримання незаконно обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою без застосування альтернативного запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, призводить до стягнення з бюджету України грошових коштів за рішеннями ЄСПЛ в якості сатисфакції, що в подальшому може привести до порушення державою проти суддів кримінальних справ з їх бездіяльність.

Тримання ОСОБА_6 під вартою більш ніж два роки без права внесення застави дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт: умисного порушення колегією суддів п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушено право ОСОБА_6 на свободу та особисту недоторканість.

Попри твердження прокурора, згідно з психологічною характеристикою ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» (додаток № 8) заявник характеризується позитивно: поведінка впорядкована і контрольована, ознак агресії, емоційної нестабільності, імпульсивності чи патологічного мислення не виявлено, взаємодія з оточенням є коректною, матір заявник ОСОБА_21 1959 року народження має тяжкі хвороби (додаток № 9), є літньою людиною і потребує стороннього догляду.

Крім того, застосування альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не пов`язаного з триманням під вартою, обумовлено суттєвим зменшенням ризиків, які могли існувати під час обрання запобіжного заходу

У клопотанні прокурора відсутнє посилання хоча б на один новий доказ, отриманий після постановлення ухвали Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024. Не наведено жодного факту спроби втечі, жодного факту незаконного впливу на свідків, жодного факту перешкоджання кримінальному провадженню, жодного факту підготовки до вчинення нового кримінального правопорушення. Натомість сторона обвинувачення фактично пропонує суду замінити докази припущеннями, а встановлення актуальних ризиків посиланням на історичні обставини дворічної давності.

В контексті зазначеного зміст вищевикладеного дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт: прокурором не доведено існування жодного нового, актуального та належним чином підтвердженого ризику, який би виправдовував подальше тримання ОСОБА_6 під вартою. Наведене клопотання фактично побудоване на механічному копіюванні висновків дворічної давності, не містить нових доказів, не враховує об`єктивне зменшення ризиків із перебігом часу та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тривале позбавлення свободи не може ґрунтуватися на абстрактних припущеннях, шаблонних формулюваннях або автоматичному повторенні раніше встановлених обставин.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (п.1 ч.3 ст.199 КПКУ).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/ або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПКУ).

Окремої уваги заслуговує та обставина, що мати обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, допомоги й підтримки у повсякденному житті. Тривале перебування ОСОБА_6 під вартою фактично позбавляє її можливості отримувати необхідну допомогу від найближчого члена сім`ї, що призводить до істотного погіршення умов її життя та ставить під загрозу реалізацію гарантованих державою прав особи з інвалідністю.

Сторона обвинувачення, наполягаючи на подальшому триманні ОСОБА_6 під вартою, повністю проігнорувала зазначену обставину та не навела жодного аргументу, чому інтереси кримінального провадження мають безумовно переважати над правом особи з інвалідністю ІІ групи на отримання необхідного догляду від сина. Такий формальний підхід суперечить принципу пропорційності, який є складовою верховенства права та вимагає від суду оцінювати не лише абстрактні твердження про ризики, а й реальні наслідки позбавлення людини свободи для членів її сім`ї, особливо коли йдеться про особу з інвалідністю, яка потребує сторонньої допомоги.

За відсутності доведених та актуальних ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, подальше тримання ОСОБА_6 під вартою призводить не лише до непропорційного обмеження його права на свободу, а й до необґрунтованого покладення негативних наслідків такого рішення на його матір, яка через стан здоров`я потребує постійної підтримки та догляду. Саме тому зазначена обставина є додатковим аргументом на користь застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

В судовому засіданні захисник адвокат ОСОБА_15 зазначила, що ознайомилася з клопотанням прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, скористалася правом конфіденційного спілкування з підзахисним. Підтримала заперечення захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_19 . В своїх запереченнях зазначила про відсутність у клопотанні доказів, які обґрунтовують ризики.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти розгляду клопотання без участі його захисника адвоката ОСОБА_19 .

В судовому засіданні інші обвинувачені та їх захисники підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_6 .

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

Так, запобіжні заходи загалом, в тому числі тримання під вартою як один з їх видів, застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігти спробам ухилитися від органів досудового розслідування або суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого тощо, знищити, сховати або спотворити будь яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється, обвинувачується.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, які передбачені вказаною статтею.

Оцінюючи аргументацію сторін щодо наявності чи відсутності ризиків, які є підставою тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд приходить до висновку, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які були в основі обрання даного виду запобіжного заходу, не відпали. Так, прокурором доведено продовження існування таких ризиків, як переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується. Колегія судів бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 є обвинуваченим у інших особливо тяжких та тяжких злочинах, обвинувальні акти щодо якого розглядаються судами області, а ці обставини можуть вказувати на ризик, що ОСОБА_6 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання.

Крім того, прокурором надано копію постанови про оголошення в розшук в 2018 році обвинуваченого ОСОБА_6 в іншому кримінальному провадженні, яке наразі перебуває на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді.

Також, оскільки свідки не допитані в кримінальному провадженні, наявні обґрунтовані підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у набутті статусу суб`єкта злочинного впливу та в подальшому поширенню такого впливу. Перебуваючи поза межами ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» зможе підшукувати осіб, які нададуть вигідні для нього неправдиві показання, зможе продовжувати вчиняти злочинний вплив, зокрема серед осіб, які утримуються під вартою. Враховуючи, що ОСОБА_6 вчиняв кримінальні правопорушення, він може продовжити злочинну діяльність, в тому числі вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому оцінка наявності існування ризиків проводиться у контексті чинників, перелічених у ч. 1 ст. 178 КПК. Така позиція суду базується на основі практики ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».

Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім наявності ризиків, зазначених у статті 177, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров`я, розмір майнової шкоди, майновий стан, наявність родини та утриманців, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує, що такий обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину за ч.1 ст.255-2, ч.2 ст. 255-1 КК України, що характеризуються значною суспільною небезпечністю та передбачають покарання виключно у виді позбавлення волі.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше судимий, протягом перебування в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» характеризувався негативно. Раніше ухилявся від суду. Колегією суддів також враховано, що обвинувачений має на утриманні матір з інвалідністю.

Разом з тим, колегія суддів не вважає, що наявність інвалідності у матері обвинуваченого ОСОБА_6 може суттєво знизити наявні ризики.

Виходячи з сутності обвинувачення, тяжкості покарання, яке загрожуватиме ОСОБА_6 у разі визнання його винними, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні продовжують існувати. Також в ухвалах Закарпатського апеляційного суду, зокрема від 03.07.2024, 04.09.2024, 23.10.2024, 18.12.2024, 17.02.2025, 06.08.2025, 03.11.2025,13.01.2026, 01.07.2026 колегією суддів апеляційної інстанції підтверджено існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не відпали і продовжують існувати.

Враховуючи викладене, а саме тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів, його суспільну небезпечність, а також виходячи з сукупності обставин, що характеризують особу обвинуваченого, процесуальної поведінку обвинуваченого, суд приходить до переконання, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, наведеним прокурором у клопотанні. Саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні. А тому клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Судом не встановлено, що зі спливом часу ризики зменшилися на стільки, що таким зможе запобігти інший більш м`який запобіжний захід.

Оцінка тривалого розгляду кримінального провадження та тривалого терміну перебування під вартою надавалася неодноразово апеляційним судом. Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 саме у даному кримінальному провадженні, з урахуванням його тривалості та у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення і складністю кримінального провадження, поведінкою учасників кримінального провадження та технічною можливістю забезпечення проведення судових засідань, що на даний час не виходить за межі розумного строку, кореспондується з характером суспільного інтересу, визначеними КПК України, конкретними підставами і метою його застосування.

Щодо клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_19 про зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ст. 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зміна обставин обвинувачення, зменшення встановлених в провадженні ризиків, що пов`язано з плином досудового розслідування чи судового розгляду.

Як підставу для зміни запобіжного заходу захисник покликається на те, що обвинувачений незаконно тримається під вартою через незгоду з ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024р, наявності скарги до Європейського суду з прав людини, судової практики в інших кримінальних справах, та наявності матері обвинуваченого інвалідності.

Аналогічні підстави були наведені захисником в попередніх клопотаннях про зміну запобіжного заходу та запереченнях на клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу.

Доводи сторони захисту, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинувачених, судом під час розгляду клопотання не встановлені.

Таким чином, наведені прокурором ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, є обґрунтованими, об`єктивно існують та можуть бути реалізовані обвинуваченими без застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 . Застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, в даному випадку, не зможе запобігти наявним ризикам та досягнути мети застосування запобіжного заходу, а забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого можливо шляхом застосування відносно таких осіб виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 176-178,183, 194, 331, 369-372 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, обвинуваченому ОСОБА_6 на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів до 09 жовтня 2026 року включно без визначення розміру застави.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_19 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Копію ухвали надіслати начальнику Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)».

Оголошення повного тексту ухвали 18 серпня 2026 року о 16 год. 30 хв.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3