Рішення № 139101927, 18.08.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 643/11184/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чепи М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Селфі Кредит» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 01.05.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №2274263 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», згідно з яким товариством надано відповідачу кошти в розмірі 40000,00 грн на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом тощо.

Вказує, що сторони погодили наступні умови договору: сума кредиту 40000 грн; згідно з п. 1.3 договору строк кредиту 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів; процентна ставка 1% у день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного у п. 1.3. договору.

Представник позивача зазначає, що договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е106, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1 договору ТОВ «Селфі Кредит» надало кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на рахунок споживача за реквізитами електронного платіжного засобу НОМЕР_1 .

На підтвердження переказу представник позивача посилається на лист платіжного провайдера ТОВ «Пейтек» від 21.04.2026, у якому зазначено призначення платежу: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору №2274263 від 01.05.2025.

Враховуючи невиконання належним чином відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 189199,98 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 39999,98 грн, заборгованості по процентах 129200,00 грн, заборгованості за штрафними санкціями 20000,00 грн.

На підставі наведеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Селфі Кредит» суму заборгованості в розмірі 189199,98 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Салтівського районного суду міста Харкова від 02.06.2026 цивільну справу за вказаним позовом передано на розгляд Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.07.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі, при цьому додатки до позовної заяви зберігати лише в електронній формі.

30.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, скерований супровідним листом Салтівського районного суду міста Харкова від 20.07.2026, сформований відповідачем через підсистему «Електронний суд». Зокрема, відповідач вважає позовні вимоги частково необґрунтованими та такими, що підлягають істотному зменшенню. Разом з тим, підтвердив факт отримання кредиту, зауваживши, що після його отримання здійснював погашення заборгованості, у тому числі у перший місяць користування кредитом близько 10000,00 грн, а у подальшому платежі здійснював частково або з перервами. Вважає, що позивач у поданому розрахунку не врахував та належним чином не відобразив усі здійснені ним платежі. У відзиві також відповідач заявив клопотання про витребування у позивача детального розрахунку заборгованості із зазначенням усіх платежів, відсотків та штрафних санкцій та у разі підтвердження переплати або завищення суми просить зменшити розмір заявлених позовних вимог. Просить відмовити у задоволенні позову в частин7і нарахованих штрафних санкцій та надмірних відсотків.

15.07.2026 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій зауважено, що з наданого товариством детального розрахунку заборгованості за договором вбачається, зокрема, щоденне нарахування та те, що 08.05.2025 відповідач здійснив частково достроковий платіж в рахунок сплати коштів на виконання умов договору, відповідно станом на дату платежу, а саме по 08.05.2025, останньому нараховувались проценти за зниженою процентною ставкою, яка за текстом відповіді на відзив становить 0,95% у день. Представник позивача зазначає, що починаючи з 09.05.2025 нарахування процентів здійснюється згідно з п. 1.5.1 договору, а саме за стандартною процентною ставкою, яка за умовами договору становить 1% у день. Наголошує, що вказані умови договору не можна вважати несправедливими.

Щодо нарахування штрафу представник позивача зазначив із посиланням на п. 6.4. договору, яким встановлено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/ або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 6000,00 гривень на 3 (третій) день такого невиконання та/або неналежного виконання (п.п. 6.4.1. договору); у розмірі 1200,00 гривень починаючи з 4 (четвертого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання (п.п. 6.4.2. договору).

Представник позивача у відповіді на відзив також зауважив, що оскільки відповідач 07.07.2025 не здійснив платіж на виконання умов договору у відповідності до Графіку платежів від 07.06.2025, у зв`язку, з цим на 3 день, тобто, 10.07.2025 товариством нараховано штраф у розмірі 6000,00 грн та починаючи з 4 дня, тобто 11.07.2025, нарахування штрафу здійснювалось у розмірі 1200,00 грн (з урахуванням обмежень встановлених Законом України «Про споживче кредитування»).

Стверджує, що товариство надало детальний розрахунок заборгованості за договором №2274263 від 01.05.2025 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», з якого вбачається, зокрема, інформація: про щоденне нарахування товариством процентів за кожен день користування кредитом; щодо здійснених відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості; оплати відповідача враховано при визначені суми заборгованості та наведені у додатку до позову - Розрахунок заборгованості за Договором №2274263 від 01.05.2025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту; щодо нарахованих товариством штрафних санкцій (штрафу), з урахуванням обмежень встановлених ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо клопотання відповідача про витребування доказу: розрахунку суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. За змістом частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Оскільки клопотання відповідача про витребування доказів не відповідає вимогам ст. 84 ЦПК України щодо надання доказів вжиття заходів для отримання цього доказу самостійно та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, останнє задоволенню не підлягає.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, при цьому у позові та у відповіді на відзив просить розглянути справу без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.05.2025 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №2274263 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», згідно з яким на умовах, встановлених договором, товариство надає відповідачу кошти у кредит, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до п. 1.2. договору сума кредиту 40000,00 грн. Згідно з п. 1.3, 1.4 договору строк кредиту 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів; стандартна процентна ставка 1% у день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного у п. 1.3. договору; знижена процентна ставка 0,95% у день Та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник Програми лояльності товариства, в дату першого платежу - 31.05.2025 або протягом наступного календарного дня, що слідує за вказаною датою, сплатить кошти у сумі першого платежу, визначеного в Графіку платежів.

Договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е106 01.05.2025 о 20:58:39, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 2.1 договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача за реквізитами електронного платіжного засобу НОМЕР_1 .

Порядок повернення кредиту, сплати процентів обумовлено сторонами договору у розділі 5.

Відповідно до п. 6.2 договору порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Пунктом 6.4. договору визначено обов`язок споживача у випадку невиконання та/або неналежного виконання ним зобов`язань щодо повернення суми кредиту сплатити товариству штрафу розмірі 6000,00 гривень на 3 (третій) день такого невиконання та/або неналежного виконання (п.п. 6.4.1. договору); у розмірі 1200,00 гривень починаючи з 4 (четвертого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання (п.п. 6.4.2. договору).

На підтвердження переказу додано лист платіжного провайдера ТОВ «Пейтек» від 21.04.2026 вих №20260421-102, у якому зазначено номер транзакції, дата та час виконання 01.05.2025 о 21:01:05, призначення платежу: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору №2274263 від 2025-05-01.

Отже, ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 40000 грн шляхом їх зарахування на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 .

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за розрахунком позивача виникла заборгованість у розмірі 189199,98 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 39999,98 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом 129200,00 грн; штрафні санкції 20000,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Вказаний розрахунок заборгованості за договором №2274263 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 30.04.2026 містить графи щоденного нарахування, сплати, коригування заборгованості, кількість днів прострочення з розбивкою на графи щодо тіла кредиту, щодо процентів, щодо штрафних санкцій. Як вбачається з долученого до справи розрахунку (а.с. 27-31), відповідачем 08.05.2025 вносилися кошти на погашення кредиту, з яких 1 коп зараховано на погашення тіла кредиту та 3040,00 грн на погашення нарахованих процентів. Наступний платіж здійснено відповідачем 07.06.2025, з якого 1 коп зараховано на погашення тіла кредиту та 12000,00 грн на погашення нарахованих процентів. Згідно з розрахунком статус «прострочений» кредит розпочався з 08.07.2025. Штраф у сумі 6000,00 грн нараховано 10.07.2025, а з 11.07.2025 по 21. 07.2025 за кожен день неналежного виконання грошових зобов`язань нараховано по 1200,00 грн; 22.07.2025 нараховано штраф у сумі 800,00 грн.

Загальна сума, яку вносив відповідач на погашення заборгованості, склала 15040,02 грн, яку враховано позивачем.

Згідно з положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до частини першої, третьої, четвертої, сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частини дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У частині першій статті 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладення кредитного договору між сторонами у справі, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем.

Як вбачається з кредитного договору, він підписаний електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, у передбачений в договорі строк кошти не повернув, а тому з нього на користь позивача слід стягнути неповернуте тіло кредиту за договором №2274263 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 01.05.2025 у розмірі 39999,98 грн.

Разом з тим, суд не погоджується з розміром нарахованих процентів за користування кредитними коштами за вказаним кредитним договором, а саме, у розмірі 129200,00 грн, виходячи з наступного.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2020 року у справі №643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у два з половиною рази перевищує тіло кредиту) за користування коштами.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19 (пункт 6.20).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за процентами за кредитним договором у розмірі 129200,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до розміру тіла кредиту у розмірі 40000,00 грн.

Разом з тим, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 20000 грн з огляду на наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі №320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі №183/7850/22.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у період дії воєнного стану, то підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 20000,00 грн необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, загальний розмір заборгованості за договором №2274263 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 01.05.2025, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 79999,98 грн, з яких:39999,98 грн заборгованість за тілом кредиту; 40000,00 грн заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, відтак у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачену позивачем суму судового збору в розмірі 1118,21 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» заборгованість за договором №№2274263 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 01.05.2025 у розмірі 79999 (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 98 копійки, з яких: 39999,98 грн заборгованість за тілом кредиту; 40000,00 грн заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» судовий збір у розмірі 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) гривень 21 копійку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит», код ЄДРПОУ 43979069, місцезнаходження: Андріївський узвіз, буд. 1А, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1

Дата складення повного судового рішення 18 серпня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик