Вирок № 139095130, 19.08.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/10723/26

Провадження № 1-кп/644/1134/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 р. м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши матеріали справи за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221100000634 від 05.04.2026 щодо:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лопатинка Оратівського району Вінницької області, громадянина України, одруженого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовослужбовцем, призваним під час мобілізації наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 194-РС від 31.07.2025 та призначеним на посаду водія-сапера 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 , у порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про наявність постанови від 26 серпня 2025 року по справі № 953/5625/25 Київського районного суду м. Харкова, що набрала законної сили 06.09.2025, та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, 04.04.2026 о 10 годині 54 хвилин, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, ігноруючи заборону встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», повторно протягом року керував автомобілем «Ford Transit» з державним номерним знаком НОМЕР_2 та рухався біля блок посту, який розташований на автодорозі Чугуїв Мілове 40 км + 200 м у селищі Шевченкове Куп`янського району Харківської області, де був зупинений працівниками поліції ВРПП Куп`янського РВП ГУНП В Харківській області, про що було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ББА № 637284 від 04.04.2026 за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнав повністю, визнавши обставини, викладені в обвинувальному акті.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним продовження дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, врахувавши визнання обвинуваченим всіх обставин, які викладені у обвинувальному акті, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України, а саме як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

При цьому суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 27 січня 2025 року у справі № 685/1196/23 вказано, що керування транспортним засобом особою, яка достовірно знає про наявність постанови суду, якою на неї накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, свідчить про умисне ухилення від її виконання, що і є однією з форм невиконання судового рішення в розумінні ч. 1 ст. 382 КК України. Мета такого керування не є обов`язковим і визначальним елементом суб`єктивної сторони вказаного протиправного діяння.

Перед призначенням покарання суд також вважає за необхідне в аспекті ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надати оцінку тому, чи не є призначення покарання за цим вироком подвійним притягненням обвинуваченого до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В даному випадку на обвинуваченого один раз було накладено стягнення у виді штрафу за факт керування транспортним засобом в той період часу, коли згідно з постановою суду він був позбавлений такого права. Цей факт керування обвинуваченим транспортними засобом покладений в основу обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «А та Б проти Норвегії» (заяви № 24130/11 та 29758/11) вказано, що по відношенню до питань, що стосуються застосування санкцій в рамках як кримінального, так і адміністративного права, найнадійнішим способом виконання вимог статті 4 Протоколу № 7 є забезпечення належних стадій, уніфікованих методик, що дозволяють об`єднати паралельне правове регулювання відповідної діяльності з тим, щоб реалізувати різні суспільні інтереси у сфері реагування на правопорушення, в рамках єдиного провадження. Стаття 4 Протоколу №7 не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, для того, щоб Суд визнав, що не відбулося подвійного засудження чи покарання (bis), забороненого статтею 4 Протоколу №7, Держава-відповідач має довести, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та в часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, що використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю і бути пов`язані в часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Матеріальні критерії для визначення того, чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

1) чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in сoncreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

2) чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві, так і на практиці), одного і того ж оспорюваного діяння (idem);

3) чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні, також використовувалися в іншому провадженні;

4) чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш імовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів.

Аналізуючи вищенаведені матеріальні критерії в рамках цієї кримінальної справи, суд зауважує наступне:

1) провадження у цій кримінальній справі та у справі про адміністративне правопорушення щодо обвинуваченого переслідують взаємодоповнюючі цілі та стосуються різних аспектів соціально неправомірної поведінки, оскільки справа про адміністративне правопорушення щодо обвинуваченого стосувалася факту керування ним транспортним засобом під час позбавлення права керування транспортними засобами, в той час як ця кримінальна справа стосується факту умисного невиконання обвинуваченим судового рішення (постанови суду), що є посяганням на авторитет органів правосуддя України;

2) подвійність провадження у виді справ про адміністративні правопорушення та кримінальної справи щодо одного і того ж діяння обвинуваченого є передбачуваним наслідком як в законодавстві згідно із нормами КУпАП та КК України, так і у практиці Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 450/205/19, від 27 січня 2025 року у справі № 685/1196/23);

3) паралельні провадження у справі про адміністративне правопорушення та у кримінальній справі були проведені таким чином, що не відбулося дублювання в збиранні, а також оцінці доказів, оскільки у справі про адміністративне правопорушення орган поліції оцінював докази щодо керування обвинуваченим транспортним засобом, а у кримінальній справі суд, спираючись на показання обвинуваченого та наведену у обвинувальному акті постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, оцінює чи відбулося умисне невиконання постанови суду, що раніше набрала законної сили;

4) в силу норм статті 65 КК України суд під час розгляду цієї кримінальної справи та вибору виду і міри покарання наділений дискреційними повноваженнями, що дозволяють врахувати санкції у завершених провадженнях з тим, щоб обвинувачений не ніс надмірний тягар за наслідками розгляду цієї справи.

Отже, призначення покарання за цим вироком не буде подвійним притягненням обвинуваченого до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, одружений, проходить військову службу, раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра, немає інвалідності, вину визнав.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання згідно зі ст. 67 КК України, суд не знаходить.

На підставі викладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, особу обвинуваченого, наявність обставини, що пом`якшує покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді штрафу.

Призначення покарання у виді штрафу є доцільним, оскільки по-перше, обвинувачений проходить військову службу та має регулярний дохід, а по-друге, під час призначення покарання у виді штрафу суд в аспекті статті 4 Протоколу №7 до Конвенції має можливість врахувати раніше призначене за постановою органу поліції стягнення у виді штрафу та призначити штраф за вчинення кримінального правопорушення у мінімально можливому розмірі.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченого та буде достатнім для досягнення відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Судові витрати у справі відсутні. Долю речових доказів слід вирішити згідно з положеннями ст. 100 КПК України.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень (реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів ГУК Харківська область/МТГХарків/21081100; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA558999980313030106000020649; код класифікації доходів бюджету 21081100).

Не обирати запобіжний захід щодо ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили.

Речовий доказ у виді флеш накопичувача «AGI Micro SD» з картою пам`яті «Micro SD» на 32 GB, на якому містяться відеозаписи з нагрудних камер відео-спостереження (боді-камери) співробітників ВРПП Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області від 04.04.2026 зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_5