Ухвала суду № 139081965, 18.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.08.2026Справа № 910/7189/26За позовом Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС»,

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_2

про стягнення 1 485 008, 34 грн

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Акціонерний банк «РАДАБАНК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» (надалі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» (надалі - відповідач-2), ОСОБА_1 (надалі - відповідач-3), ОСОБА_2 (надалі - відповідач-4), у якому просить суд:

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК» заборгованість за наданим авансом у розмірі 1 272 761,94 грн;

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК» 5 295, 37 грн заборгованості із комісії за адміністрування дебіторської заборгованості в додатковий строк та 206 951, 03 грн заборгованості із плати за наданий аванс у додатковий строк.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» грошових зобов`язань за угодами №4/928 від 07.05.2025, №4/929 від 04.06.2025, №4/930 від 04.06.2025, №4/931 від 03.06.2025, №4/932 від 03.06.2025, №4/933 від 04.08.2025, право вимоги за якими відступлено Акціонерному товариству «Акціонерний банк «РАДАБАНК» за договором про факторингове обслуговування №217/Ф/0 від 19.09.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», у частині повної та своєчасної оплати, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати погашення заборгованості, а також невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» зобов`язань за договором про факторингове обслуговування №217/Ф/0 від 19.09.2017 як солідарного боржника (поручителя) щодо повернення авансованих коштів і здійснення передбачених договором платежів, а також невиконанням фізичними особами - поручителями своїх обов`язків за договорами поруки №217/Ф/0-П1 від 19.09.2017 та №217/Ф/0-П2 від 19.09.2017, що, на думку позивача, у сукупності свідчить про порушення грошових зобов`язань і є підставою для солідарного стягнення заявлених сум.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

25.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/7189/26. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.08.2026 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, долучення до матеріалів справи та затвердження мирової угоди, у якій позивач зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідачами в рахунок погашення спірної заборгованості сплачено 150 000,00 грн, а саме 70 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 948 від 18.06.2026 та 80 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 968 від 08.07.2026.

Ураховуючи вказані платежі, позивачем визначено залишок заборгованості в розмірі 1 335 008, 34 грн та подано на затвердження суду мирову угоду від 30.07.2026, підписану представником позивача та відповідачами 1-4.

Судом також установлено, що у поданій 11.08.2026 заяві позивач, крім затвердження мирової угоди, просить прийняти зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з частковим добровільним погашенням відповідачами заборгованості в загальному розмірі 150 000, 00 грн та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням заявленої до стягнення суми 1 335 008, 34 грн.

Вказана заява, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 17.08.2026.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд зазначає таке.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Тобто, збільшити або зменшити можна лише вимоги майнового характеру.

При цьому, заява про збільшення або зменшення має відповідати вимогам щодо форми і змісту позовної заяви з доданням до неї відповідних документів. Невідповідність згаданої заяви вимогам норм процесуального права є підставою для залишення її без руху у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як установлено судом вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 відкрито провадження у справі №910/7189/26 та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Отже, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України право позивача на зменшення розміру позовних вимог могло бути реалізоване у цій справі протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження, тобто до 30.07.2026 включно.

При цьому ухвалою від 30.06.2026 суд окремо зобов`язав позивача в період з 27.07.2026 по 29.07.2026 надати письмове підтвердження щодо того, чи змінилася станом на відповідну дату ціна позову, а в разі повного або часткового погашення відповідачами спірної суми - надати докази такого погашення.

Як убачається із поданої заяви та доданих до неї платіжних документів, часткове погашення заборгованості, у зв`язку з яким позивач просить зменшити розмір позовних вимог, відбулося 18.06.2026 на суму 70 000, 00 грн та 08.07.2026 на суму 80 000, 00 грн, тобто відповідні обставини виникли та були відомі позивачу до закінчення встановленого законом строку на реалізацію процесуального права, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, заяву про зменшення розміру позовних вимог подано до суду лише 11.08.2026, тобто після закінчення встановленого законом строку.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом з тим, позивачем не заявлялось клопотання про поновлення строку на подання заяви про зменшення позовних вимог.

За таких обставин, суд залишає без розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, яка подана до суду з порушенням строків встановлених Господарським процесуальним кодексом України.

Крім цього, дослідивши зміст поданої мирової угоди та перевіривши її на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її затвердження з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом ч. 4 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Водночас право сторін на врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди не є абсолютним.

Пунктом 1 частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Отже, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має перевірити не лише наявність узгодженого волевиявлення сторін на її укладення, а й те, чи є її умови чіткими, несуперечливими, однозначними за змістом та такими, що можуть бути реально виконані.

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 911/918/15, відповідно до якого при затвердженні мирової угоди суд повинен дослідити її умови, зокрема, на предмет їх відповідності закону, відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також їх виконуваності; недотримання хоча б однієї із зазначених вимог є підставою для відмови у затвердженні мирової угоди.

Таку ж правову позицію викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24.

Суд установив, що згідно з п. 5 поданої на затвердження мирової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодилися солідарно сплатити позивачу заборгованість у розмірі 1 335 008, 34 грн відповідно до встановленого сторонами графіка платежів.

Зокрема, сторони визначили щомісячне погашення заборгованості починаючи з 31.08.2026 із завершенням розрахунків 30.07.2027, при цьому перші одинадцять платежів визначено в розмірі 112 000, 00 грн кожний, а останній платіж - у розмірі 103 008,34 грн.

Отже, саме п. 5 мирової угоди встановлює строки виконання грошових зобов`язань, розмір кожного окремого платежу та відповідний графік погашення заборгованості.

Разом із тим у п. 9 мирової угоди сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати будь-якої частини заборгованості за графіком, встановленим п. 4 мирової угоди, позивач має право звернутись за стягненням у примусовому порядку з відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3 разом або з кожного окремо суми простроченого платежу, розміри та строки сплати яких визначені у п. 4 мирової угоди. Якщо таке прострочення платежу за графіком триває понад 20 днів від дати зазначеної у п. 4 цієї мирової угоди, позивач має право звернутись за стягненням у примусовому порядку з відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3 разом або з кожного окремо всієї суми заборгованості, визначеної у п. 2 та п.4 мирової угоди, за виключенням сплачених платежів на дату звернення.

Однак п. 4 мирової угоди, на який безпосередньо посилаються сторони як на положення, що визначає строки та графік платежів, не містить ані дат здійснення платежів, ані їх розміру, ані будь-якого графіка погашення заборгованості.

За змістом п. 4 мирової угоди позивач лише зазначає, що бере до уваги внутрішні розрахунки між відповідачами та погоджується на зміну порядку виконання зобов`язання за умови дотримання графіка платежів, передбаченого мировою угодою.

Водночас, як установлено судом вище, відповідні умови щодо графіка, розміру та строків здійснення платежів фактично передбачені п. 5 мирової угоди, тоді як п. 4 таких положень не містить.

Отже, зі змісту п. 9 мирової угоди неможливо встановити, з настанням якої саме календарної дати пов`язується виникнення прострочення, від якої дати підлягає обчисленню передбачений сторонами двадцятиденний строк та, відповідно, з якого моменту позивач набуває право вимагати дострокового примусового стягнення всього непогашеного залишку заборгованості.

Вказана невизначеність набуває особливого значення з огляду на зміст пункту 15 мирової угоди.

Так, п. 15 передбачено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, а в разі її невиконання відповідачами-1, 2 та 3 вони погоджуються на примусове виконання мирової угоди в межах сум, які є несплаченими за графіком, встановленим п. 4 мирової угоди.

Отже, неправильне посилання на п. 4 мирової угоди міститься саме в тих її положеннях, якими визначено момент виникнення прострочення, підстави для дострокового стягнення всієї непогашеної суми заборгованості та межі вимог, що можуть бути звернені до примусового виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, саме в порядку і строки, передбачені цією угодою. Частиною 2 цієї статті встановлено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та повинна відповідати вимогам, установленим Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі обов`язково зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення.

При цьому ч.2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» спеціально врегульовує випадки, коли рішення ухвалено стосовно кількох позивачів або відповідачів: у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також має бути визначено, у якій саме частині рішення підлягає виконанню, або прямо зазначено, що відповідний обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Отже, умови мирової угоди, які після її затвердження підлягають відтворенню в резолютивній частині ухвали суду та можуть у подальшому бути звернені до примусового виконання, мають бути сформульовані таким чином, щоб із їх змісту однозначно вбачалися обсяг і зміст обов`язків боржників, строки їх виконання, а також конкретні обставини, з настанням яких у стягувача виникає право на примусове стягнення відповідних сум.

Натомість у поданій сторонами мировій угоді момент виникнення передбаченого п. 9 права на примусове стягнення та обсяг такого стягнення пов`язані із графіком, який, відповідно до прямого тексту п. 9 та п. 15 мирової угоди, нібито міститься у п. 4, хоча фактично вказаний пункт такого графіка не встановлює.

За таких обставин у разі затвердження мирової угоди та виникнення спору щодо її виконання неможливо було б із буквального змісту виконавчого документа однозначно визначити момент виникнення прострочення, початок перебігу двадцятиденного строку та, як наслідок, момент виникнення у стягувача права на дострокове стягнення всієї непогашеної заборгованості.

Суд зауважує, що мирова угода є результатом узгодженого волевиявлення її сторін, а тому визначення її конкретних умов належить саме сторонам спору.

При вирішенні питання про затвердження мирової угоди суд здійснює перевірку запропонованих сторонами умов на відповідність критеріям, установленим статтею 192 Господарського процесуального кодексу України, однак не наділений повноваженнями формулювати за сторони нові умови мирової угоди або змінювати погоджений ними текст, у тому числі шляхом самостійної заміни зазначеного сторонами номера одного пункту угоди на інший.

У зв`язку із цим, суд не може за власною ініціативою вважати, що в п. 9 та п. 15 мирової угоди сторони мали на увазі п. 5 замість прямо зазначеного ними п. 4, та затвердити мирову угоду в іншій редакції, ніж та, яка була підписана її сторонами та подана до суду.

Окремо суд звертає увагу, що в тексті мирової угоди сторони змінили нумерацію відповідачів порівняно з процесуальним статусом учасників у справі.

Так, у справі № 910/7189/26 відповідачем-1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», відповідачем-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», відповідачем-3 - ОСОБА_1 , а відповідачем-4 - ОСОБА_2 .

Натомість у мировій угоді Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» визначено відповідачем-1, ОСОБА_1 - відповідачем-2, ОСОБА_2 - відповідачем-3, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» - відповідачем-4.

Оскільки в преамбулі мирової угоди наведено повні найменування та ідентифікаційні дані відповідних осіб, зазначена зміна нумерації сама по собі не визнається судом самостійною підставою для відмови в затвердженні мирової угоди.

Водночас використання зміненої нумерації саме в п.п. 5, 7, 8, 9 та 15, які визначають осіб, з яких може здійснюватися примусове стягнення, у поєднанні з установленими вище неправильними внутрішніми відсиланнями додатково свідчить про необхідність викладення умов мирової угоди в однозначній та узгодженій редакції.

Судом також установлено, що п. 17 мирової угоди сторони передбачили набрання нею чинності з моменту затвердження Господарським судом Дніпропетровської області, тоді як справа № 910/7189/26 перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва.

Ураховуючи встановлені судом обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що подана сторонами мирова угода від 30.07.2026 у наданій суду редакції не відповідає критерію виконуваності, встановленому п. 1 ч. 5 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, оскільки містить внутрішньо неузгоджені положення щодо строків, підстав та обсягу примусового виконання, а тому підстави для її затвердження відсутні.

Разом із тим, суд зазначає, що відмова в затвердженні поданої мирової угоди від 30.07.2026 не перешкоджає сторонам, з огляду на положення ч.2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, погодити її в іншій редакції, усунути виявлені судом недоліки та суперечності й повторно звернутися до суду зі спільною заявою про затвердження мирової угоди.

З огляду на відмову в затвердженні мирової угоди передбачені ч. 4 ст. 192 та п. 7 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі відсутні, а судовий розгляд підлягає продовженню.

Керуючись статтями 46, 118, 119, 130, 192, 193, 231, 232-235, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК» про зменшення позовних вимог залишити без розгляду.

2. У затвердженні мирової угоди від 30.07.2026, укладеної між Акціонерним товариством «Акціонерний банк «РАДАБАНК», Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі № 910/7189/26, - відмовити.

3. Продовжити розгляд справи № 910/7189/26.

4. Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.А.Карабань