Рішення № 139076238, 22.12.2025, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 752/11831/24

провадження № 2/208/685/25

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2025 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання - Шабельника Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини її батьком, -

в с т а н о в и в:

I. Стислий виклад позиції позивача та відповідача

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини її батьком.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 09 серпня 1997 року він уклав шлюб із ОСОБА_2 та в шлюбі народилися двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29 квітня 2022 року рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області шлюб було розірвано та вказаним рішенням встановлено, що малолітній син ОСОБА_4 проживає з позивачем та перебуває на повному його утриманні та вихованні.

Цим рішенням було ухвалено стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 29 березня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір між батьками про проживання та виховання дитини від 10 червня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т.В. та зареєстрований в реєстрі № 777, де п.1.3 договору визначено місце проживання дитини разом з позивачем.

11 червня 2022 року позивач разом із дитиною виїхали за кордон та на даний час тимчасово перебуває в Німеччині та винаймає житло.

Встановлення факту самостійного виховання позивачем малолітньої дитини є необхідним для подальшого оформлення різних видів соціальних допомог та перетину державного кордону України.

Тому просить суд встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітньої дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

II. Заяви, клопотання позивача, відповідачів та процесуальні дії суду

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, надала суду заяву, у якій просить розглядати справу у її відсутність щодо вимог позивача не заперечує.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

III. Процесуальні дії по справі.

04 листопада 2024 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.

24 вересня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче засідання по цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що сторони перебували з 09 серпня 1997 року у шлюбі та в шлюбі народилися двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29 квітня 2022 року рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано та вказаним рішенням встановлено, що малолітній син ОСОБА_4 проживає з позивачем та перебуває на повному його утриманні та вихованні.

Вказаним рішенням суду було ухвалено про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 29 березня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

Судом встановлено, що 10 червня 2022 року між позивачем та відповідачем був укладений договір між батьками про проживання та виховання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т.В. та зареєстрований в реєстрі № 777, де п.1.3 договору визначено місце проживання дитини разом з позивачем.

У своєму позові позивач посилається на те, що на даний час позивач разом із дитиною виїхали за кордон та на даний час тимчасово перебувають в Німеччині.

Встановлення факту самостійного виховання позивачем малолітньої дитини є необхідним позивачу для подальшого оформлення різних видів соціальних допомог та перетину державного кордону України.

Сторони не оспорюють, що проживають окремо і що відповідач проживає окремо від дитини.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно ст. 141 СК України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч.2 ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України.

Із досліджених доказів судом встановлено, що на момент звернення до суду дитина проживала та продовжує проживати з батьком.

Спір між батьками щодо місця проживання дитини мав місце в 2022 році і сторонами було визначено місце проживання дитини разом із батьком шляхом укладання договору між батьками про проживання та виховання дитини 10 червня 2022 року.

На день звернення з заявою та розгляду справи відповідач, яка є матір`ю дитини, не оспорювала та не оспорює місце проживання дитини з батьком, не вчиняла жодних дій, які б свідчили про спір між батьками про місце проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Як уже зазначалось судом, ст.141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Відповідно до частини першої статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, виснувала, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

За таких обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, суд встановив, що дитина проживає разом з батьком, мати проживає окремо.

Між сторонами був спір про визначення місця проживання дитини і сторонами визначено місце проживання дитини з батьком.

На думку суду заявлені вимоги про встановлення факту того, що позивач самостійно, без участі матері виховує та повністю утримує свою малолітню дитину, по суті є тотожними та входять у предмет доказування при вирішенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Аналізуючи судову практику з тотожних питань на момент розгляду справи, судом встановлено, що 12 лютого 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою (провадження № 14-25цс25) повернула справу № 127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин, на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі.

Верховний Суд в постанові від 02.04.2025 року в справі № 127/3622/24 зазначив, що удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях та які юридичні наслідки цей факт породжує, тому що встановлення юридичного факту можливе лише, якщо він має юридичне значення.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір про місце проживання, виховання та утримання дитини.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

За таких обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем докази свідчать про проживання дитини разом з батьком та належне виконання ним своїх батьківських обов`язків, що не заперечується.

Разом з тим, позивач просить про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, але не доводить мету, для якої заявник просив установити цей факт. Він зазначає загальні фрази - в інтересах дитини та соціального захисту дитини. Разом з тим не зазначає які правовідносини, із зазначенням правових норм, виникають, змінюються чи припиняються із встановленням цього факту, що є обов`язковою умовою встановлення юридичного факту .

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність необхідних та достатніх підстав для задоволення заяви в цілому.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

V. Судові витрати

У разі відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача (ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 221, 247, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини її батьком, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. № 58, ЄДРПОУ 37413735.

Суддя Похваліта С. М.