Рішення № 139062145, 16.06.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/417/21

Провадження № 2/630/27/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участі секретаря Нерубацької А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 630/417/21 (провадження № 2/630/297/21) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з вимогами, до яких були внесені доповнення та зміни на підставі заяв від 10 листопада 2025 року та від 15 січня 2026 року відповідно, наступного змісту:

здійснити поділ спільного майна подружжя з відступом від засади рівності часток майна подружжя та визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини спільного майна подружжя, яке складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 84,10 кв.м, житловою площею 47,00 кв.м, з надвірними будівлями: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «Г», душ лі. «Д», арт. свердловина літ. «К», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

вселити ОСОБА_3 у житловий будинок з нарваними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

судові витрати покласти на відповідача;

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявленого позову від 17 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_4 вказала, що з 04 жовтня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_5 . В період шлюбу, у 2011 році, подружжя за спільні кошти купили житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За придбання цього майна було сплачено 35000,00 доларів США. У придбаному житловому будинку позивач ОСОБА_3 проживала протягом 9 років разом з чоловіком і донькою та старшою донькою від першого шлюбу. Вона звикла до життя у приватному будинку , де вона могла вести власне господарство і доглядати дітей. Подружжя навіть розпочало ремонт будинку. Але пізньої осені 2018 року в будинку з ладу вийшла система опалення, тому позивач ОСОБА_3 вимушена була виїхати з дітьми з будинку до іншого місця проживання. Але відповідач вирішив скористатися цією ситуацією та відібрав у позивача ключі від будинку, через це вона не змогла більше потрапити до будинку та, бодай, забрати дитячі речі. Позивач впевнена, що колишній чоловік лише чекав такої нагоди, бо почав проявляти агресію по відношенню до неї та дітей, і не визнавав її права на частину будинку як співвласника навіть після виявлення й неї онкологічного захворювання. Вказане вище майно, на переконання позивача, є спільною сумісною власністю подружжя, набуте за час шлюбу, але відповідач визнає прав позивача на це майна та відмовляється впускати її до будинку, що й змусило її звернутися до суду.

Ухвалою від 24 червня 2021 року було відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Заочним рішенням суду від 18 листопада 2021 року позов ОСОБА_3 був задоволений повністю та поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також усунуті перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом вселення ОСОБА_3 в житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

24 липня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 була подана заява про перегляд заочного рішення. За результатами розгляду цієї заяви ухвалою від 29 серпня 2025 року заочне рішення від 18 листопада 2021 року в справі № 630/417/21 було скасовано та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Одночасно з цим, відповідачу ОСОБА_2 було роз`яснено, що він має право у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня, наступного за днем проголошення ухвали від 29 серпня 2025 року, подати відзив на позов, складений з дотриманням вимог ст. 178 ЦПК України, а також має право подати зустрічний позов.

У визначений судом строк відповідачем ОСОБА_2 05 вересня 2025 року до суду був поданий відзив від 03 вересня 2025 року. Відповідач вказав, що позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі не визнає, та просив відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Так, відповідач підтвердив, що з 04 жовтня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який був розірваний рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року, і що у них народилась донька ОСОБА_6 , але з 2018 року вона самостійно виїхала з місця їх спільного проживання. ОСОБА_3 завжди знала, що житловий будинок і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані виключно за його особисті кошти, та вона ніколи не претендувала на вказане майно. Із заявленими до нього позовними вимогами про поділ майна він не згоден, бо позивач не мала самостійного заробітку, а вкладені у придбання житлового будинку і земельної ділянки гроші були виключно його заробітком та коштами, отриманими від відчуження нерухомості, яка перебувала в його особистій власності. Однак позивач наполягає на тому, що має бути проведений поділ нерухомого майна, яке зареєстроване на його ім`я, та яке вона вважає спільною власністю подружжя лише за фактом того, що придбання житлового будинку і земельної ділянки відбулось саме в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Але така обставина не може бути безумовною для віднесення майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Тому він, ОСОБА_2 , вважає, що спірне нерухоме майно є виключно його особистою власністю з тих підстав, що в період з 2008 року і по жовтень 2011 року ОСОБА_3 не мала коштів, які б вона могла вкласти у придбання нерухомого майна, в той час як він працював, намагався накопичити грошові кошти та одночасно здійснював в період з липня до вересня 2011 року відчуження належної йому особисто квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу за ціною 45000,00 грн, та належної йому частки в розмірі 73/100 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, в якому була вказана оціночна вартість будинку в сумі 80658,00 грн. Хоча відчуження частини житлового будинку відбулось саме за договором дарування, але від покупця цього житлового будинку він, ОСОБА_2 , отримав на руки грошові кошти в сумі 80658,00 грн. Таким чином, для придбання житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальна вартість яких була визначена в договорі купівлі-продажу в розмірі 130810,00 грн, були використані грошові кошти в сумі 125658,00 грн, які були отриманні саме від відчуження його особистого майна. І позивач ОСОБА_3 була обізнана про джерела походження грошових коштів, за рахунок яких були придбані житловий будинок і земельна ділянка, та завжди погоджувалась із тим, що житловий будинок і земельна ділянка являються його особистою власністю. До того ж, ОСОБА_3 за час спільного життя ніколи не вкладалась матеріально в ремонтні роботи в будинку, усіма роботами він займався виключно самостійно, бо вважав будинок своїм особистим майном. Також ОСОБА_2 у відзиві вказав, що ОСОБА_3 виїхала з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ще у 2018 році, тобто за три роки до розлучення, і ніколи не намагалась вселитися в нього, а тим більше він ніколи не створював перешкод їй в цьому. Крім того відповідач висловив заперечення проти стягнення з нього судового збору, який сплатила позивач, бо він нічим не порушив її права.

Протягом строку для подання відзиву, встановленого ухвалою від 29 серпня 2025 року, відповідач ОСОБА_2 не скористався правом на подання зустрічного позову.

В межах встановленого судом строку представником позивача адвокатом Авіловою О.М. була подана відповідь на відзив від 10 вересня 2025 року, в якій наголосила на необґрунтованості доводів відповідача ОСОБА_2 , викладених у відзиві, та вказала на те, що режим спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 встановлений договором купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є., і що відповідачем не надано доказів на спростування доводів позову. Однак відповідач наполягає на тому, що ОСОБА_3 не мала грошових коштів для придбання спірного житлового будинку, але тоді виникає питання з якою метою був придбаний житловий будинок. Представник позивача також зауважила на тому, що текстом договору дарування від 13 липня 2011 року, укладеного ОСОБА_2 стосовно 73/100 житлового будинку з надвірними будівлями, підтверджується, що відповідач ніяких грошових коштів від обдарованого, тобто іншого учасника правочину, не отримав. Також у спірному житловому будинку було зареєстроване постійне місце проживання позивача ОСОБА_3 та спільної доньки подружжя, що ставить під сумнів твердження відповідача про те, що ремонтні роботи він проводив виключно у власному житловому будинку. Натомість ОСОБА_2 створив в житловому будинку непридатні для проживання умови, через що восени 2018 року ОСОБА_3 разом з донькою вимушені були виїхати з будинку до власної однокімнатної квартири. І того час ОСОБА_2 не вчинив жодної дії для повернення родини до житлового будинку, який вважає виключно своїм власним, та не надав докази на підтвердження того, що позивач та її донька не мають перешкод для подальшого проживання в будикну. Також представник позивача вказала, що ОСОБА_3 своїми діями сприяла набуттю подружжям у спільну власність житлового будинку, бо вона оплачувала борги за комунальні послуги, які виникли в квартирі за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; оплачувала у 2011 році послуги ріелтера з пошуку житлового будинку. У підсумку, представник позивача вказала на судову практику Верховного Суду, за правовими висновками якого випливає те, що тягар доказування обставин у справі, уразі оспорювання презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається саме на того подружжя, який її оспорює. З огляду на це, відповідачем заявлені заперечення проти позову не обґрунтовані належним чином. Крім того, представником позивача заявила про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких на цей час складає 20000,00 грн, та які підлягатимуть компенсації з боку відповідача.

10 листопада 2025 року представником позивача ОСОБА_1 була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій нею викладена додаткова позовна вимога до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В підготовчому засіданні 10 листопада 2025 року судом була постановлена ухвала без оформлення окремого документа, якою відповідачу ОСОБА_2 була забезпечена можливість у строк протягом 15 днів, починаючи з 11 листопада 2025 року, подати відзив на позов з урахуванням прийняття судом до розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 процесуальним правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався.

В підготовчому провадженні ухвалою від 08 грудня 2025 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 були витребувані від приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Савченко Тетяни Євгеніївни належним чином засвідчені копії заяв письмової згоди ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_2 , на придбання житлового будинку та земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом ХРНО Савченко Т.Є. 14 жовтня 2011 року за реєстровими №№ 1430, 1431.

В межах підготовчого провадження 15 січня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 була подана заява про зміну підстав позову, в якій представник позивача заявила вимогу про відступлення від засад рівності часток майна подружжя та просила визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини спільного майна подружжя, яке складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 84,10 кв.м, житловою площею 47,00 кв.м, з надвірними будівлями: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «Г», душ лі. «Д», арт. свердловина літ. «К», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви представник ОСОБА_1 в якості доповнення обставин, яким обґрунтований первісний позов, вказала, що позовні вимоги підлягають збільшенню з урахуванням наявної заборгованості з боку відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так, рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2025 року, ухваленим в справі № 643/17582/25, збільшено розмір аліментів їх розмір з твердої грошової суми змінений на частку від доходу боржника. Іншим рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року, ухваленим в справі № 643/8575/25, з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 23 грудня 2020 року по 01 березня 2025 року в сумі 120150,81 грн. Згідно з довідкою Державної виконавчої служби від 28 грудня 2025 року заборгованість ОСОБА_2 складає 176328,13 грн. Відповідач ОСОБА_2 аліменти в розмірі 2500,00 грн сплачував мінливо, і цією суми недостатньо для забезпечення розвитку та лікування спільної дитини сторін. На цій підставі рішенням суду частка майна дружини може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідачем ОСОБА_2 до відзиву були додані чеки про сплату аліментів, але фактично такі платежі здійснює інша особа на ім`я ОСОБА_7 .

В підготовчому засіданні 19 січня 2026 року судом була постановлена ухвала без оформлення окремого документа, якою відповідачу ОСОБА_2 була забезпечена можливість подати додаткові докази після ознайомлення із заявою представника позивача про зміну підстав позову.

Інших письмових заяв по суті справи від учасників не надходило.

Ухвалою від 03 березня 2026 року в справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, в своїх поясненнях посилалася на ті обставини, викладені в позові та заявах про зміну підстав позову, та наголосила на тому, що житловий будинок на дві земельні ділянки були придбані в період перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі та за рахунок спільних грошових коштів, що є підставою для визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя та поділу між сторонами зі збільшенням частки позивача через те, що відповідач не сплачує аліменти на утримання їх спільної дитини. Також представник позивача вказала у своїй промові на те, що наразі позивач не може вселитися у спірний житловий будинок через відмову відповідача у доступі до будинку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив, що він житловий будинок разом з земельними ділянками були придбані, хоча й в період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , але виключно за рахунок його особистого майна, а тому ОСОБА_3 не може на нього претендувати. Відповідач, відповідаючи на питання суду, пояснив, що станом на 2011 рік він проживав в однокімнатній квартирі своєї дружини разом з нею та донькою, а також з ними в той час проживала донька дружини від першого шлюбу. Він вирішив поліпшити умови проживання ля своєї родини і придбати для цього житловий будинок. Також він з дружиною планували займатися сільським господарством. В його власності перебували квартира та житловий будинок, які він продав у вересні 2011 року, та за рахунок грошей, отриманих від їх продажу, купили житловий будинок в м. Люботин. Придбання житлового будинку в м. Люботин було одним з варіантів придбання нового житла для сім`ї. ОСОБА_3 оглядала цей будинок ще до його придбання, та вибір цього будинку був обумовлений наближеністю до місцевої школи. Розглядаючи варіант з придбанням будинку в м. Люботин, вони навіть радилися з батьком дружини. При оформленні договору купівлі-продажу ОСОБА_3 висловила приватному нотаріусу свою згоду на те, що житловий будинок та земельні ділянки будуть зареєстровані на його ім`я. Вже за 10 днів після придбання житлового будинку, він з сім`єю переїхав проживати в цей житловий будинок. Ремонт в будинку він проводив самостійно, що багато років працював будівельником-ремонтником.

В судовому засіданні, вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірним майном є житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрований з 15 жовтня 2011 року на праві власності в цілому за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1432, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 254067893 від 23 квітня 2021 року. В цій довідці також зазначено, що житловий будинок має загальну площу 84,20 кв.м і житлову площу 47,00 кв.м (т. 1 а.с. 14).

Інші документи, які б містили в собі інформацію про технічних стан житлового будинку чи відомості останньої в часі технічної інвентаризації, суду не представлені.

Спірним майном також є дві земельні ділянки:

земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, цільове призначення обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка була придбана ОСОБА_2 у власність на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1431, одночасно з придбання спірного житлового будинку (т. 1 а.с. 223-225);

земельна ділянка площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, цільове призначення ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка була придбана ОСОБА_2 у власність на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1436 (т. 1 а.с. 11-13, 108-110).

Згідно з інформаційними довідками з Державного земельного кадастру від 18 листопада 2021 року, які були сформовані судом, власником земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, та земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , й досі значиться ОСОБА_8 . Саме ця особа вказана продавцем земельних ділянок у договорах договору купівлі-продажу, посвідчених 14 жовтня 2011 року.

Отже відповідач ОСОБА_2 до 01 січня 2013 року не вчинив дій про проведенню державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки у відповідності до вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною станом на 14 жовтня 2011 року, що, на переконання суду, не може бути перешкодою у здійснені позивачем захисту своїх майнових прав.

З 04 жовтня 2008 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 , виданого 04 жовтня 2008 року Московським відділом РАЦС Харківського міського управління юстиції. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року, ухваленим в справі № 643/20515/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 7, 9-10).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжі.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 552/5693/18.

Набуття сторонами в справі як подружжям права власності на спірні житловий будинок та дві земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відбулось в період шлюбу.

Таким чином, саме ці об`єкти нерухомого майна складають обсяг спільно нажитого подружжям майна, наявного на час розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.

Позивач ОСОБА_3 в позові наголошує на тому, що спірні житловий будинок і земельні ділянки були придбані подружжям за кошти, які були набуті ними спільно, та в інтересах сім`ї.

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданого 26 листопада 2008 року Московським відділом РАЦС Харківського міського управління юстиції, у батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 164)

З записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , ведення якої було розпочато 18 жовтня 1993 року, вбачається, що в період з 21 червня 2002 року і до 07 листопада 2011 року ОСОБА_3 була працевлаштована в ТОВ «ОРЛАНДА», звідки звільнилась за власним бажанням (т. 1 а.с. 160).

Згідно з даними Пенсійного фонду України, відображеними у довідці за формою ОК-5, ОСОБА_3 в період 2010-2011 років отримувала дохід виключно від Управління парці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, у вигляді соціальних виплат, нарахування яких припинили в листопаді 2011 року (т. 1 а.с. 161, 162).

Станом на 14 жовтня 2011 року, коли відповідачем ОСОБА_2 були придбані у власність спірні будинок і земельні ділянки, дитина сторін ще не досягла віку трьох років, та потребувала постійного догляду з боку своєї матері ОСОБА_3 .

Тому суд вважає, що позивач ОСОБА_3 з поважних причин не мала самостійного заробітку, бо була зайнята доглядом за дитиною, що також підтвердив відповідач в своїх пояснення суду.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК України).

Також ч. 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (Постанова ВС у справі № 595/324/17 від 12 червня 2019 року).

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які приймають участь у справі. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_2 наголошував на тому, що спірні житловий будинок і дві земельні ділянки є його особистою власністю. Але на підтвердження таких доводів відповідачем не представлено належних та допустимих доказів.

Під час проведення підготовчого провадження в даній справі відповідач ОСОБА_2 мав процесуальну можливість подати зустрічний позов до позивача ОСОБА_3 з вимогами про визнання за ним права особистої власності на спірне майно. Але й таким правом відповідач не скористався.

Надаючи пояснення суду, відповідач ОСОБА_2 підтвердив ту обставину, що придбання житлового будинку було здійснено в інтересах всієї сім`ї, зокрема, для покращення умов для проживання родини та забезпечення наближеності навчального закладу для доступу дітей до навчання.

Так, в тексті договору купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1432, зокрема в пункті 4, вказано, що придбання житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, яка засвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1430.

Також в тексті договору купівлі-продажу, посвідченого 14 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1436, в пункті 4, вказано, що придбання земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, яка засвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1431.

З тексту заяв ОСОБА_3 від 14 жовтня 2011 року, які були засвідчені приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Савченко Т.Є. за реєстр. № 1430 і № 1431, вбачається, що до укладення ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок його дружина ОСОБА_3 підтвердила, що дії її чоловіка відповідають інтересам сім`ї, вона згодна з ними та не заперечує проти оформлення договорів купівлі-продажу на умовах, які їй відомі.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24), постанови Верховного Суду від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21 (провадження № 61-2100св21) спростовується презумпція спільності майна подружжя за наявності письмової згоди другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти. Якщо придбання нерухомості відбувається за особисті грошові кошти, то другий з подружжя має право надати згоду на те, що майно буде придбаватися за особисті кошти в особисту приватну власність, і відобразити цю згоду в умовах договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Однак, з тексту обох договорів купівлі-продажу від 14 жовтня 2011 року та письмових заяв ОСОБА_3 , засвічених у нотаріальному порядку до укладення договорів, не підтверджуються доводи відповідача про те, що спірні житловий будинок та дві земельні ділянки були придбані ним виключно за особисті грошові кошти, чи що метою придбання майна було набуття права особистої власності на таке майно.

Також відповідач проти заявленого позову заперечував тим, що для придбання спірного майна загальною вартістю 130810,00 грн. були використані його особисті кошти в загальній сумі 125658,00 грн, отримані ним за рахунок реалізації особистого майна у вигляді квартири та частки у житловому будинку. З представленої відповідачем копії договору купівлі-продажу, посвідченого 20 вересня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саварінською Н.В. за реєстр. № 3166, вбачається, що ОСОБА_2 була продана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві приватної власності, за ціною 45000,00 грн, які продавцем отримані в повному обсязі від покупця.

З іншого документу, представленого відповідачем, - договору дарування частки жилого будинку, посвідченого 30 липня 2011 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. за реєстр. № 2461, вбачається, що ОСОБА_2 було подаровано іншій фізичній особі належні йому 73/100 частки жилого будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . В договорі позначено, що сторони підтверджують, що дійсним наміром сторін є безоплатна передача майна від дарувальника, тобто ОСОБА_2 , на користь обдарованого.

Отже доводи відповідача про отримання у своє розпорядження грошових коштів в сумі 80658,00 грн саме внаслідок укладення договору дарування належного йому на праві особистої приватної власності нерухомого майна не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

На те, що джерелом набуття спірного майна були грошові кошти подружжя, а не виключно особисті грошові кошти відповідача, вказує банківська виписка, сформована Харківською філією ПАТ «Укрінбанк» за період з 17 червня 2010 року по 20 грудня 2010 року, в якій вказано, що ОСОБА_3 були розмішені грошові кошти в сумі 17000,00 грн на депозитному рахунку, які їй повернуті по закінченню строку депозиту в сумі 18868,00 грн.

Отже, відповідачем не доведено належними та допустимим доказами, що купівля спірного майна була вчинена саме за його особисті кошти, тобто кошти, отримані у встановленому законодавством порядку від продажу іншої належної відповідачу квартири та частини житлового будинку.

Таким чином презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідачем ОСОБА_2 не спростовано.

Слід також зазначити, що умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15).

На те, що метою придбання спірного житлового будинку та земельних ділянок були інтереси сім`ї, зокрема покращення житлових умов для членів сім`ї, що в своїх поясненнях підтвердив відповідач, вказують й інші докази.

Так, 08 вересня 2011 року між ПП АН «Перша Столиця Плюс», як Виконавцем, та ОСОБА_3 , як Замовником, був укладений договір на інформаційно-консультативне обслуговування № А1047, предметом якого було надання Виконавцем послуг на користь Замовника на ринку нерухомості щодо придбання у власність домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною вартістю 35000,00 доларів США. Того ж дня, 08 вересня 2011 року, між ОСОБА_8 , яка є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якості продавця, та ОСОБА_3 , в якості покупця, був укладений договір про взяття сторонами зобов`язань укласти договір купівлі-продажу. Зі змісту цього договору випливає, що ОСОБА_3 досягла домовленості з ОСОБА_8 про придбання у власність домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 35000,00 доларів США в строк до 08 жовтня 2011 року. В цьому договорі також вказано, що ОСОБА_3 , на виконання взятих на себе зобов`язань, передала продавцю ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 1000,00 доларів США (т. 1 а.с. 167, 168).

В судовому засіданні за ініціативою представника позивача ОСОБА_1 були допитані в якості свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що знайомий з ОСОБА_3 багато років, а з ОСОБА_2 він познайомився у 2007 чи 2008 році, коли він почав зустрічатися з ОСОБА_3 . Від тоді він, ОСОБА_9 , на прохання ОСОБА_3 допомагав ОСОБА_2 з пошуком роботи. Свідок підтвердив, що у 2011 році подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулось до нього з проханням допомогти у пошуку житлового будинку в районі с. Жихор в м. Харків вартістю до 35000,00 доларів США, бо вони хотіли купити для себе будинок. Зі слів подружжя, бажання купити гарний будинок було обумовлено тим, що сім`ї проживає в однокімнатній квартирі з маленькою донькою. Він кулька місяців підшукав будинку на продаж, та знайшов їм гарний житловий будинок в с. Жихор, але подружжя не змогло його купити, бо вартість перевищувала 35000,00 доларів США. Невдовзі він дізнався, що подружжя самостійно придбало житловий будинок в м. Люботин Харківської області, та він навіть їздив в гості до подружжя для проведення огляду житлового будинку, бо будинок потребував ремонту. Також свідок пояснив, що для придбання житлового будинку у подружжя були спільні грошові кошти, бо ОСОБА_3 мала достатні доходи, які вона отримувала, працюючи в пункті обміну валют, а також ОСОБА_2 продав свою квартиру.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знайома з ОСОБА_3 багато років, бо вони проживали в сусідніх квартирах. Свідок підтвердила, що ОСОБА_3 проживала в своїй однокімнатній квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , зі своєю старшою донькою, та донькою, яка народилась у шлюбі з ОСОБА_2 . На той час ОСОБА_3 працювала в пункті обміну валют, а в 2011 році ОСОБА_3 переїхала з квартири в житловий будинок, а згодом квартиру почала здавати в оренду. Також свідок пояснила, що в зимовий період, рік вона не пам`ятає, але це було до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на території України, ОСОБА_3 зі своїми дітьми повернулась у свою квартиру для постійного проживання, бо в житловому будинку вийшла з ладу система опалення, а чоловік не захотів повернутися з командировки до дому для ремонту системи опалення.

Отже, досліджені докази в їх сукупності підтверджують те, що ОСОБА_3 мала фінансову можливість для участі в придбанні житлового будинку для потреб сім`ї та приймала активну участь у виборі житлового будинку та підготовці до його придбання, що свідчить про придбання спірного житлового будинку та земельних ділянок саме в інтересах сім`ї, як спільного майна подружжя.

В судовому засіданні за ініціативою відповідача ОСОБА_2 були допитані в якості свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що познайомилась з ОСОБА_2 після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на території України, та зверталася до нього восени 2022 року за допомогою в установці паливного котла в своєму будинку. Коли вона прийшла до ОСОБА_2 до дому, то побачила, що житловий будинок, в якому він проживає, потребує ремонту, і зі слів ОСОБА_2 вона дізналася, що до непридатного стану житловий будинок довела його дружина. Також від ОСОБА_2 вона дізналася, що житловий будинок він вважає виключно своїм особистим майном, та не бажає пускати в будинок свою дружину, бо не довіряє їй, а потім не зможе її вигнати з будинку. Вона, ОСОБА_7 , порадила ОСОБА_2 налагодити відносини з дружиною та донькою, та почати сплачувати аліменти. На прохання ОСОБА_2 вона почала сплачувати зі своєї банківської карти аліменти від його імені, а він потім повертав їй гроші готівкою або відпрацьовував за них.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що багато років знайомий з ОСОБА_2 , бо підтримував відносини ще з його родичами, та іноді допомагав ОСОБА_2 з пошуком роботи. Також свідок пояснив, що обізнаний про те, що у власності ОСОБА_2 була квартира в м. Харкові та частина житлового будинку в с. Руська Лозова, і що від ОСОБА_2 від дізнався, що він мав бажання продати квартиру та частину житлового будинку для того, щоб придбати інший житловий будинок та переїхати жити за місто. Під час наступної зустрічі він, ОСОБА_11 , дізнався від ОСОБА_2 про те, що грошей, які отримані від продажу квартири та частини житлового будинку не вистачає на придбання нового житлового будинку. Пізніше він дізнався, що ОСОБА_2 купив житловий будинок в м. Люботин. До цього житловому будинку він, ОСОБА_11 , приїжджав після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на території України та бачив, що в будинку було відсутнє опалення, а кімнатах стоять станки, які він віддав ОСОБА_2 ще в період пандемії COVID-19 для використання в ремонтних роботах.

Показання, надані цими свідками в судовому засіданні, судом приймаються лише в тій частині, в якій вони підтверджують ту обставину, що придбання спірних житлового будинку та земельних ділянок відбулось за рахунок грошових коштів, які не були виключно особистим майном відповідача. В іншій частині показання свідків, надані відповідачем, не мають жодного доказового значення, оскільки зводяться до пояснень про обставини, які не входять до предмету доказування, бо відносяться до подій, які відбулись в часі значно пізніше дати набуття відповідачем спірного майна у власність.

Таким чином, суд вважає встановленими ті факти, що житловий будинок і земельні ділянки були придбані сторонами в період шлюбу і за кошти, які були набуті ними спільно, та в інтересах сім`ї, а від так це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Важливий підхід до застосування принципу рівності часток викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21.

При поділі спільного майна подружжя суд може відступити від засади рівності часток через негативні обставини (зменшення частки одного з подружжя через ухилення від матеріального забезпечення сім`ї, утримання дітей, приховування чи пошкодження майна) або позитивні обставини (збільшення частки того з подружжя, з ким проживають діти до 18 років або повнолітні непрацездатні діти, якщо розмір аліментів недостатній для їх забезпечення). Ухилення від утримання дитини як підстава для зменшення частки не залежить від наявності договору про аліменти чи судового рішення про їх стягнення.

Верховний Суд, відступаючи від висновку, викладеного в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20, вказав про те, що збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з ким проживає дитина (діти), можливе лише за умови недостатності розміру аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини. При вирішенні питання щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з ким проживає дитина з особливими потребами, суд повинен встановити конкретні потреби такої дитини, їх характер, способи забезпечення та співвідношення розміру сплачуваних аліментів з необхідними витратами на забезпечення цих потреб.

Представником позивача ОСОБА_1 представлено копію рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року, ухвалене в справі № 643/8575/25, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, та копію рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2025 року, ухвалене в справі № 643/17582/25, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про збільшення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. З тексту обох рішень вбачається, що первісно рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року, ухваленим в справі № 643/20514/20, були стягнуті аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в розмірі 2500,00 грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до її повноліття, починаючи з 23 грудня 2020 року (т. 2 а.с. 38-42).

З представленого розрахунку заборгованості, складеного 28 грудня 2025 року головним державним виконавцем Харківського відділу ДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мироненком Д.А., вбачається, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 643/20514/20, виданий 29 березня 2021 року Московським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в розмірі 2500,00 грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до її повноліття, починаючи з 23 грудня 2020 року, і що у виконавчому провадженні утворилась заборгованість станом на 01 грудня 2025 року в розмірі 176328,13 грн (т. 2 а.с. 36, 37). В розрахунку заборгованості враховані дані про часткову сплату ОСОБА_2 в період з 01 травня 2025 року і до 01 грудня 2925 року на користь ОСОБА_3 аліментів в сумі 19800,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Представник позивача в обґрунтування необхідності відступу від рівності часток подружжя при поділі спільного майна вказала на те, що аліменти в розмірі 2500,00 грн на місяць, які відповідач сплачував мінливо, недостатньо для забезпечення розвитку та лікування дитини сторін, яка проживає з позивачем.

Однак представником позивача не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження існування конкретних потреб дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , щодо її розвитку та/або лікування, забезпечення та здійснення яких перебувають в залежності від розміру сплачуваних аліментів чи їх несвоєчасної сплати.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не подані належні та беззаперечні докази визначення подружжям їх часток у спільному майні на час набуття його у власність, та позивачем не надані докази щодо необхідності збільшення її частки у праві на майно, суд визнає спірне майно таким, що належить сторонам в рівних частках, тобто кожному по 1/2 частині житлового будинку і по 1/2 частині кожної з двох земельних ділянок.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власника житлового будинку або квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України (чинного на час подання позову до суду), які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Позивач ОСОБА_3 стверджує про негативне ставлення до неї з боку відповідача, який не визнає її права власності на частину житлового будинку, та не впускає її у будинок. Як вбачається з рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 січня 2021 року, ухваленого в справі № 643/20515/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, під час розгляду справи судом були встановлені ті обставини, що подружжя остаточно припинило відносини між собою та ведення спільного господарства з грудня 2018 року через постійні конфлікти, неможливість досягнення згоди і порозуміння у сімейних стосунках і відмову відповідача від надання допомоги дружині і доньці. З огляду на ці обставини, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про вчинення відповідачем дій по перешкоджанню їй у доступі до житлового будинку і проживання в ньому.

На підставі викладеного, суд задовольняє позов частково, визнає право власності позивача на частину спільного майна подружжя та вселяє позивача в житловий будинок АДРЕСА_4 .

Одночасно з задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн., який підлягає оплаті при поданні позову з вимогою немайнового характеру, а також судовий збір в сумі 4896,75 грн. (963900,00 + 15450,00 = 979350,00 : 2 = 489675,00), який підлягає оплаті при поданні позову з вимогами майнового характеру, оскільки позивач на час звернення до суду з позовом була звільнена від сплати цих сум на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа, яка має інвалідність ІІ групи, що підтверджено пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 від 09 грудня 2020 року.

Вартість спірного житлового будинку визначена судом на підставі розписки ОСОБА_8 про отримання нею 14 жовтня 2011 року від ОСОБА_2 оплати за проданий житловий будинок в сумі 35000,00 доларів США, що станом на день подання позову за офіційним курсом НБУ складає 963900,00 грн. (35000,00 х 27,54 = 963900,00), та відомостей з договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1465 га, в якому зазначена сума оплати 15450,00 грн.

Крім того, звертаючись з заявою від 10 листопада 2025 року про збільшення позовних вимог, позивачем ОСОБА_3 було сплачено 03 грудня 2025 року судовий збір в розмірі 1211,60 грн та подання позовної вимоги майнового характеру поділу майна подружжя та визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,1000 га. На час заявлення вказаної позовної вимоги позивач не підтвердила наявність у неї статусу інваліда 2-ї групи, термін якого сплив 31 липня 2021 року. Враховуючи те, що судом задоволено позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності на частину спірної земельної ділянки площею 0,1000 га, суд на підставі ст. 141 ЦПК України стягує на її користь з відповідача витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,60 грн.

Також на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають розподілу витрати сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

В матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги, укладений 10 вересня 2025 року між ОСОБА_3 та адвокатом Авіловою О.М., предметом якого є забезпечення прав, свобод і законних інтересів ОСОБА_3 у цивільній справі № 630/417/21 щодо поділу майна подружжя. Сторонами в цьому договорі визначено, що за здійснення захисту, представництва інтересів ОСОБА_3 та надання їй інших видів правничої допомоги ОСОБА_3 сплачується адвокату Авіловій О.М. винагорода у виді Гонорару. Додатком 1 до договору про надання правничої допомоги, укладений 10 вересня 2025 року сторони погодили розмір Гонорару, який сплачується Клієнтом на користь Адвоката, в розмірі 40000,00 грн, який сплачується двома частинами: 20000,00 грн в день підписання договору, інші 20000,00 грн через 6 місяців з дня підписання договору (т. 1 а.с. 189-191).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Представником позивача надані банківські виписки, сформовані АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» по клієнту Авіловій О.М., в яких міститься інформація про надходження від ОСОБА_3 платежів в якості оплати гонорару адвоката за договором про надання правничої допомоги.

На сьогодні сталою залишається позиція Верховного Суду, в тому числі Великої Палати, що суд з власної ініціативи не має права зменшувати заявлену суму витрат на правову допомогу у разі відсутності відповідного клопотання іншої сторони.

Враховуючи подання суду представником позивача доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем ОСОБА_3 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, також те, що заяви про зменшення розміру таких витрат відповідач ОСОБА_2 не подавав, суд стягує з відповідача на користь позивача всю заявлену суму витрат на правничу допомогу, понесену під час розгляду даної справи.

Керуючись ст.ст. 60, 65, 69, 70 СК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 137, 141, 142, 176, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і визнати за ОСОБА_3 право власності на:

1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 84,10 кв.м, житловою площею 47,00 кв.м, з надвірними будівлями: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «Г», душ лі. «Д», арт. свердловина літ. «К», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, цільове призначення обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, цільове призначення ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати, що ОСОБА_2 належать на праві власності:

1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 84,10 кв.м, житловою площею 47,00 кв.м, з надвірними будівлями: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «Г», душ лі. «Д», арт. свердловина літ. «К», огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0015, цільове призначення обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1465 га, кадастровий № 6311200000:27:036:0022, цільове призначення ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом вселення ОСОБА_3 в житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 5804,75 грн. на користь держави (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О. О. Малихін

Повне рішення складено

07 серпня 2026 року.