Рішення № 139022194, 17.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 серпня 2026 р. Справа № 120/11932/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 29.03.2025 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Зокрема, рішенням №025350012966 від 07.04.2025 йому було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного загального та пільгового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 29.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

У встановлений судом строк представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення адміністративного позову. Зазначив, що відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) страховий стаж позивача становить 15 років 10 місяців 02 дні, стаж за вислугу років - відсутній, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Також, представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

29.03.2025 позивач звернувся до сервісного центру №11 в місті Ладижин Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350012966 від 07.04.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного загального стажу та стажу роботи за вислугу років.

У спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача - становить 15 років 10 місяців 02 дні, а стаж за вислугу років відсутній.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно доданих документів:

- період роботи на території РФ з 01.01.1992 по 26.03.1992, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;

- з 15.02.2003 по 10.03.2005, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про суми нарахованої заробітної плати.

Інші періоди пільгового стажу, які були підтверджені відповідними довідками та послужною книжкою моряка, відповідач також не взяв до уваги.

Не погоджуючись таким рішенням пенсійного органу, позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

У розумінні абз.22 ст.1 Закону № 1058-IV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Вирішуючи по суті існуючий спір суд першочергово звертає увагу на ту обставину, що до страхового стажу позивача незараховано період з 01.01.1992 по 26.03.1992 оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Нежалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону від 09.07.2003 за № 1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №639 від 24.06.2023.

Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла із такої годи. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до п.2 ст.13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Суд відмічає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірний період, вказана вище Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (далі - Інструкція №58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1 Інструкції №58). А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

Так, як встановлено судом трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 , містить записи про період роботи позивача на території російської федерації, зокрема з 25.04.1988 року по 26.03.1992 року.

Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 26.03.1992.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у фермерському господарстві «Перепел» з 15.02.2003 по 10.03.2005 суд зазначає таке.

Відповідно до записів трудової книжки позивача, останній у період з 15.02.2003 по 10.03.2005 працював у фермерському господарстві «Перепел» на посаді сторожа, що підтверджує факт перебування позивача у трудових відносинах у зазначений період.

Водночас підставою для незарахування вказаного періоду до страхового стажу відповідач зазначив відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про суми нарахованої заробітної плати.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи на підставі документів та в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-IV, тобто до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу відповідно до законодавства, що діяло раніше.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічно, відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, щодо періоду з 15.02.2003 по 31.12.2003 суд вважає, що наявність у трудовій книжці позивача належним чином оформленого запису про його роботу у фермерському господарстві «Перепел» є достатньою підставою для зарахування цього періоду до страхового стажу. Відсутність відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку не може бути підставою для його незарахування, оскільки на зазначений період припадає час до набрання чинності Законом №1058-IV, а обов`язковість ведення персоніфікованого обліку не може бути застосована до періоду, який передував його запровадженню.

Щодо періоду з 01.01.2004 по 10.03.2005, суд зазначає, що сам по собі факт відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків не спростовує факту виконання позивачем трудових обов`язків, підтвердженого записами його трудової книжки.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що працівник не повинен нести негативні наслідки у вигляді позбавлення страхового стажу через неналежне виконання роботодавцем обов`язку щодо нарахування та сплати страхових внесків. Відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків не може сама по собі бути підставою для незарахування періоду роботи до страхового стажу, якщо факт трудових відносин та виконання роботи підтверджений належними доказами. Такий правовий підхід Верховний Суд застосовував, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17 та від 11.10.2023 у справі №340/1454/21.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що позивач у спірний період був страхувальником або особою, відповідальною за нарахування та сплату страхових внесків. Навпаки, з трудової книжки вбачається, що позивач перебував у трудових відносинах із фермерським господарством «Перепел» та виконував роботу на посаді сторожа.

Таким чином, відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про суми нарахованої заробітної плати за спірний період не може бути поставлена у провину позивачу та не може сама по собі позбавляти його права на зарахування підтвердженого періоду роботи до страхового стажу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача у фермерському господарстві «Перепел» з 15.02.2003 по 10.03.2005 підлягає зарахуванню до його страхового стажу, а рішення відповідача в цій частині є протиправним.

Щодо інших періодів пільгового стажу, які відповідач не взяв до уваги, а саме: період з 16 лютого 2003 року по 19 жовтня 2003 року; період з 04 квітня 2004 року по 02 грудня 2004 року; період 05.08.2005 року по 31 березня 2006 року; період з 30 жовтня 2006 року по 04 червня 2007 року; період з 13 жовтня 2008 року по 14 квітня 2009 року; період з 30 серпня 2007 року по 10 березня 2008 року; період з 16 листопада 2009 року по 30 квітня 2010 року; період з 15 березня 2011 року по 16 липня 2011 року; період з 17 липня 2011 року по 03 грудня 2011 року; період з 29 серпня 2012 року по 08 грудня 2012 року; період з 01 січня 2013 року по 15 травня 2013 року; період з 14 грудня 2013 року по 06 липня 2014 року; період з 28 жовтня 2014 року по 25 квітня 2015 року; період з 06 січня 2016 року по 13 червня 2016 року; період з 13 грудня 2016 року по 01 серпня 2017 року; період з 02 жовтня 2018 року по 15 квітня 2019 року; період з 30 вересня 2019 року по 08 вересня 2020 року, суд зазначає наступне.

Як убачається зі змісту спірного рішення, підставою для неврахування відповідачем відповідних періодів роботи позивача зазначено те, що «довідками без вихідних номерів, долученими до ЕПС, не підтверджено право заявника на призначення пенсії за вислугу років плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості».

Водночас суд звертає увагу, що наведене формулювання не містить конкретизації підстав, з яких відповідач дійшов висновку про непідтвердження позивачем права на зарахування відповідних періодів до спеціального стажу. Зокрема, у спірному рішенні не зазначено, які саме періоди роботи позивача не підлягають зарахуванню, які саме документи відповідач вважає неналежними або недостатніми, з яких причин відхилено відомості, що містяться у послужній книжці моряка та довідках про плавання, а також не наведено обґрунтування щодо невідповідності займаних позивачем посад, видів суден чи характеру виконуваної ним роботи вимогам законодавства, яке регулює право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості у випадках та на умовах, визначених цією нормою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 затверджено Список професій і посад плавскладу окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років незалежно від віку.

Отже, для вирішення питання про наявність у особи спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, пенсійний орган повинен встановити та надати оцінку сукупності обставин, зокрема періоду роботи, посаді працівника, виду судна та характеру виконуваної роботи, а також належності відповідних документів, якими підтверджується такий стаж.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як убачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження спірних періодів роботи на суднах подав до органу Пенсійного фонду України послужну книжку моряка, а також довідки про плавання, які містять відомості щодо періодів роботи (плавання), назв суден та займаних позивачем посад.

При цьому відповідач, здійснюючи розгляд заяви позивача про призначення пенсії, не надав оцінки кожному з поданих документів окремо та у їх сукупності, не зазначив, які саме відомості, що містяться у послужній книжці моряка та довідках про плавання, не відповідають дійсності або не можуть бути враховані при визначенні спеціального стажу позивача.

Саме по собі зазначення у рішенні відповідача про те, що довідки не мають вихідних номерів, без наведення мотивів, з яких така обставина свідчить про недостовірність або неналежність відомостей, що містяться у документах, не є достатнім обґрунтуванням для їх неврахування.

Більше того, відповідачем не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність записів у послужній книжці моряка, не спростовано факт перебування позивача у складі екіпажів відповідних суден та не зазначено, з яких саме причин відомості про періоди плавання, наведені у поданих позивачем документах, не можуть бути враховані при визначенні його спеціального стажу.

Суд також враховує, що Верховний Суд у справах щодо призначення пенсії за вислугу років працівникам плавскладу виходить із необхідності встановлення відповідності конкретної посади та роботи вимогам пункту «д» статті 55 Закону №1788-XII та відповідного Списку. Так, у постанові від 29.04.2020 у справі №520/11152/16-а Верховний Суд зазначив, що право на пенсію за вислугу років для плавскладу пов`язане саме з роботою на плавскладі та відповідністю займаної посади встановленим законодавством вимогам. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 18.03.2020 у справі №522/20785/16-а.

Отже, вирішуючи питання про право позивача на зарахування спірних періодів до спеціального стажу, відповідач повинен був дослідити кожен із поданих позивачем документів, встановити конкретні періоди роботи, займані посади, види суден та перевірити їх відповідність вимогам законодавства щодо призначення пенсії за вислугу років, після чого навести мотивовані висновки щодо кожного спірного періоду.

Натомість спірне рішення таких висновків не містить, а обмежується загальним посиланням на те, що поданими довідками не підтверджено право позивача на призначення пенсії за вислугу років.

Отже, рішення відповідача в частині неврахування спірних періодів роботи позивача до спеціального стажу є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить належної оцінки поданих позивачем доказів та не дає можливості встановити конкретні підстави, з яких пенсійний орган дійшов висновку про відсутність у позивача права на зарахування відповідних періодів до стажу роботи за вислугу років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350012966 від 07.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним, оскільки при його прийнятті відповідачем безпідставно не враховано до страхового та спеціального стажу позивача підтверджені належними документами періоди його роботи, а також не надано належної та повної оцінки поданим позивачем документам, зокрема трудовій книжці, послужній книжці моряка та довідкам про плавання.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання призначити позивачу пенсію за вислугу років, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок пільгового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Положеннями частини 2 статті 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, суд зазначає, що визначення права позивача на призначення пенсії за вислугу років належить до дискреційних повноважень пенсійного органу, який при повторному розгляді заяви повинен здійснити належний розрахунок страхового та спеціального стажу позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350012966 від 07.04.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.03.2025 про призначення пенсії за вислугу років, із врахуванням до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 26.03.1992 та періоду роботи у фермерському господарстві «Перепел» з 15.02.2003 по 10.03.2005, а також надати належну оцінку поданим позивачем документам на підтвердження періодів роботи на суднах, у тому числі послужній книжці моряка та довідкам про плавання, з прийняттям за результатами такого розгляду мотивованого рішення відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду, з прийняттям за результатами такого розгляду мотивованого рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.

При цьому, оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за №025350012966 від 07.04.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.03.2025 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна