Рішення № 139013182, 13.08.2026, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 165/1950/26

Провадження № 2/168/425/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Малюти А.В.,

за участю: секретаря с/з Сулеви Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Стара Вижівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» Паладич Аліни Олександрівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

учасники справи не викликалися,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Представник ТОВ «Свеа Фінанс» Паладич А.О. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2102220 від 17 лютого 2025 року в розмірі 150 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 17 лютого 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2102220. Договір укладено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано одноразовим ідентифікатором К445. Відповідачці було надано кошти в розмірі 40 000,00 грн. шляхом їх перерахування на її картку № НОМЕР_1 .

30 вересня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» (новий кредитор) було укладено договір факторингу № 01.02-39/25. Відповідно до договору факторингу та Додатку № 1 (реєстру боржників) до нього позивач набув право грошової вимоги до відповідачки.

Відповідачка своїх зобов`язань за договором належним чином не виконала, поточні платежі вносила несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на дату звернення з позовом утворилася заборгованість на загальну суму 150 000,00 грн. Вказана сума складається з: 40 000,00 грн. заборгованість за сумою кредиту (тіло кредиту), 90 000,00 грн. заборгованість по відсотках, 20 000,00 грн. пеня. Посилаючись на порушення прав, представник позивача просила суд стягнути зазначені суми та понесені витрати на судовий збір.

На підтвердження позовних вимог наведено: копію електронного договору споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, правила надання коштів, розрахунок заборгованості, довідку ТОВ «Пейтек» про перерахування коштів, договір факторингу з реєстром боржників, статутні та установчі документи позивача, довіреність представника.

Відповідачка відзиву на позовну заяву не подала.

Заяви (клопотання) учасників справи.

В позовній заяві представник позивача просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, у спрощеному провадженні, проти ухвалення заочного рішення суду не заперечувала.

Відповідачка будь-яких заяв чи клопотань суду не подавала.

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Старовижівського районного суду від 22 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами згідно зі статтею 279 ЦПК України. Відповідачці було запропоновано надати протягом 15 календарних днів відзив на позов. Копію ухвали направлено відповідачці поштовим зв`язком та оприлюднено оголошення на сайті Судової влади. Лист повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній". Жодних заперечень від відповідачки не надійшло.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Фактичні обставини, встановлені Судом.

Судом встановлено, що 17 лютого 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2102220 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором К445 відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». На виконання умов договору відповідачці було перераховано кредитні кошти в сумі 40 000,00 грн. на її платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» від 30 вересня 2025 року № 20250930-8996.

Згідно з умовами договору кредит надавався строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1% в день. Відповідачка належним чином та у встановлені строки зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків не виконувала, внаслідок чого утворився борг.

30 вересня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фiнанс» було укладено договір факторингу № 01.02-39/25, відповідно до якого право грошової вимоги за договором № 2102220 перейшло до ТОВ «Свеа Фінанс». Згідно з витягом із реєстру боржників позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 150 000,00 грн., яка складається з: 40 000,00 грн. тіло кредиту, 90 000,00 грн. заборгованість за відсотками, 20 000,00 грн. пеня. Нарахування заборгованості здійснювалося до моменту відступлення права вимоги.

Оцінка Суду.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Позивач подав докази, які підтверджують існування між сторонами договірних відносин, докази невиконання умов кредитних договорів відповідачкою.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положення частини 1 статті 1078 ЦК України передбачають, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно вимог частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач надав належні та допустимі докази, які підтверджують факт укладення договору та отримання відповідачкою коштів у розмірі 40 000,00 грн., а також факт невиконання нею договірних зобов`язань. Тому вимога в частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) в розмірі 40 000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за кредитом у розмірі 90 000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2. пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 90 000,00 грн., що перевищує тіло наданого кредиту більше як у два рази, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 40 000,00 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені). Неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягає списанню.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер. Оскільки спірний кредитний договір укладений 17 лютого 2025 року, тобто безпосередньо в період дії воєнного стану, нарахування відповідачці пені є неправомірним та суперечить імперативним вимогам закону. Тому у задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 20 000,00 грн. необхідно відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 80 000,00 грн., з яких 40 000,00 грн. -тіло кредиту та 40 000,00 грн. -відсотки. Що становить 53,33 % від ціни позову. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено частково на суму 80 000,00 грн., що становить 53,33% від загальної заявленої позивачем суми (150 000,00 грн.).

Відтак, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 1 419,86 грн. (2662,40 ? 53,33 / 100 = 1419,86).

Керуючись статтями 7681, 141, 247, 259, 263265 ЦПК України, на підставі статей 525, 526, 610, 1049, 1054 ЦК України,

суд

У Х В А Л И В :

Позов представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» Паладич Аліни Олександрівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 2102220 від 17 лютого 2025 року в розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) гривень, з яких 40 000,00 (сорок тисяч) гривень - тіло кредиту, 40 000,00 (сорок тисяч) гривень заборгованість по відсотках.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 419,86 (одна тисяча чотириста дев`ятнадцять гривень 86 копійок) гривень.

На рішення може бути подана апеляція безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення ухвалене та надруковане в нарадчій кімнаті 13 серпня 2026 року в єдиному екземплярі.

Найменування (ім`я) сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», 04070, м. Київ, вул. Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 37616221.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя А.В.Малюта