Постанова № 13901308, 16.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2011 № 55/287

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Лосєва А.М.

суддів: Іваненко Ю.Г.

Разіна Т.І.

при секретарі: Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -не зявились;

від відповідача: Клименко О.П. - дов. №393 від 12.10.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Центробуд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.12.2010

у справі № 55/287 (ОСОБА_3 .....)

за позовом СПД ФО ОСОБА_5

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Центробуд"

про стягнення 406222,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_5 (далі позивач) звернулась до суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Центробуд” (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №15 від 21.04.2008р. у розмірі 406222,51 грн. (з них: 214226,40 грн. - основний борг з урахуванням інфляції, 157115,53 грн. пеня, 24880,58 грн. 3% річних, 10000,00 грн. збитки), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобовязань за договором.

В процесі судового розгляду позивач уточнив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 96736,77 грн., пеню у сумі 157115,53 грн., 3% річних у розмірі 24880,58 грн. та збитки у сумі 10000,00 грн.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на тому, що між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 21.06.2010р. до договору поставки №15 від 21.04.2008р., в якій сторони зазначили про відсутність взаємних зауважень та/або претензій з приводу виконання зобовязань за даним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №55/287 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 157115,53 грн. пені, 24880,58 грн. 3% річних, 95313,00 грн. інфляційних витрат, 2773,09 грн. державного мита та 161,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №55/287 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2011р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосева А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіна Т.І.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №55/287 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання 16.02.2011р. не зявився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.04.2010р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір поставки №15 (далі - Договір).

У відповідності до умов цього Договору (розділи 1-6) постачальник зобовязався поставити та передати у власність покупця продукцію пісок (далі товар), а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених Договором. Постачальник поставляє товар за письмовою заявкою покупця, яка оформлюється на кожну окрему партію товару. Датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата, що вказана в накладній. Дата поставки визначає момент переходу права власності на товар. Поставка товару здійснюється за договірними цінами, які вказуються в специфікації. Оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дня поставки партії. Партією вважається кількість товару, вказана в накладній. Датою оплати покупцем отриманого товару вважається дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника. За порушення строків оплати товару, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він поставив відповідачу товар загальною вартістю 9634 627,00 грн., натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість за Договором.

Граничний строк оплати поставленого товару за останньою накладною, оформленою в період дії спірного Договору, настав 15.08.2010р. Станом на вказану дату у відповідача перед позивачем обліковувалась заборгованість у розмірі 3509174,00 грн.

У період з серпня 2008 року по січень 2009 року відповідач частково погасив заборгованість за поставлену продукцію, перерахувавши позивачу кошти у загальній сумі 2759174,00 грн.

03.02.2009р. сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, в якій погодили Графік погашення відповідачем заборгованості протягом лютого-вересня 2009 року шляхом перерахування позивачу щомісячних платежів у загальному розмірі 750000,00 грн., а саме: в лютому 2009р. 40000,00 грн., в березні 2009р. 40000,00 грн., в квітні 2009р. 40000,00 грн., в травні 2009р. 80000,00 грн., в червні 2009р. 100000,00 грн., в липні 2009р. 120000,00 грн., в серпні 2009р. 150000,00 грн., у вересні 2009р. 180000,00 грн. Однак у погоджені сторонами порядку та строки відповідач заборгованість не сплатив і станом на 30.04.2010р. борг відповідача за Договором становив 395 489,63 грн.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобовязань за Договором, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних та збитки.

В процесі розгляду справи позивач повідомив суд про те, що відповідачем було погашено суму основного боргу ще до звернення з позовом до суду у звязку з чим просив стягнути з відповідача лише інфляційну складову боргу, пеню, 3% річних та збитки.

Місцевий господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних. В частині вимог про стягнення інфляційних втрат позов було задоволено частково у звязку з невірним розрахунком їх розміру позивачем. В іншій частині в позові було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9634 627,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Однак відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобовязання в частині дотримання порядку та строків здійснення розрахунків з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості.

03.02.2009р. сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, в якій вони погодили Графік погашення відповідачем заборгованості, але борг повністю погашений не був.

21.06.2010р. сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору, в якій зазначили про те, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 21.06.2010р. становить 117489,63 грн. Сторони домовились, що покупець погашає заборгованість по Договору перед постачальником протягом одного банківського дня з моменту підписання цієї Додаткової угоди. Після зарахування суми боргу зобовязання за Договором вважаються виконаними в повному обсязі, а сторони претензій одна до одної щодо виконання умов Договору не мають.

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар ще у червні 2010 року, тобто станом на дату звернення з позовом до суду основний борг був погашений в повному обсязі у звязку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Не дивлячись на сплату основного боргу на час звернення з позовом до суду, зібраними у справі доказами підтверджено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобовязань за Договором.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, відповідач повинен сплатити на користь позивача 3% річних у сумі 24 880,58 грн. та інфляційні втрати у розмірі 95 313,00 грн.

Згідно з п.6.3 Договору за порушення строків оплати товару покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 157 115,53 грн., здійснивши розрахунок у період з дня, коли зобовязання мало бути виконано відповідачем (з 15.08.2008р.) і до укладання Додаткової угоди №1 від 03.02.2009р., та з 03.02.2009р. за прострочення виконання погодженого сторонами Графіку погашення заборгованості.

Дані вимоги були задоволені судом першої інстанції, але поза увагою суду залишилась та обставина, що загальний період прострочення, за який позивачем нараховано пеню, перевищує гранично допустимий строк, визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Позивач розмежував нарахування пені до затвердження Графіку погашення заборгованості і після нього, застосувавши в обох випадках граничний період нарахування санкцій, але підстава для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені єдина, а саме: прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань за Договором, яке розпочалось з 15.08.2008р. і в силу обмежень, встановлених ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не може перевищувати 6 місяців з дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня, нарахована в межах визначеного позивачем періоду з 15.08.2008р. по 03.02.2009р., у сумі 125380,66 грн.

Відносно вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 10000,00 грн., апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

При цьому, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Натомість позивач не надав суду обґрунтування розміру збитків у вигляді неотриманого прибутку, про стягнення яких заявлено позов, що в даному випадку унеможливлює як дослідження причинного зв'язку між діями відповідача та його виною, так і доведення позивачем завдання йому збитків, тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позову в цій частині вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Однак судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом невірно визначено період, за який підлягає нарахуванню пеня, та розмір останньої, що в свою чергу свідчить про неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт залишив дані порушення поза своєю увагою та не зазначив про це в апеляційній скарзі, але згідно з ч.2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №55/287 в частині визначення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, має бути змінено, але з інших підстав ніж ті, які наводились в апеляційній скарзі, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

У звязку на відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Центробуд” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №55/287 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Центробуд” (03680, м. Київ, вул.. Боженка, 23, корп.6, оф.10, ідентифікаційний код 31025135, п/р №26007301301640 у філії Старокиївського відділення „Промінвестбанк” в м. Києві, МФО 322227, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в АТ „Сведбанк” (публічне), МФО 300164) 125380,66 грн. - пені, 24 880,58 грн. - 3% річних, 95 313,00 грн. інфляційних втрат, 2455,74 грн. - державного мита, 142,66 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №55/287 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяЛосєв А.М.

СуддіІваненко Ю.Г.

Разіна Т.І.

22.02.11 (відправлено)