Рішення № 13900938, 11.02.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2011 р.

Справа № 15-25/44-10-865

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Діасамідзе А.Д.

За участю представників:

від позивача - Яценко А.М.,

від відповідача - Ельчібекян І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про стягнення 760 554,48 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 12.01.2011 р., 24.01.2011 р., 04.02.2011 р., 11.02.2011 р. оголошувалась перерва в порядку п. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У березні 2010 року Дочірня компанія "Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про стягнення 2672146,92 грн. основного боргу, 317473,01 грн. пені, 611626,44 грн. інфляційних, 148928,04 грн. 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів № 06/08-1809 БО-23 від 29 вересня 2008 року в частині розрахунків.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2010 р. (суддя Малярчук І.А.) порушено провадження у справі № 25/44-10-865 та справу призначено до розгляду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22 червня 2010 року у справі № 25/44-10-865 позов Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 317271,79 грн. пені, 98868,43 грн. інфляційних, 16911,39 грн. 3% річних та судові витрати; в частині позовних вимог стягнення пені в сумі 201,22 грн., інфляційних в розмірі 512758,01 грн., 3% річних в сумі 132016,65 грн. відмовлено; в частині позовних вимог стосовно стягнення заборгованості в сумі 2672146,92 грн. провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2010 р. рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2010 р. у справі № 25/44-10-865 в частині вирішення спору про стягнення 3% річних, інфляційних і судових витрат скасовано і справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. справу № 25/44-10-865 прийнято до провадження судді Петрова В.С., присвоєно справі № 15-25/44-10-865 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході нового розгляду справи позивач надав письмові пояснення по справі (а.с. 35-38 т. 2), згідно яких позивач вважає, що ним було здійснено обґрунтований та правомірний розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2008 року по лютий 2010 року в сумі 611626,44 грн., також позивач вказав, що розмір 3% річних за період прострочення з 11.11.2008 р. по 18.03.2010 р. становить 148 928,04 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, зазначених у запереченнях щодо позовних вимог стосовно 3% річних та індексу інфляції (а.с. 44-48 т. 2). При цьому відповідач вказує, що згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник повинен сплатити ту суму боргу, яка існувала у нього на моменти висування вимоги про її сплату. Така вимога була заявлена у позовній заяві, а сума боргу на той момент становила не у тому розмірі, що наведено у розрахунку річних та відсотків. Тому розрахунок повинен бути зроблений, виходячи з тої суми, яка рахується на дату виставлення вимоги про сплату боргу, а не з загального обсягу платежів, що робились на виконання договору. Таким чином, відповідач вважає, що розрахунок відсотків та індексу інфляції позивачем виконано без урахування приписів закону, тому вимога про стягнення цієї суми не підлягає задоволенню. Разом з тим у своїх запереченнях відповідач здійснив розрахунок 3% річних та інфляційних збитків за час прострочення виконання зобов’язання. Так, за розрахунками відповідача, стягненню підлягають 3% річних в сумі 79977,35 грн. та 241 182,28 грн. інфляційних збитків за час прострочення виконання зобов'язання .

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” (покупець) та Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (постачальник) був укладений договір № 06/08-1809БО-23, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов’язується передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов’язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в ст. 2 цього договору.

За умовами п. 1.2 договору сторони обумовили, що постачається імпортований природний газ, отриманий постачальником за договором поставки природного газу між НАК „Нафтогаз України” та постачальником.

З урахуванням змін до договору від 29.09.2008 р. № 06/08-1809БО-23, внесених згідно підписаних сторонами додаткових угод № 1 від 26.11.2008 р., № 2 від 30.01.2009 р., № 3 від 14.04.2009 р., сторони досягли домовленості, що постачальник передає покупцю в період з 01.01.2009 р. по 30.04.2009 р. газ в обсязі до 6 650 тис.куб.м. При цьому постачальник передає покупцю в період з 01.05.2009 р. по 30.09.2009 р. газ в обсязі до 225,000 тис.куб.м.

Обсяг газу, визначений згідно п. 4.3. цього договору, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за цим договором в пунктах приймання-передачі. Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна (визначена відповідно до Постанови КМУ від 29.04.2006 р. № 605 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 28.01.2009 р. № 36) та вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов’язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.

Згідно додаткової угоди № 2 до договору з 01.01.2009 р. ціна за 1000 куб.м. природного газу становила 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (з урахуванням витрат на реалізацію природного газу НАК „Нафтогаз України”) - 0%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами –122 грн., крім того ПДВ - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу –2 142,35 грн., крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ –2 570,70 грн.

У відповідності з п. 6.1 договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30(31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

В свою чергу у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 договору ).

Виходячи зі змісту договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2008 р. по 30.09.2009 р., а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення (п. 11.1. договору в редакції згідно з додатковою угодою № 3 від 14.04.2009 р.).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, згідно наявних в матеріалах справи актів передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів, а саме: від 31.10.2008 р. на суму 447 839,16 грн., від 30.11.2008 р. на суму 2 182 314,72 грн., від 31.12.2008 р. на суму 3 262 744,85 грн., від 30.04.2009 р. на суму 6 013 918,72грн., від 28.02.2009 р. на суму 4 588 768,81 грн., від 31.03.2009 р. на суму 4 523 825,32грн., від 30.04.2009 р. на суму 764 716,42 грн., від 31.05.2009 р. на суму 234 586,66грн., від 30.06.2009 р. на суму 71 090,14 грн., від 31.07.2009 р. на суму 53 712,20 грн., від 31.08.2009 р. на суму 31 471,08 грн., від 30.09.2009 р. на суму 75 429,48 грн., позивач поставив відповідачу природний газ за договором від 29.09.2008 р. № 06/08-1809БО-23, а останній на момент подачі до суду даної позовної заяви здійснив часткову його оплату, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи, виписки із поточних рахунків.

На момент звернення позивача до суду з даним позовом сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений природний газ станом на 22.03.2010 р. складала 2 672 146,92 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Між тим в ході попереднього розгляду справи, відповідачем було сплачено вказану суму боргу згідно платіжного доручення № 120 від 29.04.2010 р., в графі „Призначення платежу” якого зазначено: „Оплата за природний газ згідно договору від 29.09.08 р. № 06/08-1809БО-23Ю”. У зв’язку з цим провадження у справі в частині позовних вимог ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 2 672 146,92 грн. було судом припинено за відсутністю предмету спору в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Між тим при новому розгляді справи предметом спору є заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 611 626,44 грн. індексу інфляції, нарахованої за період з листопада 2008 р. по лютий 2010 р., та 148 928,04 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 11.11.2008 р. по 18.03.2010 р.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу. Оскільки ВАТ „Одесагаз” свої зобов'язання в частині оплати за поставлений природний газ не виконало в повному обсязі, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Разом з тим невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У зв’язку з наведеним суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає наступне.

Як вбачається з таблиці розрахунку інфляційних втрат ДК „Газ України”, в листопаді 2008 року за відповідачем рахувалась сума боргу в розмірі 447 839,16 грн. за поставлений природний газ по договору № 06/08-1809 БО-23 від 29.09.2008 року в жовтні 2008 року, сплата якого мала бути здійснена до 11.11.2008 року. Адже за умовами договору оплата за поставлений природний газ має здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому позивачем було здійснено поставку природного газу в листопаді 2008 року на суму 2182314,72 грн., що також не було сплачено відповідачем своєчасно.

Отже, відповідач мав заборгованість за жовтень-листопад 2008 року в сумі 2630153,88 грн., що мала бути сплачена до 11.12.2008 р. Однак, до 15.12.2008 р. відповідачем було здійснено часткову сплату цієї суми заборгованості в розмірі 201 895,12 грн., відповідно сума заборгованості, на яку нараховується індекс інфляції складає 1428258,76 грн. (447 839,16 грн. + 2182314,72 грн. - 1201895,12 грн.). Відповідно сума інфляційних втрат позивача за грудень 2008 року з урахуванням показнику інфляції за грудень 2008 року (за даними Державного комітету статистики України склав 102,1) складає 29993,43 грн. ((1428258,76 грн./100%*102,1%) - 1428258,76 грн.).

Приймаючи до уваги вищезазначене та те, що при здійснені позивачем розрахунку інфляції були враховані надані Верховним Судом України рекомендації в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, суд вважає, що позивачем було здійснено правомірний розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2008 року по лютий 2010 року, які складають 611 626,44 грн., з огляду на несвоєчасне здійснення відповідачем оплати за поставлений природний газ, що не спростовано останнім. При цьому суд зазначає, що сплата відповідачем суми боргу не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції є цілком обґрунтованими.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Як вбачається з таблиці розрахунку 3% річних, позивачем вказано, що 11.11.2008 р. сума боргу становила 447 839,16 грн., що є сумою боргу за поставлений в жовтні 2008 року природний газ по договору № 06/08-1809 БО-23 від 29.09.2008 року. Фактично з вказаної суми відповідачем було сплачено за період 11.11.2008 р. по 20.11.2008 р. суму в розмірі 13249,14 грн., тобто кількість днів прострочення за вказаний період становить 9 днів. Враховуючи те, що у листопаді 2008 року мала місце прострочка відповідача щодо оплати поставленого газу, відповідно сума 3% річних за вказаний період склала 330,51 грн. (447 839,16 грн.*9 дн.* 0,0082 /100% із розрахунку, що 3% : 365дн. = 0,0082).

Дослідивши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних, суд вважає вказаний розрахунок правильним. Відтак, з огляду на існування у відповідача заборгованості по договору поставки у відповідні періоди, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми, що складають 148 928,04 грн.

Доводи відповідача про те, що на теперішній час у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, у зв’язку з чим інфляційні та 3% річних не нараховуються, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору поставки природного газу з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов’язань з оплати поставленого газу, що в свою чергу є порушенням зобов’язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред’явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов’язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Щодо доводів відповідача про те, що заявлені позивачем вимоги є фактично вимогами про стягнення збитків, які потребують доведення наявності складу правопорушення, суд зазначає наступне. Виходячи з пояснень позивача, останній фактично просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України та зазначає їх як збитки. Проте зазначені нарахування відповідно до положень ст. 625 ЦК України не є збитками, тому доведення факту наявності складу правопорушення не потребується.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” є обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо судових витрат, понесених позивачем по даній справі, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Так, згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову про стягнення з відповідача 3750174,41 грн. було сплачено держмито в розмірі 25500,00 грн. згідно платіжного доручення № 305 від 17.03.2010 р. та 236 грн. на оплату послуг на ІТЗ судового процесу у відповідності з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Між тим згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати по сплаті послуг на ІТЗ судового процесу відносяться за рахунок відповідача.

Так, на момент прийняття господарським судом Одеської області рішення від 22 червня 2010 року у справі № 25/44-10-865 сума заявлених позовних вимог про стягнення пені, інфляційних, 3% річних складала 1 078 027,49 грн. При цьому слід зазначити, що сума основного боргу в розмірі 2 672146,92 грн. судом не враховується, оскільки провадження по справі у вказаній частині вимог позивача було припинено і судові витрати у даному випадку не розподіляються між сторонами.

Вказаним рішенням господарського суду від 22.06.2010 року з відповідача було стягнуто на користь позивача 317271,79 грн. пені і вказане рішення суду в цій частині є чинним.

Отже, з огляду на вказане, та враховуючи те, що судом задоволені вимоги позивача про стягнення інфляційних і 3% річних на загальну суму 760554,48 грн., на відповідача покладаються витрати по держмиту в розмірі 10778,26 грн. (1% від стягнутої суми 1 077 826,27 грн.) та 235,96 грн. (пропорційно задоволеним вимогам).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про стягнення 760 554,48 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1; код ЄДРПОУ 03351208) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (03035, м. Київ, вул. Шолуденко, 1; код ЄДРПОУ 31301827) інфляційні витрати в сумі 611626,44 грн., 3% річних в сумі 148 928,04 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 10778/десять тисяч сімсот сімдесят вісім/грн. 26 коп.; 235/двісті тридцять п’ять/грн. 96 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 16.02.2011 р.