Ухвала суду № 139006766, 14.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"14" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2939/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши заяву Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі №916/2939/26 (вх.№2-1608/26 від 14.08.2026),

за позовом Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Отамана Головатого, 89, м. Одеса, 65003) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (площа Біржова, буд. 1, м. Одеса, 65026; код ЄДРПОУ 26597691);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кіревої Єфросинії Георгіївни ( АДРЕСА_1 ; паспорт серія НОМЕР_1 , виданий 29.09.1997 Саратським РВ УМВС України в Одеській області);

про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 17.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№3010/26) Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтерсах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Кіревої Єфросинії Георгіївни, в якій прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Одеською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності Кіревої Єфросинії Георгіївни на об`єкт нерухомого майна господарчу будівлю, загальною площею 30 кв. м, за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського (Князя Володимира Великого), 159-Б, із закриттям розділу об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за відповідачем відбулось без встановлення підстави, на якій особа набула таке право, що є грубим порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», також прокурор вказує, що така незаконна реєстрація права власності на нежитлову будівлю позбавляє Одеську міську раду можливості розпоряджатись відповідною земельною ділянкою за вказаною адресою, що у свою чергу порушує права територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку, та є підставою для захисту інтересів держави в особі Одеської міської ради в судовому порядку.

Ухвалою суду від 11.08.2026 провадження у даній справі було відкрито, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального провадження, та призначено підготовче засідання на 17.09.2026 о 15:00.

14.08.2026 до суду від Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява про забезпечення позову у справі №916/2939/26 (вх.№2-1608/26 від 14.08.2026), в якій прокурор просить суд накласти арешт на об`єкт нерухомого майна господарчу будівлю, загальною площею 30 кв. м, за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського (Князя Володимира Великого), 159-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1718698151101).

В якості обґрунтувань щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову в даній справі, прокурор вказує, що з метою запобігання незаконного відчуження спірного об`єкта на користь третіх осіб, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до ст. ст. 136,137 ГПК України, вбачаються підстави для вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді арешту щодо об`єкта нерухомого майна господарчої будівлі, загальною площею 30 кв. м, за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського (Князя Володимира Великого), 159-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1718698151101).

Прокурор вважає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Крім того, на думку прокурора, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що їх незастосування призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Щодо заходів зустрічного забезпечення прокурор, враховуючи обставини справи, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, пропонує не застосовувати зустрічне забезпечення.

Розглянувши заяву Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі №916/2939/26 (вх.№2-1608/26 від 14.08.2026), та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею 137 ГПК України, передбачено, що позов забезпечується, серед іншого:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Частиною 11 ст.137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову це по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19 зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (пункти 47,48,52) констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами: 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно постанови Верховного суду від 27.11.2023 у справі № 903/639/23 якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20 від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, а також зв`язок між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, можливості забудови спірної земельної ділянки, існування реального ризику зі сторони власника майна у вчиненні недобросовісних дій з перетворення, відчуження, знищення тощо спірного об`єкта нерухомості, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, - наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.

Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21.

Суд вказує, що оскільки, в даному випадку спірний об`єкт об`єкт нерухомого майна господарча будівля, загальною площею 30 кв. м, за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського (Князя Володимира Великого), 159-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1718698151101), безпосередньо стосується предмету спору, застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на даний об`єкт нерухомого майна, забезпечить збереження існуючого становища учасників судового спору до остаточного його вирішення, та довзволить в даному випадку захистити права територіальної громади щодо користування та розпорядження земельною ділянкою на якій розташований зазначений об`єкт нерухомого майна.

Судовий арешт віднесений до різновидів обтяження прав на нерухоме майно відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон).

Отже, судовий арешт, перш за все, обмежує права власника та (або) користувача об`єкта нерухомого майна на вчинення юридично значимих дій щодо нього.

Судовий арешт виникає на підставі судового рішення, яким передбачено накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що набрало законної сили.

Судовий арешт виникає на підставі судового рішення, яким передбачено накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, що набрало законної сили.

На підставі прийнятого рішення судовий арешт реєструється у розділі Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна, на який накладено арешт, або у спеціальному розділі Державного реєстру прав, якщо відсутній відкритий розділ на відповідний об`єкт нерухомого майна.

З огляду на викладене, суд вважає доцільним вжити обидва заходи забезпечення позову: і арешт нерухомого майна, і заборону вчинення реєстраційних дій щодо нього.

Також суд зауважує, що положення ч. 1 ст. 319 ЦК України надають власникові майна право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у тому числі здійснювати його відчуження на користь третіх осіб.

Тобто, до вирішення спору по суті, наявні сприятливі обставини, коли відповідач вправі до моменту ухвалення/виконання рішення, розпорядитися належним йому майном на власний розсуд, у зв`язку з чим таке майно може зменшитись за кількістю або взагалі вибути з розпорядження/володіння відповідача на момент виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

При цьому, суд вказує, що застосований судом захід забезпечення позову не обмежує правомочність фактичного власника майна, що відповідно свідчить про забезпечення збереження збалансованості інтересів сторін.

Зазначене вище відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2019 у справі №915/870/18.

Вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.

Дана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 910/13208/19.

Таким чином суд доходить висновку, що застосування заходу забезпечення позову, запропонованого прокурором, забезпечить ефективний захист порушених прав та матиме наслідком збереження існуючого стану нерухомого майна на момент подання заяви до розгляду спору по суті, а також попередить потенційні труднощі у подальшому виконанні рішення суду.

Крім того суд вказує, що застосування заходів забезпечення позову у цій справі, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, не призводить до порушення балансу інтересів, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду позову по суті, а в разі задоволення позову сприятиме справедливому та ефективному захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Окремо суд зазначає, що положенням ч. 6 ст. 140 ГПК України передбачається можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.

Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України, встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, відповідачі не позбавлені права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.

Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст. ст 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі №916/2939/26 (вх.№2-1608/26 від 14.08.2026) задовольнити.

2.Вжити заходи забезпечення позову у справі №916/2939/26, шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна господарчу будівлю, загальною площею 30 кв. м, за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського (Князя Володимира Великого), 159-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1718698151101).

Стягувачем за цією ухвалою є: Заступник керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Отамана Головатого, 89, м. Одеса, 65003).

Боржником за цією ухвалою є: Фізична особа-підприємець Кірева Єфросинія Георгіївна ( АДРЕСА_1 ; паспорт серія НОМЕР_1 , виданий 29.09.1997 Саратським РВ УМВС України в Одеській області)

Ухвала суду набирає законної сили 14.08.2026 та може бути оскаржена в порядку ст.256 ГПК України.

Ухвала дійсна для пред`явлення до виконання в строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Суддя Невінгловська Юлія Михайлівна