Рішення № 13900550, 17.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 лютого 2011 р. Справа 7/217-10

за позовом: Виконавчого комітету Вінницької міської ради, м Вінниця

до: 1. Відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк", м. Київ

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", м.Вінниця

про визнання недійсним договору наступної іпотеки за № 3472 від 12.11.2007

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кирилюк В.Ю., м.Могилів-Подільський Вінницької області

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: Левчишин С.О. - представник, довіреність № 6 від 04.01.2011 року, паспорт серія АВ НОМЕР_1 виданий 17.08.1999 року.

відповідач1: Нижник Д.П. - представник, довіреність № 2411/2ГО від 19.07.2010 року, паспорт серія НА НОМЕР_2, виданий 12.10.1996 року.

відповідач 2: не з'явився.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Кирилюк В.Ю.: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" про визнання недійсним договору наступної іпотеки (майнової поруки) від 12.11.2007 року, який зареєстрований в реєстрі за № 3472.

Ухвалою від 06.12.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/217-10 та призначено до розгляду на 19.01.2011 року.

19.01.2011 року до господарського суду представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги останній не визнає в повному обсязі з мотивів наведених у відзиві та просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позову (а.с.49-53, т.1).

Ухвалою від 19.02.2011 року розгляд справи відкладено до 02.02.2011 року, одночасно залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кирилюка Віктора Юрійовича, який являвся позичальником за кредитним договором в забезпечення виконання якого і було укладено оспорюваний договір іпотеки.

02.02.2011 року сторонами подано клопотання про продовження терміну розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою від 17.02.2011 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

В судове засідання призначене на 17.02.2011 року відповідач 2 та третя особа не з'явились, документів витребуваних попередніми ухвалами суду не надали, причин неявки в судове засідання та неподання витребуваних документів не повідомили.

Стосовно неявки в судове засідання відповідача 2 та третьої особи суд зазначає наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 8121102 місцезнаходженням ТОВ "Диженю Плаза" є вул. Соборна, 64, м. Вінниця, 21050 (а.с.42-43, т.1).

Окрім того відповідачем 1 у відзиві було повідомлено суд про відомі йому адреси ТОВ "Диженю Плаза", за якими підприємство отримує кореспонденцію та здійснює листування (вул.Гонти, б/н, м.Вінниця, 21022 та а/с № 7753, Вінниця-22, м.Вінниця, 21022) (а.с.53, т.1).

За вказаними вище адресами і надсилались ухвали у справі.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на юридичну особу.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача 2 належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач 2 своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Слід врахувати, що про поінформованість відповідача 2 стосовно наявності в провадженні суду справи № 7/217-10 свідчить участь його представника в судовому засіданні, яке відбулось 19.01.2011 року.

Також суд зазначає, що 16.02.2011 року судом отримано підтвердження про вручення копії ухвали третій особі - поштове повідомлення про вручення поштового відправлення № 20519430.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" (Банк) та громадянином Кирилюком В.Ю. (Боржник) укладено кредитний договір № 14/147к-07 відповідно до якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 252500,00 грн. з терміном повернення до 11.11.2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язання, які випливають із вказаного вище кредитного договору 12.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" (Іпотекодержатель) (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", що вбачається з статуту останнього) та ТОВ "Диженю Плаза" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки (майнової поруки) (а.с.40-41, т.1).

Предметом даного договору є забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 14/147к-07 від 12.11.2007 року, а також будь-яких додаткових договорів до нього у кладеного між Боржником та Іпотекодержателем.

Як вбачається із п.1.2 Договору в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності окремо стоячу будівлю "Будинок Побуту" в будинку літ. "А", загальною прощею 2546,0 кв. м., місцезнаходження якої місто Вінниця, вул.Соборна, 64 і котра належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_2. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 12.11.2007 року за реєстровим №10448, зареєстрованого КП "ВООБТІ" 08.10.2007 року № 894 в реєстровій книзі № 16.

Позивач - Виконавчий комітет Вінницької міської ради - звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним договору іпотеки від 12.11.2007 року в позовній заяві вказує на те, що ТОВ "Диженю Плаза" не було законним власником будівлі "Будинок Побуту" по вул.Соборній, 64 в м.Вінниці і таким чином не мало права укладати вказаний договір іпотеки.

В обґрунтування вказаного твердження позивач посилається на рішення місцевих загальних судів, Київського апеляційного адміністративного суду, господарського суду Вінницької області, Житомирського апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України з яких вбачається наступне.

Замостянський районний суд м.Вінниці постановою від 10.10.2007 року у справі № 2-а-3855 за позовом ОСОБА_1., ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД до Вінницької міської ради та Комунального підприємства "ВООБТІ" визнав за підприємством у формі ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту", що розташована у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, загальною площею 2564,0 кв.м., під умовою, а саме: після встановлення факту отримання Вінницькою міською радою від ТОВ "Торговий дім ТД" ЛТД коштів у сумі 5014816,00 грн..

На підставі вказаної вище постанови Замостянського районного суду м.Вінниці за підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ТД" ЛТД зареєстровано право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту".

На підставі рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Товарна універсальна біржа" "Сальдо" від 20.09.2007 року у справі №07-20/09-07КМКр, яким затверджено мирову угоду, укладену між позивачем у цій справі - Виробничо-комерційним підприємством "Мотор" ЛТД у формі товариства з обмеженою відповідальністю - та відповідачем - підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ТД" ЛТД, право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташовану у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, зареєстровано за ВКП "Мотор" ЛТД 20.09.2007 року.

В подальшому, зазначену будівлю ВКП "Мотор" ЛТД передало приватному підприємству "Верітус", за яким зареєстровано право власності на неї 26.09.2007 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Товарна універсальна біржа" "Сальдо" від 26.09.2007 року у справі №11-26/09-07КМК-р, яким затверджено мирову угоду, укладену між ПП "Верітус" та ВКП "Мотор" ЛТД.

Згідно договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року приватне підприємство "Верітус" продало ТОВ "Диженю Плаза" (відповідачу у даній справі) спірну будівлю "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташовану у м.Вінниці по вул.Соборній, 64. Договір посвідчено нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2. і зареєстровано за № 10448.

Пункт 2.1 цього договору містить відомості про проведення повного розрахунку за продану нерухомість та відсутність у сторін за договором будь-яких претензій.

На підставі вказаного договору за ТОВ "Диженю Плаза" 08.10.2007 року зареєстровано право власності на будівлю.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2008 року вказану постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 13.07.2007 року скасовано та відмовлено ОСОБА_1 ТОВ "Торговий Дім ТД" ЛТД у задоволенні адміністративного позову (а.с.13-14, т.1).

Рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 29.01.2008 року у справі № 2-782/08 , яке набрало законної сили 18.04.2008 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу окремо стоячої будівлі "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м., розташованої у м.Вінниці по вулиці Соборній, 64, укладений 05.10.2007 року між продавцем приватним підприємством "Верітус" та покупцем ТОВ "Диженю Плаза", та скасовано реєстраційне посвідчення від 08.10.2007 року, видане на вказану будівлю комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" (а.с.15-17, т.1).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.08.2008 року та постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 року у справі 8/18-08 позов першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах територіальної громади - в особі Вінницької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім ТД" ЛТД, виробничо-комерційного підприємства "Мотор ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, приватного підприємства "Верітус" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задоволено - зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" повернути Вінницькій територіальній громаді в особі Вінницької міської ради з чужого незаконного володіння будівлю "Будинок побуту", яка розташована у м. Вінниці по вул. Соборній , 64 загальною площею 2546 кв. м.; визнано право власності на окремо стоячу будівлю "Будинок побуту", яка розташована у м. Вінниці по вул. Соборній , 64 загальною площею 2546 кв. м. за Вінницькою міською радою тощо (а.с.18-22, т.1).

На підставі рішення у справі № 8/18-08 за Вінницькою міською радою зареєстровано право власності на нежитлову будівлю розташовану по вул.Соборній, 64, м.Вінниці, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.05.2009 року (а.с.12, т.1).

Окрім того суду відповідачем 1 надано копію постанови від 10.10.2007 року Замостянського районного суду м.Вінниці згідно якої переглянуто за нововиявленими обставинами рішення у справі № 2-а-3855 за результатами чого постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 13.07.2007 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Однак із наданої копії вбачається, що остання не набула законної сили про що свідчить відповідний запис на останній (а.с.82-84, т.1).

В позовній заяві та письмовому поясненні, яке надійшло до суду 17.01.2011 року позивач вказує на чинність рішень судів загальної юрисдикції та вищих спеціалізованих судів на які є посилання в позовній заяві.

Доказів зворотного в матеріалах даної справи не міститься. Не надано спростування вказаного твердження також і відповідачами всупереч приписам ст.33 ГПК України.

В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 203, 215, 236, 575, 583 ЦК України, ст.11 Закону України "Про заставу", ст. 5 Закону України "Про іпотеку" тощо.

У відзиві, який надійшов до суду 19.01.2011 року та додаткових поясненнях до відзиву, що надішли до суду 02.02.2011 року відповідач 1 заперечуючи проти позову вказує на наступне:

- з позовом звернувся Виконавчий комітет Вінницької міської ради, хоча як зазначено в позові, власником майна рахується Вінницька міська рада, що на думку відповідача 1 свідчить про відсутність порушених прав позивача та відсутність обґрунтування порушення його прав;

- в порушення ст.55 ГПК позивачем на зазначено ціни позову;

- висновки позивача та судів, які приймали рішення у справах повязаних із приміщенням, яке передавалось в іпотеку щодо незаконності заволодіння майном відповідачем 2 суперечать нормам матеріального права, зокрема ст.ст.1212-1215 ЦК України та ст.23 Закону України "Про іпотеку";

- невідповідність обраного позивачем способу захисту з огляду на правову позицію Верховного Суду України, зокрема в постанові від 25.07.2006 року у справі № 69/8-05 в якій зазначено про необхідність в таких випадках предявляти віндикаційний позов;

- при поданні позову позивач порушив вимоги ст.ст. 56,57 ГПК України в частині обовязку надання доданих до позовної заяви документів відповідачам;

- рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 29.01.2008 року є завідомо незаконним та неправосудним, оскільки спір у даній справі вирішувався за відсутності сторони договору купівлі-продажу, з порушенням правил підвідомчості, а тому не створює преюдиційний факт у порядку ст.35 ГПК України;

- позивач не надав жодних доказів, що спростовують чи визнають недійсним право власності на спірне майно у відповідача - ТОВ "Диженю Плаза" на момент укладення договору іпотеки - на 08.10.2007 року, а відтак відбувались звичайні переходи права власності на спірне майно від однієї особи до іншої за рішеннями судів, а тому в даному випадку діють приписи ст. 23 Закону України "Про іпотеку", де чітко зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З обставин вказаних вище ВАТ "Універсал Банк" у повному обсязі не погоджується із вимогами, зазначеними у позовній заяві та просить в позові відмовити.

В письмовому поясненні, що надійшло до суду 17.01.2011 року позивач наводить обґрунтування правомірності заявлення позову саме виконавчим комітетом Вінницької міської ради посилаючись при цьому на приписи ст.ст.2, 13, 15, 16, 318, 327 ЦК України та ст.ст. 2, 5, 10, 29, 38 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Враховуючи встановлені обставини, у тому рахунку, щодо наявності права власності у Вінницької міської ради на приміщення по вул. Соборній, 64 в м. Вінниці, справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Так, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Законом України "Про заставу" (ч.2, ч.3 ст.11 "Сторони договору застави") встановлено, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Іпотека, в силу ст. 575 ЦК України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 вказаного Закону зазначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові. Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Водночас, як встановлено судовими актами у господарській справі № 8/18-08 та зазначено також у постанові ВГСУ від 14.05.2009 року у справі № 8/18-08, власником будівлі "Будинок побуту", яка розташована у м.Вінниці по вул.Соборній, 64, є Вінницька територіальна громада в особі Вінницької міської ради, з володіння якої це майно вибуло не з її волі; ТОВ "Диженю Плаза" заволоділо зазначеним майном незаконно, без відповідної правової підстави. Договір купівлі-продажу від 05.10.2007 року, на підставі якого ТОВ "Диженю Плаза" 08.10.2007 року зареєстровано право власності на нерухоме майно і на підставі якого останнє передало вказане вище нерухоме майно в іпотеку, визнано недійсним згідно рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 29.01.2008 року.

Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, яким в даному випадку є момент державної реєстрації права власності - 08.10.2007 року.

З вищевикладених встановлених обставин справи вбачається, що ТОВ "Диженю Плаза" не було законним власником будівлі "Будинок побуту" літерою "А" загальною площею 2546,0 кв.м., що знаходиться у м. Вінниця, вул.Соборна, 64.

Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року, який в подальшому було визнано недійсним, ТОВ "Диженю Плаза" не стало власником нерухомого майна і згідно приписів ч.1 ст.317 ЦК України не вправі було розпоряджатись ним шляхом передачі в іпотеку банку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що укладений між відповідачами договір іпотеки від 12.11.2007 року, предметом якого є належне позивачу на праві власності нерухоме майно, суперечить наведеним вище вимогам чинного законодавства щодо застави та іпотеки майна - ст.ст.576, 583 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України "Про заставу", ст.5 Закону України "Про іпотеку", що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, оскільки його наявність в порушення вимог ч.1 ст.321 ЦК України протиправно обмежує позивача, як уповноваженого органу здійснювати управління майном.

Прийшовши до висновку про недійсність договору іпотеки від 12.11.2007 року суд врахував правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень, пов'язаних із оспорюванням договорів застави та іпотеки (постанови від 11.10.2007 року у справі № 16/212-06 (8/207-06), від 18.11.2008 року у справі № 3/9пд, від 25.06.2009 року у справі № 16/9-Д, від 25.02.2010 року у справі № 8/41-92).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що наведені відповідачем 1 заперечення стосовно позову не можуть слугувати підставою для відмови в позові виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості.

Вказівка відповідача 1 на те, що позивачем безпідставно заявлено позов оскільки оспорюваним договором не порушено права виконавчого комітету Вінницької міської ради позаяк останнє не є власником майна, що перебуває в іпотеці не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач вказує на те, що виконавчий комітет є органом уповноваженим здійснювати управління комунальною власністю.

В підтвердження наведеного суду надано рішення Вінницької міської ради 10 сесії 23 скликання від 29.04.199 року "Про управління майном територіальної громади міста".

Окрім того суд зауважує на наступні приписи законодавства.

Згідно ст.140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 143 Конституції України, з поміж іншого встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 2 ст.2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно ч.1 ст.169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу (ч.1 ст.318 ЦК України).

Відповідно до ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (ст.1 Закону).

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать крім іншого управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (підпункт 1 п.а, ч.1 ст.29 Закону).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч.ч.5, 8 ст.60 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи та наведених вище приписів законодавства позивач обґрунтовано пред`явив позов, оскільки об'єкт нерухомого майна переданий в іпотеку за договором який оспорюється належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Вінниці функції з управління якою, відповідно до рішення міської ради від 29.04.1999 року, передані саме виконавчому комітету.

Слід вказати, що оспорюваний позивачем договір іпотеки спричинює внесення щодо майна належного територіальній громаді м.Вінниці відповідних записів до Єдиного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна тощо.

На думку суду наявність такого обтяження обєктивно позбавляє виконавчий комітет Вінницької міської ради в повній мірі здійснювати виконання покладених на нього Законом та рішенням Вінницької міської ради 10 сесії 23 скликання від 29.04.1999 року функціональних обовязків щодо управління комунальною власністю територіальної громади м.Вінниці.

Наведені вище обставини переконливо свідчать про наявність у виконавчого комітету Вінницької міської ради порушеного права оспорюваним договором, а тому заявлення останнім позову про визнання такого договору недійсним є правомірним та обґрунтованим.

Твердження відповідача 1 про те, що рішення суддів не повинні прийматись до уваги виходячи з приписів ч.2 ст.35 ГПК України оцінюється судом критично, оскільки дійсно факти, встановлені названими судовими актами, хоча і не є преюдиціальними (обов'язковими) при вирішенні даного господарського спору у справі № 7/217-10 на підставі ст.35 ГПК України, зважаючи на те, що суб'єктний склад учасників судових справ не є ідентичним, однак відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Слід зазначити, що зазначене твердження відповідача 1 не спростовує факту недійсності договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року і неправомірності набуття відповідачем 1 прав власності на будівлю "Будинок побуту" літерою "А" загальною площею 2546,0 кв.м., що знаходиться у м. Вінниця, вул.Соборна, 64.

Посилання відповідача 1 на те, що в даному випадку мав перехід права власності на предмет іпотеки під час дії договору, визнаного в подальшому недійсним, що не тягне визнання договору іпотеки недійсним, оскільки Законом України "Про іпотеку" передбачено, що в такому випадку до нового власника переходять всі права і обов'язки іпотекодавця, є помилковими, оскільки викладені вище обставини свідчать про те, що право власності на спірне майно до інших осіб від позивача не переходило і це підтверджено судовими рішеннями, що вступили в законну силу (постанова ВГСУ від 11.10.2007 року у справі № 16/212-06 (8/207-06)).

Заперечення відповідача 1 стосовно неправомірності вибраного позивачем способу захисту з огляду на зміст спірних правовідносин, предмет заявлених позовних вимог, сукупність встановлених судом обставин є непереконливим та безпідставним.

Вказівка відповідача 1 на те, що при подачі позовної заяви позивачем не визначено ціну позову, а також допущено порушення ст.ст.56, 57 в частині обовязку надіслання доданих до позовної заяви документів оцінюється судом критично, оскільки останнє суперечить приписам господарського процесуального законодавства.

Так, згідно ст.55 ГПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Разом з тим предметом заявленого у справі № 7/217-10 позову є вимога немайнового характеру (про визнання договору недійсним), що позбавляє необхідності позивача зазначати у позовній заяві ціну позову.

Посилання відповідача 1 на те, що позивач не надіслав додані до позовної документи не є доводом, який спростовує правомірність заявлених позовних вимог, а може свідчити виключно про недоліки в оформленні та подачі позовної заяви.

Навіть наявність такого порушення не порушує права позивача з огляду на тривалість перебування справи в провадженні суду, неодноразове проведення судових засідань і як наслідок можливість відповідачу 1 скористатись правами наданими йому ст.22 ГПК України, в тому рахунку і право на ознайомлення з матеріалами справи та зняття копій з останніх тощо.

Інші доводи відповідача 1 наведені у його відзиві є непереконливими, спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене вище позов підлягає задоволенню з віднесенням судових витрат на відповідачів відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

17.02.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85,87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 12.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", який зареєстрований в реєстрі за № 3472 року посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2..

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", вул. Автозаводська, 54/19, м. Київ, 04114 (код ЄДРПОУ-21133352) на користь виконавчого комітету Вінницької міської ради, вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 13322432)- 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза", вул. Соборна, 64, м. Вінниця (код ЄДРПОУ-35373366) на користь виконавчого комітету Вінницької міської ради, вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 13322432) - 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Рішення надіслати відповідачу 2 та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 лютого 2011 р.

віддрук. 5 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу 2 -ТОВ "Диженю Плаза", вул.Соборна, 64, 21050.

3 - відповідачу 2 -ТОВ "Диженю Плаза", вул.Гонти, б/н, 21022.

4 - відповідачу 2 -ТОВ "Диженю Плаза", а/с № 7753, м.Вінниця, 21022.

5 - Кирилюк Віктор Юрійович, 1-ий пров.Коцюбинського, м.Могилів-Подільський, Вінницька область.