Постанова № 13900519, 15.02.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2011 року Справа № 5002-2/5238-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіРибіної С.А.,

суддівГоголя Ю.М.,

Лисенко В.А.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

відповідача - Сеїтяг'яєва Едає Сеїтжелилівна, довіреність №1626/02-29 від 31.12.2010, Євпаторійська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 24 грудня 2010 року у справі №5002-2/5238-2010

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до Євпаторійської міської ради (пр-т Леніна, 2,Євпаторія,97400)

про стягнення 128378,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Євпаторійської міської ради, про стягнення 31792,00 грн. оплати за земельну ділянку відповідно до договору купівлі продажу від 02 лютого 2006 року, 1704,72 грн. витрат у звязку з передпродажною підготовкою земельної ділянки, 94880,68 грн. інфляційного відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 443,47 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, для використання в комерційних цілях - обслуговування магазину. Була здійснена оплата відповідно до умов договору на загальну суму 128378,40 грн., однак сторонами не було здійснено нотаріальне посвідчення договору. Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2006 року по справі №2-16/8725-2006 даний договір був визнаний дійсним. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року по справі №2-13/4719.1-2007 рішення суду від 23 травня 2006 року по справі №2-16/8725-2006 переглянуто за нововиявленими обставинами, скасовано, прийнято нове рішення: у задоволенні позову субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Євпаторійської міської ради про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 443,47 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 а, відмовити. Таким чином, фактично угода між сторонами визнана недійсною та позивачу повинно бути повернуто все, що вона сплатила в звязку із виконанням угоди та збитки. Доводи та інші обґрунтування викладені у позові та додаткових поясненнях по справі.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечував, мотивуючи тим, що угода не визнавалася недійсною та зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року у справі №5002-2/5238-2010 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були надані належні та допустимі докази укладання договору купівлі - продажу від 02.02.2006 та визнання його недійсним. Суд дійшов висновку, що договір купівлі продажу земельної ділянки від 02.02.2006 не був укладений, тому неможливе застосування норми статті 216 Цивільного кодексу України, оскільки до неукладеного правочину не застосовують наслідки недійсності правочину.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року у справі №5002-2/5238-2010, прийняти нове рішення.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне зясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на підставі постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, яка скасувала рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 по справі №2-16/8725-2006 про визнання дійсним договору купівлі продажу від 02.02.2006, та постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.08.2006, яка визнала дії Євпаторійської міської ради щодо передачі Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 443,47 м2 протиправними, договір від 02.02.2006 є недійсним в силу вимог закону. Обґрунтування та інші доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 січня 2011 року апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 14 лютого 2011 року.

У засідання суду апеляційної інстанції позивач не зявився, явку уповноваженого представника не забезпечив, до початку судового засідання від заявника апеляційної скарги надійшло клопотання про уточнення позовних вимог в частині стягнення інфляційного відшкодування у звязку із арифметичною помилкою в розрахунку.

Представник відповідача у судовому засіданні просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, яка надійшла до суду 10 лютого 2011 року, оскільки статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачається право зменшити розмір позовних вимог тільки до винесення рішення.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.

На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

0Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Рішенням Євпаторійської міської ради №4-36/44 від 22.12.2005 „Про продаж у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 443,47 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3” дано дозвіл на продаж земельної ділянки Субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_2.

На підставі цього рішення 02.02.2006 між сторонами укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі Договір, а.с.12), відповідно до умов якого Продавець на підставі рішення Євпаторійської міської ради від 22.12.2005 №4-36/44 передає за плату, а Покупець приймає у власність земельну ділянку загальною площею 443,47 м2 з усіма обтяженнями і сервітутами, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

Ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 31792,00 грн. згідно висновку експерта від 28.02.2005 та висновку Державної землевпорядної експертизи №887-П від 11.03.2005, затвердженого Головою Рескомзему Автономної Республіки Крим (пункт 2.2 Договору).

На виконання умов Договору позивачем була здійснена оплата за земельну ділянку в розмірі 31792,00 грн. (а.с.23).

Проте, нотаріально даний договір посвідчений не був, приватним нотаріусом ОСОБА_3 04.04.2006 було відмовлено у здійсненні нотаріальної дії.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 по справі №2-16/8725-2006 визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 02.02.2006 між Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та територіальною громадою міста Євпаторії (а.с.13-14).

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.08.2006 у справі № 2-16/11854-2006А, яка набрала законній сили 11.12.2006, визнано протиправним рішення Євпаторійської міської ради від 22.12.2005 №4-36/44 в частині надання у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки (а.с.21-22).

Рішенням Євпаторійської міської ради 28.07.2006 №5-4/23 протест прокурора від 13.06.2006 №1959 на рішення Євпаторійської міської ради від 22.12.2005 №4-36/44 задоволений, рішення Євпаторійської міської ради від 22.12.2005 №4-36/44 „Про продаж земельної ділянки у власність ОСОБА_2” скасовано.

23.02.2007 до суду першої інстанції надійшло подання прокурора міста Євпаторії в інтересах відповідача - Євпаторійської міської ради про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.08.2007 у справі № 2-13/4719.1-2007 у задоволенні подання прокурора відмовлено. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 у справі № 2-16/8725-2006 залишено без змін.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 по справі №2-13/4719.1-2007 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Продовольча база” задоволено, ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.08.2007 у справі №2-13/4719.1-2007 скасовано, подання прокурора міста Євпаторії про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 у справі №2-16/8725-2006 скасовано за нововиявленими обставинами та прийнято нове рішення у справі: у задоволенні позову субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Євпаторійської міської ради про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 443,47 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, відмовлено.

У звязку з тим, що рішенням Євпаторійської міської ради від 28.07.2006 №5-4/23 рішення Євпаторійської міської ради від 22.12.2005 №4-36/44 „Про продаж земельної ділянки у власність ОСОБА_2.” скасованою, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі продажу від 02.02.2006 дійсним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків, які спричинені йому у звязку з вчиненням недійсної угоди.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зі змісту частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема, такий випадок передбачено частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 встановлено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування статті 216 Цивільного кодексу України неможливо у звязку з тим, що договір купівлі продажу від 02.02.2006 є неукладеним.

Судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування в даному спорі норми статті 216 Цивільного кодексу України, з наступних підстав.

Як було зазначено вище, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 по справі №2-16/8725-2006 визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 02.02.2006 між Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та територіальною громадою міста Євпаторії.

Згідно частини другої статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Тобто договір купівлі продажу від 02.02.2006 був дійсним до 31.10.2007, а саме до скасування цього рішення Севастопольським апеляційним господарським судом.

За даними обставинами судова колегія вважає безпідставним визнання такого договору неукладеним.

З аналізу статей 209, 215, 220 Цивільного кодексу України та умов угоди з купівлі продажу вбачається, що дана угода є нікчемною, тобто недійсною на підставі вимог закону, тому визнання її недійсною судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що на виконання умов угоди позивачем затрачено 31792,00 грн., судова колегія дійшла висновку, що відповідач зобовязаний повернути позивачу оплату за земельну ділянку відповідно до договору купівлі продажу від 02 лютого 2006 року в розмірі 31792,00 грн.

Додатково позивач просить стягнути з відповідача 1704,72 грн., які він витратив у звязку з передпродажною підготовкою земельної ділянки.

Частиною другою статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Враховуючи, що угода є недійсною з вини відповідача та позивачем на її підготовку з купівлі продажу витрачено 1704,72 грн., суд визнає, що дана сума є збитками позивача та підлягає стягненню з відповідача на підставі частини другої статті 216 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційне відшкодування в розмірі 94880,68 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Суд перевірив розрахунок позивача та встановив, що ним нараховане інфляційне відшкодування в період з березня 2006 року по вересень 2010 року, тобто поза межами строку позовної давності (три роки) в розумінні статті 257 Цивільного кодексу України. Оскільки рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 по справі №2-16/8725-2006 скасовано постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 по справі №2-13/4719.1-2007, судова колегія дійшла висновку, що строк нарахування інфляційного відшкодування повинен розраховуватись з 01.11.2007. Таким чином інфляційне відшкодування підлягає стягненню в розмірі 18054,73 грн. в період з 01.11.2007 по 30.09.2010, виходячи з наступного розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

01.11.2007 - 30.09.201033496.721.53918054.7351551.45 Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 51551,45 грн, з яких: 31792,00 грн. оплата за земельну ділянку відповідно до договору купівлі продажу від 02 лютого 2006 року, 1704,72 грн. оплата у звязку з передпродажною підготовкою земельної ділянки, 18054,73 грн. інфляційне відшкодування.

Решта вимог визнана судовою колегією такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування господарським судом норм матеріального права, що дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про задоволення позову частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволених позовних вимог.

Крім цього, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 січня 2011 року було зобов'язано заявника апеляційної скарги надати суду письмове обґрунтування розміру сплаченого державного мита за подачу апеляційної скарги та докази зарахування до Державного бюджету України державного мита в сумі 42,50 грн, сплаченого згідно платіжного доручення №917 від 10.01.2011 за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №5002-2/5238-2010.

Однак, відповідні докази судовій колегії представлені не були, отже судова колегія зазначає наступне.

Згідно вимогам Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито”, із апеляційних скарг на рішення судів справляється мито у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання позовної заяви.

Відповідно до підпункту „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” в редакції Закону № 2505-ІV (2505-15) від 25.03.2005, із заяв майнового характеру справляється мито в розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оспорює суму 128378,40 грн., тому розмір державного мита за подачу апеляційної скарги підлягає сплаті в розмірі 641,89 грн.

Оскільки Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не були виконані вимоги ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 січня 2011 року, з надання доказів, державне мито за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню в Державний бюджет Ленінського району міста Севастополя у сумі 641,89 грн.

Докази сплати державного мита в розмірі 42,50 грн. згідно платіжного доручення №917 від 10.01.2011, не враховуються судом, оскільки позивачем не було надано доказів зарахування даної суми до Державного бюджету України.

Додатково суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про повернення зайво сплаченої суми.

Керуючись статтями 49, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року у справі №5002-2/5238-2010 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Євпаторійської міської ради (пр. Леніна, буд. 2, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97416, ідентифікаційний код 35236652) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 52161,73 грн., з яких: 31792,00 грн. оплата за земельну ділянку відповідно до договору купівлі продажу від 02 лютого 2006 року, 1704,72 грн. оплата у звязку з передпродажною підготовкою земельної ділянки, 18054,73 грн. інфляційне відшкодування, 515,51 грн. витрати по сплаті державного мита та 94,77 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині задоволення інфляційного відшкодування в розмірі 76825,95 грн. відмовити.

3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р № 31113095700007 в ГУ ДКУ м. Севастополя, МФО 824509, ідентифікаційний код 24035598, код платежу 22090200, одержувач Ленінський район) державне мито за подачу апеляційної скарги в сумі 641,89 грн.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддяС.А. Рибіна

СуддіЮ.М. Гоголь

В.А. Лисенко