Ухвала суду № 138998637, 14.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16588/26

УХВАЛА

14 серпня 2026 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 09.09.2022 по 31.05.2025 включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особових завдань під час проходження служби, щомісячні премії), а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні та компенсації за невикористанні дні відпустки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 , встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44);

зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 в період з 09.09.2022 по 31.05.2025 включно грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особових завдань під час проходження служби, щомісячні премії), а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні та компенсації за невикоритсані дні відпустки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 , встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (код ЄДРПОУ 14316882, місце знаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко,80) щодо не нарахуванню та не виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно ОСОБА_1 ;

зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» здійснити нарахування та виплатити грошову компенсації вартості за не отримане речове майно ОСОБА_1 .

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідно до ст. 262 КАС України.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач, пропустив строк на звернення до суду, а тому позовна заява повинна бути залишена без розгляду.

В обґрунтування заяви зазначено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, а тому регулюються, зокрема, спеціальним законодавством та положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач зазначає, що позивач під час проходження служби щомісячно отримував грошове забезпечення та мав можливість ознайомлюватися з його складовими, а в день звільнення отримав остаточний розрахунок, у зв`язку з чим саме з цього моменту, на думку відповідача, знав або повинен був знати про обсяг та розмір виплат, які вважає такими, що порушують його права. При цьому відповідач вказує, що позивач тривалий час не оскаржував порядок нарахування та виплати грошового забезпечення, звернувся із відповідним запитом лише безпосередньо перед зверненням до суду, а тому без поважних причин зволікав із реалізацією права на судовий захист. Також відповідач вважає безпідставними посилання позивача на рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки, на його думку, предметом спору є не стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, а визначення наявності права, підстав, порядку та умов здійснення відповідних виплат у межах проходження публічної служби. Крім того, відповідач зазначає, що заявлені позивачем вимоги фактично стосуються необхідності визначення правових підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення, що, на його думку, свідчить про наявність спору про право. З огляду на викладене відповідач вважає, що позивач пропустив установлений законом строк звернення до адміністративного суду без поважних причин, у зв`язку з чим просить залишити позов без розгляду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного: у межах розгляду даної справи позивач просить здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 09.09.2022 по 31.05.2025 включно, а також провести відповідні перерахунки грошової допомоги для оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби відповідно до наказу від 30.05.2025 № 137/ОС/25.

Відповідач, обґрунтовуючи пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, посилається на те, що позивач під час проходження служби щомісячно отримував грошове забезпечення, мав можливість ознайомлюватися з його складовими, а в день звільнення отримав остаточний розрахунок, у зв`язку з чим саме з цього моменту, на думку відповідача, знав або повинен був знати про порушення своїх прав.

Водночас, сам по собі факт отримання позивачем грошового забезпечення та проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні не свідчить про те, що позивач був обізнаний із правильністю визначення розміру посадового окладу, окладу за спеціальним званням та інших складових грошового забезпечення за весь спірний період.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача за тривалий період з 09.09.2022 по 31.05.2025, а також похідних від нього виплат. Отже, для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про розмір та складові фактично нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період.

При цьому відповідачем не надано суду доказів того, що позивач до звернення до суду був ознайомлений з документами, які містили б детальну інформацію щодо розміру та складових нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення за кожен із місяців спірного періоду, а також щодо застосованого при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним званням розміру прожиткового мінімуму.

Сам факт отримання позивачем відповідних виплат не може безумовно свідчити про його обізнаність щодо правильності їх нарахування, оскільки отримання грошового забезпечення та усвідомлення можливого порушення права на отримання належного розміру такого забезпечення є різними за своїм змістом обставинами.

Крім того, як зазначає відповідач, позивач звернувся із відповідним адвокатським запитом лише 26.05.2026. Водночас саме по собі звернення із адвокатським запитом у зазначену дату не свідчить про те, що до цього моменту позивач мав достовірну та документально підтверджену інформацію про складові та розмір нарахованого йому грошового забезпечення за весь спірний період.

Доводи відповідача про те, що позивач мав можливість самостійно ознайомитися з розмірами та складовими отриманого ним грошового забезпечення, не підтверджують факту такого ознайомлення та не можуть самі по собі свідчити про початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно, з матеріалів справи не вбачається належних та допустимих доказів того, що позивач до моменту, який відповідач визначає як початок перебігу строку звернення до суду, був обізнаний про конкретні обставини, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивач знав або повинен був знати про порушення своїх прав ще під час проходження служби або в день звільнення, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку звернення позивача до адміністративного суду, а тому підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду відсутні.

З огляду на вказане, заява представника відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 122, 123, 171, 241, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

Суддя Д.К.Василяка