Рішення № 13899801, 01.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/2801.02.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

до           публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про           стягнення 20654872,28 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Цурка –представник за довіреністю № Д 07/2010/06/25-8 від 25.06.2010 року;

від відповідача: Слюсар С.А. –представник за довіреністю № 6 від 28.12.2010 року.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»звернулася до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»про стягнення 20654872,28 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке реорганізовано у філіал акціонерної компанії «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та зобов’язань та Деснянською водопровідною станцією укладено договір від 24.12.1990 року № 2 на використання електричної енергії.

Наказом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»від 18.12.2001 року № 207 Деснянську водопровідну станцію ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке є правонаступником її майнових прав.

Згідно умовами договору № 2 від 24.12.1990 року акціонерна компанія «Київенерго»відпускає відповідачу електричну енергію, а останній зобов’язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі. Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем не визначено.

21.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 2 від 25.12.1990 року.

Факт та момент передачі товару підтверджується звітами за використану активну та реактивну електричну енергію, наданими відповідачем з чіткими зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання.

Відповідно до додатку 5 до договору визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами затверджена наказом Міністерством палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 року.

Позивач взяті на себе зобов’язання виконав. За період з 01.09.2010 року по 01.11.2010 року відповідно до наданих звітів за використану електричну енергію. Відповідачем спожито електричної енергії на суму 18600909, 53 грн. (18500 958,31 грн. активна енергія + 99951,22 грн. реактивна енергія).

Позивачем при розрахунку вартості спожитої електричної енергії застосовуються тарифи, які встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги.

Однак, відповідач систематично порушував договірні зобов’язання, внаслідок чого за період з 01.09.2010 року по 01.12.2010 року виникла заборгованість за використану електричну енергію.

Як стверджує позивач, відповідач повинен сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 247021,78 грн., 3% річних в розмірі 81817, 87 грн., пені в сумі 423059,44 грн. та штрафу - 1302063, 67 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2011 року порушено провадження у справі № 33/28, розгляд справи призначено на 01.02.2011 року.

В судове засідання 01.02.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав, подану через відділ діловодства Господарського суду, заяву про зміну предмету позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 18500958,31 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 99951,22 грн. заборгованості за спожиту реактивну електричну енергію, 423059,44 грн. пені, 247021,78 грн. інфляційних збитків та 81817,87 грн. 3 % річних, 25500,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.1990 (25.12.1990) року між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке реорганізовано у філіал акціонерної компанії «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та зобов’язань та Деснянською водопровідною станцією укладено договір № 2 на використання електричної енергії.

Наказом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»від 18.12.2001 року № 207 Деснянську водопровідну станцію ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке є правонаступником її майнових прав.

З преамбули договору № 2 від 24.12.1990 (25.12.1990) року вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО “Київенерго” зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо.

21 грудня 2009 року між сторонами було укладено договір № 2 про постачання електричної енергії (додаток № 1 до додаткової угоди від 21.12.2009 року до договору від 25.12.1990 року 3 2 (о/р 764)).

У відповідності до положень протоколу узгодження розбіжностей від 29.01.2010 року до додаткової угоди від 21.12.2009 року до договору від 25.12.1990 року № 2 (о/р 764) про постачання електричної енергії, сторони узгодили що додаткова угода укладена з метою приведення взаємовідносин між собою у відповідність до вимог Правил користування електричною енергією, затверджених постановою комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 із змінами та доповненнями.

Відповідно умов розділу 1 договору № 2, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю в точках продажу електричної енергії згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід’ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємною частиною.

Згідно п. 2.1. договору встановлено, що під час виконання умов договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

У відповідності до положень умов п. 2.2. договору постачальник зобов’язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах та з урахуванням умов визначених даним договором, згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до правил улаштування електропостановок (ПУЕ) чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»та з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Згідно умов п. 2.3. споживач зобов’язався дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків «Перелік об’єктів споживача»та «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»; оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами договору; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача.

Як встановлено судом, позивач взяті на себе зобов’язання за договором № 2 від 24.12.1990 (25.12.1990) року на використання електричної енергії виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- звітом про використану активну енергію у вересні 2010 року;

- звітом про використану активну енергію у жовтні 2010 року;

- звітом про використану активну енергію у листопаді 2010 року;

- актом приймання-передачі товарної продукції за вересень 2010 року № 764/9;

- актом приймання-передачі товарної продукції за жовтень 2010 року № 764/10;

- актом приймання-передачі товарної продукції за листопад 2010 року № 764/11;

- актом надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за вересень 2010 року № 764/9/1;

- актом надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за жовтень 2010 року № 764/10/1;

- актом надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за листопад 2010 року № 764/11/1.

Проте відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії в період з 01.09.2010 по 01.12.2010 року, у зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за використану електричну енергію в розмірі 18600909,53 грн., в тому числі 18500958,31 грн. за активну електричну енергію та 99951,22 грн. за реактивну електричну енергію.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Судом встановлено, що Правила користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 затверджені Правила користування електричною енергією (надалі –Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до 6.11, 6.13 Правил остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції та акти надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії в період з 01.09.2010 року по 01.12.2010 року відповідач не оплатив.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції та актів надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та договору № 2 від 24.12.1990 (25.12.1990) року виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також сплата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач не виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 18600909,53 грн. (18500958,31 грн. (активна електрична енергія) + 99951,22 грн. (реактивна енергія)) належним чином доведені, документально підтверджені і відповідачем не спростовані, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконання грошовим зобов’язань за договором на використання електричної енергії, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 247021,78 грн., 3% річних в розмірі 81817,87 грн. та пеню в розмірі 423059,44 грн., та за період прострочення вказаний в розрахунку.

Згідно п. 4.2.1. протоколу узгодження розбіжностей від 29.01.2010 року до додаткової угоди від 21.12.2009 року до договору від 25.12.1990 року № 2 (о/р 764) про постачання електричної енергії, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 договору, з порушенням термінів, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.4.2.1), Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 18600909,53 грн. суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 423059,44 грн., 3 % річних у розмірі 81817,87 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 247021,78 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 18500958 (вісімнадцять мільйонів п’ятсот тисяч дев’ятсот п’ятдесят вісім ) грн. 31 коп., заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 99951 (дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят одна) грн. 22 коп., пеню в розмірі 423059 (чотириста двадцять три тисячі п’ятдесят дев’ять) грн. 44 коп., три проценти річних в розмірі 81817 (вісімдесят одна тисяча вісімсот сімнадцять) грн. 87 коп., індекс інфляції в розмірі 247 021 (двісті сорок сім тисяч двадцять одна) грн. 78 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. та 236 (двісті сорок шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                             С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 17.01.2011 року