Рішення № 13899798, 26.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/31526.01.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соло»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача –Відкрите акціонерне товариство «Укрндіпродмаш»

про стягнення 8790, 04 грн. та розірвання договору суборенди № 03-2, укладеного 06.06.2007 р.

          Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Смарчевська Я.В.

від відповідача: не з’явились

від третьої особи: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за суборенду приміщення у розмірі 3272, 64 грн., заборгованості за абонентське обслуговування у розмірі 2899, 96 грн. відповідно до договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р.. 2617, 44 грн. –пені за несвоєчасну сплату вищевказаних платежів та про розірвання договору суборенди № 03-2, укладеного 06.06.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.11.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився через нез’явлення у судове засідання повноважних представників відповідача та третьої особи, а також неналежне виконання учасниками провадження у справі вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи на виклик суду не з’явились, вимог суду не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 26.01.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укрндіпродмаш»та Приватним підприємством «Юридична компанія «Консул»укладено договір оренди № 72, предметом якого є платне користування на умовах оренди позивачем нежитлових приміщень загальною площею 85, 5 кв.м. на 6-му та 7-му поверхах будівлі по вул. Дегтярівській, 48 у місті Києві.

Відповідно до п. 3.10. договору № 72 позивач має право передавати приміщення, що орендується, в суборенду.

У подальшому між сторонами неодноразово переукладались договори, об’єктами яких є вищевказане приміщення та відповідно до останнього договору № 4 від 01.11.2009 р. позивачу передано а оренду нежилі приміщення загальною площею 115, 1 кв.м. по вул. Дегтярівській, 48 у місті Києві на строк до 31.12.2011 р. включно.

06.06.2007 р. між Приватним підприємством «Юридична компанія «Консул», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрекс»укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 03-2, за умовами якого позивач зобов?язався передати, а відповідач - прийняти в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 10, 0 кв.м., оф. 798 на 7-у поверсі по вул. Дегтярівській, 48 у місті Києві для розміщення керівного органу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул».

Відповідно до п. 4.1. договору суборенди оренди плата встановлена сторонами у сумі 136, 36 грн. в місяць за 10, 0 кв.м. площі (без урахування податку на додану вартість) та визначається шляхом коригування розміру орендної плати та інших послуг за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць .

Розмір абонентського обслуговування в місяць складає 100, 00 грн. та має бути сплачено з моменту підписання даного договору за чотири квартали одразу протягом першого місяця від моменту підписання даного договору. Відлік сплати починається з другого кварталу 2007 року.

Договір, відповідно до п. 9.1., укладений строком на одинадцять місяців і діє з моменту підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до акту прийому-передачі від 07.06.2007 р. позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 10, 0 кв.м., оф. 708 на 7-у поверсі по вул. Дегтярівській, 48 у місті Києві.

Як стверджує позивач, договір суборенди № 3-2 від 06.06.2007 р., було неодноразово автоматично пролонговано на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України, а тому його умови є обов’язковими для виконання сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов?язання щодо внесення орендної плати та плати за абонентське обслуговування, у зв?язку з чим у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за період з травня 2008 року до травня 2010 року у розмірі 3272, 64 грн. та заборгованість за абонентське обслуговування за період з травня 2008 року до травня 2010 року у розмірі 2899, 96 грн., що є істотним порушенням умов договору та відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України і підставою для розірвання договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, положеннями законодавства, що регулює відносини оренди, передбачено можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так зі сторони наймача. Отже, для здійснення автоматичної пролонгації дії договору необхідна згода обох сторін. Бажання наймача продовжувати відносини найму у даному випадку висловлюється шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Щодо наймодавця, підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка висловлюється відсутністю заперечень і вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму.

Позивач стверджує, що відповідач у встановлений законодавством термін заперечень проти продовження договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., на наступний термін не надав, а тому вищевказаний договір було автоматично пролонговано на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, а його умови, відповідно, є обов’язковими для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні заперечення сторін щодо продовження терміну дії договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р. в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку, що вказаний договір було неодноразово автоматично пролонговано, а саме: з 07.06.2007 р. до 07.05.2008 р., з 07.05.2008 р. до 07.04.2009 р., з 07.04.2009 р. до 07.03.2010 р. та з 07.03.2010 р. до 07.02.2011 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов’язань щодо сплати орендних платежів та плати за абонентське обслуговування відповідно до договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р. не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору суборенди № 3 від 11.05.2007 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з травня 2008 року до травня 2010 року у розмірі 3272, 64 грн. та заборгованості за абонентське обслуговування за період з травня 2008 року до травня 2010 року у розмірі 2899, 96 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне внесення орендних платежів та плати за абонентське обслуговування у розмірі 2617, 44 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Разом з тим суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того відповідно до п. 2.1. Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. зі змінами та доповненнями (чинним на момент винесення рішення) якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Таким чином, оскільки стягнення неустойки за порушення зобов’язання ані договором суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., ані законом не врегульовано, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2617, 44 грн.

Проаналізувавши зміст договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., а також положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовим змістом, укладений сторонами договір є змішаним, оскільки містить в собі як елементи договору оренди (найму), так і елементи договору про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до положень ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Укладаючи договір суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., відповідач взяв на себе зобов’язання вчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов’язання щодо сплати орендних платежів та оплати абонентського обслуговування, а позивач, в свою чергу, розраховував на отримання прибутку за передання приміщення в суборенду так надання послуг.

Проте, всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соло»невчасно та не в повному обсязі сплачує орендні платежі, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати за період з травня 2008 року до травня 2010 року та заборгованість за абонентське обслуговування за період з травня 2008 року до травня 2010 року.

Пунктом 8.1. договору встановлено, що договір може бути зміненим або достроково розірваним на підставі чинного законодавства України.

У відповідності до положень ст. 284 Господарського кодексу України до істотних умов договору оренди відноситься, зокрема, орендна плата.

Порушення відповідачем умов договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р. є істотним, оскільки, укладаючи зазначений договір, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул»розраховувало на систематичне та вчасне отримання грошових коштів, надходження яких передбачено умовами договору.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем істотно порушено умови договору суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., а тому зазначений договір підлягає розірванню у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул»задовольнити частково.

2.          Розірвати договір суборенди № 03-2 від 06.06.2007 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соло».

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соло»(0405, м. Київ, вул. Артема, 103, код ЄДРПОУ 31057979), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консул»(02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 61, код ЄДРПОУ 33099387) заборгованість з орендної плати у розмірі 3272, 64 (три тисячі двісті сімдесят дві грн. 64 коп.) грн., заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 2899, 96 (дві тисячі вісімсот дев’яносто дев’ять грн. 96 коп.) грн., 71, 63 (сімдесят одна грн. 63 коп.) грн. - державного мита та 82, 86 (вісімдесят дві грн. 86 коп.) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 18.02.2011 р.