Рішення № 13899306, 26.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/2126.01.11 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія»в особі Київської філії До                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця 2000»

Про                              стягнення 24 496,55 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача                    Янкевич Д.А. – предст. (дов.б/н від 09.01.2009 р.)

Від відповідача          не з’явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія»в особі Київської філії (далі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця 2000»(далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 24496,55 грн. (23060,54 грн. –основний борг, 1 203,47 грн. –пені, 232,54 грн. –3% річних) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №1 від 01.01.2010р. Ухвалою суду від 10.01.2011 р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 12/21 та призначено розгляд справи на 26.01.2011 р.

В судовому засіданні 26.01.2011 р. представник позивача надав на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, додаткові документи, а також оригінали документів, доданих до позовної заяви, на огляд суду.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, представника в судове засідання 26.01.2011 р. не направив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні Господарського суду міста Києва, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 26.01.2011 р. оголошено повний текст рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 4, згідно якого позивач зобов’язується поставити товар, а відповідач прийняти його та оплатити вартість товару на протязі 21 календарного дня з дати отримання товару. Право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що свідчить момент передачі товару.

Відповідно до п. 8.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до розторгнення, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Таким чином, даний договір є чинним.

Згідно п. 4.2. договору ціна за товар вказується в накладній.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що позивач здійснює поставку товару згідно видаткової накладної встановленого зразку, відповідач приймає від позивача товар по кількості та якості, у відповідності з Інструкціями № № П-6, П-7, згідно супровідних документів, виданих позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписані такі накладні: товар на загальну суму 23060,54 грн.: № ВМ-0014019 від 10.07.2010 р. на суму 6,18 грн., № ВИ-0014174 від 14.07.2010 р. на суму 2 054,58 грн., № ВН-0014399 від 17.07.2010 р. на суму 4 240,75 грн., № ВН-0014565 від 20.07.2010 р. на суму 1 550,42 грн., № ВН-0014667 від 21.07.2010 р. на суму 1543,00 грн., № ВН-0014894 від 24.07.2010 р. на суму 2 490,85 грн., № ВН-0015000 від 27.07.2010 р. на суму 1 653,57 грн., № ВН-0015084 від 28.07.2010 р. на суму 1 318,10 грн., № ВН-0015274 від 30.07.2010 р. на суму 3 100,61 грн., № ВН-0015539 від 03.08.2010 р. на суму 2226,83 грн., № ВН-0015823 від 06.08.2010 р. на суму 2 875,65 грн.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за договором № 4 від 01.01.2010 р., позивач просить суд стягнути з відповідача 23060,54 грн. основного боргу за період з 10.07. 2010 року по 06.08. 2010 року.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 4 від 01.01.2010 р., суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором поставки, а тому до нього застосовуються положення законодавства про поставку.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлено.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, а саме –доказів сплати 23060,54 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 23060,54 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання на суму 23060,54 грн.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно п. 3 ст. 216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Відповідно до п. 2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума 3% річних складає 232,54 грн. (розрахунок в матеріалах справи). Контррозрахунку суми 3% річних відповідачем суду не надано. Розрахунки 3% річних відповідають матеріалам справи та положенням Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 232,54 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1203,47 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

В той же час ст. 547 ЦК України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 231 ГК України також встановлює, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Враховуючи вищенаведені норми, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки сторонами у справі не було досягнуто письмової згоди про стягнення неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань (договір № 4 від 01.01.2010 р. не містить такої умови).

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 612, 625, 626, 629, 638, 640, 642, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 231, 232 ГК України, ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(02160, м. Київ, пр-т Возз’єднання, 1, Код 31168778, р/р 2600519588001 в АБ «Київська Русь», МФО 319092, а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія»в особі Київської філії (місцезнаходження юридичної особи –18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 122/1, Код 24350064, адреса Київської філії –04119, м. Київ, вул. Сім’ї Хохлових, 11/2, код 33536038, р/р 260063013402 в АБ «Старокиївський банк» м. Києва, МФО 321477) 23060 (двадцять три тисячі шістдесят гривень),54 коп. –основного боргу, 232 (двісті тридцять дві гривні) 54 коп. - 3% річних, 245 (двісті сорок п’ять гривень), 00 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

Суддя                                                                                                    Л.В.Прокопенко