Рішення № 13899277, 01.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/41101.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М»

про стягнення 131 168, 88 грн.

Суддя: Дідиченко М. А.

Секретар: Приходько Є. П.

Представники сторін:

від позивача: Галков І. О. –представник за довіреністю від 29.11.2010 року;

від відповідача: Случак О. О. –представник за довіреністю від 23.06.2010 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М»про стягнення 124234, 34 грн. - основного боргу, 5655, 66 грн. - неустойки, 431, 22 грн. - інфляційних нарахувань та 847, 66 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, позивач придбав у свою власність транспортні засоби та передав їх відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався вносити грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені договором. У зв’язку з порушенням останнім обов’язків щодо своєчасної оплати лізингових платежів, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою стягнути з відповідача основну заборгованість за договором та штрафні санкції.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 13.12.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2010 року частково подав витребувані ухвалою суду докази.

          Представник відповідача у судовому засіданні 13.12.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду, та заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

          У судовому засіданні 13.12.2010 року оголошено перерву до 18.01.2011 року.

          У зв’язку із перебуванням судді Дідиченко М.А. на лікарняному, судове засідання призначене на 18.01.2011 року не відбулося.

          Ухвалою суду від 24.01.2011 року розгляд справи № 27/411 призначено до розгляду на 01.02.2011 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 01.02.2011 року подав витребувані судом докази та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

          Представник відповідача у судовому засіданні 01.02.2011 року подав акт звірки розрахунків за період з 24.01.2010 року по 24.06.2010 року, підписаний представником ТОВ «Фірма «Т.М.М», та заперечував проти позову.

          Крім того, сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

          Згідно з ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п’ятнадцять днів.

          На підставі вищезазначеного, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.

          Ухвалою суду від 01.02.2011 року оголошено перерву до 08.02.2011 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 08.02.2011 року подав докази, витребувані ухвалою суду, позов підтримав у повному обсязі.

          Представник відповідача у судовому засідання 08.02.2011 року подав докази, витребувані ухвалою суду, проти позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

15.03.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю«Ласка Лізинг»(надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю«Фірма «Т.М.М.»(надалі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 690/03/2007 (надалі - договір).

          Згідно п. 1.1 договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (тип: вантажний автомобіль; марка, модель: МАЗ-630305-220 (дві одиниці)), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах договору.

          Відповідно до п. 3.2 договору здавання-приймання майна та документів здійснюється двосторонньою комісією у складі по одному представнику від лізингоодержувача та лізингодавця та оформлюється актом здачі-приймання.

          Позивач до суду акту здачі-приймання майна не надав, але у матеріалах справи наявні видаткові накладні №РН-0000261 від 04.07.2007 року на суму 284128, 15 грн., та №РН-0000260 від 29.06.2007 року на суму 284128, 15 грн., згідно яких ТОВ «Ласка Лізинг»передало уповноваженому представнику ТОВ «Фірми «Т.М.М.»МАЗ-630305-220 з КВП (дві одиниці), що є предметом фінансового лізингу у договорі фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007 року.

          Факт одержання майна уповноваженим працівником ТОВ «Фірма «Т.М.М.»підтверджується довіреністю серії ЯНУ № 409523 від 27.06.2007 року, наявною в матеріалах справи.

          На підставі зазначеного суд прийшов до висновку, що позивачем було передано, а відповідачем прийнято майно, що є предметом фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007 року.

          Відповідно до п. 2.3 договору, вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 112526, 00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 18754, 33 «у.о.», яка виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, у гривнях складає суму авансу, внесених у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів у погашення вартості майна, вказану в «графі 4»графіку внесення платежів по «курсу 1»та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по «курсу 1».

          Згідно з п. 7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного долару США станом на 15.03.2007 р.;

- «Курс2»- курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору (графіку внесення платежів).

          Відповідно до п. 7.1.2. договору, поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.»згідно «Графи 3»додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та «Курс2». При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4»додатка №1 та «Курсу1».

Відповідно до п. 7.5 договору, лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 7.6 договору).

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 690/03/2007/R до договору фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007 року, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

          Відповідно до п. 7.7 договору, лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі за 32-й період –24.01.2010 року, за 33-й період - 24.02.2010 року, за 34-й період - 24.03.2010 року та за 35-й період - 24.04.2010 року, за 36-й період –до 24.05.2010 року, за 37-й період –до 24.06.2010 року.

Проте, відповідач за 32-й період належний платіж сплатив частково, з 33-го по 37-й періоди платежі не перерахував.

          Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за зазначені періоди загальним розміром 124234, 34 грн.

Відповідачем до матеріалів справи був наданий акт звірки взаємних розрахунків за період з 24.01.2010 року по 24.06.2010 року, у якому останній із заявленою позивачем сумою боргу не згоден, та наполягає на тому, що розмір заборгованості становить 103804, 16 грн.

          Однак, до своїх заперечень відповідач розрахунку чи інших обґрунтувань вказаній сумі не надав.

          Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Відповідно до п. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

          До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. (п. 2 ст. 806 ЦК України).

          Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

          Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

          Пункт 3 частини 2 статті 11 зазначеного Закону встановлює, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

          Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів здійснення оплати лізингових платежів в оспорюванні періоди суду не надав.

          Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 124234, 34 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

          До того ж, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання неустойку у розмірі 5655, 66 грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 431, 22 грн., 3% річних у розмірі 847, 66 грн.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

          Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Згідно п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

          Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, всановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Згідно п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

          При цьому ст. 549 ЦК України поряд із зазначенням неустойки закріплює дефініції понять «штарф»та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що неустойка є родовим, а «штраф»і «пеня»видовими щодо неї поняттями.

          Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєвчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

          Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Відповідно до п. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          За перерахунком суду, розмір неустойки за несвоєчасну сплату платежів за договором становить 5655, 76 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату платежів за договором не заявляв.

Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасну сплату платежів за договором суд вважає такими, що підлягають задоволенню в обсязі, заявленому позивачем до стягнення, а саме - 5655, 66 грн.

          Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат суд встановив, що інфляційне збільшення суми боргу становить 432, 00 грн.

          На підставі п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та з урахуванням того, що клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог позивач не надав, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційного збільшення суд вважає такими, що підлягають задоволенню в обсязі, заявленому позивачем до стягнення, а саме у розмірі 431, 22 коп.

Згідно розрахунку суду, три проценти річних від простроченої суми, які належить стягнути з відповідача, складають 847, 66 грн.

          Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних є такими, що розраховані у відповідності до законодавства, та підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме у розмірі 847, 66 грн.

          Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 189, 193, 198, 232 ГК України, ст. ст. 524, 526, 549, 611, 625, 627, 762, 806 ЦК України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»(м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, ідентифікаційний код: 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(03150, м. Київ, Димитрова, буд. 5, корп. 2, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Бізнес-центр «Оксі»; ідентифікаційний код: 33104543) основну заборгованість у розмірі 124234 (сто двадцять чотири тисячі двісті тридцять чотири) грн. 34 коп., неустойку у розмірі 5655 (п’ять тисяч шістсот п’ятдесят п’ять) грн. 66 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 431 (чотириста тридцять одна) грн. 22 коп., 3% річних у розмірі 847 (вісімсот сорок сім) грн. 66 коп., державне мито у сумі 1 311 (одна тисяча триста одинадцять) грн. 70 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М. А. Дата підписання: 16.02.2011 року.