Рішення № 138991161, 03.08.2026, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/2679/25

Провадження № 2/448/267/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

03.08.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад обставин справи.

Представник позивача ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №164675 від 20.12.2024 року у розмірі 36746,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.12.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №164675, який підписаний відповідачем після проходження ідентифікації, після реєстрації в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця https://finx.com.ua за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником у повідомленні на особистий номер телефону, вказаний під час реєстрації. За цим договором відповідач отримав від ТОВ споживчий кредит (для задоволення власних потреб) в обумовленому розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності та взяв на себе зобов`язання повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом згідно з умовами досягнутої угоди.

Вказує, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» надав ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб з дотриманням таких умов: тип кредиту - кредит; сума/ліміт кредиту 20732,00 грн.; мета отримання коштів - задоволення потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, комунальні, сплата комісії, інші не заборонені законодавством цілі; строк кредитування 126 днів; процентна ставка, відсотків річних 330,00% річних; комісія за надання кредиту становить 3731,76 грн. (підлягає сплаті одноразово в день укладення кредитного договору за ставкою 18% від загальної суми кредиту за рахунок кредиту).

Зазначає, що Кредитором надані ОСОБА_1 кошти в розмірі, обумовленому договором (17000,24 грн.), шляхом зарахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , а також ще 3731,76 грн. кредитних коштів використані для оплати одноразової комісії, нарахованої кредитодавцем. Натомість відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за цим договором щодо повернення коштів кредитодавцеві.

16.04.2025 року, між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як клієнтом) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (як фактором) був укладений договір факторингу №16042025, згідно з наведеним договором клієнт передає (відступає) за плату факторові належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 в сумі 38146,28 грн., що складається з 20732,00 грн. - основного боргу, 15213,28 грн. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом; 801,00 грн. комісії та 1400,00 грн. заборгованості за штрафними санкціями.

Стверджує, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є правонаступником ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як кредитора) за договором про споживчий кредит від 20.12.2024 року №164675, за котрим ОСОБА_1 повинен повернути позичені кошти.

У зв`язку з неповерненням коштів ОСОБА_1 представник позивача просить стягнути з відповідача: 20732,00 грн. основного боргу, 15213,28 грн. заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом; 801,00 грн. комісії, а всього 36746,28 грн., а також стягнути понесені судові витрати.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Відповідач ОСОБА_1 через канцелярію суду 04.05.2026 року подав письмові пояснення, в яких вказав, що з доводами, наведеними у позовній заяві, не погоджується у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, виходячи з наступного.

Щодо розрахунку заборгованості зазначив, що з таким не погоджується, оскільки він суперечить нормам закону. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із частиною п?ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Крім цього, вказав, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими

договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вважає, що нарахування комісії та пені в розмірі 2201 грн. 00 коп. за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним. Зазначив, що з розрахунку заборгованості позивачем також стягнуто при укладанні кредитного комісію в розмірі 3 731 грн. 76 коп. Вважає, що сума 5 932 грн. 76 коп.(2201+ 3731,76) має бути перерахована в рахунок погашення боргу, адже вона стягнута безпідставно.

Щодо витрат, понесених позивачем на професійну правову допомогу, вказав, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 3 огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову та розмір задоволених вимог, вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. не відповідає переліку/вартості виконаних робіт та критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому не може бути задоволена. Зазначив, що на підтвердження оплати ні по договору про надання правничої допомоги №10/09/25-20 від 10 вересня 2025 року, ні по Додатковій Угоді №25770876107 до Договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року, квитанція понесених витрат позивачем на суму 7000 грн. за надання правової допомого в матеріалах справи відсутня.

Відносно укладення кредитного договору зазначив, позивач вказує, що 20.12.2024 року між ТОВАРИСТВОМ 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №164675. Кредитний договір, підписувався за допомогою одноразового ідентифікатора f0b68823, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 067-799-19-54, однак, такий фінансовий номер не належить відповідачу. Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Зазначив, що позивачем не надано доказів верифікації відповідача за допомогою технології BankID, про яку він зазначає у тексті позовної заяви. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, або входу в особистий кабінет та направлення будь-яких повідомлень (sms).

Представник позивача Кукса К.О. 06.05.2026 року через систему «Електронний суд» подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила наступне.

Щодо підписання кредитного договору вказала, щоВідповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію, а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, Одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка могла стати активною лише після введення Одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в Інформаційно телекомунікаційній системі та був надісланий Відповідачу в СМС-повідомленні. Електронний підпис одноразовий ідентифікатор f0b68823 відправлено на номер телефону 0677991954 Відповідача та введено ним 20.12.2024 року о 13:47:44 підтверджується на кожній сторінці індивідуальної частини. Зазначив, що відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на Сайті Товариства в Особистому кабінеті. Враховуючи вищевикладене, вважає, що Позивач надав беззаперечні докази того, що Відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Щодо правомірності нарахованих відсотків та умов Кредитного договору зазначила, умови нарахування процентів, визначені у розрахунку ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС", повністю відповідають умовам кредитного договору, з якими Позивач погодився при його укладенні. Вважає, що Відповідач був ознайомлений з умовами кредитного договору та прийняв їх. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, Відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і , відповідно, щодо правомірності вимог Позивача за кредитним договором

Щодо неправомірності нарахування штрафних санкцій вказала, що Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтями 625, 1048, 1050 ЦК України, у тому числі від нарахування пені, штрафів та інших фінансових санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. А тому звернув увагу, що позивач не стягує штрафні санкції за кредитним договором, відповідно до позовної заяви Позивач стягує 20 732,00 грн. заборгованості за тілом, 801,00 грн. заборгованість по комісії та 15 213,28 грн. заборгованості за відсотками.

Щодо обґрунтованості комісії зазначив, що при укладенні Кредитного договору №164675 від 20.12.2024р. Позичальник погодився з умовами, визначеними в п. 2.4 цього Договору, та зобов`язався сплачувати Кредитодавцю комісію за управління та обслуговування кредиту, яка складає розмірі 1,00 грн. за зниженим тарифом та 100,00 за базовим тарифом. А також згідно п.2.5. Комісія за надання кредиту складає 3 731,76 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 18,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. Таким чином, вважає, що позичальник повністю усвідомлював та прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені Кредитним договором.

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу вказує, що частинами 2-3 ст. 137 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до п. 3.4 Договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025 року, після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає Клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг. Позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

ІІІ.Позиція учасників справи.

В судове засідання представник позивача ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не з`явився, однак в прохальній частині позову міститься вимога про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 30.12.2025 року відкрито провадження по вказаній цивільній справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» Хлопкової М.С. про витребування доказів.

V. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами.

Суд, дослідивши усі надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, щоміж ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 20.12.2024 року був укладений договір про споживчий кредит №164675, у формі електронного документа з використанням відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «f0b68823», після реєстрації позичальника на офіційному вебсайті кредитодавця https://finx.com.ua з указанням персональних даних. За цим договором ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» фінансовий кредит в обумовленому розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності та взяв на себе зобов`язання повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом згідно з умовами досягнутої угоди.

На виконання вказаного договору ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» був наданий ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб (шляхом перерахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 хх-хххх-1011) з дотриманням таких умов: тип кредиту - кредит; сума/ліміт кредиту 20732,00 грн.; мета отримання коштів - задоволення потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, комунальні, сплата комісії, інші не заборонені законодавством цілі; строк кредитування 126 днів; процентна ставка, відсотків річних 330,00% річних; комісія за надання кредиту становить 3731,76 грн. (підлягає сплаті одноразово в день укладення кредитного договору за ставкою 18% від загальної суми кредиту за рахунок кредиту). Кредит надавався відповідачеві згідно з публічною частиною Договору про споживчий кредит, затв. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», наказ від 20.11.2023 № 35-од (в редакції, що діє з 21.11.2023р.).

Кредитором надані ОСОБА_1 кошти в розмірі, обумовленому договором (17000,24 грн.), шляхом зарахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 хх-хххх-1011, а також 3731,76 грн. кредитних коштів використані для оплати одноразової комісії, нарахованої кредитодавцем.

На підтвердження факту перерахування ОСОБА_1 первісним кредитором коштів у розмірі 17000,24 грн. сторона позивача надала довідку від 30.10.2025 вих. №3883/30-10, підписану електронним підписом директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонського О.Є.

Крім того, згідно з повідомленням АТ «Ощадбанк» від 26.02.2026р. вих..№46/1211/21584/2026/БГ від 18.02.2026р., наданим на виконання ухвали суду щодо витребування доказів підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_4 ; на картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_4 був зарахований платіж у сумі 17000,24 грн.

16.04.2025 року, між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як клієнтом) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (як фактором) був укладений договір факторингу №16042025, згідно з наведеним договором клієнт передає (відступає) за плату факторові належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 в сумі 38146,28 грн., що складається з 20732,00 грн. - основного боргу, 15213,28 грн. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом; 801,00 грн. комісії та 1400,00 грн. заборгованості за штрафними санкціями.

Згідно з вимогами п.4.1. вказаного договору клієнт передав факторові 16.04.2025 року Реєстр №3 за вимогами щодо боржників, сума фінансування, що підлягає сплаті 1 157 926,48 грн. Згідно з витягом з додатку №1 до договору факторингу від 06.04.2025 року №06042025 одним із боржників з числа зазначених в реєстрі прав вимог №3 був ОСОБА_1 , запис №704, номер кредитного договору - 164675, дата кредитного договору 20.12.2024 року, загальна сума заборгованості 38146,28 грн.

ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є правонаступником ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як кредитора) за договором про споживчий кредит від 20.12.2024 року №164675, за котрим ОСОБА_1 повинен повернути позичені кошти.

Згідно з карткою обліку виконання договору №164675, підписаною електронним підписом директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонського О.Є., станом на 01.05.2025р. ОСОБА_1 за кредитним договором нараховані: основний борг - 20732,00 грн., відсотки 15213,28 грн., пеня - 1400,00 грн. та комісія - 801,00 грн. (всього 38146,28 грн.).

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №164675, наданою директором ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» М.Хлопковою, ОСОБА_1 за період з 04.06.2025р. по 01.11.2025р. має непогашену заборгованість: прострочене тіло кредиту 20732,00 грн., прострочені відсотки за кредитом 15213,28 грн., прострочена комісія 801,00 грн. та пеня 1400,00 грн., а всього 38146,28 грн.

Позивач вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляє, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 36746,28 грн.

А тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №164675 від 20.12.2024 року у розмірі 36746,28 грн. 27 коп., з яких: 20732,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 15213,28 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 801 грн. - заборгованість по комісії.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх позицій щодо предмету та підстав позову до суду учасники справи не надали.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Як передбачено ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України, підставою виникнення цивільних правовідносин є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Норми ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року №675-VIII (зі змінами) передбачають, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

На підтвердження існування договірних відносин між ОСОБА_1 (як позичальником) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як первісним кредитором) позивачем у справі були надані копія договору про споживчий кредит від 20.12.2024 року №164675, Додатку до вказаного договору (графіку платежів за кредитним договором), Паспорта споживчого кредиту (документа, в якому викладена інформація, що надається споживачу про споживчий кредит). Згадані документи підписані відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами «f0b68823», «cb37bdab» (із позначкою дати та часу).

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Отже, електронний цифровий підпис є ключовим засобом підтвердження особи і волевиявлення в електронних договорах. Простої згадки про його використання у договорі недостатньо для підтвердження дійсності підпису, оскільки не встановлюється, хто саме і коли його проставив. Для юридичної сили потрібно документально зафіксувати факт підписання, час, а також спосіб аутентифікації, наприклад, використання одноразового ідентифікатора.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №671/1832/20 (провадження №61-232св23), кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно - телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, електронна пошта) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

За правилами ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Кредитний договір №164675 від 20.12.2024 року був підписаний відповідачем після проходження ідентифікації (указання персональних даних) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця https://finx.com.ua. Позичальника було ідентифіковано із зазначенням даних: прізвищ, ім`я, по батькові - ОСОБА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; фінансовий номер: НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію відповідача до підписання договору шляхом перевірки відповідності наданих відповідачем особистих даних, номеру карткового рахунку, фінансового номеру телефону. У п.2.2.1 Кредитного договору №164675 від 20.12.2024 року вказано номер банківської картки позичальника, на котру мало здійснюватись зарахування кредитних коштів (№4790хххххххх1011). Саме такий номер картки належить відповідачеві ОСОБА_1 .

Крім цього, відповідачем не спростовано факт надання ним первісному кредиторові всіх особистих даних, котрі дозволяють ідентифікувати позичальника (зокрема, РНОКПП, номер платіжної картки, фінансовий номер мобільного телефону, адреса проживання, паспортні дані), без надання таких даних і відповідного підтвердження, без ознайомлення позичальника з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Разом з тим, з повідомленням АТ «Ощадбанк» від 26.02.2026р., наданим на виконання ухвали суду щодо витребування доказів, було підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_4 ; на картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_4 був зарахований платіж у сумі 17000,24 грн. номер НОМЕР_6 був фінансовим номером за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_4 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» уклали кредитний договір в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

У постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20 (провадження № 61-7018св21) висловлені правові позиції, згідно з якими відповідно до ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються на підставі законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання учасника справи на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставними.

У матеріалах даної цивільної міститься довідка про перерахування ОСОБА_1 первісним кредитором коштів у розмірі 17000,24 грн., ця довідка від 30.10.2025р. вих. № 3883/30-10 підписана електронним підписом директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонського О.Є. Також факт перерахування кредитних коштів у розмірі 17000,24 грн. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» на платіжну картку № НОМЕР_4 , емітовану банком на ім`я ОСОБА_1 , підтверджує довідка АТ «Ощадбанк» від 26.02.2026 року. Ці документи за своїм змістом відповідають визначенню «інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку», про який йдеться у ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Зміст вказаних документів дозволяє суду дійти висновку про те, що на банківський рахунок, пов`язаний з карткою № НОМЕР_4 , від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» 20.12.2024 року надійшли кошти в розмірі 17000,24 грн.

Європейський суд з прав людини у п. 96 рішення від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" (J.K. and Others v. Sweden, [GC]), заява № 59166/12, наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд у своїй практиці також вказує на необхідність застосування категорій «стандартів доказування» та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (наприклад, постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведене дозволяє суду під час ухвалення рішення у справі вказати, що докази, надані стороною позивача є такими, що підтверджують перерахування кредитних коштів у розмірі 17000,24 грн. від кредитодавця ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» на картковий рахунок № НОМЕР_4 .

Варто зауважити, що відповідач, посилаючись на відсутність доказів перерахування кредитних коштів, не надав до суду ні виписки по його рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку, пов`язаному з карткою № НОМЕР_4 , зазначеному у договорі як особистий платіжний засіб позичальника, ні доказів про відсутність у ОСОБА_1 такого рахунку. Тож відповідач не спростував доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений ст.81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, суд відхиляє заперечення відповідача з приводу недоведеності факту укладення кредитного договору між ТОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 , особистого отримання відповідачем одноразового ідентифікатора, необхідного для підписання договору в електронній формі, видачі первісним кредитором певних коштів та отримання цих коштів відповідачем.

Суд вважає доведеним той факт, що між ТОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 виникли зобов`язання із договору кредиту, відповідач отримав від первісного кредитора кошти в розмірі 17000,24 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦПК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як встановлено судом, 16.04.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (як клієнтом) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (як фактором) був укладений договір факторингу №16042025, згідно з наведеним договором клієнт передає (відступає) за плату факторові належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 в сумі 38146,28 грн.

Згідно з вимогами п.4.1. вказаного договору клієнт передав факторові 16.04.2025 року Реєстр №3 за вимогами щодо боржників, сума фінансування, що підлягає сплаті 1 157 926,48 грн. Згідно з витягом з додатку №1 до договору факторингу від 06.04.2025 року №06042025 одним із боржників з числа зазначених в реєстрі прав вимог №3 був ОСОБА_1 , запис №704, номер кредитного договору - 164675, дата кредитного договору 20.12.2024 року, загальна сума заборгованості 38146,28 грн.

Тож ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є правонаступником ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»» (як первісного кредитора) за кредитним договором №164675 від 20.12.2024 року, за котрим у ОСОБА_1 існував обов`язок повернути позичені кошти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Оскільки між фізичною та юридичною особою існують договірні правовідносини щодо отримання кредиту, позичальником не виконані зобов`язання перед кредитодавцем (первісним кредитором), кошти, отримані в кредит, в обумовлений строк відповідачем добровільно не повернуті, новий кредитор (як правонаступник) має право на отримання від позичальника ОСОБА_1 простроченої заборгованості за основною сумою кредиту.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 , позивач, крім заборгованості за кредитом, просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 підписав електронним підписом кредитний договір, чим погодився із запропонованими умовами договору, котрі охоплюють необхідність сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Згідно з наданою стороною позивача карткою обліку виконання договору №164675, станом на 01.05.2025р. ОСОБА_1 за кредитним договором нараховані: основний борг 20732,00 грн., відсотки - 15213,28 грн., пеня 1400,00 грн. та комісія - 801,00 грн. (всього 38146,28 грн.). Договором передбачено строк кредитування позичальника тривалістю 126 дні з дати надання коштів, тобто з 20.12.2024 року по 25.04.2025 року.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що він здійснений з урахуванням строку кредитування, зважаючи на розмір відсотків, визначений у кредитному договорі. Варто зауважити, що стороною відповідача не було надано на спростування доводів позивача власного розрахунку суми відсотків за договором.

Щодо сум комісій, нарахованих відповідачеві на підставі договору про споживчий кредит №164675 від 20.12.2024 року, суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Рішенні від 01.11.2023 № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини.

Згідно з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 199/4657/18 (провадження № 61-16808св24), «…банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку…».

З огляду на зміст ч. 1 ст. 1054 ЦК України, згідно з якою за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, можна дійти висновку про аналогічне правозастосування у правовідносинах, що виникають між кредитодавцем юридичною особою та позичальником фізичною особою (споживачем).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях учасника правовідносин означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Отже, виходячи з принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які кредитодавцем фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18).

Згідно з п.2.2.1. договору про споживчий кредит №164675 від 20.12.2024 року первісним кредитором надані ОСОБА_1 кошти в розмірі, обумовленому договором (17000,24 грн.), шляхом зарахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_4 , а також ще 3731,76 грн. кредитних коштів використані для оплати одноразової комісії, нарахованої кредитодавцем.

Зважаючи на те, що дії первісного кредитора щодо нарахування ОСОБА_1 «комісії за надання кредиту» за своєю сутністю не становили послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а були наслідком реалізації прав та обов`язків кредитодавця за кредитним договором і відповідали економічним потребам лише самого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», позичальник фактично отримав від первісного кредитора суму кредиту в розмірі лише 17000,24 грн., мав реальну можливість розпоряджатись лише цією сумою коштів, суд не вважає, що стягнення такої комісії відповідатиме засадам справедливості, добросовісності, розумності, притаманним цивільним правовідносинам.

З таких підстав суд не включає суму 3731,76 грн. в рахунок «основного боргу», котрий підлягає стягненню з відповідача на користь нового кредитора.

Відповідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII (зі змінами) загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Поряд з цим, згідно з п.2.4. договору про споживчий кредит №164675 від 20.12.2024 року, знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Однак стороною позивача не було доведено, що ОСОБА_1 фактично користувався певними послугами, котрі надавались би додатково кредитодавцем у період кредитування або пізніше, тому нарахування кредитодавцем «заборгованості по комісії» у розмірі 801,00 грн. не відповідає засадам добросовісності, розумності справедливості, тож вимоги позивача в цій частині суд не задовольняє.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача на підставі кредитного договору №164675 від 20.12.2024 року необхідно стягнути кошти: 17000,24 грн. - основна сума боргу та 15213,28 грн. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом, а всього 32213,52 грн.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову сторони позивача.

VІ. Розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №32916 від 26 грудня 2025 року.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково (87,66%), судовий збір підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2123,48 грн.

Що стосується вимоги сторони позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.5, ч.6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19)

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

При визначенні розміру компенсації стороні позивача витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку суд враховує характер правовідносин у цій справі та її складність; ціну позову та фінансовий стан обох сторін; подані стороною позивача докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена; обсяг поданих до суду адвокатом (представником позивача) документів; розгляд справи проводився без участі представника позивача у двох судових засіданнях (згідно поданих заяв), а також поведінку сторін під час розгляду справи. При цьому, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 7000,00 грн., стороною позивача надано: копію Договору про надання правничої допомоги за №10/09/25-02 від 10.09.2025 року; копію додаткової угоди №25770876107 до Договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року; копію додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №7073/10 від 19.10.2018 року.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

Разом з тим, враховуючи складність справи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» підлягає стягненню 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Саме така сума відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, а відтак становитиме справедливий та співмірний розмір компенсації позивачу зазначених витрат.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 34, оф. 333) заборгованість за кредитним Договором №164675 від 20.12.2024 року в розмірі 32213 (тридцять дві тисячі двісті тринадцять) гривень 52 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17000 (сімнадцяти тисяч) гривень 24 коп. та заборгованості по несплаченим відсотках за користування кредитом у розмірі 15213 (п`ятнадцяти тисяч двохсот тринадцяти) гривень 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 34, оф. 333) 2123 (дві тисячі сто двадцять три) гривні 48 коп. сплаченого судового збору та 3 000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 34, оф. 333.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.В. Кічак