Рішення № 13898701, 11.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/36711.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервісбуд"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Третя особа Відкрите акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовасталь”

про розірвання договору та стягнення заборгованості в розмірі 40 378,01 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Шмургін В.О.- представник за довіреністю від 13.12.2010; Зарубіна В.М. представник за довіреністю від 13.12.10

від відповідача: Свиридовський О.А.- представник за довіреністю від 28.09.2010

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про розірвання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 укладеного між ТОВ “Спецсервісбуд” та ФОП ОСОБА_1. та стягнення з ФОП ОСОБА_1. заборгованості в розмірі 40 378,01 грн., в тому числі 34020,00 грн. основного боргу, 3129,84 грн. збитків від інфляції, 3228,17 грн. штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання умов Договору № 14/10/09 виконав взяті на себе зобовязання вантаж по заявці було доставлено та розвантажено, проте відповідач не розрахувався за надані йому послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2010 порушено провадження по справі № 53/367, розгляд справи призначено на 13.12.2010 та відмовлено позивачу у задоволені заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2010 надав суду письмовий відзив на позов, в якому зазначає, що: відповідач не укладав з позивачем Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 та не замовляв здійснення перевезення у позивача; відбиток печатки та підпис відповідача підроблені; відповідач не займається перевезенням вантажів, не має акредитації на будь-якій митниці. Також відповідач вважає, що правочин на який посилається позивач повинен бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні 13.12.2010, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.01.2011р.

Ухвалою суду від 17.01.2011 продовжено строк вирішення спору, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача по справі - Відкрите акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовасталь” та відкладено розгляд справи на 07.02.2011.

В судовому засіданні 07.02.2011 представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі у звязку з надсиланням господарським судом матеріалів до слідчих органів.

Своє клопотання відповідач обґрунтовує тим, що: відповідач не укладав з позивачем Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 та не замовляв здійснення перевезення у позивача, рахунок зазначений в Договорі не належить відповідачу; свідоцтво про сплату єдиного податку серії С № 881166 від 08.05.2009 є підробленим; зазначена у Договорі № 14/10/09 адреса відповідача не відповідає дійсності у звязку з чим відповідач подав заяву до правоохоронних органів про шахрайські дії.

Дослідивши матеріали справи, в тому числі матеріали подані до клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не надано суду доказів порушення кримінальної справи по поданій відповідачем заяві до правоохоронних органів.

У звязку з незявленням в судове засідання 07.02.2011 представника третьої особи, розгляд справи було відкладено на 11.02.2011.

Представник позивача в судовому засіданні 11.02.2011 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 11.02.2011 представник відповідача надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що відповідач Договору № 14/10/09 та заявки не укладав, Договір № 14/10/09 та заявка № 13/10/01 є підробленими. Також підроблений і відбиток печатки відповідача. В поясненнях відповідач також зазначає, що Договір № 14/10 та заявка № 13/10/01 не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме позивачем не було дотримано вимог щодо наявності електронного підпису на Договорі та заявці. Таким чином, на думку відповідача, позивачем було надано документи, які не є оригіналами, а копії не можуть бути належним доказом.

В судовому засіданні 11.02.2011 представник відповідача заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, судової технічної експертизи документів та про визначення дійсності свідоцтва про сплату державного податку № 881166 від 08.05.2009.

Своє клопотання відповідач обґрунтував тим, що між сторонами не було укладено Договір № 14/10/09 та заявку № 13/10/01, які є підробленими.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Позивач не довів наявності обставин, з яким законодавець повязує право та обовязок господарського суду зупиняти провадження у справі відповідно до статті 79 ГПК України.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.02.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервісбуд»(надалі позивач, експедитор-перевізник) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач, замовник) було укладено Договір № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні.

Відповідно до п. 1.1. Договору, даний Договір регулює взаємовідносини сторін, які виникли при транспортно-експедиційному обслуговуванні на час організації та виконання і перевезень в міжміському та міжнародному сполученні і розрахунках за ці перевезення.

Транспортно-експедиційні та інші послуги, повязані з перевезенням вантажів в міжміському та міжнародному сполученні, виконуються відповідно до діючих законодавчих актів України, міжнародних Конвенцій, а також на підставі даного Договору (п. 1.2. Договору).

На підставі даного договору експедитор-перевізник надає наступні послуги:

- організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні на підставі відповідних заявок Замовника, залучаючи для здійснення перевезення транспорт третіх осіб;

- виконує направлення товарно-транспортної документації;

- за згодою сторін виконує інші доручення Замовника (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору конкретні умови по кожному замовленню обговорюються в заявці. Допускається отримання заявки факсимільним звязком чи електронною поштою.

14.09.2010 між сторонами у справі було укладено Договір-заявку № 13/10/01 на виконання Договору № 14/10/09, в якій позивач та відповідач погодили адресу завантаження: 14-16.10.2009 Calderrys Fr, F51121 Sezanne Route de Troyes. REF. 2090015576; адреса вивантаження: Україна, Донецька область, CMР; строк завантаження 15.10.2009, вантаж вогнестійкі матеріали; вартість перевезення - 2700 євро, в грн. по курсу НБУ на день прибуття, безготівковий розрахунок протягом 5 днів після доставки; транспортний засіб: автомобіль Мерседес 13642 НОМЕР_1

Як вбачається з Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні та Договору-заявки № 13/10/01 відповідач направив підписану та скріплену печаткою транспортну заявку позивачу за допомогою факсимільного звязку, яку позивач прийняв, підписав та скріпив печаткою. Договір № 14/10/09 містить всі істотні умови, притаманні договору перевезення та транспортного експедирування, а саме маршрут перевезення, предмет перевезення, ціну, строки виконання, тощо.

Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Водночас, відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суд вважає, що в разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України.

Вказана норма передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 64 Закону України “Про автомобільний транспорт” міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.

Згідно з частиною 2 статті 64 Закону організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані зокрема Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956року.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції дана Конвенція застосовується до всілякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для видачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн з яких принаймні одна являється такою, що бере участь в Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і національності сторін, які уклали договір.

Відповідно до ст. 4 Конвенції ТТН (СМR) посвідчує факт укладання договору перевезення вантажу, який є самостійним договором і виконання якого повинно відповідати вимогам Конвенції.

На виконання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні та Договору-заявки № 13/10/01 позивачем було здійснено перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною серія НОМЕР_2.

При дослідженні міжнародної товарно-транспортної накладної серія НОМЕР_2 суд встановив, що перевезення по вказані накладній проводилося автомобілем Мерседес 13642 НОМЕР_1 Номер зазначеного автомобіля в товарно-транспортній накладній НОМЕР_2 співпадає з номером автомобіля, який зазначений в Договорі-заявці № 13/10/01.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2010 надав суду письмовий відзив на позов, в якому зазначає, що: відповідач не укладав з позивачем Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 та не замовляв здійснення перевезення у позивача; відбиток печатки та підпис відповідача підроблені; відповідач не займається перевезенням вантажів, не має акредитації на будь-якій митниці. В судовому засіданні 11.02.2011 представник відповідача надав суду письмові пояснення відповідача, в яких зазначено, що відповідач Договору № 14/10/09 та заявки не укладав, Договір № 14/10/09 та заявка № 13/10/01 є підробленими. Також підроблений і відбиток печатки відповідача. В поясненнях відповідач також зазначає, що Договір № 14/10 та заявка № 13/10/01 не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме позивачем не було дотримано вимог щодо наявності електронного підпису на Договорі та заявці. Таким чином, на думку відповідача, позивачем було надано документи, які не є оригіналами, а копії не можуть бути належним доказом.

Доводи відповідача не підтверджені жодними доказами та не знайшли свого підтвердження в ході слухання справи. Відповідачем не було спростовано направлення Договору-заявки № 13/10/01 факсимільним звязком. Натомість позивач надав суду копію Договору-заявки № 13/10/01 з наявними відмітками проведення факсу.

Зазначене представником відповідача те, що відповідач не займається перевезенням вантажів спростовується копією Свідоцтва про сплату єдиного податку серія С № 881166 від 08.05.2009 видане СПД ОСОБА_1., в якому зазначений вид діяльності діяльність автомобільного вантажного транспорту. Представник відповідача не надав суду доказів того, що в 2009 ФОП ОСОБА_1. займалася іншою діяльність або зовсім не здійснювала підприємницької діяльності.

Щодо вказаного відповідачем про те, що Договір № 14/10 та заявка № 13/10/01 не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме позивачем не було дотримано вимог щодо наявності електронного підпису на Договорі та заявці необхідно зауважити, що у відповідності до чинного законодавства України, підписання заявки за допомогою факсимільного звязку не потребує електронного підпису.

Також відповідач вважає, що правочин на який посилається позивач повинен бути визнаний недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до суду із зустрічною позовною вимогою, а суд не вважає необхідним виходити за межі позовних вимог у відповідності до статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 4.3 Договору розмір, порядок і строк оплати обумовлюються в заявці, яка направляється експедитору-перевізнику перед конкретним перевезенням. Строк оплати не може перевищувати пяти банківських днів з моменту отримання замовником рахунку, товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR), податковою накладною, акту виконаних робіт.

Відповідно до Договору-заявки № 13/10/01 позивач та відповідач погодили умови оплати - безготівковий розрахунок протягом 5 днів після доставки.

Позивач виставляв відповідачу рахунок № СФ-000641 від 27.10.2009 на суму 34020,00 грн.

Також позивач направляв відповідачу акт виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009.

При дослідження акту виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009 на суму 34020,00 грн. суд встановив, що вказаний акт підписаний тільки стороною позивача.

Відповідач не підписав акт виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009, вказані в акті послуги не оплатив, зауважень щодо якості послуг вказаних в акті виконаних робіт № ОУ-000641 від 27.10.2009 не надав.

Отже, незважаючи на те, що акт приймання наданих послуг не підписаний відповідачем, з його боку заперечень щодо якості наданих послуг не зроблено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно не сплачує надані позивачем послуги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу документи на виконання п. 4.3 Договору, що вбачається з наданій позивачем копії фіскального чеку поштового відправлення № 2067 від 29.10.2009.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 01.11.2009 оплати позивачу за надані послуги по перевезенню.

Однак, відповідач, як у строк 01.11.2009, так і на дату прийняття рішення, свого обовязку щодо оплати за надані послуги не виконав.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у доповненнях до відзиву до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються викладеним вище.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обовязку щодо належного виконання зобовязань по договору, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 34020,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобовязань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Позивач також заявив про стягнення з відповідача збитків від інфляції в розмірі 3129,84 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 3129,84 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

Позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за користування чужими коштами в сумі 3228,17 грн.

При дослідженні розрахунку штрафної санкції за користування чужими коштами, наданого позивачем, суд дійшов висновку, що зазначена штрафна санкція за користування чужими коштами в сумі 3228,17 грн. за своєю правовою природою є пенею.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як зазначено в ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку прострочення відповідачем оплати заборгованості.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3228,17 грн. за несвоєчасну оплату заборгованості задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Позивач заявив також про розірвання Договору № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 укладеного між ТОВ “Спецсервісбуд” та ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порядок розірвання договору визначений ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідно до даної статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 11 ГПК України передбачено досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів.

Так, підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Отже, вищезазначеними нормами права встановлений обовязковий досудовий порядок врегулювання спорів, що виникають у разі розірвання господарських договорів.

Як встановлено судом, позивач не надав доказів про направлення відповідачу пропозиції розірвати договір № 14/10/09 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполучення від 14.10.2009 укладеного між ТОВ “Спецсервісбуд” та ФОП ОСОБА_1., як це передбачено раніше зазначеними нормами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача про розірвання договору безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервісбуд" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 20, ідентифікаційний код 33642310) 34020 (тридцять чотири тисячі двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 3129 (три тисячі сто двадцять девять) грн. 84 коп. збитків від інфляції, 360 (триста шістдесят) грн. 40 коп. державного мита, 210 (двісті десять) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя Грєхова О.А.

Повне рішення складено 15.02.2011