Рішення № 138986097, 14.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1707/26Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/1707/26

за позовом: Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, код ЄДРПОУ 09807750)

до відповідача: Приватного підприємства «Керуюча компанія «Жилсервис» (73000, Херсонська обл., м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 4, код ЄДРПОУ 39358430)

про стягнення 11903,24 грн., -

Суть спору: Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Керуюча компанія «Жилсервис» про стягнення 11903,24 грн., з яких: 10995,92 грн. заборгованості за кредитом та 907,32 грн. заборгованості за процентами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов генерального договору про кредитування №11528048000 від 29.11.2021 в частині не здійснення своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту у строк, передбачений кредитним договором, а саме до 28.11.2022 та сплати процентів за користування простроченою сумою кредиту.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області з визначенням їх територіальної підсудності Господарському суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1707/26; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз?яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідач про розгляд справи належним чином повідомлений, повідомлявся шляхом направлення ухвали суду засобами поштового зв`язку на адресу, що зазначена у ЄДР, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст. 242 ГПК України є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Окремо, судом направлялась ухвала суду на наявну електронну пошту відповідача, однак ухвала суду не була доставлена з повідомленням про помилку. Відтак господарський суд констатує, що відповідачу по справі забезпечено процесуальні гарантії на участь у розгляді справи наявними засобами, за таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи господарським судом, проте жодних процесуальних позицій, заяв/клопотань до суду не надав.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 13.07.2026 №596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/1707/26 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов?язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв?язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

29.11.2021 між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (банк, кредитор, позивач) та Приватним підприємством «Керуюча компанія «Жилсервис» (клієнт, позичальник, відповідач) укладений генеральний договір про кредитування №11528048000.

Відповідно до п.п. 1.1.1-1.1.4 договору банк надає клієнту кредит у вигляді кредитної лінії в межах ліміту кредитної лінії, а клієнт зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити плату за користування ним у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі; клієнт має право отримати кредит у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати ліміт кредитної лінії, що становить 66365 грн.; транші після їх повернення банку поновлюють ліміт кредитної лінії; кредит надається шляхом: зарахування банком коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок клієнта НОМЕР_1 у кредитора, або на поточний рахунок клієнта, зазначений в заяві на видачу траншу (за формою додаток 3), для подальшого використання за цільовим призначенням; транші надаються на підставі поданих клієнтом заяв на видачу траншу в порядку, визначеному Правилами; транші надаються на підставі поданих позичальником заяв на видачу траншу (за формою додаток №3) в порядку, визначеному цим договором та Правилами.

Згідно з п.1.2.2 договору клієнт зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 28 листопада 2022 року, якщо тільки відповідно до умов договору не застосовується інший термін повернення заборгованості за кредитом.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що під терміном «плата за кредит» у даному договорі розуміються як проценти так і комісії; для строкової суми кредиту встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 10,9% (десять цілих дев`ять десятих) процентів річних; для простроченої суми кредиту встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту на дату виникнення такого прострочення; проценти нараховуються та сплачуються у порядку, передбаченому Правилами; клієнт сплачує банку комісії згідно з додатком №1 до договору у порядку, визначеному Правилами.

Відповідно до п.4.1 договору у порядку та на умовах, визначених Правилами, клієнт, для погашення своїх грошових зобов`язань, які виникають з договору, надає банку право здійснювати договірне списання коштів на користь банка, зі своїх поточних рахунків в національній/іноземній валюті, відкритих у банку, з саме: з будь-яких рахунків клієнта відкритих у банку, в тому числі з тих, що будуть відкриті у банку в майбутньому, - для погашення простроченої заборгованості за договором.

За п.4.2 договору підписанням договору сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма умовами, які сторони вважають істотними в рамках договору, в тому числі, що викладені в Правилах; кожна окрема заява про видачу траншу вважається окремою кредитною угодою в рамках договору і набуває чинності, як кредитна угода, з моменту її укладення в порядку, визначеному договором; сторони підтверджують, що при акцептуванні заяви на видачу траншу, сторони гарантують, що досягли згоди по всіх істотних умовах окремої кредитної угоди в рамках договору; договір укладається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, який підписується уповноваженими особами сторін у паперовому форматі; заява на видачу траншу укладається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, якщо вона складається на паперовому носії, або в одному оригінальному екземплярі, якщо вона укладається у формі електронного документу.

Генеральний договір про кредитування №11528048000 від 29.11.2021 містить підписи та печатки сторін.

В матеріалах справи наявні Правила (договірні умови) обслуговування суб`єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, представництв - клієнтів АТ «Укрсиббанк», відповідно до яких:

- на підставі договору кредитування банк надає клієнту кредит, а клієнт зобов?язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит банку та сплатити плату за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором кредитування; клієнт має право отримати кредитні кошти у вигляді кредиту, тобто одним траншем, або у вигляді кредитної лінії, тобто одним або декількома траншами в межах ліміту кредитної лінії; сума кредиту або ліміт кредитної лінії встановлюється у договорі кредитування (п.8.1.1);

- за користування кредитом/траншем клієнт сплачує проценти; процентна ставка для строкової суми кредиту/траншу встановлюється відповідно до договору кредитування; нарахування процентів за строковою сумою кредиту/траншу, а також комісії за управління лімітом кредитування (за невикористаний ліміт), якщо вона передбачена договором кредитування, здійснюється в останній робочий день кожного місяця та в день повного погашення кредиту/траншу за методом «факт/360» (метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів) на суму кредитних коштів, що надані клієнту і які ще не повернуті останнім у власність банку, за період з дня фактичного надання кредиту/траншу, а в подальшому - з першого календарного дня поточного місяця, до останнього календарного дня поточного місяця або до дати повного погашення кредиту/траншу, якщо таке погашення здійснюється у поточному місяці; для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту/траншу вважається одним днем; клієнт зобов`язується сплачувати нараховані проценти у строк з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який вони були нараховані, та в день повернення кредиту/траншу, якщо інше не передбачено договором кредитування; якщо останній день строку/термін сплати процентів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, в такому випадку останнім днем строку сплати процентів вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем (п.8.3);

- за користування кредитом понад встановлений договором кредитування строк/термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту/траншу на дату виникнення такого прострочення або ставка у розмірі визначеному відповідним договором; такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми кредиту/траншу; нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму кредиту/траншу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого договором кредитування, до дати повного погашення такої заборгованості (п.8.6).

У заяві на видачу траншу №1 від 02.12.2021, яка підписана відповідачем та акцептована позивачем 02.12.2021, визначено: сума траншу - 40000 грн.; процентна ставка - згідно умов генерального договору про кредитування; дата надання траншу - 02.12.2021; дата погашення траншу - 28.11.2022.

У заяві на видачу траншу №2 від 13.12.2021, яка підписана відповідачем та акцептована позивачем 13.12.2021, визначено: сума траншу - 26365 грн.; процентна ставка - згідно умов генерального договору про кредитування; дата надання траншу - 13.12.2021; дата погашення траншу - 28.11.2022.

В матеріалах справи наявні: меморіальний ордер №0621597682/06 від 02.12.2021 на суму 40000 грн. (надання кредиту згідно угоди №11528048000 від 29.11.2021 ПП «КК «Жилсервис»); меморіальний ордер №0622069366/06 від 13.12.2021 на суму 26365 грн. (надання кредиту згідно угоди №11528048000 від 29.11.2021 ПП «КК «Жилсервис»).

Також в матеріалах справи наявна виписка за кредитним договором клієнта - ПП «КК «Жилсервис» з 29.11.2021 по 21.04.2026.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості по договору №11528048000 від 29.11.2021 станом на 21.04.2026, відповідно до якого: залишок простроченої заборгованості за кредитом складає 10995,92 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування строковою сумою кредиту - 0 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування простроченою сумою кредиту - 907,32 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заявлених сум заборгованості.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 2 ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ГПК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що правовідносини у даній справі виникли на підставі укладеного між АТ «Укрсиббанк» та ПП «Керуюча компанія «Жилсервис» генерального договору про кредитування №11528048000 від 29.11.2021 та заявок ПП «Керуюча компанія «Жилсервис» №1 від 02.12.2021, №2 від 13.12.2021 на видачу траншів. Так, за умовами генерального договору та заявок сторони узгодили надання позивачем відповідачу кредиту в межах ліміту кредитної лінії у вигляді двох траншів на загальну суму 66365 грн. (транш №1- 40000 грн., транш №2 - 26365 грн.) із визначеною датою погашення траншів - 28.11.2022.

Господарський суд зазначає, що за матеріалами справи підтверджено, зокрема меморіальними ордерами та випискою за кредитним договором клієнта, виконання позивачем своїх зобов`язань з надання кредитних коштів за генеральним договором у узгодженому розмірі - 66365 грн., разом з тим відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів в обумовлений договором строк, а саме до 28.11.2022, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг за кредитом за укладеним генеральним договором у розмірі 10995,92 грн., що підтверджується за наявними матеріалами справи, відображено в розрахунку заборгованості, який здійснено позивачем та відповідачем не спростовано.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевикладені обставини та зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 10995,92 грн., господарський суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення з відповідача 10995,92 грн. заборгованості за кредитом.

Іншого відповідачем не доведено. Зокрема відповідачем не спростовано факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, а також розмір наявної заборгованості.

Водночас, вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 907,32 грн. заборгованості по процентам за користування простроченою сумою кредиту, суд зазначає наступне.

Так, у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила про таке. Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Як було встановлено судом, кінцевою датою погашення траншів та виконання зобов`язання відповідача з повернення кредиту, узгодженою сторонами, є 28.11.2022.

Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості: залишок заборгованості по процентам за користування строковою сумою кредиту - 0 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування простроченою сумою кредиту - 907,32 грн., при цьому нарахування здійснювались позивачем починаючи з 29.11.2022.

Господарський суд наголошує, що після закінчення строку кредитування (28.11.2022) у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі, визначеному договором. За таких обставин кредитор не позбавлений можливості захистити свої права щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання із застосуванням положень ст. 625 ЦК України.

Проте, відповідно до положень п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За викладених обставин, нарахування позивачем процентів за користування кредитом понад встановлений договором термін та відповідно визначену позивачем заборгованість у розмірі 907,32 грн. суд визнає безпідставною, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Іншого позивачем не доведено.

Проаналізувавши наявні матеріали справи та з урахуванням вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсиббанк» та стягнення з відповідача 10995,92 грн. заборгованості за кредитом, в решті позову судом відмовляється.

Іншого сторонами не доведено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Керуюча компанія «Жилсервис» (73000, Херсонська обл., м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 4, код ЄДРПОУ 39358430) на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) 10995 /десять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять/ грн. 92 коп. заборгованості за кредитом та 2459 /дві тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять/ грн. 52 коп. судового збору.

3.В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення складено 14 серпня 2026 р., з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об`єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором.

Суддя Ю.С. Бездоля