Рішення № 138986092, 14.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1454/26Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/1454/26

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770)

до відповідача: Приватного підприємства «РЕНІЛІС» (68800, Одеська обл., Ренійський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188Г, код ЄДРПОУ 31180381)

про стягнення 185340,64 грн., -

Суть спору: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «РЕНІЛІС» про стягнення 185340,64 грн., з яких: 77970,26 грн. основного боргу, 80818,63 грн. пені, 7823,33 грн. 3% річних та 18728,42 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у повному обсязі зобов`язань за укладеним між сторонами договором від 29.12.2017 №194-П-АМПУ-17 про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) в частині повної та своєчасної сплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1454/26; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз`яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.04.2026 було доставлено позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів, що підтверджується відповідними довідками про доставку. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Відтак господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даної справи господарським судом.

04.05.2026 за вх.№15237/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 77970,26 грн. у зв`язку зі сплатою, а також просить у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити або суттєво зменшити їх розмір, з огляду на наступне:

- факт добровільного погашення основного боргу після відкриття провадження у справі, але до ухвалення судом рішення, є суттєвою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні справи; добросовісна поведінка відповідача підтверджує відсутність наміру ухилятись від виконання зобов`язань та є підставою для відповідного зменшення обсягу задоволення позовних вимог у частині основного боргу;

- відповідач не заперечує факт прострочення оплати та принципову правомірність нарахування штрафних санкцій за умовами договору та відповідно до ст. 625 ЦК України; водночас відповідач звертає увагу суду на те, що загальна сума заявлених штрафних санкцій (107369,38 грн.) є надмірно великою порівняно з основним боргом (77970,26 грн.) і фактично перевищує його розмір, що суперечить компенсаційній природі санкцій та принципу їх співмірності;

- відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, що обумовлено істотним зниженням рівня господарської діяльності підприємства в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та запровадженого воєнного стану; у зв`язку з цим обсяги доходів від провадження господарської діяльності підприємства суттєво зменшились, водночас витрати значно зросли; підприємство, яке раніше працювало з прибутком, у звітних періодах відображає валовий збиток; усі основні показники прибутковості демонструють стійку негативну динаміку, а адміністративні витрати та витрати на амортизацію - незважаючи на зниження обсягів реалізації - зросли, що ще більше погіршило фінансові показники; повне стягнення штрафних санкцій у розмірі 107369,38 грн. поряд з основним боргом покладатиме на підприємство непомірний фінансовий тягар та може призвести до повного зупинення господарської діяльності і виникнення ситуації неспроможності виконання поточних зобов`язань, натомість зменшення розміру штрафних санкцій дасть можливість підприємству продовжити господарську діяльність, зберегти робочі місця та своєчасно виконувати поточні зобов`язання перед контрагентами, у тому числі перед позивачем.

04.05.2026 за вх.№15240/26 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому відповідач просить суд: зменшити розмір пені, заявленої до стягнення, з 80818,63 грн. до розміру, який суд визнає справедливим та пропорційним обставинам справи; зменшити розмір інфляційних втрат з 18728,42 грн. до розміру, що відповідає реальним наслідкам прострочення; у задоволенні вимог про стягнення 3% річних відмовити або зменшити їх розмір з урахуванням часткового перекриття втрат позивача іншими стягнутими санкціями.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 13.07.2026 №596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/1454/26 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Враховуючи подання сторонами заяв по суті справи (позов та відзив на позов) та забезпечення судом можливості на вчинення сторонами дій, подання позицій, господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

29.12.2017 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (адміністрація, позивач) та Приватним підприємством «РЕНІЛІС» (портовий оператор, відповідач) укладений договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) за №194-П-АМПУ-17.

Відповідно до п.1.1 договору адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалу (ів) №№ 3, 4, 15, 16 Ренійської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - послуга), що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги; послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

Згідно з п.2.3.15 договору портовий оператор зобов`язаний, зокрема, здійснювати оплату наданої адміністрацією послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

За п.п. 3.1, 3.4 договору нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), що перебуває(ють) у господарському віданні адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 «Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває, у господарському віданні адміністрації морських портів України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за №1608/28053; для формування рахунку та акту наданих послуг за підсумками календарного періоду (місяця) портовий оператор надає до адміністрації у перший робочий день місяця, наступного за звітним, інформацію та документи, передбачені додатком 3 до цього договору, в паперовому/електронному вигляді; формування рахунку та акту наданих послуг здійснюється на останню дату календарного періоду (місяця) протягом 6-ти робочих днів місяця наступного за звітним; оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів портовим оператором на поточний рахунок адміністрації протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати виставлення адміністрацією рахунку на оплату послуг.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.4 договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором на умовах, викладених у цьому договорі, і відповідно до чинного законодавства України; за порушення портовим оператором строків оплати, вказаних у цьому договорі, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день оплати; оплата пені і штрафу не звільняє портового оператора від обов`язку сплатити суму заборгованості.

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання обох сторін і діє протягом 3 (трьох) років з дати його підписання; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору; закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

07.03.2018 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (адміністрація, позивач) та Приватним підприємством «РЕНІЛІС» (портовий оператор, відповідач) укладена додаткова угода №1 до договору №194-П-АМПУ-17, в якій сторони дійшли згоди:

- змінити п.2.1.3 договору, виклавши його в наступній редакції: акт наданих послуг та рахунок за надані послуги складаються по кожній судновій партії;

- змінити п.3.1 договору, виклавши його в наступній редакції: для формування рахунку та акту наданих послуг портовий оператор надає до адміністрації протягом 2-х робочих днів, після завершення обробки суднової партії, інформацію та документи, передбачені додатком 3 до цього договору; формування рахунку та акту наданих послуг здійснюється на дату завершення обробки суднової партії протягом 3-х робочих днів з дати отримання документів від портового оператора.

27.08.2019 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (адміністрація, позивач) та Приватним підприємством «РЕНІЛІС» (портовий оператор, відповідач) укладена додаткова угода №1 до договору №194-П-АМПУ-17, в якій сторони дійшли згоди змінити п.1.1 договору, виклавши його в наступній редакції: адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) №№ 2, 3, 4, 15, 16 Ренійської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - послуга), що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги.

В матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти виконання робіт (надання послуг) до договору №194-П-АМПУ-17: №6 від 09.01.2025 на суму 233579,15 грн.; №111 від 04.04.2025 на суму 33568,87 грн.; №130 від 12.04.2025 на суму 33617,99 грн.; №213 від 08.06.2025 на суму 26938,86 грн.; №217 від 12.06.2025 на суму 88569,36 грн.; №260 від 07.07.2025 на суму 267323,94 грн.; №290 від 02.08.2025 на суму 28675,49 грн.; №618 від 31.12.2025 на суму 177970,26 грн.

Також в матеріалах справи наявні наступні рахунки з розрахунками наданих послуг до договору №194-П-АМПУ-17: №6 від 09.01.2025 на суму 233579,15 грн.; №111 від 04.04.2025 на суму 33568,87 грн.; №130 від 12.04.2025 на суму 33617,99 грн.; №213 від 08.06.2025 на суму 26938,86 грн.; №217 від 12.06.2025 на суму 88569,36 грн.; №260 від 07.07.2025 на суму 267323,94 грн.; №290 від 02.08.2025 на суму 28675,49 грн.; №618 від 31.12.2025 на суму 177970,26 грн.

В матеріалах справи наявні журнали реєстрації рахунків та актів наданих послуг, виданих контрагентами. Окрім того, в матеріалах справи наявні платіжні інструкції про часткові сплати відповідачем послуг згідно виставлених позивачем рахунків.

У вимозі від 29.01.2026 позивач повідомив відповідача про порушення останнім строків сплати рахунків, у зв`язку з чим були проведені нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 94061,01 грн., які позивач вимагав від відповідача сплатити у 7-денний термін з дня отримання вимоги.

Також в матеріалах справи наявні надані відповідачем звіти ПП «РЕНІЛІС» про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2024-2025 роки.

Несплата відповідачем заборгованості за договором №194-П-АМПУ-17 стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 77970,26 грн. основного боргу, 80818,63 грн. пені, 7823,33 грн. 3% річних та 18728,42 грн. інфляційних втрат.

Після відкриття провадження у справі №916/1454/26 відповідачем була сплачена заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 77970,26 грн., що підтверджується наданою відповідачем платіжною інструкцією №132 від 22.04.2026 на суму 77970,26 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За вимогами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було встановлено судом, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачена заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 77970,26 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №132 від 22.04.2026 на суму 77970,26 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

Виходячи з того, що Приватним підприємством «РЕНІЛІС» на користь позивача сплачено заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі 77970,26 грн., господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №916/1454/26 в частині позовних вимог про стягнення 77970,26 грн. основного боргу, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, на розгляді суду залишаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 80818,63 грн. пені, 7823,33 грн. 3% річних та 18728,42 грн. інфляційних втрат.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом; інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу; тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

У клопотанні від 04.05.2026 за вх.№15240/26 відповідач просив суд зменшити заявлені до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат до розміру, який суд визнає справедливим та пропорційним обставинам справи, із посиланням на скрутне матеріальне становище, добросовісну поведінку та на наслідки повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та запровадженого воєнного стану.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, приймаючи до уваги прострочення сплати відповідачем отриманих послуг за спірними актами/рахунками до договору №194-П-АМПУ-17, перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на право кредитора на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд встановив їх обґрунтованість, вірність та відповідність нормам законодавства.

Натомість, з урахуванням положень чинного законодавства та враховуючи також правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 щодо неможливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення їх розміру.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7823,33 грн. 3% річних та 18728,42 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов?язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.

Вимогами ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Водночас частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата пені передбачена п.6.4 договору.

Таким чином, позивач у справі має право на нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов?язань.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, господарський суд враховує наступні обставини: військову агресію російської федерації проти України та її негативні наслідки, які вплинули на обох сторін, зокрема, щодо ведення нормальної господарської діяльності, ступінь виконання відповідачем своїх зобов?язань, а саме: повну сплату відповідачем суми заявленого основного боргу після відкриття провадження у справі, приймаючи до уваги наведені відповідачем у клопотанні обставини здійснення відповідачем господарської діяльності в умовах воєнного стану та надану фінансову звітність, а також дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, яку належить стягнути з відповідача, на 90% та визначити її справедливий розмір у сумі 8081,86 грн., у стягненні решти частини заявленої суми пені судом відмовляється.

Господарський суд вважає, що стягнення з відповідача пені в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, суд вважає, що зменшення розміру пені на 90%, виходячи з обставин даної справи та задоволення позовних вимог в частині нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, в умовах ненадання позивачем доказів завдання йому збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов?язань, не призводить до нівелювання значення штрафних санкцій як відповідальності за порушення виконання зобов`язання та відповідає співмірності і загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та стягнення з відповідача 8081,86 грн. пені, 7823,33 грн. 3% річних та 18728,42 грн. інфляційних втрат, в решті позову слід відмовити.

Іншого сторонами не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.9 ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн. (мінімальний розмір судового збору, з урахуванням подання позову через систему Електронний суд) покладаються на відповідача як на сторону, з неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі №916/1454/26 в частині позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Приватного підприємства «РЕНІЛІС» про стягнення 77970,26 грн. основного боргу, за відсутністю предмету спору.

2.Позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - задовольнити частково.

3.Стягнути з Приватного підприємства «РЕНІЛІС» (68800, Одеська обл., Ренійський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188Г, код ЄДРПОУ 31180381) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) 8081 /вісім тисяч вісімдесят одну/ грн. 86 коп. пені, 7823 /сім тисяч вісімсот двадцять три/ грн. 33 коп. 3% річних, 18728 /вісімнадцять тисяч сімсот двадцять вісім/ грн. 42 коп. інфляційних втрат та 2662 /дві тисячі шістсот шістдесят дві/ грн. 40 коп. судового збору.

4.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення складено 14 серпня 2026 р., з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об?єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором.

Суддя Ю.С. Бездоля