Рішення № 138985881, 14.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1728/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ УКРТОЙС" (м. Київ)

до Приватного підприємства "ХОТЕЙ 2019" (Київська обл., м. Бровари)

про стягнення 52 341,83 грн,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.Ю.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ УКРТОЙС" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "ХОТЕЙ 2019" про стягнення 52 341,83 грн з яких: 46 916,04 грн заборгованості за Договором поставки №539 від 22.05.2020, 3 624,75 грн пені, 335,48 грн 3% річних та 1 465,56 інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2026 відкрито провадження у справі №911/1728/26, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв та клопотань.

29.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та наявність форс-мажорних обставин.

16.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

27.07.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Будь-яких інших заяв чи клопотань до суду від сторін не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

22.05.2020 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 539 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується протягом чинності цього Договору поставляти та передавати у власність Покупцеві Товар (партії Товару) в кількості і в строки згідно з умовами цього Договору та Додатків до нього, які є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язується приймати та своєчасно сплачувати за Товар (партії Товару) згідно з умовами цього Договору.

Найменування, одиниця виміру, штрих-код Товару, що відповідає стандартам (EAN), ціна за одиницю товару та загальна ціна Товару вказується у видаткових накладних на Товар, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Сторони у п. 2.1 Договору погодили, що поставка Товару на склади Покупця здійснюється на умовах DDP (Офіційні правила Міжнародної торговельної палати Інкотермс 2010), транспортом Постачальника й за рахунок Постачальника, у строк, який не перевищує 5 календарних днів з моменту направлення замовлення на поставку Товару Покупцем, якщо інше не вказано у замовленні Покупця. Постачальник зобов`язаний поставити Товар до наступних місць поставки:

- склад Покупця, який розташований за адресою: 04111, м. Київ, вул.. Данила Щербаківського, буд. 58 (далі - місце поставки -1) та

- склад Покупця, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Капітанівка, вул. Соборна, 6 (далі - місце поставки -2), далі за текстом також іменовані "Місця поставки".

Згідно з п. 3.1 Договору, Покупець надає Постачальнику замовлення на поставку Товару в паперовому вигляді або шляхом направлення повідомлення на електронну пошту Постачальника: kopytina@atuatoys.kiev.ua або направлення повідомлення факсом за номером Постачальника. У замовленні на поставку Товару Покупець зазначає, куди сааме потрібно поставити Товар: у Місце поставки-1 та/або Місце поставки-2. Підтвердження замовлення Постачальником (часткове підтвердження, не підтвердження) здійснюється не пізніше , ніж за 1 календарний день до запланованої дати поставки, в паперовому вигляді або факсом за номером або електронною поштою Покупця, що Сторони вважають письмовою формою відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ст.. 181 Господарського кодексу України та визнають належним доказом у разі виникнення спору. Поставка Товару здійснюється Постачальником тільки за замовленням Покупця й не може бути відкоригована без узгодження з Покупцем.

Відповідно до п. 3.2 Договору, моментом переходу права власності на Товар є момент фактичного одержання Товару Покупцем та підписання уповноваженими представниками обох Сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу Товару від постачальника Покупцеві. Датою поставки Товару Постачальником є фактична дати прийняття Товару Покупцем за видатковою накладною.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 Договору, ціна на Товари, що постачаються Постачальником, є вільними відпускними, узгоджуються Сторонами у Специфікації на Товар і вказуються у видаткових накладних на поставку Товару. Одностороння зміна ціни на Товар не допускається. Сума Договору складається з суми вартості партій Товару, поставленого Постачальником протягом строку дії цього Договору, і визначається шляхом додавання вартості Товару, вказаного у видаткових накладних, що були підписані уповноваженими представниками Сторін протягом строку дії цього Договору.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату 1 раз на тиждень за поставлений Постачальником Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам протягом тижня, який передує тижню, в якому Покупцем здійснюється оплата за поставлений Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам. Обов`язок оплати за Товар виникає у покупця лише за фактом його реалізації кінцевому споживачу або третім особам.

В п. 11.1 Договору встановлено, що Договір набуває чинності з дати його укладання (підписання) та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині не виконаних зобов`язань - до їх повного виконання. Дата підписання цього Договору зазначена на 1 сторінці у верхньому правому куті цього Договору. Дострокове розірвання Договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору будь-якою із Сторін не буде заявлено про припинення його дії з направленням рекомендованого листа на адресу іншої сторони, то Договір кожного разу вважається продовженим на наступні 12 місяців.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТ УКРТОЙС" було поставлено Покупцеві товар на загальну суму 46 916,04 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними №Рбн-0000813 від 20.01.2022 на суму 12 816,12, № Рбн-0025809 від 21.12.21 на суму 10 993,02 грн, № Рбн-0023807 від 26.11.2021 на суму 7 638,06 грн, № Рбн- 0021750 від 01.11.2021 на суму 25 136,94 грн (що оплачена частково).

Відповідач поставлений Товар не оплатив.

Таким чином, за наданими суду доказами розмір заборгованості відповідача на час розгляду справи становить 46 916,04 грн.

Доказів сплати цієї заборгованості чи відсутності у відповідача обов`язку з її сплати сторонами суду не надано.

13.02.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 46 916,04 грн. Проте така вимога залишилась без відповіді та задоволення.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 46 916,04 грн.

Відповідач доводи позивача про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 46 916,04 грн, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно тверджень відповідача про те, що оплата за поставлений, проте не реалізований товар, який було знищено в результаті військової агресії Російської Федерації, на загальну суму 46 916,04 грн., має бути здійснена після отримання відшкодування за знищений товар, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.2. Договору моментом переходу права власності на товар є момент фактичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві. Датою поставки товару постачальником є фактична дата прийняття товару покупцем за видатковою накладною.

Згідно ч. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку, що форс-мажорні обставини на які посилається відповідач, не впливають на наявність або відсутність обов`язку із здійснення розрахунків не залежно від того, чи втрачено в подальшому відповідачем отриманий за видатковими накладними товар, право власності на який перейшло до нього з моменту підписання видаткових накладних.

При цьому, судом враховано, що звіряльна відомість №9 від 05.05.2022, інвентаризаційний опис №9 від 05.05.2022, Акт списання №322 від 31.05.2022, протокол інвентаризаційної комісії від 11.05.2022 є односторонніми документами відповідача.

Посилання відповідача на отримання відшкодування за знищений товар приймаються судом до уваги, з урахуванням того факту, що відповідачем не надано доказів вчинення дій спрямованих на відшкодування збитків, з моменту отримання претензії.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що оплата відповідачем товару не позбавить його права в майбутньому на відшкодування збитків завданих знищенням товару російською федерацією.

Крім того, при дослідженні питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань за Договором істотним є не сам факт наявності форс-мажорних обставин, а взаємозв`язок між такими обставинами та неможливістю виконання зобов`язань.

За таких обставин, суд встановив обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача 46 916,04 грн заборгованості.

Крім того, у зв`язку з порушенням строків оплати товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 3 624,75 грн пені, 1 465,56 грн інфляційних втрат та 335,48 грн 3 % річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зокрема, просить суд врахувати винятковість ситуації та застосувати надане законодавством право на зменшення розміру заявленої до стягнення пені до мінімального (нульового) розміру.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на у період порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день порушення виконання.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Стосовно стягнення з відповідача 3 624,75 грн пені, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначеної норми Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, в тому числі щодо причин неоплати товару, врахувавши часткову оплату поставленого товару та своєчасне вчинення відповідачем належних дій, спрямованих на повідомлення позивача про відповідні обставини та усунення таких обставин, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку оплати товару, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, на 90%.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 362, 47 грн пені.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 46 916,04 грн заборгованості, 362,47 грн пені, 1 465,56 грн інфляційних втрат та 335,48 грн 3 % річних є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд Київської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ХОТЕЙ 2019" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 316; ідентифікаційний код 43233918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ УКРТОЙС" (02094, м. Київ, вул. Гніздовського Якова, буд. 1, літ. В, оф. 207; ідентифікаційний код 39281080) 46 916 (сорок шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 04 коп. заборгованості, 362 (триста шістдесят дві) грн 47 коп. пені, 335 (триста тридцять п`ять) грн 48 коп. 3% річних, 1 465 (одну тисячу чотириста шістдесят п`ять) грн 56 коп. інфляційних втрат та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя А.В. Іванов