Рішення № 138985563, 14.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/117/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2026 Справа № 908/1583/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О. розглянув матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоустановка (вул.Незалежної України, буд. 15, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 41785628)

До відповідача: Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул.Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926)

про стягнення 95 813,00 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ

30.06.2026 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоустановка до Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго про стягнення 95 813,00 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 справу №908/1583/26 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1583/26 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження 5/117/26 та розгляд справи по суті розпочати з 28.07.2026.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 13 951,03 грн. за період з 21.07.2022 по 26.06.2026, інфляційні втрати в сумі 51 999,77 грн. за період з серпень 2022 року по травень 2026 року та пеню в сумі 29 862,66 грн. за період з 28.08.2025 по 26.06.2026, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 118 284,00 грн., яка стягнута з відповідача на користь позивача на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі №908/356/22. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 257, 258, 266, 267, 549, 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

У своєму відзиві відповідач заперечує проти позову, зазначаючи, що Договір про закупівлю № 750519 від 30.05.2019 не передбачає нарахування пені покупцю, а абзац 2 частини 3 статті 549 ЦК України у редакції Закону № 4196-IX не може застосовуватися до зобов`язання, що виникло до набрання ним чинності, з огляду на статтю 5 ЦК України. Відповідач також просить застосувати позовну давність, посилаючись на статті 257, 258 ЦК України та поновлення її перебігу з 04.09.2025 відповідно до Закону № 4434-IX. Крім того, відповідач просить розстрочити виконання рішення на п`ять місяців відповідно до статті 331 ГПК України, посилаючись на складний фінансовий стан підприємства, спричинений наслідками воєнної агресії, значною заборгованістю, арештом рахунків та збитками від обстрілів. Можливість виконання зобов`язання частинами відповідач пов`язує, зокрема, зі зміною тарифів НКРЕКП на 2025 2026 роки. Також відповідач заперечує проти стягнення 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на ненадання позивачем договору, детального опису виконаних робіт та доказів оплати послуг.

Позивач у відповіді на відзив просить задовольнити позов у повному обсязі, зазначаючи, що відповідач фактично не заперечує тривалого невиконання грошового зобов`язання за рішенням у справі № 908/356/22, а його заперечення щодо 3 % річних та інфляційних втрат є немотивованими, зокрема через відсутність контррозрахунку. Щодо пені позивач вважає, що абзац 2 частини 3 статті 549 ЦК України встановлює законну неустойку за прострочення грошового зобов`язання, яка підлягає нарахуванню за період після набрання цією нормою чинності з 28.08.2025 по 26.06.2026. Посилання відповідача на рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/199/26 позивач вважає необов`язковим, а обмеження частини 6 статті 232 ГК України таким, що не застосовується після втрати чинності ГК України. Застосування позовної давності позивач вважає безпідставним з огляду на її зупинення на період воєнного стану та поновлення перебігу з 04.09.2025. Клопотання про розстрочення виконання рішення позивач вважає передчасним і необґрунтованим, посилаючись на незначний розмір заборгованості порівняно з фінансовими показниками відповідача та наявність передбаченого тарифами НКРЕКП прибутку. Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що докази їх розміру можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, а відповідач не надав доказів неспівмірності заявлених витрат.

В свою чергу відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наполягає на безпідставності нарахування пені за абзацом 2 частини 3 статті 549 ЦК України, оскільки Договір про закупівлю № 750519 від 30.05.2019 не містить відповідної умови. Відповідач зазначає, що Закон № 4196-IX набрав чинності 28.08.2025, а тому за статтею 5 ЦК України не може застосовуватися до зобов`язання, що виникло у 2019 році. Також посилається на статті 546, 547, 551 ЦК України, статтю 231 ГК України та судову практику у справі № 903/199/26. Щодо позовної давності відповідач посилається на однорічний строк для вимог про стягнення неустойки та трирічний для 3 % річних і інфляційних втрат. Клопотання про розстрочення виконання рішення на п`ять місяців відповідач обґрунтовує складним фінансовим станом підприємства, спричиненим наслідками воєнної агресії, значною податковою та кредиторською заборгованістю й арештом коштів на рахунках, зазначаючи, що розстрочка дозволить виконати рішення за рахунок майбутнього тарифного прибутку. Також відповідач просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 1 500,00 грн. через ненадання позивачем договору, детального опису робіт та доказів оплати послуг.

Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі № 908/356/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоустановка» до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 118 284,00 грн. основного боргу, 8 710,89 грн. трьох процентів річних, 20 123,73 грн. інфляційних втрат, 2 481,00 грн. судового збору та 1 500,00 грн. витрат на правову допомогу. Рішення набрало законної сили 02.06.2022.

На виконання зазначеного рішення 21.07.2022 Господарським судом Запорізької області видано наказ у справі № 908/356/22, а 29.07.2022 державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 69516804.

Судом встановлено, що станом на 29.06.2026 зазначене виконавче провадження перебувало у стані «Відкрито», а присуджений рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі № 908/356/22 основний борг у розмірі 118 284,00 грн. відповідачем не сплачено.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем здійснено відповідні нарахування за період, який не охоплювався попереднім судовим рішенням, а саме з 21.07.2022 по 26.06.2026, а саме: на суму основного боргу 118 284,00 грн. нараховано 3% річних у розмірі 13 951,03 грн. та інфляційні втрати за період серпень 2022 року травень 2026 року у розмірі 51 999,77 грн. При цьому позивач посилається на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та зазначає, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості, яке не виконано, не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на нарахування передбачених цією нормою сум до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Крім того, позивач заявив до стягнення 29 862,66 грн. пені за період з 28.08.2025 по 26.06.2026, посилаючись на абз. 2 ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, запроваджений Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX, оскільки вважає, що право на стягнення передбаченої зазначеною нормою пені виникає безпосередньо в силу закону та не залежить від наявності відповідної умови в договорі, а нарахування здійснено виключно за період після набрання цією нормою чинності.

Відповідач доказів сплати нарахованих позивачем сум суду не представив.

Отже, предметом спору є позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 13 951,03 грн. 3% річних, 51 999,77 грн. інфляційних втрат, 29 862,66 грн. пені, 2 662,40 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 25 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 73, 74, 76 79 Господарського процесуального кодексу України, а також доводи та заперечення учасників справи, господарський суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі № 908/356/22, яке набрало законної сили 02.06.2022, з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоустановка» стягнуто основний борг у розмірі 118 284,00 грн. за Договором про закупівлю № 750519 від 30.05.2019.

Зазначеним судовим рішенням встановлено факт виникнення між сторонами грошового зобов`язання та його невиконання відповідачем.

29.07.2022 відкрито виконавче провадження № 69516804. Разом із тим, відповідно до наданого до матеріалів справи витягу з автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на час розгляду цієї справи присуджена сума основного боргу залишається несплаченою.

Отже, саме по собі ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання та не звільняє боржника від передбаченої законом відповідальності за його подальше невиконання.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 виходила з того, що невиконання судового рішення, яким присуджено грошову суму, не припиняє відповідного грошового зобов`язання, а тому до моменту його фактичного виконання боржник може нести передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за прострочення.

Таким чином, наявність рішення суду від 12.05.2022 у справі № 908/356/22 та відкриття виконавчого провадження з його виконання не позбавляють позивача права на звернення до суду з вимогами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період невиконання відповідачем присудженого грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені цією нормою інфляційні втрати та 3 % річних є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання. Їх нарахування не є способом зміни розміру основного боргу, присудженого судовим рішенням, а становить відповідальність боржника за подальше прострочення його виконання.

Позивач заявив до стягнення 3 % річних за період з 21.07.2022 по 26.06.2026 у розмірі 13 951,03 грн. та інфляційні втрати за період із серпня 2022 року по травень 2026 року в розмірі 51 999,77 грн.

При цьому відповідач, заперечуючи проти позову, належного контррозрахунку зазначених сум не надав.

Судом за допомогою інформаційної системи "Законодавство" перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого за визначений позивачем період сукупний індекс інфляції становить 1,439618, а розмір інфляційних втрат визначено таким чином: 118 284,00 грн. Ч 1,439618 118 284,00 грн. = 51 999,77 грн.

Наведений розрахунок відповідає визначеному статтею 625 ЦК України способу обчислення інфляційних втрат.

Щодо 3 % річних суд виходить із того, що їх розмір має визначатися виходячи із суми простроченого грошового зобов`язання, періоду прострочення та кількості днів, визначених відповідно до фактичного періоду невиконання зобов`язання. За результатами перевірки розрахунку, наданого позивачем, за допомогою інформаційної системи "Законодавство" суд вважає, що вони здійснені вірно, відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому вказані суми також підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача у повному обсязі.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 13 951,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 51 999,77 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 29 862,66 грн. пені за період з 28.08.2025 по 26.06.2026, посилаючись на абзац другий частини третьої статті 549 ЦК України у редакції, запровадженій Законом України № 4196-IX від 09.01.2025.

Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги з таких підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Грошове зобов`язання, невиконання якого стало підставою для звернення з цим позовом, виникло між сторонами на підставі Договору про закупівлю № 750519 від 30.05.2019.

Судом встановлено, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання виникло 24.08.2019, тобто наступного дня після закінчення встановленого договором граничного строку оплати 23.08.2019. Зазначена обставина встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі № 908/356/22, яке набрало законної сили, та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України повторному доказуванню не підлягає.

Дослідивши умови Договору про закупівлю № 750519 від 30.05.2019, зокрема Розділ VII «Відповідальність сторін», суд встановив, що неустойку передбачено виключно для Постачальника за порушення строків, обсягів та якості поставки товару. Умов про відповідальність Покупця у вигляді пені за несвоєчасну оплату Договір не містить.

Абзац другий частини третьої статті 549 ЦК України, на який посилається позивач як на підставу стягнення пені, набрав чинності 28.08.2025.

Отже, на момент виникнення прострочення 24.08.2019 зазначена норма не діяла, а відповідальність Покупця у вигляді пені Договором встановлена не була.

Відсутність у Договорі умови про пеню сама по собі не виключає можливості застосування законної неустойки у випадках, коли відповідний обов`язок прямо встановлений законом. Водночас застосування такої норми до правовідносин, що виникли до набрання нею чинності, має відповідати правилам дії цивільного законодавства у часі, встановленим статтею 5 ЦК України.

Суд враховує, що Закон України № 4196-IX не містить положень про його зворотну дію щодо раніше виниклих договірних зобов`язань або про поширення встановленої ним нової міри відповідальності на такі зобов`язання. Саме по собі продовження невиконання відповідачем грошового зобов`язання після 28.08.2025 не змінює моменту його виникнення та не створює нового грошового зобов`язання.

Таким чином, положення абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України не можуть бути підставою для покладення на відповідача обов`язку зі сплати пені за невиконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі Договору про закупівлю № 750519 від 30.05.2019.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 29 862,66 грн. пені задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом із тим п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на період дії воєнного стану було передбачено особливості перебігу позовної давності.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX відповідні положення були змінені, у зв`язку з чим перебіг позовної давності поновлено з 04.09.2025.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період із 21.07.2022 по 26.06.2026 та із серпня 2022 року по травень 2026 року відповідно.

При вирішенні питання про застосування позовної давності суд враховує не лише загальну тривалість строку, встановленого статтею 257 ЦК України, а й спеціальні правила щодо перебігу позовної давності, які діяли у відповідні періоди.

З огляду на передбачене законом зупинення перебігу позовної давності та дату поновлення її перебігу, а також дату звернення позивача з цим позовом, підстав для висновку про сплив позовної давності щодо заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат судом не встановлено.

При цьому відповідачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про сплив установленого законом строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на п`ять місяців, який посилався на тяжкий фінансовий стан підприємства, наслідки воєнної агресії, значний розмір пошкодженої інфраструктури, податкову та кредиторську заборгованість, арешт рахунків та значний обсяг дебіторської заборгованості.

Так, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може розстрочити або відстрочити виконання рішення.

При вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд має виходити з необхідності дотримання балансу інтересів стягувача і боржника, враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору, його майновий стан, наявність надзвичайних обставин, реальну можливість виконання рішення у запропонований строк та інші обставини справи.

Наведені відповідачем обставини щодо його фінансового стану та наслідків воєнного стану заслуговують на оцінку суду, однак самі по собі не свідчать про неможливість або істотне утруднення виконання саме цього рішення.

Відповідач не надав суду належних та достатніх доказів того, що негайне виконання рішення в частині стягнення 65 950,80 грн. істотно ускладнить його господарську діяльність або зробить таке виконання неможливим, а також не обґрунтував запропонований п`ятимісячний строк розстрочення конкретним фінансовим планом чи джерелами погашення заборгованості.

Суд також враховує, що присуджена сума є наслідком тривалого невиконання відповідачем грошового зобов`язання: основний борг у розмірі 118 284,00 грн. був присуджений до стягнення з нього рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 у справі № 908/356/22, однак станом на час розгляду цієї справи залишається несплаченим. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Таким чином, розстрочення виконання рішення у цій справі фактично призвело б до подальшого відтермінування виконання відповідачем грошового обов`язку, який уже тривалий час не виконується, без належного доведення необхідності такого відтермінування.

При цьому суд враховує, що інтереси стягувача також підлягають судовому захисту, а тривале невиконання відповідачем попереднього судового рішення та відсутність доказів об`єктивної неможливості сплати присудженої у цій справі суми не дають підстав для висновку про наявність обставин, передбачених ч. 3 ст. 331 ГПК України.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення строком на п`ять місяців.

Інші доводи сторін у відповідних частинах судом до уваги не приймаються з наведених вище підстав та як такі,що не спростовують вказаних висновків суду.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню підлягають 3 % річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 65 950,80 грн. з відмовою у стягненні 29 862,66 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд частково задовольнив вимоги в розмірі, що становить 68,83% від суми позовних вимог, то судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до фактично сплаченої позивачем суми судового збору та з урахуванням результатів розгляду справи.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір таких витрат, які сторона має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих у встановлений законом строк доказів.

Позивачем заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. та зроблено відповідну заяву про подання доказів їх розміру після ухвалення рішення.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи. Питання щодо розподілу таких витрат, у тому числі з урахуванням заперечень відповідача щодо їх розміру, підлягає вирішенню судом після подання відповідних доказів у встановлений процесуальним законом строк.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул.Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоустановка (вул. Незалежної України, буд. 15, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 41785628) 13 951 (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одну) грн. 03 коп. трьох процентів річних за період з 21.07.2022 по 26.06.2026.; 51 999 (п`ятдесят одну тисячу дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 77 коп. інфляційних втрат за період серпень 2022 - травень 2026, а також 1832 (одну тисячу вісімсот тридцять дві) грн. 60 коп. витрат зі сплати судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позові відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.