Рішення № 138985562, 14.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/109/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2026 Справа № 908/1446/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О. розглянув матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Трак (вул. Ігоря Сікорського, буд. 478, м. Запоріжжя, 69071; код ЄДРПОУ 42592240)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільний дім Соллі-Плюс вул. Академіка Амосова, буд. 109, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 30948341)

про стягнення 50 000,00 грн.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

16.06.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Трак до Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільний дім Соллі-Плюс про стягнення 50 000,00 грн.

16.06.2026 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.06.2026 № 908/1446/26 позовну заяву на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали, докази чого надати до суду у вказаний вище строк.

22.06.2026 до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків (Позовна заява уточнена), в якій зазначено про наявність у позивача оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Ухвалою суду від 24.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1446/26 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження 5/109/26 та розгляд справи по суті розпочати з 21.07.2026.

14.08.2026 судом прийнято рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн., які були сплачені позивачем на підставі рахунку-фактури № СФ-0000540 від 10.03.2026 року, проте договір купівлі-продажу автомобіля між сторонами у письмовій формі укладено не було, істотні умови не погоджено. Позивач посилається на норми статей 11, 207, 208, 626, 693, 1212 ЦК України, а також ст. ст. 179, 193 ГК України, просить позов задовольнити.

Своїм правом подати суду відзив на позовну заяву та подати відповідні докази Відповідач не скористався.

Згідно бази даних «Діловодство» Господарського суду Запорізької області ухвали суду про залишення позову без руху та відкриття провадження у справі доставлені до його електронного кабінету в системі «Електронний суд» 18.06.2026 та 25.06.206, відповідно, що свідчить про належне та своєчасне повідомлення судом відповідача про розгляд справи.

Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 10.03.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-ТРАК» (далі Позивач) перерахувало на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний Дім СОЛЛІ-ПЛЮС» (далі Відповідач) грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 5935 від 10.03.2026 року. У графі «Призначення платежу» зазначено: «Часткова оплата за автомобiль згiдно рахунку-фактурi №СФ-0000540 від 10.03.2026р. У сумі 41666.67 грн., ПДВ - 20 % 8333.33 грн.».

Отже, оплата здійснена на підставі рахунку-фактури № СФ-0000540 від 10.03.2026 року, сформованого Відповідачем для одержувача ТОВ «СЕРВІС-ТРАК» щодо автомобіля Volkswagen Touareg R-Line Platinum3 3.0 V6 TDI WVGZZZCR4TD016304 2026р.в., загальною вартістю 3676680,00 грн., копія якої надана позивачем до матеріалів справи.

24.03.2026 року Позивач направив Відповідачу лист-вимогу про повернення коштів за вихідним № 24/03-2026-2, у якому зазначив, що грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. були помилково перераховані на рахунок Відповідача та що станом на цю дату між сторонами відсутні будь-які укладені договори, інші правочини чи інші належно оформлені правові підстави для здійснення платежу. Посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, Позивач вимагав повернути сплачені кошти у повному обсязі протягом трьох банківських днів з моменту отримання вимоги.

25.03.2026 року Відповідач надав відповідь № 25/03-01, у якій заперечив помилковість платежу та зазначив, що між сторонами була укладена усна угода щодо поставки автомобіля Volkswagen Touareg R-Platinum 3.0, а виставлений рахунок визначав суму передоплати. Отримані 50 000,00 грн Відповідач розцінив як добровільну передоплату за обраний Позивачем автомобіль. Водночас Відповідач зазначив, що замовив автомобіль та доставив його зі складу в Угорщині, понісши відповідні витрати, у зв`язку з чим запропонував повернути Позивачу кошти за вирахуванням витрат на доставку.

У листі-відповіді № 25/03-2026-1 від 25.03.2026 року Позивач не погодився з доводами Відповідача про існування договірних відносин, зазначивши про відсутність письмового договору та доказів погодження сторонами істотних умов правочину. Позивач заперечив надання згоди на купівлю-продаж автомобіля та погодження його предмета, ціни і строків поставки, а також вказав, що будь-які витрати Відповідача, понесені ним без належно оформлених договірних відносин, є його власним підприємницьким ризиком. Позивач повторно вимагав повернення 50 000,00 грн у повному обсязі.

27.03.2026 року Відповідач у листі № 27/03-01 зазначив, що представнику Позивача разом із рахунком № СФ-0000540 від 10.03.2026 року був наданий договір на поставку автомобіля. Сплату рахунку із зазначеним призначенням платежу Відповідач розцінив як згоду Позивача на поставку автомобіля та підтвердження наявності договірних відносин. Водночас Відповідач зазначив, що не відмовляється від повернення коштів, однак запропонував Позивачу надати письмові пояснення щодо причин відмови від придбання автомобіля. До листа було додано копію платіжної інструкції.

27.03.2026 року Позивач склав досудову претензію № 2703-1 на адресу Відповідачу, у якій повторно заперечив існування договірних відносин. Позивач послався, зокрема, на статті 205, 207, 208 та 638 ЦК України, зазначивши про відсутність письмового договору та доказів належного погодження сторонами істотних умов правочину. Позивач також вказав, що сам факт виставлення рахунку-фактури та його оплати не підтверджує укладення договору, а отримані Відповідачем кошти є безпідставно набутими відповідно до статті 1212 ЦК України. У зв`язку з цим Позивач вимагав їх повернення.

На підтвердження відправлення вказаної претензії відповідачу Позивач надав накладну № R691200002949 від 28.04.2026, касовий чек від 28.04.2026.

До матеріалів справи також долучено документ під назвою «Вимога-претензія» без номера та дати, підписаний директором ТОВ «СЕРВІС-ТРАК», у якому Позивач зазначив, що сплата 50 000,00 грн. за рахунком № СФ-0000540 від 10.03.2026 року не призвела до подальших юридично значущих дій щодо придбання транспортного засобу. Позивач повторно заперечив існування договору та вимагав негайного повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Вказана претензія направлена відповідачу цінним листом з описом вкладеного 28.04.2026,що також підтверджується квитанцією № R691200014181, та отримана Відповідачем 30.04.2026р.

Доказів надання відповідей на зазначені претензії або їх задоволення матеріали справи не містять.

В уточненій позовній заяві від 19.06.2026 року Позивач зазначив, що Відповідач безпідставно утримує перераховані ним кошти, які той не повернув попри неодноразові звернення від 24.03.2026, 25.03.2026 та 27.03.2026, а також вимогу-претензію від 26.04.2026 року. Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення 50 000,00 грн. положеннями статті 1212 ЦК України, водночас посилається також на статтю 693 ЦК України, яка передбачає право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем обов`язку щодо передачі товару.

Відповідно до статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заявлені позивачем вимоги з урахуванням їх остаточної редакції, викладеної в уточненій позовній заяві від 19.06.2026 року. Предметом спору є вимога про стягнення з Відповідача 50 000,00 грн., отриманих за платіжною інструкцією № 5935 від 10.03.2026 року.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

За частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або в електронних документах, у тому числі електронних повідомленнях, підписаних його стороною (сторонами), якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом або не визначено сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, для виникнення між сторонами договірного зобов`язання необхідні не лише досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, а й дотримання встановленої законом форми правочину.

Суд враховує, що спеціальне законодавче регулювання операцій з транспортними засобами також передбачає їх належне документальне оформлення.

Так, пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, до документів, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу, віднесено, зокрема, договори купівлі-продажу, укладені у територіальному сервісному центрі МВС, у суб`єкта господарювання, який здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, або на товарних біржах.

Крім того, пунктом 13 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, передбачено оформлення продажу нового транспортного засобу із видачею покупцеві, зокрема, примірника договору купівлі-продажу, підписаного уповноваженою особою суб`єкта господарювання та скріпленого печаткою (за наявності), а також відповідних документів щодо реалізованого транспортного засобу та розрахунку.

Отже, з огляду на те, що обидві сторони є юридичними особами, домовленість щодо придбання транспортного засобу мала бути оформлена у письмовій формі.

Судом установлено, що письмовий договір купівлі-продажу або поставки транспортного засобу між сторонами відсутній. Відповідач, посилаючись в листуванні на існування усної домовленості, не надав належних та допустимих доказів її укладення та погодження сторонами всіх істотних умов договору.

Зокрема, у матеріалах справи відсутній договір, на який Відповідач посилається у листі № 27/03-01 від 27.03.2026 року. Не надано також доказів його передачі представнику Позивача: розписки про отримання, супровідного листа з відповідною відміткою, електронного листування, доказів направлення поштою чи інших документів, які б підтверджували факт передачі Позивачу проекту або примірника договору.

Суд враховує, що рахунок-фактура № СФ-0000540 від 10.03.2026 року, сформований Відповідачем для ТОВ «СЕРВІС-ТРАК», містить відомості про конкретно визначений транспортний засіб автомобіль Volkswagen Touareg R-Line Platinum 3.0 V6 TDI, VIN НОМЕР_1 , 2026 року випуску, та його загальну вартість у розмірі 3 676 680,00 грн. Зазначені відомості у сукупності з платіжною інструкцією № 5935 від 10.03.2026 року підтверджують, що перераховані Позивачем 50 000,00 грн. були спрямовані саме як часткова оплата за зазначений транспортний засіб.

Водночас сам по собі рахунок-фактура, навіть за умови зазначення в ньому конкретного транспортного засобу та його вартості, не є договором купівлі-продажу або поставки та не підтверджує укладення такого договору у встановленій законом письмовій формі. Наявність у ньому істотних характеристик товару може свідчити про предмет, щодо якого сторони здійснювали певні дії, однак не замінює договору, укладеного у належній формі, та не підтверджує погодження сторонами всіх умов договірного зобов`язання.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що сплачені Позивачем 50 000,00 грн. передавалися Відповідачу як завдаток або інший спосіб забезпечення виконання зобов`язання, а також доказів погодження сторонами відповідної правової природи такого платежу. Зокрема, відсутні письмові умови щодо завдатку чи іншого виду забезпечення виконання зобов`язання, які б визначали підстави набуття Відповідачем права на утримання цих коштів у разі відмови Позивача від придбання транспортного засобу.

Отже, рахунок-фактура та його оплата підтверджують факт перерахування Позивачем коштів за конкретно визначений транспортний засіб, проте не доводять виникнення між сторонами договірного зобов`язання або наявності іншої правової підстави, яка надавала б Відповідачу право набути та зберігати отримані 50 000,00 грн.

Посилання Відповідача на те, що сплата рахунку є конклюдентною дією, яка свідчить про укладення договору, також не приймається судом, оскільки за встановлених обставин така дія не може замінити обов`язкову письмову форму правочину між юридичними особами.

При цьому суд враховує, що Позивач заперечує як факт укладення усного договору, так і факт погодження ним умов щодо придбання транспортного засобу. Водночас Відповідач не надав доказів, які б спростовували ці заперечення та підтверджували укладення договору у належній формі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами не виникло договірного зобов`язання щодо поставки або купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Touareg, а отримання Відповідачем 50 000,00 грн. не ґрунтувалося на належно укладеному договорі.

Щодо посилання Відповідача на понесені ним витрати, пов`язані із замовленням та доставкою автомобіля з Угорщини, суд зазначає, що такі витрати не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано первинних бухгалтерських, транспортних, митних чи інших документів, які б підтверджували факт замовлення автомобіля саме в інтересах Позивача, його переміщення, а також розмір понесених витрат. При цьому Відповідач не довів, що зазначені ним витрати були понесені саме на виконання конкретного зобов`язання перед Позивачем, а не становили його власні господарські витрати, пов`язані з придбанням транспортного засобу для подальшої реалізації.

Отже, за відсутності укладеного договору витрати, які Відповідач міг понести з власної ініціативи до виникнення договірного зобов`язання, не можуть бути покладені на Позивача як договірне відшкодування.

Щодо правової підстави повернення коштів

Відповідно до частини першої ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У цій справі судом установлено факт перерахування Позивачем Відповідачу 50 000,00 грн. та відсутність належно укладеного договору, який міг би бути правовою підставою для набуття та подальшого збереження Відповідачем цих коштів.

За таких обставин отримані Відповідачем кошти є майном, набутим за рахунок Позивача без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню відповідно до частини першої ст. 1212 ЦК України.

Суд також бере до уваги, що в уточненій позовній заяві Позивач поряд зі ст. 1212 ЦК України посилається на ст. 693 ЦК України, яка передбачає право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк.

Отже, застосування ст. 693 ЦК України передбачає наявність між сторонами договору купівлі-продажу та виникнення з нього обов`язку продавця передати товар. Натомість ст. 1212 ЦК України застосовується за відсутності достатньої правової підстави набуття або збереження майна.

Оскільки судом встановлено відсутність належно укладеного договору між сторонами, правовідносини сторін не можуть кваліфікуватися як договірне зобов`язання, порушене невиконанням обов`язку щодо передачі товару. Відтак правові підстави для застосування ст. 693 ЦК України відсутні.

Водночас помилкове або альтернативне посилання Позивача на окрему норму матеріального права саме по собі не є підставою для відмови у позові. Відповідно до принципу jura novit curia («суд знає право») саме суд визначає належну правову кваліфікацію встановлених фактичних обставин та застосовує норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У цій справі фактичні обставини, покладені Позивачем в основу вимоги про повернення 50 000,00 грн., підтверджені матеріалами справи: Позивач перерахував Відповідачу зазначені кошти, транспортний засіб йому не передано, належного договору між сторонами не укладено, а Відповідач не повернув отримані кошти попри неодноразові вимоги Позивача.

За таких обставин спірні правовідносини підлягають врегулюванню саме положеннями ст. 1212 ЦК України, оскільки отримання та збереження Відповідачем 50 000,00 грн. не має достатньої правової підстави.

Посилання Відповідача на те, що Позивач не повідомив його про розірвання домовленості, правового значення для вирішення спору не має, оскільки судом встановлено відсутність належно укладеного між сторонами договору, а відтак відсутність договірного зобов`язання, яке могло б бути розірване Позивачем. За таких обставин звернення Позивача з вимогою про повернення коштів є не розірванням договору, а вимогою про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.

Також відхиляються судом і посилання Відповідача на готовність повернути отримані кошти за вирахуванням витрат на доставку автомобіля, оскільки Відповідач не довів ані наявності договірної підстави для покладення таких витрат на Позивача, ані факту та розміру відповідних витрат. Крім того, за відсутності договірних відносин положення про повернення передоплати за мінусом понесених продавцем витрат не застосовуються.

Крім цього суд звертає увагу, що факт добровільного перерахування коштів сам по собі не є тотожним факту укладення договору та не звільняє Відповідача від обов`язку довести наявність правової підстави для набуття та збереження цих коштів.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з Відповідача 50 000,00 грн. підлягає задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Підсумовуючи викладене суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільний дім Соллі-Плюс вул. Академіка Амосова, буд. 109, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 30948341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Трак (вул.Ігоря Сікорського, буд. 478, м. Запоріжжя, 69071; код ЄДРПОУ 42592240) грошові кошти у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.